07 листопада 2025 року справа №320/18297/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, та просить суд:
- визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації від 11.10.2023 за №108/206-10418/33 про відмову у призначенні допомоги як одинокій матері;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації встановити допомогу як одинокій матері;
- стягнути моральну компенсацію у розмірі 50000,00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. до ухвалення судового рішення у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є одинокою матір'ю малолітньої дитини, у зв'язку з чим звернулась до відповідача з відповідними підтверджуючими документами та заявою про призначення соціальної допомоги на дитину як одинокій матері. Відповідач відмовив у задоволенні заяви, прийнявши неправомірне та необґрунтоване рішення. Позивач не погоджується з таким рішенням, вважає його таким, що порушує її законні права, та просить суд визнати його протиправним і скасувати.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивач звернулася з заявою про призначення допомоги на дитину як одинокій матері від імені ОСОБА_2 , тоді як у графі «заявник» вказано ОСОБА_1 . Водночас у заяві про призначення всіх видів соціальної допомоги та компенсацій заявником зазначена саме ОСОБА_2 . Аналогічна інформація наведена і в декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням соціальної допомоги - в ній зазначено ОСОБА_2 . Крім того, у декларації відсутні дані про склад сім'ї заявника. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 звернулась до відповідача з відповідними підтверджуючими документами та заявою про призначення державної соціальної допомоги на дитину як одинокій матері.
Листом від 11.10.2023 № 108/260-10418/33 відповідач зазначив про невідповідність наданої інформації, а саме в паспорті ім'я позивача ОСОБА_1 , а заяву подано від ОСОБА_2 . Також, відповідач зазначив, що позивач у декларації про доходи невірно вказала склад сім'ї та не надала відомостей про доходи чоловіка.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII (далі - Закон № 2811) встановлено гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Відповідно до статті 1 цього Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Статтею 3 цього Закону визначено види державної допомоги сім'ям з дітьми.
Одним із таких видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога на дітей одиноким матерям.
За приписами статті 6 Закону № 2811 документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно.
Відповідно до статті 18-1 Закону № 2811 право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.
Якщо одинока мати, одинокий усиновлювач, мати (батько) у разі смерті одного з батьків зареєстрували шлюб, то за ними зберігається право на отримання допомоги на дітей, які народилися чи були усиновлені до шлюбу, якщо такі діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
Статтею 18-2 Закону № 2811 встановлено, що допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку.
Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги, передбачених цим Законом.
Вказані норми кореспондуються із пунктом 33 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751.
Згідно з пунктом 35 цієї Постанови для призначення допомоги на дітей одиноким матерям подаються такі документи:
1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
2) декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - декларація);
3) довідка про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердження таких доходів довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру;
4) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, із зазначенням підстави для внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або виданий компетентним органом іноземної держави документ про народження, в якому відсутні відомості про батька, за умови легалізації такого документа в установленому законодавством порядку;
5) копія свідоцтва про народження дитини.
Згідно зі статтею 6 Закону № 2811 документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення.
Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.
Разом з тим, пунктом 35-2 Постанови №1751 встановлено умови, за наявності яких допомога на дітей одиноким матерям не призначається.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу надано Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини з зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 24.05.2022 № 00035636896, а також Витяг із державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо зміни прізвища дитини від 15.04.2023. Крім того, позивачем надано довідку Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 05.03.2024 № 108/260-3463, яка підтверджує, що позивачка ОСОБА_3 отримує державну допомогу при народженні дитини та не користується іншими видами допомоги чи компенсацій.
Водночас позивачка зазначає, що самостійно утримує та забезпечує сина, перебуваючи у декретній відпустці у зв'язку з другою дитиною. Важливо також підкреслити, що дитина не усиновлена новим чоловіком позивачки, та він не має відповідних батьківських прав та обов'язків щодо неї.
Суд зазначає, що положення частини третьої статті 18-1 Закону № 2811 визначає коло осіб, які мають право на отримання допомоги на дітей одиноким матерям.
Зазначена норма прямо передбачає, що одинока мати, яка зареєструвала шлюб, має право на отримання допомоги на дітей, які народилися до шлюбу якщо такі діти не були усиновлені.
Вказана правова позиція повністю відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 826/7841/17.
Також суд встановив, що позивач подала до Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації повний пакет документів, необхідний для призначення державної соціальної допомоги одинокій матері, що підтверджується матеріалами справи. Жодних обґрунтованих зауважень щодо їхньої повноти чи достовірності відповідачем не надано.
Отже, виходячи із вищенаведеного суд дійшов висновку, що рішення Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.10.2023 № 108/260-10418/33 про відмову ОСОБА_1 у наданні одинокій матері державної соціальної допомоги на дитину є протиправним та підлягає скасуванню.
На підставі викладеного та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дії) суб'єктом владних повноважень, то порушене право позивача у даному випадку підлягає відновленню шляхом прийняття рішення про зобов'язання відповідача здійснити призначення державної соціальної допомоги на дитину позивачу - одинокій матері, з урахуванням положень чинного законодавства.
Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення моральної компенсації з відповідача на користь позивача у розмірі 50 000 грн за завдану шкоду своїми протиправними діями.
Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача їй заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням шкоди, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Водночас, з врахуванням наведеного вище, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №804/6922/16.
За наведених обставин та усталеного правового врегулювання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон №3674) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою встановлюється ставка судового збору 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 3028,00 грн.
Таким чином, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 відстрочено позивачу сплату судового збору в сумі 1211,20 грн. до ухвалення судового рішення у справі.
При цьому в силу приписів частини другої статті 133 КАС України витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що до ухвалення рішення суду у справі позивачем не сплачено судовий збір за подання адміністративного позову, судовий збір у сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації від 11.10.2023 за №108/206-10418/33 про відмову у призначенні допомоги як одинокій матері.
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації встановити допомогу ОСОБА_1 як одинокій матері.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять 20 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.