про відмову в забезпеченні позову
06 листопада 2025 року м. Київ 320/54060/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1
доБучанської міської ради
провизнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (заявник/ ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, подану одночасно з пред'явленням позову, в якій просить суд:
- зупинити дію рішення Бучанської міської ради від 14.10.2025 р. №5904-82-VIII «Про затвердження детального плану території, орієнтовною площею 0,76 га, для садибної житлової забудови та об'єктів громадського призначення, в межах вулиць Гоголя та Києво-Мироцька, в місті Буча, Бучанського району Київської області» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;
- заборонити Бучанській міській раді та/або її виконавчим органам видавати містобудівні умови та обмеження забудови земельних ділянок на підставі детального плану території, затвердженого рішенням Бучанської міської ради від 14.10.2025 р. №5904-82-VIII, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття запропонованих заходів забезпечення позову, заявник зазначає, що оскаржуване рішення про затвердження детального плану території було ухвалено з грубими порушеннями містобудівного та екологічного законодавства, зокрема: з невідповідністю положенням чинного Генерального плану м.Буча, створенням юридичної невизначеності щодо містобудівних підстав, відсутністю передбаченого розділу про стратегічну екологічну оцінку, недотриманням встановлених процедур проведення громадських слухань і громадських обговорень, неналежним оприлюдненням матеріалів на зовнішньому ресурсі замість офіційного сайту, порушенням вимог ДБН щодо параметрів забудови та нехтуванням регламентом і висновками архітектурно-містобудівної ради. Сукупність наведених обставин свідчить про істотні процедурні та змістовні порушення, що унеможливлюють визнання такого рішення законним та таким, що прийнятий у межах публічно-правових повноважень.
Як вважає ОСОБА_1 , існує ймовірність вчинення незворотних дій, таких як видача містобудівних умов та обмежень, початок будівельних робіт, зміна цільового призначення земельної ділянки, знищення зелених насаджень, тощо, що унеможливить відновлення попереднього стану та фактично зведе нанівець реалізацію судового рішення, навіть у разі задоволення позову.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.11.2025 заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Повно та всебічно досліджуючи подану заяву та додані до неї документи, суд враховує наступне.
У відповідності з частинами першою, другою, четвертою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Види забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом частини першої якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору (пункти 1, 2, 4 цієї частини статті).
Частиною другою цієї ж статті КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов'язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України», пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Рябих проти Росії» (§§ 51, 52), «Горнсбі проти Греції» (§ 40).
Суд враховує й те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Своєю чергою, ЄСПЛ у рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа № 705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.
Матеріали заяви про забезпечення позову та позовної заяви підтверджується, що заявник є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Бучанською міською радою прийнято рішення від 14.10.2025 «Про затвердження детального плану території, орієнтовною площею 0,76 га, для садибної житлової забудови та об'єктів громадського призначення, в межах вулиць Гоголя та Києво-Мироцька, в місті Буча, Бучанського району Київської області».
Як вважає заявник, зазначене вище рішення про затвердження детального плану території було ухвалено з грубими порушеннями містобудівного та екологічного законодавства, зокрема: з невідповідністю положенням чинного Генерального плану м.Буча, створенням юридичної невизначеності щодо містобудівних підстав, відсутністю передбаченого розділу про стратегічну екологічну оцінку, недотриманням встановлених процедур проведення громадських слухань і громадських обговорень, неналежним оприлюдненням матеріалів на зовнішньому ресурсі замість офіційного сайту, порушенням вимог ДБН щодо параметрів забудови та нехтуванням регламентом і висновками архітектурно-містобудівної ради. Сукупність наведених обставин свідчить про істотні процедурні та змістовні порушення, що унеможливлюють визнання такого рішення законним та таким, що прийнятий у межах публічно-правових повноважень.
Так, на думку ОСОБА_1 , внаслідок прийняття Бучанською міською радою оскаржуваного рішення, існує ймовірність вчинення незворотних дій, таких як видача містобудівних умов та обмежень, початок будівельних робіт, зміна цільового призначення земельної ділянки, знищення зелених насаджень, тощо, що унеможливить відновлення попереднього стану та фактично зведе нанівець реалізацію судового рішення, навіть у разі задоволення позову.
Оцінюючи викладені в заяві про забезпечення позову аргументи, суддя враховує наступне.
Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI) встановлено, що містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
За змістом статті 19 Закону №3038-VI детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.
Детальний план території розробляється за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Детальні плани територій одночасно з їх затвердженням стають невід'ємними складовими генерального плану населеного пункту та/або комплексного плану.
Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) у межах визначеного комплексним планом, генеральним планом населеного пункту функціонального призначення режим та параметри забудови території, розподіл територій згідно з будівельними нормами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).
У разі розроблення детального плану території відповідно до вимог цього Закону на цю територію не розробляється проект землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, а також проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів (щодо обмежень у використанні земель, відомості про які підлягають внесенню до Державного земельного кадастру на підставі цього детального плану території).
Також, згідно з положеннями частин першої, четвертої, п'ятої статті 26 Закону №3038-VI, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.
Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва та майбутній об'єкт нерухомості у випадках, визначених законом; 4-2) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об'єктів (крім об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об'єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об'єкт (його складову).
При цьому, в розумінні частин першої-третьої статті 29 Закону №3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
Фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.
Містобудівні умови, обмеження та технічні умови для проектування об'єктів будівництва у проектах, що здійснюються на умовах публічно-приватного партнерства або концесії, можуть надаватися приватному партнеру, концесіонеру на підставі документа, що засвідчує право користування земельною ділянкою, виданого підприємству, установі, організації, що є балансоутримувачем майна, яке є об'єктом публічно-приватного партнерства, концесії, за умови що така земельна ділянка (її частина) відповідно до договору необхідна для здійснення публічно-приватного партнерства або концесії.
Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника або особи, якій делеговані функції замовника відповідно до законодавства (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).
Комплексний аналіз наведених вище положень законодавства дає підстави виснувати, що внаслідок прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення, яким затверджено проект містобудівної документації - детальні плани територій, не виникає права на виконання підготовчих та будівельних робіт, яким передує, зокрема, отримання замовником або проектувальником вихідних даних.
Відтак, аргументи заявника, які покладені в основу заяви про забезпечення позову, щодо того, що у разі невжиття заходів забезпечення позову, будь-які дії відповідача щодо реалізації детального плану території, затвердженого оскаржуваним рішенням, призведуть до незворотних наслідків, не відповідають названим законодавчим приписам.
Не підтвердженими будь - якими належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.73 - 76 КАС України є і твердження заявника, щодо того, що реалізація детального плану території, затвердженого оскаржуваним рішенням, створює реальну загрозу заподіяння істотної та непоправної шкоди його правам та інтересам, як власника квартири, розташованої у безпосередній близькості до території, охопленої ДПТ.
Аналогічна правова позиція викладена за подібних правовідносин в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі №420/6403/18.
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 640/14616/21 зазначив, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття позову суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Крім того, дослідження судом в межах розгляду і вирішення заяви про забезпечення позову зазначених заявником в обґрунтування заяви про забезпечення позову про ухвалення оскаржуваного рішення про затвердження ДПТ обставин щодо грубого порушення містобудівного та екологічного законодавства, істотних процедурних та змістовних порушень, що унеможливлюють визнання такого рішення законним та таким, що прийнятим у межах публічно - правових повноважень, не відповідає завданню адміністративного судочинства, яке, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України полягає в справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адже саме при розгляді справи по суті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, відповідно до ч.2 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи питання наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, Верховний Суд неодноразово зазначав, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19, від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/18).
У справі № 380/4885/22 (постанова від 02 квітня 2024 року) Верховний Суд зазначив, що правомірність або протиправність оскаржуваного рішення відповідача може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності доказів у їх сукупності, що буде здійснено під час вирішення спору по суті, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Відтак суд наголошує, що незгода заявника із оскаржуваним рішенням, суб'єктивна думка ОСОБА_1 , викладена в заяві про забезпечення позову, щодо протиправності рішення Бучанської міської ради від 14.10.2025 р. №5904-82-VIII, та звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішенням ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
Станом на час розгляду питання про доцільність вжиття заходів забезпечення позову, оскаржуване рішення не містить очевидних ознак його протиправності і не свідчить про очевидність порушення прав заявника, а наведені у заяві про вжиття заходів забезпечення позову доводи потребують встановлення фактичних обставин справи та оцінки наявних у матеріалах справи доказів на предмет відповідності або невідповідності спірного рішення міської ради чинному законодавству у сфері містобудівельної діяльності, що є неможливим на стадії розгляду заяви про забезпечення позову, а повинно досліджуватись під час судового розгляду адміністративної справи в порядку, визначеному КАС України.
Суд також враховує правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду у справах 280/9045/24 від 14 січня 2025 року та 280/9044/24 від 20 лютого 2025 року, яка полягає в тому, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Так, на підтвердження аргументів, викладених в заяві про забезпечення позову, заявником не надано належних та переконливих доказів, які б беззаперечно свідчили про обставини, на які останній посилається, як на підстави, які зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
В свою чергу, додані позивачем до позовної заяви копії документів жодним чином не підтверджують ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника у спірних правовідносинах, на які останній посилається в заяві про забезпечення позову, а лише певним чином обґрунтовують його позицію відповідно до поданої позовної заяви (про визнання протиправним та скасування рішення).
Повно та всебічно оцінивши доводи заявника щодо очевидних порушень при прийняті оскаржуваного рішення та аргументи щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам, ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що такі підстави у заяві про забезпечення позову, та як наслідок, забезпечення позову у спосіб, який пропонує заявник - не підтверджені належними та переконливими доказами та фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.
Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності оскаржуваного рішення підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, Київський окружний адміністративний суду -
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.