Справа № 420/29897/25
07 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ), у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
зобов'язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 83 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в НОМЕР_2 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ). Відповідно до витягу із наказу начальника НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за 20 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 20 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, за 15 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік та грошову компенсацію за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як особі з інвалідністю внаслідок війни за 2024, 2025 роки.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо включення до складу грошового забезпечення додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, при обчисленні грошової компенсації за щорічну невикористану основну та додаткову відпустки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
У своїх доводах позивач посилається на те, що додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, а тому вказана винагорода має входити до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпустки.
Ухвалою суду від 08.09.2025 року поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні.
16.09.2025 року до суду за допомогою системи «Електронний суд» надійшов відзив на адміністративний позов, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
У своїх доводах представник відповідача посилається на те, що грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Включення до грошової компенсації за невикористані дні відпустки одноразових додаткових видів грошового забезпечення, таких як додаткова грошова винагорода, чинним законодавством не передбачено. У підтвердження своїх доводів відповідач посилається на правову позицію Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену в постановах від 27 березня 2025 року у справі 240/2921/23 та від 31 січня 2025 року у справі № 460/2645/24.
Отже, так як додаткова винагорода є одноразовим видом грошового забезпечення, вона не входить до складу місячного грошового забезпечення, а тому, на думку відповідача, не може бути врахована до при виплаті компенсації за невикористані відпустки, згідно приписів Інструкції № 558.
23.09.2025 року представником позивача за допомогою системи «Електронний суд» подано до суду відповідь на відзив, у якій заявник наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав викладених у позовній заяві.
Інші заяви, клопотання та додаткові докази до суду не надходили.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Відповідно до копії військового квитка, позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у НОМЕР_2 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ).
Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби.
У наказі про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, серед іншого, визначено, виплатити грошову компенсацію:
за 20 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік;
за 20 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік;
за 15 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік;
за 28 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як особі з інвалідністю внаслідок війни за 2024, 2025 роки.
Представник позивача звернулась до НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України з адвокатським запитом від 19.06.2025 року, у якому просила:
надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби у НОМЕР_2 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (з 01.2022 по 10.2022, з 04.2024 по 03.2025), з урахуванням відомостей про нарахування додаткової винагороди;
надати інформацію чи було враховано додаткову винагороду, отриману ОСОБА_1 , при обрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки;
надати інформацію про період який взято було для обрахування розміру місячного грошового забезпечення для визначення одноденного розміру грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористані відпустки у 2022-2025.
У відповідь на адвокатський запит відповідач супровідним листом від 25.06.2025 року скерував на адресу представника позивача інформаційну довідку про склад місячного грошового забезпечення, з якого позивача було розраховано компенсацію за невикористані дні відпустки та архівні відомості на грошове забезпечення.
Відповідно до архівних відомостей щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 , позивач отримував додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ №168, під час проходження військової служби у загоні, а саме:
березень - листопад 2022 року;
лютий - квітень 2023 року;
травень - грудень 2024 року;
січень - лютий 2025 року.
Відповідно до довідки від 26.06.2025 року №397 додаткова грошова винагорода при обрахунку грошової компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки за 2022-2025 роки не врахована.
Зважаючи на протиправну бездіяльність відповідача щодо не врахування додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Позивач вважає, що додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, тому підлягає врахуванню до місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються компенсація.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Зокрема, ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч. 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року №64 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію, статті 9-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 28.06.2023 року № 3161-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Постанова №168).
Відповідно до п.1 Постанови №168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (надалі - Інструкція №558).
Відповідно до пункту 2 розділу I Інструкції №558, термін “грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із:
посадового окладу;
окладу за військовим званням;
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії);
одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із:
основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням);
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Відповідно до пункту 3 розділу I Інструкції №558, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Відповідно до абзацу 1 пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції № 558, у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до абзацу 3 пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції № 558, грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Тобто, з огляду на зміст Інструкції № 558, при обрахунку сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток військовослужбовцю враховуються лише щомісячні додаткові види грошового забезпечення.
Спір у цій справі виник у зв'язку з невключенням відповідачем сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2022-2025 роки.
Варто зазначити, що Верховний Суд у постановах від 08 серпня 2024 року у справі №240/26703/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 23 вересня 2024 року у справі № 240/33138/23, від 26 листопада 2024 року № 240/1800/24 констатував, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану.
За правилами пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку № 260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).
Також Верховний Суд констатував, що, делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення.
Разом з цим, з приводу питання, чи підлягає включенню додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року в справі № 240/32125/23 констатував, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації.
Суд зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються положення Постанови № 704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Інструкція № 558.
При цьому, пункт 6 глави 8 розділу V Інструкції № 558 не містять жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації.
Навпаки, за умовами вказаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.
Як вже було зазначено, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Тому при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2022-2025 роки, Відповідач був зобов'язаний врахувати суму винагороди, яку Позивач отримував перед звільненням.
Таким чином, враховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що виплачувалася Позивачу до дня його звільнення, суд дійшов висновку, що вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення Позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсацій як за основну так і невикористану додаткову відпустки.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у подібних правовідносинах (постанова від 20.08.2024 року по справі № 420/693/23, постанова від 20.12.2024 року по справі № 240/21650/23).
За таких обставин суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як регламентовано ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.
Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, розподіл судових витрат зі сплати судового збору на його користь не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 134, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.
Зобов'язати НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 83 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук