07 листопада 2025 року Справа № 280/5872/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу щомісячного грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 30.06.2025, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячне грошове забезпечення за період з 20.05.2026 по 30.06.2025, допомогу на оздоровлення у 2024-2025 роках, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у 2020-2025 роках за час проходження військової служби у 2024-2025 роках з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 29.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, 01.01.2024 року, 01.01.2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести виплату перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум.
Крім того, в позові міститься заява про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, в обґрунтування якої посилається на впровадження в Україні воєнного стану, на те, що позивач бере участь у здійсненні заходів з забезпечення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській області, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів у період з 2020 року по теперішній час включно. Просить визнати причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом поважними..
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що у спірний період посадовий оклад, оклад за військовим званням позивача розраховувалися відповідачем з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018. В той час, на думку позивача, він повинен був розраховуватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не на 01.01.2018. Також зазначає, що оскільки додаткові види грошового забезпечення розраховувалися відповідно до посадового окладу, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 в розмірі 1762 грн., ці виплати також були нараховані та виплачені йому не в повному обсязі. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 14.07.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
Відповідно до ухвали від 14.07.2025 позивачу необхідно було у встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви надати до суду заяву із зазначенням у ній причин пропуску строку звернення до суду із позовом в частині періоду з 01.07.2023 по 01.04.2025 із доказами поважності таких причин або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений разом із відповідними доказами.
Копію ухвали від 14.07.2025 було надіслано в адреси позивача (в тому числі адресу електронної пошти), зазначені у позові, проте, не вручено позивачу з незалежних від суду причин.
Станом на 25.08.2025 будь-яких заяв чи клопотань від позивача до суду не надійшло.
Ухвалою судді від 25.08.2025 позовну заяву в частині позовних вимог за період з 20.05.2023 по 01.04.2025 було повернуто позивачу через пропуск строку звернення до суду.
Ухвалою від 25.08.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог за період з 01.04.2025 по 30.06.2025, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
19.09.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Зазначене питання Урядом України врегульовано у спірний період. Просить суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
У спірний період позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Також, у спірний період його грошове забезпечення розраховувалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, що підтверджує відповідач у наданому відзиві.
Вважаючи такі дії (бездіяльність) відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Згідно з абзацом 1 частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 установлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до Постанови №704, унаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним і скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
Указаною постановою скасовано зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24 та інших, виснував, що, оскільки зміни, унесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнано у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
У цих та інших постановах Верховний Суд виснував, що положення пункту 4 Постанови №704, у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018», не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 у частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац 1 у такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови №481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у Державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 [20.05.2023] Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 1762 грн.
У цій справі позивач визначив предметом оскарження (з урахуванням позовних вимог, провадження щодо яких відкрито), в тому числі, і протиправність дій в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 01.04.2025 по 30.06.2025 (у тому числі додаткових видів грошового забезпечення) виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2025 рік» станом на 1 січня 2025 року.
Верховний Суд у постановах від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі №160/21190/21, від 15.02.2024 у справі №520/27906/21, від 17.04.2024 у справі №300/3779/23 та багатьох інших неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29.05.2018 у справі №800/341/17 та від 12.11.2019 у справі №9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 22.02.2024 у справі №990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів приватних осіб.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі №160/21190/21, від 17.04.2024 у справі №300/3779/23, від 15.02.2024 у справі №520/27906/21 та інші).
Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи, суд ураховує, що суть незгоди позивача із оскаржуваними діями в/ч НОМЕР_1 щодо розрахунку грошового забезпечення та похідних виплат полягає саме у застосуванні розрахункової величини, установленої Кабінетом Міністрів України.
Суд звертає увагу, що підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акта суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання положень Закону №2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що Постанова №481 була предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях №320/29450/24, №320/41449/23, №320/35573/23.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 про внесення змін до пункту 4 Постанови №704.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Враховуючи, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема, дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 01.04.2025 по 18.06.2025 із застосуванням чинної на той час редакції Постанови №704, то подальше скасування судом цієї норми не впливає на оцінку дій відповідача щодо обрахунку виплат грошового забезпечення за спірний період.
Така позиція Верховного Суду узгоджується з раніше викладеною у численних постановах, зокрема у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24 та інших, а саме про те, що зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704 не підлягають застосуванню до правовідносин, пов'язаних з обчисленням грошового забезпечення, саме з дати набрання чинності постанови суду апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі №554/154/22 наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного врядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови №481 до 18.06.2025.
Підсумовуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у період з 01.04.2025 по 18.06.2025 правові підстави для застосування пункту 4 Постанови №704, у редакції, до внесення змін Постановою №481, відсутні, а тому відповідач правомірно проводив нарахування і виплату грошового забезпечення на підставі положень пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481, у вказаний період.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08 вересня 2025 року у справі №200/4426/24, від 15 жовтня 2025 року у справі №500/3399/24, від 16 жовтня 2025 року у справі №620/10526/24 та інших.
Тільки з 19.06.2025 грошове забезпечення повинно розраховуватись виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, а не з сталої розрахункової величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Інші доводи учасників справи, викладені у позові та у відзиві, не впливають на правильність вирішення спору по суті. При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Також у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
В зв'язку з тим, що в силу вимог п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19.06.2025 по 30.06.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період 19.06.2025 по 30.06.2025 включно виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «07» листопада 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль