Справа № 420/30924/25
07 листопада 2025 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув у письмовому провадженні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 25.02.2025 року № 155850003544, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 18.02.2025 року на підставі архівних довідок від 30 червня 2021 року № 1624/01 і № 1624/02 про заробітну плату, виданих Муніципальною казенною установою Петропавловськ-Камчатський міський архів та з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 18.02.2025 року він звернувся управління Пенсійного фонду із заявою про врахування при перерахунку пенсії за віком заробітної плати за 01.07.2000 року на підставі довідки № 1624/02 від 30.06.2021 року. 25.02.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Черкаській області прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії, оскілки вказана довідка не підтверджена первинними документами у встановленому законодавством порядку. Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області незаконним, оскільки перевірка відомостей наведених у довідці є обов'язком відповідача.
Ухвалою суду від 11.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від представника відповідача надійшов відзив на позов, згідно з яким, згідно з зверненням позивачем для перерахунку пенсії була надана архівна довідка про заробітну плату від 30.06.2021 №1624/02 за період роботи з січня 1983 року по грудень 1987 року, видана МКУ «Петропавловськ-Камчатський міський архів», яка не підтверджена первинними документами, тому підстави для проведення перерахунку відсутні
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.10.2022 року призначена пенсія за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
18.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся із заявою щодо врахування для обчислення пенсії заробітної плати до 01.07.2000 року.
До заяви позивач надав архівну довідку про заробітну плату від 30.06.2021 року № 1624/02 за період роботи з січня 1983 року по грудень 1987 року, видана МК «Петропавловськ-Камчатський міський архів», згідно з якої у період з 17.05.1982 року по 04.01.1988 року ОСОБА_1 працював автослюсарем та водієм на підприємстві «МУП Автотранс».
Вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 25.02.2025 року № 155850003544 позивачу відмовлено у проведенні перерахунку пенсії із врахуванням заробітної плати до 01.07.2000 року згідно з поданою заявою № 276 від 18.02.2025 року, через відсутність підтвердження архівної довідки первинними документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) є спеціальним законом, яким визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058, закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Закону № 1058 питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» (надалі Закон № 1788), відповідно до ст. 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону України № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На момент внесення у трудові книжку позивача записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах та організаціях, затверджених постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 року (далі - Інструкція № 162). Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Пунктом 2.4 Інструкції № 162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців», при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відповідно до записів в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1 , позивач у період з 17.05.1982 року по 04.01.1988 року працював в Петропавлівському пасажирському автотранспортному підприємстві.
Вказані відомості підтверджуються архівними довідками МКУ «Петропавловськ-Камчатський міський архів» від 30.06.2021 року № 1624/01 та № 1624/02.
Дослідивши дані записи, суд вважає, що вони відповідають вимогам до заповнення трудової книжки
Тобто, суд встановив, що як у трудовій книжці позивача, так і в первинних документах, наявні відомості, які підтверджують його роботу у з 17.05.1982 року по 04.01.1988 року (що не врахований відповідачем).
Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року та ратифіковану Законом України "Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" встановлено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
01 грудня 2022 року було прийнято Закон України № 2783-ІХ «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». 22 грудня 2022 року Закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23 грудня 2022 року Закон набрав чинності.
Вказаний Закон передбачає: зупинення дії у відносинах з росією та республікою білорусь Конвенції та Протоколу до неї; вихід з зазначеної Конвенції та Протоколу до неї.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 84 Мінської конвенції кожна Договірна Сторона може вийти з цієї Конвенції, направивши письмове повідомлення про це депозитарію за 12 місяців до закінчення поточного п'ятирічного терміну її дії. Мінська конвенція набрала чинності 19 травня 1994 року. Останнім днем чергового п'ятирічого періоду дії Конвенції для України є 18 травня 2024 року. З 19 травня 2024 року Конвенція буде вважатися припиненою для України у відносинах з усіма її сторонами. Після виходу України з Мінської Конвенції правове співробітництво у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься на підставі двосторонніх міжнародних договорів України з відповідними державами-учасницями Мінської конвенції та багатосторонніх міжнародно-правових інструментів, що діють в рамках Ради Європи, ООН, Гаазької конференції з міжнародного приватного права, чинних у відносинах з відповідними державами. За відсутності міжнародного договору співробітництво судів та інших компетентних органів у цивільних і кримінальних справах здійснюватиметься згідно з внутрішнім законодавством на основі принципу взаємності.
Таким чином, відповідно до цих норм права Україна продовжує бути учасницею і дотримуватись зобов'язань за Конвенцією щодо її учасників до настання терміну виходу України з Конвенції (зважаючи на те, що Конвенція була ратифікована Україною в жовтні 1994 року, це щонайменше 1 рік). Однак, це правило не поширюється на відносини з росією та рб, оскільки Законом від 01 грудня 2022 року було зупинено дію Конвенції у відносинах з цими країнами вже тепер.
Отже, після набуття зазначеним Законом чинності 23 грудня 2022 року, Конвенція перестала застосовуватись у відносинах з рф та рб щодо будь-яких документів виданих та посвідчених у цих країнах, незалежно від дати їх видачі та посвідчення.
Натомість, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 04 лютого 2023 р. № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з рф та рб діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям цієї Постанови документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостиля, що випливає з наведеного вище.
В той же час Україна залишається учасницею іншого міжнародного договору, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, про яку йде мова у оскаржуваному рішенні. Рф та рб також залишаються учасницями цієї Конвенції. Зазначена Конвенція передбачає проставлення апостиля, якщо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (ст. 2.3 цієї Конвенції).
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:
a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;
b) адміністративні документи;
c) нотаріальні акти;
d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Враховуючи зазначене безпідставними є посилання відповідача на не зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи на підставі архівних довідок № 1624/01 та № 1624/02 від 30.06.2021 року з посиланням на Закон України від 23.12.2022 Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 25.02.2025 року № 155850003544 про відмову у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 .
Вимога позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 18.02.2025 року на підставі архівних довідок від 30 червня 2021 року № 1624/01 і № 1624/02 про заробітну плату, виданих Муніципальною казенною установою Петропавловськ-Камчатський міський архів та з урахуванням раніше виплачених сум є такою, що належить до задоволення, як похідна.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивач сплатив 1211,20 грн. судового збору, які мають бути стягнуті з відповідача на його користь.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 139, 205, 243, 245, 246, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 25.02.2025 року № 155850003544, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 18.02.2025 року на підставі архівних довідок від 30 червня 2021 року № 1624/01 і № 1624/02 про заробітну плату, виданих Муніципальною казенною установою Петропавловськ-Камчатський міський архів та з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до ст.255 КАС України, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (пр-кт Хіміків, 50, м. Черкаси, 18028, код ЄДРПОУ 21366538).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 07.11.2025 року.
Суддя Н.В. Бжассо