Справа № 640/31119/21
07 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа № 640/31119/21 за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо несвоєчасного здійснення розрахунку та виплати компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій;
- стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 27.09.2019 по 08.10.2021 в сумі 29338,22 грн. у відповідності до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р № 100 та враховуючи принцип співмірності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 08.10.2021 року відповідач сплатив позивачу на виконання судового рішення перерахунок грошового забезпечення у сумі 29338,22 грн. Однак, разом з відповідними виплатами позивачу не було сплачено відповідачем середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні. На час подання позовної заяви, відповідна виплата позивачу не надходила.
Оскільки повний розрахунок фактично проведено не у день звільнення з військової служби, то позивач, відповідно до ст.117 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку.
Посилаючись на те, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби був проведений лише 08.10.2021 року, чим порушено ст. 116 КЗпП, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2021 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» № 2825-ІХ, визначено Ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
На підставі Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року № 399, Акту приймання-передачі від 29.01.2025 року,Розпорядження керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду №1 від 03.02.2025 «Про здійснення реєстрації та автоматизованого розподілу судових справ,нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва» та протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 18.03.2025 року адміністративну справу №640/31119/21 розподілено судді Г.П. Самойлюк.
Ухвалою від 24.03.2025 року прийнято справу до розгляду, визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що відповідач вважає неправильним застосування норм Кодексу законів про працю України, зокрема статей 116-117 КЗпП, як норм загального права в даному спорі, так як військова служба (в т.ч. виплата грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям) не являється об'єктом регулювання трудового права. Відповідач вважає, що при вирішенні даного спору слід принципово розділяти законодавство, яке регулює трудові відносини і законодавство, яке регулює відносини які виникають при проходженні військової служби, як окремі одне від одного загальні норми права, які жодним чином не кореспондуються між собою, а тому військове законодавство не може вважатись спеціальним відносного трудового. Наведене обґрунтовується тим, що трудове законодавство і військове законодавство реалізують і розвивають різні не пов'язані між собою положення Конституції України, а тому жодним чином не можуть вважатись загальними і спеціальними між собою.
Ухвалою від 07.11.2025 року у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого оперативного чергового відділу напрямків на Сухопутні війська, ДНІВ та ССО центру оперативного керівництва військової частини НОМЕР_1 згідно наказу № 184 від 04.10.2019 року.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) № 479 від 27.09.2019 року звільнений з військової служби у запас за підпунктом, «й» відповідно до п. другого, частини п'ятої ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 № 184 від 04.10.2019 року виключений зі списків особового складу військовослужбовців Збройних Сил України та всіх видів забезпечення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 року у справі №640/3801/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а саме 04 жовтня 2019 року.
Зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а саме 04 жовтня 2019 року.
08.10.2021 року на виконання Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 року на розрахунковий рахунок позивача надійшла виплата грошової компенсації.
Посилаючись на те, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби був проведений лише 08.10.2021 року, чим порушено ст. 116 КЗпП, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, 43 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, 43 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини між стонами виникли з питання нарахування та виплатити позивачу, який був військовослужбовцем, середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на підставі ст.117 КЗпПУ, а також компенсації втрати частини доходу.
Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у тому числі у разі відсутності зауважень звільненого військовослужбовця щодо розрахунку з ним, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпПУ.
За приписами ст.116 КЗпПУ (в редакції Закону України в №2352-IX станом на момент звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпПУ (в редакції Закону України в №2352-IX станом на момент звільнення позивача) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Між тим, за правовими висновками Верховного Суду вказані зміни в КЗпПУ фактично не вплинули на розрахунок за затримку при звільненні осіб, яким затримка розрахунку почалась до 19 липня 2022 року.
Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість застосування до роботодавця відповідальності протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Судом встановлено, що позивачу на виконання рішення суду виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Таким чином, оскільки період затримки розрахунку при звільненні не обмежувався будь-яким строком відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України та склав 734 дні, з урахуванням заявлених позивачем вимог з урахуванням співмірності, відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 29338,22 грн.
Розглянувши в цій частині справу у відповідності до ч.2 ст.9 АС України в межах позовних вимог суд дійшов висновку про їх задоволення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 у розмірі 29338,22 грн.
Частиною 1 ст.2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з п. 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v.» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (пр.-т. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, Код ЄДРПОУ 22990368) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (пр.-т. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, Код ЄДРПОУ 22990368) на корить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 у розмірі 29338,22 грн. (двадцять дев'ять тисяч триста тридцять вісім гривень, двадцять дві копійки).
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.