Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
07.11.2025 р. справа №520/23212/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засіданням та без повідомленням (виклику) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Салтівського відділу у місті Харкові Головного управління ДМС України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб'єкт владних повноважень, владний суб"єкт, адміністративний орган, орган публічної адміністрації, ГУ, Управління)
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявили вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управлінню Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Салтівського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (відповідь №6317-1851/6317-25 від 19.08.2025) щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45 років; 2) зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області в особі Салтівського відділу у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нову фотокартку у зв'язку з досягненням 45 років.
Аргументуючи заявлені вимоги заявник зазначив, що відповідач протиправно відмовив у вклеюванні фотокартки в паспорт у формі книжечки при досягненні ним 45-річного віку з підстав необхідності заміни паспорта у разі протермінування місячного строку звернення, а також не подання разом із заявою рішення суду щодо зобов'язання міграційної служби вклеїти фотокартку.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що позивач пропустив передбачений законодавством місячний строк для вклеювання фотокартки до паспорта після досягнення 45-річного віку (з 18.04.2009 по 18.05.2009), оскільки звернувся лише у серпні 2025 року, тобто через 16 років після настання відповідного віку. Відповідно до пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №302, пунктів 8 і 18 Положення №2503 та Тимчасового порядку, затвердженого наказом МВС №456 від 06.06.2019, у такому випадку паспорт визнається недійсним і підлягає обміну, а вклеювання фотокартки можливе лише на підставі рішення суду. Оскільки позивач за обміном паспорта не звертався, а факт пропуску строку не заперечується, підстав для задоволення позову немає.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 ; документований паспортом громадянина України у вигляді паспортної книжечки серії НОМЕР_1 , виданий 29.10.1996 року Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області.
Станом на час звернення до відповідача із заявою про вклеювання в паспорт фотокартки, позивач досяг віку 61 рік.
До вказаної заяви згідно з переліком додатків було додано паспорт ОСОБА_1 та дві фотокартки 3,5 х 4,5 см.
У відповідь на це звернення адміністративним органом була вчинена відмова, яка втілена у листі від 19.08.2025р. №6317-1851/6317-25.
Як з'ясовано судом, причиною вчинення саме такого управлінського діяння послугувало судження адміністративного органу про звернення заявника з порушенням місячного строку після досягнення відповідного віку, натомість у разі протермінування вказаного періоду проводиться заміна паспорта нового зразка. Зазначено, що відповідно до внесених змін у законодавство, що регулює питання оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у тому числі вклеювання фотокартки, обов'язковою умовою для оформлення такого паспортного документа є подача заявником до органу міграційної служби нового пакету документів, визначених Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456. Оскільки, до поданої заяви не надано рішення суду, що набрало законної сили, яким зобов'язано міграційну службу вклеїти фотокартку, заявнику відмовлено у вклеюванні фотокартки при досягненні 45-річного віку, так як останнім порушено термін встановлений законодавством для подання документів вклеювання фотокартки.
Стверджуючи про невідповідність закону вчиненої органом публічної адміністрації відмови, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом
Згідно з ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Відповідно до ст.28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.
У силу застереження ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Як то визначено ст.35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Зміст наведених норм Конституції України як норм права прямої дії дозволяє суду дійти до переконання про те, що поки прояви практичної реалізації свободи віросповідання конкретного громадянина не ставлять під загрозу саму суть верховенства права та не загрожують знищенням або Держави Україна, або існуючого у державі правопорядку, то пріоритет у вирішенні юридичних колізій слід надавати релігійним аспектам.
Статтею 5 Закону України від 18.01.2001р. №2235-ІІІ "Про громадянство України" визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до ст. 5 цього закону і було прийнято Положення про паспорт громадянина України (затверджено постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ; далі за текстом - Положення №2503-ХІІ).
На підставі Положення №2503-ХІІ (у редакції Постанови Верховної Ради України від 02.09.1993р. №3423-XII) Кабінет Міністрів України постановою від 04.06.1994 року №353 (далі - Постанова №353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки) згідно з додатком.
У подальшому суспільні відносини з приводу документування громадян України паспортами громадян України були унормовані також і приписами Закону України від 20.11.2012р. №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі за текстом - Закон України №5492-VI).
Згідно ч. 3 ст. 13 Закону України №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
На подальший розвиток норм Закону України №5492-VI Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 25.03.2015р. №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі за текстом - Постанова КМУ № 302).
У подальшому пунктом 2 розділу II Закону України від 14.07.2016р. №1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі за текстом - Закон України №1474-VIII) було визначено, що до приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом.
Пунктом 7 розділу II Закону України №1474-VIII Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом було зобов'язано: подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
На подальший розвиток норм Закону України №1474-VIII Урядом України була прийнята постанова КМУ від 26.10.2016 №745 (далі за текстом - Постанова КМУ №745), якою внесені відповідні зміни до Постанови КМУ №302.
Постанова КМУ №745 набрала чинності з 01.11.2016р. і з цієї ж дати офіційно запровадила правило, що паспорт громадянина України оформляється виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою №302.
На підставі Положення №2503-ХІІ (у редакції Постанови Верховної Ради України від 02.09.1993р. №3423-XII) Кабінет Міністрів України постановою від 04.06.1994 року №353 (далі - Постанова №353) затвердив зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки) згідно з додатком.
Постановою КМУ від 13.03.2013р. №185 «Деякі питання виконання Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» постанову КМУ від 04.06.1994р. №353 було визнано такою, що втратила чинність.
Проте, постановою КМУ від 12.06.2013р. №415 Уряд України зупинив дію постанови КМУ від 13.03.2013р. №185, відновивши дію постанови КМУ від 04.06.1993р. №353, якою було затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки) (зразка 1994 року).
Отже, на момент звернення заявника Положення №2503-ХІІ було чинним актом права.
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 названого Положення №2503-ХІІ паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним на момент звернення заявника Положенням №2503-ХІІ було передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
При цьому, приписами пункту 15 Положення №2503-ХІІ установлено, що для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку подаються паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302) затверджено зразок та технічний опис бланка, Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
За змістом пункту 2 Постанови №302 запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру: з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII; з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Постанови №302 встановлено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Пунктом 1 розділу І Тимчасового порядку №456 встановлено, що цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Згідно із пунктом 2 розділу І Тимчасового порядку №456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року №353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".
В силу пункту 1 розділу V Тимчасового порядку №456 третя і п'ята сторінки паспорта передбачені для вклеювання в паспорт додаткових фотокарток при досягненні особою віку 25 або 45 років.
В абзаці 1 пункту 2 розділу V Тимчасового порядку №456 визначено, що для вклеювання фотокартки при досягненні віку 25 або 45 років особи, на ім'я якої оформлений паспорт, протягом 30 календарних днів заявник подає працівнику територіального підрозділу заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку. Облік заяв про вклеювання фотокартки здійснюється в журналі реєстрації заяв про вклеювання фотокарток за формою згідно з додатком 4 до цього Тимчасового порядку.
Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу V Тимчасового порядку №456 для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду. Облік заяв про вклеювання фотокартки здійснюється в журналі реєстрації заяв про вклеювання фотокарток.
Відповідно до пункту 3 розділу V Тимчасового порядку №456 наявність підстав для вклеювання фотокартки при досягненні особою відповідного віку та подана заявником інформація перевіряються уповноваженою особою територіального підрозділу ДМС, яка за своїми службовими обов'язками відповідає за оформлення та видачу паспорта, за даними відомчої інформаційної системи ДМС, Книгою обліку та з урахуванням вимог пунктів 4 та 5 розділу VI цього Тимчасового порядку.
Вклеювання до паспорта фотокартки при досягненні особою віку 25 і 45 років здійснюється у строки, встановлені законодавством (пункт 4 розділу V Тимчасового порядку №456).
Рішення про вклеювання фотокартки до паспорта приймається територіальним підрозділом ДМС за результатами проведених перевірок (пункт 5 розділу V Тимчасового порядку №456).
Суд повторно наголошує, що на суспільні відносини з приводу реалізації відповідачем функцій суб"єкта владних повноважень повною мірою поширюється дія приписів ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст. КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тлумачення змісту ч.2 ст.19 Конституції України міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.12.2023р. у справі №160/7116/19, де указано, що "52. Водночас судова палата наголошує на тому, що одним із конституційних принципів, на якому повинна базуватися діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, є принцип, відповідно до якого ці органи, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
53. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
54. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.".
Також суд зауважує, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб»єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis).
Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.
Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що у межах спірних правовідносин заявник об"єктивно не міг набути ані розумних очікувань, ані легітимних сподівань на вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу вклеювання до паспорта громадянина України у формі паперової книжечки фотокартки по минуванню більш як 10 років від настання події втрати цим паспортом юридичної сили як документу, котрий підтверджує особу.
Натомість, суд відзначає, що паспорт заявника, в якому при досягненні його власником 45-ти річного віку у встановлений строк не була вклеєна фотокартка, вважається недійсним.
Також суд зазначає, що особливий характер спірних відносин зумовлений фізичним віком особи (досягненням 45-ти річного віку), а тому чинне законодавство не передбачає підстав та права суду для поновлення такого строку (котрий за правовою природою є присікальним/преклюзивним), так як ніхто не може вплинути (зупинити чи поновити) фізичний вік особи.
Суд відмічає, що норми Порядку №302 не містять імперативної заборони щодо вклеювання фотокартки до паспорту у формі книжечки після спливу місячного строку.
У той же час, позитивне вирішення цього питання з порушенням встановленого строку може мати місце тільки в межах того періоду, в якому вік громадянина складає 45 років.
У іншому випадку, взагалі втрачається сенс законодавчого припису щодо вклеювання фотокартки як такого, що покликаний забезпечити ідентифікацію особи саме станом на цей вік.
Згідно пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302, обмін паспорта здійснюється у разі якщо особа досягла 25 - чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
Як встановлено судом з матеріалів справи, заявник звернувся до відповідача з заявою від 12.08.2025 про вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України по досягненню 45-річного віку.
При цьому, 45 років позивачу виповнилось 18.04.2009р.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач пропустив установлений законодавством місячний строк для звернення щодо вклеювання фотокартки до паспорта після досягнення 45-річного віку, звернувшись із відповідною заявою лише 12.08.2025, тобто більш ніж через 16 років після настання відповідного віку.
Таким чином, підстави для зобов'язання відповідача вклеїти фотокартку у зв'язку з досягненням позивачем 45-річного віку в його паспорт у формі книжечки відсутні.
Законодавець чітко врегульовує спірні відносини і встановлює, що паспорт, в якому не вклеєні фотокартки при досягненні його власником відповідного віку, вважається недійсним. Обов'язок вклеювати фото до недійсного документу, який втратив чинність 16 років тому у відповідача відсутній.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням суб»єкта владних повноважень публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Визначаючись з приводу реально вчиненого суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов'язку, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.
У спірних правовідносинах органом публічної адміністрації було вчинено управлінське волевиявлення у формі відмови, втіленої у письмовому листі, у вклеюванні фотокартки до паспорта заявника після досягнення 45-річного віку, оскільки позивач звернувся із заявою лише у серпні 2025 року, тобто через 16 років після настання відповідного віку.
Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб»єкт владних повноважень не вдавався до порушення прав та інтересів заявника у зв"язку з відсутністю підстав для задоволення його заяви про вклеювання фотокартки до паспорта після спливу встановленого законом строку.
Відповідач діяв у межах наданих повноважень, у спосіб та відповідно до процедур, визначених чинним законодавством, зокрема Постановою Кабінету Міністрів України №302, Положенням про паспорт громадянина України №2503 та Тимчасовим порядком, затвердженим наказом МВС №456 від 06.06.2019. Тому відмова у здійсненні зазначеної адміністративної послуги є правомірною, обґрунтованою та не може розцінюватися як протиправна бездіяльність чи перевищення владних повноважень.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Наведене є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті. в
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ч. 8 ст. 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255,257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко