07 листопада 2025 року № 320/47490/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась Державна судова адміністрація України з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу, винесену у виконавчому провадженні від 01.09.2025 ВП № 77308108 про накладення штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що чинним законодавством України передбачено застосування штрафних санкцій до боржника виключно за умови неповажності невиконання вимог, викладених у постанові про відкриття виконавчого провадження. Позивач вказує, що ДСА повідомила відповідача про відсутність об'єктивної можливості виконання судового рішення у спосіб, який визначений у ньому, та просив утриматися від накладення штрафу. На переконання ДСА України рішення суду не виконано з поважних причин. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №77308108 з виконання виконавчого листа, виданого Чернігівським окружним адміністративним судом 28.11.2024 у справі №620/982/24, про зобов'язання Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності Щорського районного суду Чернігівської області в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2023 року до 31 грудня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2684 грн.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25.02.2025 відкрито виконавче провадження №77308108.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 14.08.2025 ВП №77308108 на Державну судову адміністрацію України за невиконання рішення суду без поважних причин накладено штраф у розмірі 5100 грн.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 01.09.2025 ВП №77308108 на Державну судову адміністрацію України за невиконання рішення суду без поважних причин накладено штраф у розмірі 10200 грн.
Не погоджуючись із правомірністю прийняття відповідачем постанови від 01.09.2025 ВП №77308108 про накладення штрафу, позивач звернувся з цим позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Статтею 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
При цьому, порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений статтею 63 Закону №1404-VIII.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
При цьому, частиною шостою статті 26 цього Закону передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно з частиною другою статті 63 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Аналіз наведених норм свідчить, що державний виконавець наділений правом накладення на боржника штрафу у разі невиконання боржником рішення суду виключно за відсутності поважних причин для такого невиконання.
Суд зазначає, що за своєю природою штраф - це міра адміністративної відповідальності. Штрафи представляють собою грошові стягнення, тобто є обтяженням майнового характеру для учасників виконавчого провадження. При цьому, штрафи можуть накладатися лише за винні дії чи бездіяльність.
Також суд звертає увагу на те, що визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме невиконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником, та які не залежали від його волевиявлення.
Судом встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 620/982/24, зокрема, зобов'язано Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності Щорського районного суду Чернігівської області в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2023 року до 31 грудня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2684 грн.
Водночас листом від 11.08.2025 відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було повідомлено про відсутність об'єктивної можливості виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі № 620/982/24.
У листі від 11.08.2025 ДСА України вказувала, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" затверджени видатки в розмірі 10,0 млн гривень, що розподілені між судами, органами та установами системи правосуддя.
ДСА України 05.01.2024 затверджений кошторис (зі змінами від 03.04.2024) на 2024 рік Донецькому окружному адміністративному суду за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" у сумі 24,1 тис гривень.
Також ДСА України листами від 30.04.2024 № 11-10400/24, від 22.07.2024 № 11-14862/24, від 11.10.2024 № 11-19998/24, від 03.02.2025 № 11-2404/25 та від 06.03.2025 № 11-4566/25 неодноразово зверталась до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" на суми 1 318,0 млн гривень, 1 428, 43 млн гривень, 1 502,98 млн гривень, 1 495,2 млн гривень та 1 503,6 млн гривень відповідно.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України “Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Згідно з пунктом 25 Порядку №845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.
У разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Суд зазначає, що судові рішення, які передбачають виплату на користь суддів коштів, здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя».
Отже, на думку суду, виконання зазначеного виконавчого листа має здійснюватися в межах визначеного Кабінетом Міністрів України порядку, що, у свою чергу, виключає відповідальність боржника (позивача) за невиконання цього судового рішення.
Висновки, аналогічні зазначеним, наведені у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №826/721/16, у якій зокрема вказано, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення.
Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність поважних причин, що перешкодили Державній судовій адміністрації України станом на дату прийняття оскаржуваної постанови з незалежних від неї самої причин виконати рішення суду від 28.03.2024 у справі № 620/982/24 у повному обсязі, які нівелюють висновки державного виконавця про наявність правових підстав для притягнення боржника до відповідальності у виконавчому провадженні у вигляді штрафу.
Вказана позиція також викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2022 у справі № 640/34160/21.
Викладене у своїй сукупності вказує на наявність підстав для скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 01.09.2025 ВП № 77308108.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Державної судової адміністрації України.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду належних доказів на обґрунтованість прийняття ним оскаржуваної постанови, а відтак, не довів її правомірності.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем сплачено 3028,00 грн судового збору за подання даного адміністративного позову.
Таким чином, враховуючи відсутність доказів понесення судових витрат суб'єктом владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу, винесену у виконавчому провадженні від 01.09.2025 ВП № 77308108 про накладення штрафу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Василенко Г.Ю.