Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
07.11.2025р. справа №520/25963/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними та спонукання до призначення пенсії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника відповідно до ст.30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з дати звернення із відповідною заявою, а саме - 29 серпня 2025 року.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в призначенні пенсії, оскільки рішеннями Харківського районного суду Харківської області від 13.12.2024 року по справі № 635/6320/24 та від 23.07.2025 по справі № 635/2001/25 підтверджено, що ОСОБА_1 була членом сім'ї ОСОБА_2 , проживала з ним однією сім'єю без шлюбу, перебувала на його утриманні. Тобто позивачем надані достатні та належні докази про те, що загиблий ОСОБА_2 був її годувальником станом на час загибелі.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що оскільки рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13.12.2024 у справі №632/6320/24 встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з чоловіком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 без реєстрації шлюбу з січня 2008 року по день його смерті та відсутнє свідоцтво про шлюб, яке підтверджує родинні відносини з померлим годувальником ОСОБА_2 , смерть якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби із захисту Батьківщини, підстави для призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до п. “в» статті 30 Закону, відсутні.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
За викладеними у позові твердженнями, ОСОБА_1 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Від шлюбних відносини народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 визнаний батьком дитини.
У березні 2022 року ОСОБА_2 добровільно став до лав Збройних Сил України.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер від отриманих поранень при виконанні службових обов'язків по захисту територіальної цілісності та суверенітету України від збройної агресії, що підтверджується свідоцтвом про смерть Формуляр С S3091/2023 від 22.01.2024 та витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум "12/д від 07.02.2025р.
Згідно з витягом з протоколу про призначення пенсії від 29.10.2023р. ОСОБА_3 з 23.10.2023 призначена пенсія по втраті годувальника ОСОБА_2 (батька) у розмірі 70% грошового забезпечення загиблого військовослужбовця у сумі 7.800,00 грн.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13 грудня 2024 року у справі №635/6320/24 встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та жінки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 без реєстрації шлюбу, з січня 2008 року по день смерті ОСОБА_2 .
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23.07.2025 року у справі №635/2001/25 визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , такою, що у період часу з березня 2021 року по 02 липня 2023 року перебувала на утриманні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
29.08.2025р. заявник звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (надалі - Закон №2262-ХІІ).
Листом від 12.09.2025 № 26501-28775/Д-03/8-2000/25 відповідач повідомив позивача про те, що до заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника додаються документи, зокрема документи, що засвідчують родинні відносини непрацездатних членів сім'ї з померлим годувальником, які передбачені пунктом 12 цього розділу. Згідно з пунктом 12 розділу ІІ Порядку, за документи про родинні відносини приймаються, зокрема свідоцтво про шлюб. Оскільки рішенням харківського районного суду Харківської області від 13.12.2024 у справі № 632/6320/24 встановлено факт проживання заявника однією сім'єю з чоловіком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 без реєстрації шлюбу з січня 2008 року по день його смерті та відсутнє свідоцтво про шлюб, яке підтверджує родинні відносини з померлим годувальником ОСОБА_2 , смерть якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби із захисту Батьківщини, підстави для призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до п. «в» статті 50 Закону, відсутні.
Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у призначенні пенсії по втраті годувальника, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до абзацу третього ст.1 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Тобто, вказаний закон передбачає безумовну гарантію особам, які є членами сімей військовослужбовців, які загинули чи пропали безвісти, отримати право на пенсію в разі втрати годувальника.
Умови призначення пенсій в разі втрати годувальника встановлені ст.29 Закону України №2262-XII.
Так, пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Як встановлено Харківським районним судом Харківської області у рішенні від 13.12.2024р. по справі №635/6320/24 "...з Витягу з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії протокол №1566 від 09 травня 2024 року вбачається, що травма ОСОБА_2 , 1973 року народження: вибухова травма. Множинні опіки кінцівок та тулуба І-Ш ст. (12.05.2023)», наслідком якої стало захворювання: Поліорганна недостатність внаслідок сепсису, яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 , виданим 22.01.2024 відділом РАЦС Марцан-Геллерсдорф фон Берлін; Лікарським свідоцтвом про смерть №V1587/23, виданим 07.07.2023 Державним інститутом судової та соціальної медицини м. Берлин; витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 07.05.2024 № 550 (з основної діяльності) про факт смерті військовослужбовця - травма і причина смерті, пов'язані із захистом батьківщини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер від отриманих поранень при виконанні службових обов'язків по захисту територіальної цілісності та суверенітету України від збройної агресії російської федерації під час виконання бойового завдання в районі н.п. Оріхово-Василівка Бахмутського району Донецької області, що підтверджується сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.11.2023 на імя ОСОБА_1 .
З довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 2993 від 20.07.2023 вбачається, що 12 травня 2023 року солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав вибухову травму, множинні опіки кінцівок та тулуба 1-3 ступеню. Підстава: наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 18 травня 2023 року №165.
ОСОБА_1 отримала довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України №378 від 13.05.2024, яка є підставою для надання особі статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України."
Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд відмічає, що згідно з ч.1 ст.30 Закону №2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Тож, за загальним правилом право на пенсію у порядку Закону №2262-ХІІ мають саме непрацездатні члени родини (сім'ї) загиблого (померлого) військовослужбовця або непрацездатні утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця.
У силу застереження ч.2 ст.30 Закону України №2262-ХІІ незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Тож, у ч.2 ст.30 Закону України №2262-ХІІ законодавець також мовить про набуття права на отримання пенсії у порядку Закону №2262-ХІІ мають саме за непрацездатними особами.
Суд відмічає, що у розумінні ст.1 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
За правилами ч.2 ст.36 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Суд повторно зазначає, що згідно з ч.2 ст.30 Закону №2262-XII незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Тобто, перебування на утриманні годувальника не є обов'язковою умовою для вказаної вище категорії осіб.
При цьому, для дружини або чоловіка загиблого (померлого) військовослужбовця необхідною ознакою є факт загибелі чи втрата безвісти саме в період проходження служби або пізніше внаслідок визначеного тілесного ушкодження чи хвороби під час служби.
Водночас із цим, кваліфікуючою умовою для здобувача пенсії на окреслених умовах є належність до категорії непрацездатних осіб.
На дату загибелі (смерті) військовослужбовця ОСОБА_2 в Україні діяв воєнний стан, загибель (смерть) військовослужбовця ОСОБА_2 саме під час захисту Батьківщини підтверджена матеріалами справи.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13 грудня 2024 року у справі №635/6320/24 встановлено як факт проживання однією сім'єю чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та жінки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 без реєстрації шлюбу, з січня 2008 року по день смерті ОСОБА_2 , так і факт перебування заявника на утриманні загиблого військовослужбовця.
Поряд із цим, рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13 грудня 2024 року у справі №635/6320/24 не встановлено обставин належності заявника до категорії непрацездатних осіб.
Згідно з ч.4 ст.30 Закону №2262-ХІІ непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;
б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;
в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю.
Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року;
г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати;
д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.
Згідно з п."в" ч.4 ст.30 Закону №2262-ХІІ окремими кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання пенсії у зв"язку із загибеллю військовослужбовця відносно заявника є: 1) настання події досягнення 55 - річного віку (на що показує застосування законодавцем словосполучення - не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу); 2) набуття права на пенсію незалежно від віку відповідно до ч.3 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; 3) набуття права на дострокову пенсію за віком; 4) набуття права на пенсію за віком на пільгових умовах; 5) набуття права на пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону.
Між тим, матеріали справи не містять відповідних доказів існування у межах спірних правовідносин окреслених вище обставин, а судом під час виконання ч.4 ст.9 КАС України не відшукано джерел здобуття таких доказів за власною ініціативою.
Суд констатує, що згідно із текстом оскарженого рішення суб"єкта владних повноважень єдиною підставою відповідача у відмові в призначенні заявнику пенсії по втраті годувальника є відсутність в пакеті документів позивача свідоцтва про шлюб.
Тому стосовно доводів відповідача стосовно відсутності в пакеті документів позивача свідоцтва про шлюб, суд зазначає, що на виконання вимог Закону №2262-ХІІ прийнято Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року №3-1 (далі за текстом - Порядок №3-1).
Цей Порядок регулює питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, та постанови Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року №1522 "Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян".
Згідно з п.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 (далі - Порядок №3-1), заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника подається членом сім'ї військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію згідно із Законом, якому на дату смерті не було призначено пенсію, до органів, що призначають пенсії, через уповноважений орган (структурний підрозділ). У такому самому порядку подається заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника членом сім'ї померлого годувальника, який має право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, а також у разі відсутності в органах, що призначають пенсії, пенсійної справи померлого годувальника.
Відповідно до п. 11 Порядку №3-1 днем звернення за призначенням пенсії є день подання до органу, що призначає пенсію, заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення уповноваженим органом (структурним підрозділом).
Якщо заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника членом сім'ї померлого пенсіонера подається через вебпортал або засобами Порталу Дія, днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику (посадовій особі уповноваженого органу (структурного підрозділу)) роз'яснюється, які документи необхідно подати додатково. При поданні цих документів до закінчення тримісячного строку з дня отримання роз'яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів уповноваженим органом (структурним підрозділом) поштою, або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Перелік документів для призначення пенсії в разі втрати годувальника подаються вказаний у п.3 Розділу ІІ Порядку №3-1, а саме: 1) подання про призначення пенсії, підготовлене уповноваженим органом (структурним підрозділом) (якщо пенсія померлому годувальнику органом, що призначає пенсію, не призначалась); 2) витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю/ з визнанням судом безвісно відсутнім (якщо годувальник помер (загинув) / пропав безвісти у період проходження служби) або його копія; 3) свідоцтво про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; 4) документи, що засвідчують родинні відносини непрацездатних членів сім'ї з померлим годувальником, які передбачені пунктом 12 цього розділу; 5) документи про перебування непрацездатних членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника (крім непрацездатних дітей; непрацездатних батьків і дружини (чоловіка) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби), які передбачені пунктом 13 цього розділу; 6) документи померлого годувальника, які передбачені підпунктом 4 пункту 2 цього розділу; 7) документи, що підтверджують право на призначення пенсії незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, які передбачені підпунктами 5-7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (для призначення пенсії непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у пункті «в» статті 30 Закону); 8) документи про обставини загибелі чи смерті годувальника внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов'язків (обов'язків військової служби) (висновок військово-лікарської комісії, витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю / визнанням судом безвісно відсутнім або його копія) (для призначення пенсії непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у пункті «в» статті 30 Закону); 9) документи, що підтверджують право на встановлення надбавок, підвищень та інших доплат (за наявності), які передбачені пунктом 4 цього розділу.
Отже, документи, які мають бути подані для отримання відповідного виду пенсії, повинні підтверджувати особисті відомості заявника, родинні відносини з померлим військовослужбовцем та причину його смерті. Серед них, наприклад, подається копія свідоцтва про одруження, рішення суду про встановлення родинних стосунків тощо.
У цьому контексті судом враховано, що такий вид документа, як рішення суду про встановлення родинних стосунків стосується саме виду рішення про встановлення факту, який має юридичне значення.
У ч.2 ст.293 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
На виконання ухвали суду від 01.10.2025 відповідачем не подано матеріалів розгляду звернення позивача, проте у відзиві відповідачем не заперечується факт подання заявником до пенсійного органу копії рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 грудня 2024 року у справі №635/6320/24 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та жінки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 без реєстрації шлюбу, з січня 2008 року по день смерті ОСОБА_2 .
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Згідно з ч.4 ст.3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Тобто, закон вважає сім'єю не лише шлюб.
Відповідно до ч.1 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Водночас у ст.74 СК України прирівнюються у правах на майно особи, які хоч і не мають зареєстрованого шлюбу, але тривалий час проживають та ведуть спільний побут, тобто мають фактичні шлюбні відносини. Так, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Крім того, в ст.30 Законі України №2262-XII йдеться про право на пенсію в разі втрати годувальника саме для членів сім'ї. Сімейний кодекс України не містить нормативного їх визначення, але як вже було зазначено вище, у ч.4 ст.3 Сімейного кодексу України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Тобто, членом сім'ї вважається не лише та особа, яка перебуває у шлюбі.
Оскільки питання отримання пенсії не стосується прав та обов'язків подружжя, а в Порядку №3-1 та Законі №2262-XII законодавець не вживає словосполучення «один із подружжя», слово «шлюб», то системний аналіз вказаних ч.3 ст.3 та ч.1 ст.21 СК України дозволяє дійти висновку, що особа, яка має фактичні шлюбні відносини, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, вважається дружиною або чоловіком відповідно одне одного. Дискримінування таких осіб порівняно з особами, що перебувають у зареєстрованому шлюбі не відповідатиме принципу верховенства права. Докази того, що загиблий не вважався годувальником позивача, відсутні.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про безпідставність неврахування відповідачем рішення суду, яким підтверджено фактичні шлюбні відносини позивача з загиблим військовослужбовцем, що є поважною причиною відсутності свідоцтва про шлюб в пакеті документів для призначення пенсії. Заявник мала законне сподівання на призначення вказаного виду пенсії з огляду на ст.30 Закону України №2262-XII щодо права членів сім'ї військовослужбовця, який загинув, на отримання пенсії в разі втрати годувальника, яку відповідач безпідставно не врахував у спірних правовідносинах.
Разом із тим, пенсійним органом не вказано на існування будь-яких інших об'єктивних та законних підстав для відмови позивачу у призначені пенсії на заявлених умовах, окрім відсутності свідоцтва про шлюб.
Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області безпідставно відмовлено у призначенні пенсії заявнику в разі втрати годувальника з підстави відсутності свідоцтва про шлюб.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
У спірних правовідносинах органом публічної адміністрації було вчинено управлінське волевиявлення у формі відмови, втіленої у письмовому листі, існування якого свідчить про закінчення процедури розгляду і вирішення питання з приводу призначення пенсії по втраті годувальника, і є перешкодою для вчинення за цим зверненням будь-яких волевиявлень управлінського характеру, що спонукає суд до застосування положень ч.2 ст.5 і ч.2 ст.9 КАС України, виходу за межі позовних вимог і визнання протиправним реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення у формі відмови з причини відсутності в матеріалах звернення зацікавленої особи свідоцтва про шлюб.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки у межах спірних правовідносин суб'єктом владних повноважень не досліджувались обставини наявності або відсутності у заявника статусу непрацездатної особи станом на календарну дату звернення до терорганів ПФУ з питання призначення пенсії, не досліджувались окремі кваліфікуючі умови для набуття права на отримання пенсії у зв"язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця відносно заявника, а саме: 1) настання події досягнення 55 - річного віку (на що показує застосування законодавцем словосполучення - не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу); 2) набуття права на пенсію незалежно від віку відповідно до ч.3 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; 3) набуття права на дострокову пенсію за віком; 4) набуття права на пенсію за віком на пільгових умовах; 5) набуття права на пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, то право та охоронюваний законом інтерес заявника повністю та ефективно поновлюються визнанням протиправної спірної відмови і обтяженням пенсійного органу обов'язком повторно розглянути звернення заявника від 29.08.2025р. про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням висновків суду у даній справі.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у призначенні пенсії ОСОБА_1 , оформлену листом від 12.09.2025 №26501-28775/Д-03/8-2000/25.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2025 про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням висновків суду по даній справі.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко