07 листопада 2025 року № 320/14881/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колесніової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Верховного Суду, в якому просить суд:
- визнати протиправними і скасувати наказ т.в.о. керівника Верховного Суду № 876-к від 15.03.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на роботі в апараті Верховного Суду на посаді головного спеціаліста з 16 березня 2023 року;
- стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2023 року до дня ухвалення рішення суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2023 відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позивач вважає, що звільнена з роботи незаконно, з порушенням норм чинного законодавства, оскільки відповідачем не враховано її переважне право на залишення на роботі, оскільки вона самостійно виховує двох дітей; має стаж державної служби понад 20 років; має заохочення та подяки за успіхи в роботі; щодо неї відсутні дисціплінарні стягнення та прогули, відсутні зауваження з боку адміністрації щодо строків і якості виконання завдань.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на відсутності обставин порушення ним вимог законодавства у межах спірних правовідносин.
Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
Відповідачем подано до суду заперечення на таку відповідь на відзив.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.02.2023 позивач отримала попередження про наступне звільнення з пропозицією інших посад (у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).
16.02.2023 позивач подала заяву на переведення її на вакантну посаду головного спеціаліста відділу аналізу судової практики Верховного Суду, ЄСПЛ та Суду ЄС департаменту аналітичної та правової роботи (№ посади 10.2.3).
16.03.2023 позивач отримала наказ т.в.о. керівника апарату Верховного Суду № 876-к від 15.03.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, 09 грудня 2022 року Пленум Верховного Суду ухвалив рішення про скорочення 330 штатних одиниць Апарату Верховного Суду, що мало наслідок масового вивільнення працівників. Постановою Пленуму Верховного Суду № 3 затверджено структуру та штатний розпис Апарату Верховного Суду.
Наказом керівника Апарату Верховного Суду від 09 лютого 2023 року № 21 «Про заходи із приведення чисельності та штату працівників Апарату Верховного Суду у відповідність до штатного розпису» затверджено план заходів із приведення чисельності та штату працівників Апарату Верховного Суду у відповідність до штатного розпису Апарату Верховного Суду, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду від 09 грудня 2022 року № 3, та Положення про визначення рівня професійної підготовки та професійних компетентностей працівників Апарату Верховного Суду, посади яких скорочено (далі - Положення).
Згідно з пунктом 8 Положення із працівником, посаду якого скорочено та який претендує на зайняття вакантної посади, проводиться співбесіда. Для проведення співбесід утворюються комісії у складі трьох працівників Апарату. У роботі комісії може брати участь безпосередній керівник працівника, посаду якого скорочено. Персональний склад та функціональну спрямованість комісій визначає керівник Апарату Суду.
13 лютого 2023 року ОСОБА_1 на електронну адресу направлено попередження про наступне звільнення з пропозицією інших посад. У попередженні зазначено, що штатним розписом Апарату Верховного Суду не передбачено посаду, яку обіймає позивачка, у зв'язку з чим можливе звільнення з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з 15 березня 2023 року.
Одночасно ОСОБА_1 надано список всіх вакантних посад, на які позивачка може претендувати. Також направлено матеріли щодо заходів із приведенням чисельності та штату працівників апарату Верховного Суду відповідно до штатного розпису.
16 лютого 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про переведення на вакантну посаду головного спеціаліста відділу аналізу судової практики Верховного Суду, ЄСПЛ та Суду ЄС департаменту аналітичної та правової роботи (посада 10.2.3).
Одночасно на обрану позивачем посаду № 10.2.3 головного спеціаліста відділу аналізу судової практики Верховного Суду, ЄСПЛ та Суду ЄС департаменту аналітичної та правової роботи претендувало 12 осіб при цьому встановлена штатним розписом Апарату ВС кількість штатних одиниць за цією посадою дорівнювала 2 одиницям.
Наказом керівника Апарату Верховного Суду від 17 лютого 2023 року № 22, з метою реалізації пункту 8 Положення, затверджено склад комісії для проведення співбесід щодо визначення рівня професійної підготовки та професійних компетентностей працівників за вакантними посадами та у відповідних складах та зобов'язано відділ кадрової роботи та охорони праці скласти графіки проведення співбесід.
27 лютого 2023 року відповідно до графіку було проведено співбесіду з кандидатами на посаду № 10.2.3 головного спеціаліста відділу аналізу судової практики Верховного Суду, ЄСПЛ та Суду ЄС департаменту аналітичної та правової роботи.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Зі змісту статті 42 Кодексу законів про працю України вбачається, що в першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Підхід до тлумачення приписів статті 42 Кодексу законів про працю України закріплений у численній судові практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 19.02.2019 у справі № 809/3751/14, від 04.04.2018 у справі №814/3934/15, від 24.04.2019 у справі №808/892/17, від 11.07.2019 у справі № П/811/851/16, від 31.07.2019 № 807/2383/15, від 28.02.2020 № 815/3565/17.
У вказаних вище судових рішеннях зазначено, що для перевірки наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з'ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення.
У разі відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другої статті 42 Кодексу законів про працю України.
Тобто, тільки у разі відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники з відповідними пільгами.
Результатом визначення професійного рівня кандидатів на посаду є сформований рейтинговий список. Рейтингова оцінка є кінцевим показником успішності, що відображає результат оцінки професійних якостей кандидата на посаду, отриманої за результатами вивчення документальної оцінки, оцінки безпосереднього керівника та результатів співбесіди (пункт 9 Положення).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до рейтингового списку кандидатів на посаду оцінка ОСОБА_1 - 1,75 (перше місце в рейтингу - 6,75, друге місце - 6,63). Фактично з 12 претендентів на посаду (2 штатних одиниць) позивач зайняла 8 місце.
Суд звертає увагу, що у позивача не було переваг і в рівні продуктивності праці перед іншими претендентами на посаду.
Так, порівнюючи результати виконання завдань за 2019, 2020, 2021, 2022 роки позивача та інших працівників, що пройшли співбесіду, позивачка має середній відсотковий рівень виконання покладених на неї обов'язків та завдань. Наприклад, за 2022 рік оцінка виконання завдань позитивна, а не відмінна у порівняні з іншими претендентами на посаду.
Таким чином, суд вважає безпідставним посилання позивача на неврахування наявності у неї переважного права на залишення на роботі, оскільки відповідно до пункту 10 Положення працівникам Апарату, які відповідно до рейтингового списку на посаду набрали однакову кількість балів, надається переважне право на залишення роботі, що передбачене частиною 2 статті 42 Кодексу законів про працю України. Водночас ОСОБА_1 з жодним претендентом на посаду не набрала однакому кількість балів, а навпаки бали які набрала позивач є нижчими у рейтинговій таблиці.
Таким чином, на час звільнення ОСОБА_1 у відповідача не було підстав для визначення саме за останньою переважного права залишення на роботі.
Щодо питання утримання позивачем двох неповнолітніх дітей та того, що у сім'ї позивача немає інших працівників із самостійним заробітком, суд зазнає таке.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2020 року у справі №752/24341/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року у справі №752/5494/20 позов ОСОБА_2 задоволено частково та визначено місце проживання малолітньої дитини (доньки) разом з батьком. Суд першої інстанції виходив з того, що діти проживають разом з батьками в одній квартирі, батько приймає активну участь у вихованні та розвитку дітей, утримує, відповідно до висновку складеного центром соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді між батьком та братом у малолітньої дитини наявний емоційний зв'язок, водночас мати піклується про дитину, однак спостерігаються ознаки амбівалентної прив'язаності, що може бути результатом слабкої довіри до матері. Суд також зазначив, що оскільки на час розгляду справи син досяг 14 віку, то він у праві самостійно обирати своє місце проживання, тому в цій частині в позові відмовлено. В подальшому рішенням Солом'янська РДА від 13.11.2020 № 742 позивачці встановлено графік зустрічей із дітьми.
Таким чином, вбачається, що станом на момент спірних правовідносин щодо процесу звільнення позивача були відсутні встановлені у визначеному законом порядку обставини утримання позивачем двох неповнолітніх дітей та самостійного їх виховування.
При цьому, суд критично оцінює посилання позивача ухвалення нового рішення у справі №752/5494/20 на її користь, оскільки вказані обставини мали місце в червні 2023 року, в той час як досліджувані у справі обставини мали місце у лютому-березні 2023 року.
Як вже зазначалось, 13 лютого 2023 року позивач отримала попередження про наступне звільнення і одночасно повідомлена, що відповідно до її професійної підготовки та професійних компетентностей вакантні посади у відповідному структурному підрозділі відсутні. При цьому зазначено, що ОСОБА_1 може претендувати на іншу вакантну посаду (список додається), за умови якщо вимоги до неї передбачатимуть виконання функцій аналогічних тим, виконуються за займаною посадою.
Тобто, позивачу було надано список вакантних посад, на які вона могла претендувати за умови якщо вимоги до посади передбачатимуть виконання функцій аналогічних тим, що виконувались позивачкою за займаною посадою.
16 лютого 2023 року позивачка подала заяву підписану електронним підписом 16.02.2023 о 19:25:07, з проханням перевести на вакантну посаду головного спеціаліста відділу аналізу судової практики Верховного Суду та Суду ЄС департаменту аналітичної та правової роботи (10.2.3). Жодних дій щодо обмеження волевиявлення у виборі посади відповідачем не вчинялись, а навпаки створювались всі умови для рівного доступу до інформації.
10 квітня 2023 року ОСОБА_1 було надіслано на електронну адресу Верховного Суду (inbox@suDreme.court.gov.ua) інформаційний запит про надання інформації стосовно наявність вакантних посад в Апараті Верховного Суду станом на 15 березня 2023 року.
17 квітня 2023 року позивачці було направлено відповідь (вих. № 118/0/18-23) на запит щодо наявності вакантних посад станом на 15 березня 2023 року згідно з додатком. Вказаний лист ОСОБА_1 отримала в той же день на електрону адресу зазначену в запиті.
Тобто, доводи позивача про те, що відповідачем не надавалась відповідь на її звернення щодо наявності вакантних посад в Апараті Верховного Суду спростовуються наведеним вище.
Водночас слід зазначити, що обов'язок роботодавця запропонувати працівнику, який підлягає скороченню, роботу, яка відповідає його кваліфікації, або будь-яку іншу вільну вакансію, не є безумовним, та залежить від фактичної наявності таких вакансій і у спірному випадку відсутність вакантних посад, на які міг претендувати позивач, зокрема на дату його звільнення з публічної служби, зумовлена значним скороченням чисельності штатних одиниць та масовим вивільненням працівників. Аналогічна правова позиція висловлена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 06 жовтня 2021 року в справі № 160/3884/20.
Наведене вище в сукупності, на думку суду, свідчить про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу від 15 березня 2023 року № 876-к про звільнення ОСОБА_1 , з посади головного спеціаліста відділу забезпечення роботи секретаря та суддів судової палати управління забезпечення роботи другої судової палати секретаріату Касаційного кримінального суду та, відповідно, відсутність підстав для поновлення її на посаді. Водночас, оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від зазначених вище вимог, підстави для її задоволення також відсутні.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховного Суду визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.