Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про повернення позовної заяви
07 листопада 2025 р. Справа № 520/28049/25
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Панов М.М., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" (вул. Рубанівська, буд. 4, м. Харків, 61064, код ЄДРПОУ 08564535) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Холодногірська виправна колонія (№18)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2024;
- зобов'язати Державну установу «Холодногірська виправна колонія (№18)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2024.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та надано позивачу термін десять календарних днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обґрунтування поважності причин пропуску такого строку та наданням доказів на підтвердження поважності таких причин; документу, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, або документу про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн.
Відповідно до ч. 6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України, днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з ч. 7 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Частиною 6 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Представником позивача ухвалу від 24.10.2025 про залишення позовної заяви без руху отримано 24.10.2025 о 18:44, що підтверджується довідкою від 27.10.2025 про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Отже, строк на усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання ухвали (27.10.2025) тривав до 06.11.2025.
Враховуючи положення ч. 6 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України, останнім днем на усунення недоліків позовної заяви є 06.11.2025.
Відповідно до ч. 8 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України, останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
28.10.2025 представником позивача до суду подано заяву про усунення недоліків, в якій він виклав свою позицію щодо строку звернення до суду в інтересах ОСОБА_1 до Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, та до якої було додано квитанцію про сплату судового збору.
У зазначеній заяві представник позивача зазначає, що позивач у позові вказав, що особливості рахування строкового питання охоплені сукупністю двох ключових моментів:
- обов'язковості досудового врегулювання, адже це випливає з правових позицій Верховного Суду у постановах від 03.10.2018 у справі № 803/756/17, від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18, від 04.02.2020 у справі № 825/1571/16, від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17 - у разі звільнення військовослужбовця зі служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем служби, що передбачено в пункті 4 Порядку № 178;
- спеціальних місячних строків звернення до суду, передбачених ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, як визначено у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та підтримано Верховним Судом у постановах від 26 травня 2021 року у справі №380/5093/20, від 30 серпня 2021 року у справі №520/7668/20, від 12 жовтня 20212 року у справі №380/6200/20 та від 23 червня 2022 року у справі №540/1951/20.
Таким чином, як зазначає представник позивача, строк звернення до суду у цій категорії справ визначається з певними особливостями - 1 місяць з моменту результатів досудового врегулювання.
Так, відповідач на вирішення заяви позивача зі спірного у справі питання надав листа від 22.09.2025.
Позов подано через Електронний суд 21.10.2025 в межах місячного строку після отримання позивачем відповіді на звернення. Відтак, позивач і його представник вважають, що строк звернення до суду, визначений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач не пропустив.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є питання щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна, до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2024.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
За змістом статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином у цій справі слід визначити правову природу такої компенсації, оскільки як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною п'ятою статті 21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Згідно з частиною п'ятою статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок № 578), за приписами пункту 2 якого речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Згідно з пунктом 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
При цьому, відповідно до пункту 28 Порядку № 578 у разі звільнення особи рядового і начальницького складу із служби у запас Збройних Сил їй видається речовий атестат, копія якого додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення така особа буде прийнята на службу до Державної кримінально-виконавчої служби, до її речового забезпечення зараховуються раніше отримані предмети речового майна особистого користування, а строк носіння предметів продовжується на період від дня звільнення до дня прийняття на службу.
Разом з цим пунктом 23 Порядку № 578 передбачено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", державної установи "Центр пробації" відповідно до їх закупівельної вартості.
З наведеного висновується, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви, а отже речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.
Такі гарантії щодо забезпечення доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування) та інвентарним майном, яке є власністю установ та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням).
Подібний висновок міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 540/2001/21.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, у даній категорії справ законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
В даній справі при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно також чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
З матеріалів позовної заяви встановлено, що позивач був звільнений зі служби в Держаній кримінально-виконавчій службі України 01.02.2024 за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію (за власним бажанням), що підтверджується витягом з наказу від 30.01.2024 №38/ос-24 Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)", копія якого додана до позову.
Разом з тим, до суду з даним позовом за захистом свого права на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно позивач звернувся лише 21.10.2025 (дата формування позовної заяви в Електронному суді та реєстрації Харківським окружним адміністративним судом згідно відтиску штампу на позовній заяві), тобто, з пропуском передбаченого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, місячного строку звернення до суду.
Як зазначалось судом в ухвалі суду від 24.10.2025 про залишення позову без руху, в межах даного позову позивачем оскаржується, зокрема, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2024, а не відмова відповідача у здійсненні виплати відповідної компенсації за поданою ним заявою.
Щодо зазначення у позовній заяві позивачем, що він звертався до відповідача через адвоката з питання, що стосується грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримав за час проходження служби, у відповідь на яке отримав листом від 22.09.2025 арматурну картку та довідку, видану про належність до виплати сум компенсації за належне, проте, неотримане речове майно у сумі 23247,72 грн, яка позивачу наразі не сплачена, суд зазначає, що таке звернення не вважається досудовою формою врегулювання спору та не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися в суд за захистом порушених, на його думку, прав чи законних інтересів з дня проведення з ним розрахунку, виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Щодо посилання представника позивача у заяві про усунення недоліків від 28.10.2025 на обов'язковість досудового врегулювання як це випливає з правових позицій Верховного Суду у постановах від 03.10.2018 у справі № 803/756/17, від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18, від 04.02.2020 у справі № 825/1571/16, від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17 - у разі звільнення військовослужбовця зі служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем служби, що передбачено в пункті 4 Порядку № 178, суд акцентує увагу представника позивача на тому, як він сам зазначає згідно зазначених правових позицій Верховного Суду обов'язковість досудового врегулювання полягає у поданні відповідної заяви (рапорту) за місцем служби військовослужбовця, чого у спірних правовідносинах не відбулось.
Представник у поданій заяві також зазначає, що у пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді при зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Зазначене також узгоджується з п. 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.
Проте, суд зауважує, що Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, регулює виплату військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Зазначений порядок був затверджений на виконання положень пункту 2 частини першої статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до яких речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок № 578), за приписами пункту 2 якого речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Пунктом 23 Порядку № 578 передбачено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", державної установи "Центр пробації" відповідно до їх закупівельної вартості.
Як зазначалось судом раніше, в межах даного позову позивачем оскаржується, зокрема, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2024, а не відмова відповідача у здійсненні виплати відповідної компенсації за поданою ним заявою.
Щодо зазначення у позовній заяві позивачем, що він звертався до відповідача через адвоката з питання, що стосується грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримав за час проходження служби, у відповідь на яке отримав листом від 22.09.2025 арматурну картку та довідку, видану про належність до виплати сум компенсації за належне, проте, неотримане речове майно у сумі 23247,72 грн, яка позивачу наразі не сплачена, суд зазначає, що таке звернення не вважається досудовою формою врегулювання спору та не свідчить про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися в суд за захистом порушених, на його думку, прав чи законних інтересів з дня проведення з ним розрахунку, виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року по справі № 560/8394/21.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.
Таким чином, адвокатський запит не є в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Кодексу адміністративного судочинства України засобом досудового врегулювання спору, а є засобом отримання інформації та копій документів, необхідних адвокату для надання правничої допомоги клієнту.
Відтак, будь-яких об'єктивних перешкод своєчасно звернутися позивачу за захистом його порушених прав до суду представник позивача не навів, а приведені ним доводи не вказують на поважність таких причин.
Окрім того, із матеріалів справи не вбачається будь-яких інших переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав в місячний строк з дати його звільнення.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд також зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібні висновки викладені і Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року у справі №420/1782/23, де вказано, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) вказала, що установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
Так, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Верховний Суд в постанові від 20 грудня 2023 року по справі № 420/4212/23 вказав, що особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2024 року по справі № 990/12/24.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що представником позивача будь-яких доказів на підтвердження неможливості своєчасного звернення до суду протягом визначеного процесуальним законом строку з даним позовом, доказів, що існували непереборні обставини, які перешкоджали позивачу звернутися до суду з даним позовом, до суду не надано та в заяві про усунення недоліків не зазначено.
Таким чином, представником позивача у поданій заяві про усунення недоліків не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду, які б завадили звернутися позивачу до суду з цим позовом протягом встановленого законом строку, а тому наведені представником позивача обставини суд визнає недостатніми для висновку про те, що позивачем з поважних причин пропущено строк звернення до суду з даним позовом, тому позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Отже, суд дійшов висновку, що заява представника позивача про усунення недоліків є необґрунтованою, а позовну заяву необхідно повернути позивачу.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5, 123, 169, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Холодногірська виправна колонія (№18)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя Панов М.М.