Рішення від 07.11.2025 по справі 300/3998/25

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2025 р. справа № 300/3998/25

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -

Виклад позицій сторін. Процесуальні дії та рішення суду:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФ України в Івано-Франківській області), в якому просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії позивача з урахуванням пільгового стажу роботи за періоди з 20.02.1987 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005 в районі Крайньої Півночі з урахуванням кратності стажу з розрахунку один рік фактичної роботи за один рік шість місяців, а також проведення нарахування та виплати позивачу пенсії після її індексації з 01.03.2025; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням пільгового стажу роботи за період з 20.02.1987 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005 в районі Крайньої Півночі з урахуванням кратності стажу з розрахунку 1,5 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 01.03.2025.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 28.02.2025 про перерахунок пенсії із врахуванням кратності стажу з розрахунку 1,5 за періоди роботи з 20.02.1987 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005 в районі Крайньої Півночі. За результатом розгляду заяви позивача від 28.02.2025 ГУ ПФ України в Івано-Франківській області листом № 2367-1729/Б-02/8-0900/25 від 21.03.2025 повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 20.02.1987 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005 в кратному розмірі 1 рік за 1 рік 6 місяців. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки зазначені періоди роботи підлягають зарахуванню в кратному розмірі 1 рік за 1 рік 6 місяців на підставі записів в трудовій книжці, де міститься відмітка про роботу ОСОБА_1 в районах Крайньої Півночі. Окрім цього, позивач надав пенсійному органу копію трудового договору від 19.05.1987. При цьому такі період трудової діяльності мали місце в період дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Також позивач вважає, що йому неправильно розраховано індексацію пенсії з 01.03.2025 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», оскільки нараховано надбавки по 100,00 грн. за 2023 та 2024 роки та показник середньої заробітної плати 8913,83 грн.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 позовну заяву залишено без руху через її невідповідність вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою від 23.06.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

10.07.2025 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ПФ України в Івано-Франківській області № 0900-0802-7/34440 від 07.07.2025 на позовну заяву. У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позову. Представник відповідача вказав, що ОСОБА_1 не звертався із заявою встановленої форми про перерахунок пенсії, а звернення позивача від 28.02.2025 розглянуто в порядку вимог Закону України “Про звернення громадян». Щодо періоду роботи з 20.02.1987 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005 в районах Крайньої Півночі, то зарахування до страхового стажу в кратному розмірі 1 рік за 1 рік 6 місяців не може бути проведено лише на підставі записів в трудовій книжці, за відсутності інших підтверджуючих документів. Також зазначено, що з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при цьому до страхового стажу зараховується період роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023. Таким чином, враховуючи припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, згідно якого проводилось взаємне визнання та зарахування стажу, стаж роботи на території Російської Федерації не враховується до страхового стажу. Окрім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2025 № 461 припинено дію Тимчасової Угоди між Урядом України та урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до Крайньої Півночі, у сфері пенсійного забезпечення. Також представник відповідача вказав на те, що позивачу правомірно нараховано з 01.03.2025 індексацію згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році». Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 50-55).

До відзиву № 0900-0802-7/34440 від 07.07.2025 на позовну заяву ГУ ПФ України в Івано-Франківській області долучило копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с. 56-148).

Обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Івано-Франківській області та отримує з 01.08.2022 пенсію за віком. Страховий стаж позивача становить 30 років 4 місяці 12 днів, що підтверджується розрахунком стажу від 22.02.2022 (а.с. 31).

З 01.03.2023 на виконання пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" до пенсії позивача встановлена щомісячна доплата у розмірі 100,00 грн.

З 01.03.2024 на виконання підпункту 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" до пенсії позивача встановлена щомісячна доплата у розмірі 100,00 грн.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» установлено, що з 1 березня 2025 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 “Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 для проведення індексації пенсійних виплат з 01.03.2025 застосовується показник базової середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії: 8913,83 грн. (3764,40 грн. * 1,17 * 1,11 * 1,11 * 1,14 * 1,197 * 1,0796 * 1,115).

З 01.10.2017 проведено осучаснення пенсій, перерахунок пенсії за новою формулою, з урахуванням показника середньої заробітної плати за три роки, а саме 3764,40 гривень за 2014-2016 роки і нового коефіцієнта. Даний показник середньої заробітної плати індексувався із застосування коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, а саме на 1,17% (2019 рік), на 1,11% (2020 рік), на 1,11% (2021 рік), на 1,14 %, на 1,197% (2023 рік 7405,03 гривень), 1,0796% (2024 рік) та на даний момент складає 3764,40 помножено на 1,17%, 1,11%, 1,11%, 1,14%, 1,197%, 1,0796%, 1,115% та складає 8913,83 гривень.

За доводами органу пенсійного забезпечення, оскільки показник середньої заробітної плати для обчислення пенсії позивача застосовувався 10846,37 гривень та такий перевищував встановлені для розрахунку показники середньої заробітної плати для обчислення розміру пенсії 8913,83 гривень (2025 рік), то ОСОБА_1 проведено доплату до пенсії в сумі 135 гривень, 100 гривень і 100 гривень відповідно.

Підпунктом 6 пункту 2 Постанови № 209 передбачено, що з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 р. включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення: для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2022 році, - 1,046.

12.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ України в Івано-Франківській області із заявою, в якій просив зарахувати до страхового стажу періоди роботи в районах Крайної Півночі з 20.02.1987 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005 з урахуванням кратності 1 рік за 1 рік 6 місяців (а.с. 26-28).

Листом від 21.03.2025 № 2367-1729/Б-02/8-0900/25 ГУ ПФ України в Івано-Франківській області повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи в районах Крайної Півночі з 20.02.1987 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005 з урахуванням кратності 1 рік за 1 рік 6 місяців. Так, відповідач зазначив, що відповідно до частини п'ятої Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до цих районів колишнього СРСР, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (до 01.01.1991). Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до цих районів, було встановлено Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 № 530/п-28. Згідно зазначеної Інструкції, періоди роботи (не вахтовим методом) у зазначених місцевостях зараховувалися до загального трудового стажу у наступному порядку: за період роботи з 01.03.1960 один рік роботи зараховувався за один рік і шість місяців. Пільгове обчислення стажу відповідно до зазначених Указів поширювалося тільки на тих робітників, які уклали письмові трудові договори про роботу на Крайній Півночі і в прирівняних місцевостях (виключення складали робітники Дальбуду, Норильського, Ухтинського комбінатів) (а.с. 29-30).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії позивача з урахуванням пільгового стажу роботи за періоди з 20.02.1987 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005 в районі Крайньої Півночі з урахуванням кратності стажу з розрахунку один рік фактичної роботи за один рік шість місяців, а також проведення нарахування та виплати позивачу пенсії після її індексації з 01.03.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить суд зобов'язати ГУ ПФ України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням пільгового стажу роботи за період з 20.02.1987 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005 в районі Крайньої Півночі з урахуванням кратності стажу з розрахунку 1,5 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 01.03.2025.

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами та мотивами:

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Частиною четвертою статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Івано-Франківській області та отримує з 01.08.2022 пенсію за віком. Страховий стаж позивача становить 30 років 4 місяці 12 днів, що підтверджується розрахунком стажу від 22.02.2022 (а.с. 31).

На думку позивача, до його страхового стажу безпідставно не зараховано періоди роботи з 20.02.1987 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005 в кратному розмірі 1 рік за 1 рік 6 місяців.

Відповідно до пункту 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген, зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, постанови Ради Міністрів Союзу РСР № 148 від 10 лютого 1960 року Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

За змістом вказаної норми пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

У пункті 7 Інструкції про порядок надання пільг особам, що працюють в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої Постановою Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС № 530/П-28 від 16 грудня 1967 року, зазначено, що трудові договори на визначений термін, тобто письмові договори, укладаються тільки тими підприємствами і організаціями, які розміщені в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до таких районів.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10 листопада 1967 року Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1967 року Про розширення пільг осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі та у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, Ямало-Ненецький автономний округ Тюменської області відноситься до районів Крайньої Півночі.

Підпунктом д пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Згідно з пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР № 148 від 10 лютого 1960 року Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

При цьому, пункт 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Таким чином, основним документом, що підтверджує факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є її трудова книжка.

Водночас, з огляду на вищевказані положення, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 302/662/17-а, від 18 грудня 2018 року в справі № 263/13671/16-а, від 10 січня 2019 року по справі № 352/1612/15а, від 10 вересня 2019 року по справі № 348/2208/16-а, від 14 листопада 2019 року по справі № 265/6105/16-а.

При цьому, такі висновки Верховного Суду сформовані у правовідносинах, які стосувались обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі за періоди такої роботи до 01.01.1991.

Так, Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 24.08.1979, копія якої наявна в матеріалах справи, суд встановив, що позивач: з 20.02.1987 прийнятий на роботу в цех видобування нафти і газу № 2 на посаду старшого механіка в Нефтегазодобывающее управление «Ватьеганнефть», місцевість, прирівняна до районів Крайньої Півночі; з 19.05.1990 переукладений строковий трудовий договір; з 14.06.1991 звільнений за власним бажанням; з 18.06.1991 по 02.01.1992 позивач працював на посаді інженера в Салехардськом филиали центра научно-технического творчества молодежи, район Крайньої Півночі; з 14.03.2002 по 06.06.2003 позивач працював на посаді заступника начальника по виробництву на поток № 6 в ООО Комплексное специализированое управление «Сибнефтепроводстрой»; з 09.06.2003 по 01.03.2005 працював на посаді інженера технічного нагляду 2 категорії 9 розряду в ООО «Дианэкс» (а.с. 77-86).

Судом встановлено, що трудова книжка ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 24.08.1979 заповнена коректно та містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на таку роботу. Окрім того, записи засвідчені відтиском печаток підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.

Суд звертає увагу на те, що такі періоди зараховані позивачу до страхового стажу в одинарному розмірі, що підтверджується розрахунком стажу (а.с. 32).

Водночас ОСОБА_2 вважає, що такі періоди мають бути зараховані в кратному розмірі 1 рік за 1 рік 6 місяців.

Що стосується періоду роботи з 20.02.1987 по 31.12.1990, то в трудовій книжці ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 24.08.1979 міститься відтиск штампу “Місцевість прирівняна до районів Крайньої Півночі» (а.с. 17).

Таким чином, трудова книжка ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 24.08.1979 є належним, допустимим та достатнім доказом, на підставі якого пенсійний орган зобов'язаний зарахувати позивачу період роботи з 20.02.1987 по 31.12.1990 в районах Крайньої Півночі з розрахунку кожний рік роботи за один рік і шість місяців роботи.

Окрім трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.08.1979, ОСОБА_2 також надав копію трудового договору від 19.05.1987, укладеного на 36 місяців, в якому зазначено про пільги для працівників, які працюють в районах Крайньої Півночі (а.с. 25).

В матеріалах пенсійної справи ОСОБА_2 міститься також копія уточнюючої довідки № 16/212/3-709 від 21.03.2017 про характер та умови праці, виданої ООО «Лукойл-Западная Сибирь», в якій зазначено періоди роботи позивача, номери наказів про прийняття на роботу та звільнення, а також розташування місцяроботи в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі» (а.с. 96-97).

Таким чином, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, позивач надав як трудову книжку, так і письмовий трудовий договір, і довідку, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. При цьому, достатньо було лише одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Щодо періодів роботи з 01.01.1991 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005, то суд вказує на правомірність відмови пенсійного органу в зарахуванні такого періоду в пільговому обчисленні з розрахунку кожний рік роботи за один рік і шість місяців роботи з огляду на таке.

Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» та Законом № 1058-IV не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991.

Не йдеться про пільгове обчислення такого стажу й в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Тимчасовій угоді між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 та затвердженому відповідно до Тимчасової угоди Порядку переведення і виплати пенсій (постанова правління Пенсійного фонду України від 07.08.1996 № 10-3).

Такі висновки узгоджуються і з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 676/7065/14-а, від 30.05.2019 у справі № 348/2974/14-а, від 14.03.2023 у справі № 160/20914/21.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача з 01.01.1991 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях, а тому в задоволенні позову в цій частині вимог належить відмовити.

Стосовно доводів відповідача про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2025 № 461 припинено дію Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 15 січня 1993 р. у м. Москві, суд вказує таке.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Російською Федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн»" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Керуючись статтею 3 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року між Урядом України і Урядом Російської Федерації підписано 15.01.1993 Тимчасову Угоду про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України “Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України “Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м.Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023 року, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2025 № 461 припинено дію Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 15 січня 1993 р. у м. Москві.

Вказана постанова набрала чинності 24.04.2025.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України слід дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Аналогічні наслідки має припинення Тимчасової Угоди про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Також судом враховано, що Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року.

Щодо Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 15 січня 1993 р. у м. Москві, то Україна вжила заходів щодо припинення такої угоди лише в квітні 2025 року, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 18.04.2025 № 461 набрала чинності 24.04.2025.

Предметом цього спору є правова оцінка відмови територіального пенсійного фонду України в зарахуванні періоду роботи позивача в Російській Федерації до трудового (страхового) стажу, що дає право на пенсію в Україні, в період чинності такого міжнародного договору.

Суд вважає, з огляду на викладені вище мотиви, що відмова в зарахуванні періоду роботи з 20.02.1987 по 31.12.1990 в районах Крайньої Півночі з розрахунку кожний рік роботи за один рік і шість місяців роботи з вказаних в листі № 2367-1729/Б-02/8-0900/25 від 21.03.2025 та відзиві № 0900-0802-7/34440 від 07.07.2025 підстав, є протиправною, оскільки ОСОБА_1 працював в Російській Федерації як до прийняття вищевказаних Угод, так і під час їхньої чинності , а тому позивач мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу, які дають право на належне пенсійне забезпечення.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 за подібних обставин, викладеною в постанові від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124717671).

Таким чином, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на обставину припинення дії Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 15 січня 1993 р. у м. Москві, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2025 №461, як на підставу для відмови у перерахунку пенсії позивача з урахуванням кратності стажу.

Щодо доводів відповідача про те, що заява ОСОБА_1 від 28.02.2025 про перерахунок пенсії не відповідає формі, встановленій Додатком 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то суд вказує на таке.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Подання громадянином заяви довільної форми не виключає ймовірності вирішення територіальним органом ПФ України порушених у зверненні питань у порядку Закону України “Про звернення громадян» у спосіб надання відповіді у формі листа без прийняття відповідного рішення як-то передбачено частиною п'ятою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Водночас, згідно з правовим висновком Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №748/696/17, якщо зміст звернення очевидно дає змогу оцінити намір заявника та у разі долучення до звернення усіх необхідних документів, то вимога адміністративного органу про форму заяви є надмірним формалізмом.

Такий висновок Верховного Суду також зазначений в постанові від 16.12.2021 у справі № 500/1879/20: “…Відмовивши ОСОБА_2 в розгляді її заяви по суті з прийняттям відповідного рішення, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивачки, як пенсіонерки (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій)….».

Суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли подання заявником звернення довільної форми (але з чітко окресленим питанням та з достатнім обсягом необхідних документів) не звільняє пенсійний орган від виконання обов'язку прийняти рішення по суті питання про перерахунок пенсії.

В спірному випадку, з огляду на зміст заяви про перерахунок пенсії ОСОБА_2 чітко визначив питання, які підлягали вирішенню пенсійним органом: зарахувати до страхового стажу періоди із врахуванням кратності стажу за період роботи в районах Крайньої Півночі.

Таким чином, доводи відповідача про те, що заява позивача про перерахунок пенсії не відповідає встановленій формі, є безпідставними. При цьому, лист ГУ ПФ України в Івано-Франківській області № 2367-1729/Б-02/8-0900/25 від 21.03.2025, направлений позивачу за результатами розгляду його заяви від 28.02.2025, не містить жодних зауважень щодо форми такої заяви ОСОБА_1 від 28.02.2025.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлені судом обставини, з огляду на критерії правомірності поведінки суб'єкта владних повноважень, вказують на протиправність дій відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.02.1987 по 31.12.1990 в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, з розрахунку кожний рік роботи за один рік і шість місяців роботи.

З огляду на викладене, суд вважає протиправними дії ГУ ПФ України в Івано-Франківській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.02.1987 по 31.12.1990 в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, з розрахунку кожний рік роботи за один рік і шість місяців роботи та відмови в перерахунку пенсії позивача через вказані обставини.

Щодо дати, з якої необхідно здійснити перерахунок пенсії, то суд звертає увагу на таке.

Позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії 28.02.2025.

Відповідно до частини четвертої статті 45 Закону № 1058 перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача також буде зобов'язання ГУ ПФ України в Івано-Франківській області провести з 01.03.2025 (тобто з першого числа наступного місяця, в якому настали ці обставини, оскільки вони мали місце після 15 числа) перерахунок пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу періоду роботи з 20.02.1987 по 31.12.1990 в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, з розрахунку кожний рік роботи за один рік і шість місяців роботи, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. В задоволенні решти позову в частині зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача з 01.01.1991 по 02.01.1992, з 14.03.2002 по 06.06.2003, з 09.06.2003 по 01.03.2005 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях, належить відмовити.

Щодо позову в частині нарахування індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», то суд вказує на таке.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно приписів статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Обов'язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", у якій зазначається, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").

Економічною підставою для проведення індексації грошових доходів населення згідно зі статтею 4 Закону № 1282-XII є факт, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 9 Закону № 1282-XII).

У зв'язку із необхідністю вдосконалення пенсійного забезпечення громадян, визначення дати щорічної індексації пенсії та кола осіб, яким пенсії індексуються, 15.02.2022 прийнято Закон України № 2040-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства", яким частину п'яту статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" викладено в новій редакції.

Так, частиною п'ятою статті 2 Закону № 1282-XII в редакції Закону № 2040-ІХ визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Преамбулою названого Закону закріплено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону України.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

З метою забезпечення ефективної реалізації права громадян на перерахунок їх пенсії Кабінет Міністрів України 20.02.2019 прийняв постанову № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" (далі - Постанова № 124) якою, серед іншого, затвердив Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 124).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 124 у 2019 році перерахунок пенсій у зв'язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 року на коефіцієнт, визначений згідно з абзацом першим пункту 4 цього Порядку.

Кожен наступний перерахунок у зв'язку зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Пунктом 4 Порядку № 124 визначено, що коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою:

К = ((ЗСЦ+ЗСЗ )х 50%)/100% + 1%,

де ЗСЦ - показник зростання споживчих цін за попередній рік (у відсотках);

ЗСЗ - показник зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у відсотках), що визначається за такою формулою: ЗСЗ = Псзп (1): Псзп(2) х 100% - 100%,

де Псзп (1) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення;

Псзп (2) - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарні роки, що передують року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду України для фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування коефіцієнт щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, може бути збільшено, але він не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, за три календарних роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається щороку Кабінетом Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України. При цьому в разі відсутності даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, для визначення розміру коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком зазначеного коефіцієнта для підвищення пенсії відповідно до цього Порядку.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" (далі - Постанова № 168) установлено, що з 1 березня 2023 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році, проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197.

Відповідно до пункту 6 Постанови № 168 установлено з 1 березня 2023 р. до пенсій, призначених відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон) за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2022 р. включно, які не підвищуються з 1 березня 2023 р. згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році, щомісячну доплату до пенсії в розмірі 100 гривень, яка виплачується додатково до щомісячних доплат до пенсії, встановлених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2021 р. № 127 Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році та пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році, в межах максимального розміру пенсії, визначеного законом. Зазначені щомісячні доплати враховуються під час наступних перерахунків пенсії у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" (далі - Постанова № 185) установлено, що з 1 березня 2024 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році, проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,0796.

Відповідно до підпункту 6 пункту 2 Постанови № 185 з 1 березня 2024 р. до пенсій, призначених відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон) за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2023 р. включно, які не підвищуються з 1 березня 2024 р. згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в розмірі 100 гривень.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі - Постанова № 209) установлено, що з 1 березня 2025 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 “Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.

Підпунктом 6 пункту 2 Постанови № 209 передбачено, що з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 р. включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення:

для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2021 році, - 1,0575;

для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2022 році, - 1,046;

для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2023 році, - 1,0345;

для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2024 році, - 1,023.

Перерахунок пенсій відповідно до цього підпункту проводиться із збереженням щомісячних доплат до пенсії, встановлених пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 18, ст. 968), пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (Офіційний вісник України, 2023 р., № 26, ст. 1475) і підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (Офіційний вісник України, 2024 р., № 24, ст. 1525), в межах максимального розміру пенсії, визначеного Законом. Зазначені щомісячні доплати враховуються під час подальших перерахунків пенсії у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії;

Вирішення цього спору зводиться до обрання способу тлумачення та застосування норм права при проведенні індексації пенсій, призначених відповідно до Закону № 1058-IV, з огляду на алгоритм, визначений Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 № 124, постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року № 118, постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року № 168, постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 25 лютого 2024 року № 185, постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25.02.2025 № 209.

Позиція позивача зводиться до того, що належне застосування постанов КМУ №№ 118, 185, 209, Порядку № 124, з урахуванням приписів частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, передбачає, що показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії позивача (за 2019-2021 рр., у розмірі 10846,37 грн.) підлягає збільшенню на коефіцієнт 1,197 з 01 березня 2023 року та на коефіцієнт 1,0796 з 01 березня 2024 року, на коефіцієнт 1,115 з 01 березня 2025 року при проведенні індексацій пенсії.

Позиція відповідача зводиться до того, що переліченими нормативно-правовими актами встановлено, що пенсії, при призначенні яких уже було застосовано показник середньої заробітної плати, який перевищує індексований розрахунковий показник, не підлягають щорічній індексації за формулою. У таких випадках замість індексації передбачається фіксована щомісячна доплата. При призначенні пенсії позивачу в 2022 році було застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) за 2019-2021 роки у розмірі 10846,37 грн., що перевищує розмір показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки (базовий показник - 3764,40 грн) з урахуванням збільшення на коефіцієнти, передбачені вказаними вище постановами КМУ, а тому нема підстав для індексації такої пенсії за 2023-2024 роки за формулою, визначеною частиною другою статті 42 Закону України № 1058-IV (з урахуванням коефіцієнтів). Щодо індексації в 2025 році, то з 01.03.2025 проведено індексацію пенсії позивача відповідно до постанови КМУ № 209 від 25.02.2025, шляхом множення показника середньої заробітної плати, розрахованого відповідно до Порядку № 124, на коефіцієнт збільшення заробітної плати - 1,046, з огляду на те, що пенсію позивачу призначено в 2022 році.

Оцінюючи аргументи сторін суд враховує, що питання тлумачення та застосування перелічених норм права при вирішенні аналогічних спорів права вже було предметом дискусії на рівні колегій суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду. Розбіжності щодо різних підходів з цього питання усуває постанова від 16.04.2025 у справі № 200/5836/24, постановлена Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що містить такі висновки:

«[…] 83. Таким чином, положення Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», не узгоджені з приписами частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти:

- показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (за приписами Закону);

- показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, станом на 01 жовтня 2017 року (за приписами Порядку).

[…] 87. Таким чином, законодавче визначення умов і порядку загальнообов'язкового державного пенсійного страхування забезпечує передбачуваність, стабільність і довіру до пенсійної системи. Це є ключовою складовою соціального захисту населення.

88. Отже, абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення.

89. В іншому випадку, відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

90. Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

91. При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».

92. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

93. У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

94. Таким чином, при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020 - 2023 роках згідно з Законом № 1058-IV, у зв'язку з щорічною індексацією, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, як це передбачено частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV. Застосуванню також підлягають відповідні постанови Кабінету Міністрів України «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році» від 22 лютого 2021 року № 127, «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року № 118, «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року № 168.

95. Порядок № 124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону № 1058-IV.

96. З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами судова палата доходить висновку, що застосування при проведенні індексації пенсій, починаючи з 2020 року, відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV положень пункту 5 Порядку №124, є протиправним.

97. З врахуванням вищевикладеного, абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися лише у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення вказаної пенсії.

98. За таких обставин, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав не знайшла підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 160/28752/23 та інших постановах, де він застосований.

99. Тому, застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду, судова палата констатує, що Управління, здійснюючи перерахунок пенсії позивачу на підставі частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, встановивши йому щомісячну доплату до пенсії в розмірі 135 грн, 100 грн, 100 грн відповідно у 2022 - 2024 роках, замість застосування коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197, 1,0796 відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.».

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи, що процитоване вище судове рішення прийняла Судова палата з розгляд справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, то наведений підхід до правозастосування слід визнати домінуючим, а його дотримання - таким, що відповідає завданню забезпечення сталості та єдності судової практики.

Тому суд, керуючись наведеними нормами процесуального закону, при оцінці спірних правовідносин:

- застосовує відповідні постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року № 168, «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 24.02.2024 № 185, «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25.02.2025 № 209, - щодо визначення розміру відповідних коефіцієнтів;

- застосовує Порядок № 124 в частині, яка не суперечить положенням Закону № 1058-IV - абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.

Таким чином, індексація пенсії позивача в 2023-2025 роках мала проводитися відповідно до постанов КМУ №№ 168, 185 та 209, Порядку № 124 та з урахуванням приписів частини другої статті 42 Закону № 1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії за 2019-2021 роки - 10846,37 грн., з послідовним застосуванням коефіцієнтів збільшення * 1,197 * 1,0796 * 1,115.

Щодо застосування відповідачем при перерахунку пенсії позивача з 01.03.2025 коефіцієнта збільшення 1,046 відповідно до пункту 6 Постанови № 209, то з огляду на викладені вище висновки суду, такі дії є протиправними.

Додатково судом враховано, що відповідач не спростував доводів позивача щодо можливості застосування більш сприятливого показника 1,115, передбаченого пунктом 1 цієї ж Постанови. За умови не визначання особливостей, умов і відмінностей у застосуванні положень пункту 1 і підпункту 6 пункту 2 Постанови № 209, є очевидним, що приписи підпункту 6 пункту 2 Постанови № 209 звужують зміст існуючого права позивача на індексацію з 01.03.2025 пенсії з урахуванням належного показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховувався для обчислення пенсії при її призначенні, що є недопустимим.

Судом враховано також, що пунктом 1 Постанови КМУ від 22.02.2021 за № 127 "Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році" установлено, перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою КМУ від 20 лютого 2019 р. № 124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться з 1 березня із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115.

Суд вважає очевидним, що Кабінет Міністрів України, керуючись положеннями абзацу 2 частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, в 2025 році визначив коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, саме у розмірі 1,115.

Зміст статті 42 Закону № 1058-IV не передбачає встановлення у відповідному році більше ніж одного "коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії", а також встановлення іншого додаткового коефіцієнта, який відрізняється від розміру, встановленого на поточний рік.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач діяв протиправно, здійснюючи перерахунок пенсії позивача на підставі частини другої статті 42 Закону № 1058-IV та встановлюючи в 2023-2024 роках щомісячну доплату до пенсії в розмірі 100 грн., замість застосування відповідних коефіцієнтів збільшення відповідно до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача. Також відповідач протиправно з 01.03.2025 провів індексацію пенсії позивача із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,046. При проведенні індексації пенсії позивача відповідач повинен застосовувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення цієї пенсії - 10846,37 грн., шляхом послідового застосуванням коефіцієнтів збільшення * 1,197 * 1,0796 * 1,115.

На підставі статей 9, 245 КАС України при формулюванні резолютивної частини рішення суд обирає спосіб захисту прав, свобод, інтересів особи, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Предметом спору в цій справі є позовні вимоги за період, починаючи з 01.03.2025. З огляду на дату, з якої позивач просить перерахувати пенсію, позовні вимоги подано в межах строку звернення до суду, встановленого частиною шостою статті 122 КАС України.

Суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених протиправними діями ГУ ПФ України в Івано-Франківській області прав позивача є зобов'язання ГУ ПФ України в Івано-Франківській області здійснити: з 01.03.2025 індексацію та перерахунок пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який врахований для обчислення пенсії - 10846,37 грн., на коефіцієнти збільшення у розмірах 1,197, 1,0796, 1,115, та провести виплату перерахованої пенсії з 01.03.2025.

Таким чином, позов належить задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат у справі:

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

В підтвердження судових витрат у справі позивачем подано квитанцію від 06.06.2025 про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн. (а.с. 37) та квитанцію від 18.06.2025 про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн. (а.с. 43).

З огляду на часткове задоволення позову, ОСОБА_1 належить присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1816,80 грн. (1211,20+(1211,20/2)).

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 20.02.1987 по 31.12.1990 в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, з розрахунку кожний рік роботи за один рік і шість місяців роботи та відмови в перерахунку пенсії.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести з 01.03.2025 перерахунок пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 20.02.1987 по 31.12.1990 в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, з розрахунку кожний рік роботи за один рік і шість місяців роботи, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо непроведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки в розмірі 10846,37 грн., з якої сплачено страхові внески, та які враховуються для обчислення пенсії у розмірі 1,197, 1,0796, 1,115.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.03.2025 індексацію та перерахунок пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який врахований для обчислення пенсії - 10846,37 грн., на коефіцієнти збільшення у розмірах 1,197, 1,0796, 1,115, та провести виплату перерахованої пенсії з 01.03.2025.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ - 20551088, вулиця Січових Стрільців, 15, місто Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.