07 листопада 2025 рокусправа № 380/14386/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №503 від 14.06.2025 про мобілізацію до Збройних Сил України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №503 від 14.06.2025 його було мобілізовано до Збройних Сил України. Вважає зазначений наказ протиправним, оскільки видаючи такий наказ, відповідач не взяв до уваги ту обставину, що згідно довідки Управління праці та соціального захисту Трускавецької міської ради №372 від 12.2025 позивач є особою, яка отримує щомісячну грошову допомогу, в зв'язку з тим, що здійснює догляд за своєю матір'ю, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує стороннього догляду. Крім цього, дана обставина підтверджується відповідною довідкою МСЕК №867 від 11.05.2023. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 18.07.2025 позовну заяву залишено без руху. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою суду від 08.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, вказана копія ухвали була доставлена до електронного кабінету відповідача 15.09.2025, про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 15.09.2025.
Ухвалою суду від 10.10.2025 залучено ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до участі в справі як співвідповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, вказана копія ухвали була доставлена до електронного кабінету співвідповідача 13.10.2025, про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 13.10.2025.
На час прийняття рішення у даній справі відзив на позовну заяву або заява про визнання позову від відповідача до суду не надходили.
Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) №178 від 11.07.2023, позивача, призваного по мобілізації, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 10.07.2023 №191-РС у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 11.07.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно з копією витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) №503 від 14.06.2025 «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_5 .
Вважаючи наказ від 14.06.2025 №503 протиправним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232).
Згідно із статтею 1 Закону № 1932 особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно зі статтею 2 Закону № 389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проведено загальну мобілізацію в Україні упродовж 90 діб. Надалі строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону № 3543 мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Абзацом другим частини першої статті 22 Закону № 3543 визначено, що громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 22 Закону № 3543 призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Статтею 23 Закону № 3543 передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Вказаною статтею визначені відповідні категорії осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за наявності підстав, передбачених цією нормою (частини перша, третя, п'ята, шоста).
Зокрема пунктом 24 частини першої статті 23 Закону № 3543 передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Отже, придатні за віком та станом здоров'я до військової служби військовозобов'язані громадяни України, які не мають права на відстрочку, підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Суд встановив, що 14.06.2025 позивача було призвано на військову службу під час мобілізації.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю
Згідно ч.7 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі - Порядок №560).
Відповідно до пункту 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Пунктом 58 Порядку №560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно з пунктом 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до пункту 63 Порядку №560, військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Отже, відповідно до приписів Порядку №560 не направляються на ВЛК та не підлягають призову на військову службу особи, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з питання надання відстрочки, до розгляду по суті питання про надання відстрочки.
Суд зазначає, що за наявності у особи права на відстрочку від призову на військову службу, така відстрочка не надається автоматично і для реалізації відповідного права особа має звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у встановленому порядку.
У разі відсутності звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, навіть за умови наявності права на отримання відстрочки від призову на військову службу, особа може бути призвана на військову службу на загальних підставах.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази подання/направлення заяви про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією.
Відтак, в ході розгляду даної адміністративної справи, судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджено, що позивач звертався до відповідача із заявою про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією.
Також суд зауважує, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 160/10728/23.
За таких обставин, оскільки станом на час винесення наказу від 19.04.2025 №109 про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, у позивача не було належним чином оформленої відстрочки від призову, то у відповідача були наявні підстави для призову позивача на військову службу під час мобілізації та направлення його для проходження військової служби.
Водночас суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення.
Також суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Право особи, яка звертається до суду з позовом, самостійно та на свій розсуд розпоряджатися своїми правами, зокрема і щодо визначення предмета і підстав позову, є складовою диспозитивності як одного із принципів адміністративного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України).
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому вичерпуються їх реалізацією.
Верховний Суд у питаннях скасування актів індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі №9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 та Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі №П/9901/97/21).
Оскаржувані накази є актам індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування та він вичерпав свою дію після зарахування позивача до особового складу військової частини.
З цього часу правовідносини проходження військової служби регулюються Законом №2232-ХІІ та Положенням №1153/2008.
Так відповідно до пунктів 4, 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці).
За приписами пункту 4 частини першої, частини третьої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Суд враховує, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов'язків матеріального та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов'язків та інше.
Отже, скасування наказу про призов не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові, адже наказ вже реалізований та позивач був зарахований до військової частини, приступив до виконання службових обов'язків за посадою, що вказує на стабільність та визначеність правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна