07 листопада 2025 року № 320/23584/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова Михайла Андрійовича про визнання протиправним та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова Михайла Андрійовича з вимогою визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова Михайла Андрійовича від 24.10.2023 про стягнення з боржника основної винагороди у рамках виконавчого провадження №73140545.
Ухвалою суду від 08.01.2025 відкрито провадження у даній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В обґрунтування позову зазначено, що постанова приватного виконавця від 24.10.2023 №73140545 про стягнення з боржника основної винагороди є такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Позивачка стверджує, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми, зазначеної у виконавчому документі, та стягується після повного виконання рішення.
У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду, відповідачем наголошено на правомірності прийнятої постанови про стягнення з боржника основної винагороди, оскільки стягнення основної винагороди є не правом, а обов'язком приватного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Розмір основної винагороди в оскаржуваній постанові становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачаєтеся з матеріалів справи, 24.10.2023 на виконання до приватного виконавця надійшов виконавчий лист №2-128/2011, виданий 28.09.2011 Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" заборгованість в сумі 353692 грн.63 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн.
У той же день, приватним виконавцем прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження №73140545 та постанова про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 35551,26 грн.
Не погоджуючись з правомірністю постанови про стягнення з боржника основної винагороди, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Частиною п'ятою статті 27 Закону N 1404-VIII визначено, що виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону № 1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:
1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;
2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;
3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів);
4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Аналіз положень Закону №1404-VIII свідчить, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, яке розпочинає, зокрема, за заявою стягувача. Під час примусового виконання рішень приватний виконавець може вчиняти заходи, визначені у статті 10 Закону №1404-VIII. У разі виконання рішень приватним виконавцем виконавчий збір не стягується. Натомість, за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю виплачується винагорода.
За правилами частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:
1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;
2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
При цьому, частина п'ята статті 31 Закону №1403-VIII передбачає, що, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
За приписами частини шостої статті 31 Закону №1403-VIII основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання статті 31 Закону №1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.20216 №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок №643).
Пунктом 19 Порядку № 643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Так, основна винагорода - це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми.
При цьому, основна винагорода приватного виконавця та виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча і виступають формами винагороди виконавців, однак, не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону №1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 640/13434/19.
У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №280/13057/21, на яку посилається позивач, сформовано правову позицію, відповідно до якої за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
Водночас право на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
Сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.01.2021 у справі №160/5321/20, від 27.04.2021 у справі №580/3444/20 та 03.06.2021 у справі №640/17286/20.
Ураховуючи положення статті 31 Закону №1403-VIII та пункт 19 Порядку №643, підставою для стягнення основної винагороди у межах виконавчого провадження є здійснення приватним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум та основна винагорода обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.
Отже, у спірних правовідносинах винагорода приватного виконавця має складати 10% від стягнутої ним суми. Будь-якої іншої основної винагороди приватного виконавця законодавство України не визначає.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, розмір основної винагороди становить 35551,26 грн.
Аналізуючи матеріали виконавчого провадження, в межах якого відповідачем винесено оскаржувану постанову, судом встановлено, що приватним виконацем правильного обраховано розмір основної винагороди, який підлягав стягненню з боржника.
При цьому, положеннями законодавства про виконавче провадження передбачено про те, що сума основної винагороди приватного виконавця зазначається у постанові про відкриття виконавчого провадження (стаття 26 Закону №1404-VIII, яка застосовується також і до основної винагороди приватного виконавця в силу частини третьої статті 45 Закону №1404-VIII).
Також, законодавством передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина сьома статті 31 Закону №1403-VIII).
Таким чином, зазначаючи про стягнення основної винагороди приватного виконавця одночасно у постанові про відкриття виконавчого провадження та в окремій постанові про стягнення основної винагороди приватного виконавця, діяв у відповідності до вимог Закону № 1404-VIII та №1403-VIII.
Суд зазначає, що станом на момент відкриття виконавчого провадження приватному виконавцю не відомо, яка саме сума буде стягнута з боржника за результатом проведення виконавчих дій.
Враховуючи викладене, приватним виконавцем розраховано суму виконавчого збору, виходячи з повної суми заборгованості за виконавчим документом, тоді як фактичному стягненню з боржника підлягає сума основної винагороди, пропорційна сумі заборгованості, що була фактично стягнута за результатами проведеним виконавчих дій.
Суд погоджується з доводами позивача, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, а не від суми зазначеної у виконавчому документі.
При цьому, за своїм призначенням основана винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.
Аналогічна позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18.
Разом з тим, обставини справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду ухвалено відповідне рішення, відрізняються від спірних правовідносин, оскільки у справі № 2540/3203/18 виконавче провадження щодо стягнення заборгованості вже закінчене, а постанова про стягнення виконавчого збору виокремлена в окреме виконавче провадження та звернута до примусового виконання.
У свою чергу, у даній справі постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця прийнята разом з постановою про відкриття виконавчого провадження. При цьому, виконавче провадження ще триває, а постанова про стягнення основної винагороди не звернута до примусового виконання.
Суд звертає увагу, що оцінка правомірності спірної постанови про стягнення з боржника основної винагороди надається лише на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на момент її винесення. Будь-які обставини, що можуть вплинути на розмір такої винагороди або на можливість її виконання у майбутньому, не можуть бути враховані судом, оскільки виконавче провадження це сукупність дій визначених у Законі Україні «Про виконавче провадження», які вчиняються у процесі виконання відповідного рішення, а тому мають різні юридичні наслідки щодо стягнення з боржника основної винагороди.
Таким чином, оскільки постанова приватного виконавця про стягнення основної суми винагороди виноситься в силу закону, разом із постановою про відкриття виконавчого провадження, відповідно надання оцінки правомірності спірної постанови може бути надана лише у разі оскарження правомірності дій приватного виконавця щодо виокремлення постанови про стягнення основної винагороди в окреме виконавче провадження та оскарження постанови про відкриття відповідного виконавчого провадження.
Аналогічне правозастосування викладено у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №260/801/19.
Отже, постанова про стягнення з боржника основної винагороди може бути оскаржена лише у разі її фактичного стягнення після закінчення виконавчих дій, передбачених законом. До моменту закінчення виконавчого провадження та звернення її до примусового виконання постанова про стягнення основної винагороди не порушує права та інтереси позивача, оскільки нею визначається розмір та порядок стягнення основної винагороди, яка підлягає стягненню у разі забезпечення виконавцем повного виконання рішення пропорційно до розміру фактично стягнутої суми.
Згідно із частиною першою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
З огляду на відмову в задоволенні позову підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.