07 листопада 2025 року Справа № 280/4755/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 1, в/ч НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 26 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
зобов'язати відповідача провести позивачу за період з 26 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування під час складання грошового атестату щодо позивача розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 за період з 26 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно;
зобов'язати відповідача виготовити та направити позивачу новий грошовий атестат, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 за період з 26 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно;
визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення при надання щорічної основної відпустки за 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704.
Крім того, просить здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (в письмовому провадженні), звільнити його від сплати судового збору.
Також до позову додана заява про поновлення строку звернення до суду з цим позовом обґрунтована тим, що про порушення своїх прав позивач дізнався з листа відповідача 28.04.2025 та без зволікань звернувся до суду з цим позовом. Зазначає, що продовжує військову службу, а при відрахуванні зі списків особового складу відповідача позивачу не було повідомлено про нараховані суми. Також посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 29.11.2024 у справі №120/359/24.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що за період служби позивача у в/ч НОМЕР_2 посадовий оклад, оклад за військовим званням розраховувалися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018. В той час, на думку позивача, він повинен був розраховуватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не на 01.01.2018. Також зазначає, що оскільки додаткові види грошового забезпечення розраховувалися відповідно до посадового окладу, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 в розмірі 1762 грн, ці виплати також були нараховані та виплачені йому не в повному обсязі. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 10.06.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без виклику (повідомлення сторін).
12.06.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача 1 до суду надійшло клопотання про долучення доказів, а 17.06.2025 відзив на позов. У відзиві зазначено, що відповідно до постанови від 30.08.2017 року №704 нарахування грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям вираховується з прожиткового мінімуму встановленого законом на 2018 рік. Відповідно, станом на 1 січня 2018 року сума прожиткового мінімуму становить 1762 грн. Вказаним вище нормативно-правовим актом в/ч НОМЕР_2 керувалась і при нарахуванні виплат ОСОБА_1 . Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
29.07.2025 від відповідача 1 до суду надійшла заява, в порядку ст. 52 КАС України, про заміну його правонаступником - Військовою частиною НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Також 04.08.2025 від Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшла заява про заміну відповідача аналогічного змісту.
Ухвалою від 04.08.2025 здійснено процесуальне правонаступництво та замінено первинного відповідача у справі №280/4755/25 - Військової частини НОМЕР_2 на його правонаступника - Військову частину НОМЕР_1 (далі - відповідач 2, в/ч НОМЕР_1 ).
Інших заяв (клопотань, пояснень тощо) від сторін, станом на час розгляду справи, до суду не надходило.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.10.2022 року №315 сержанта ОСОБА_1 , командира 2 автомобільного відділення 1 автомобільного взводу автомобільної роти в/ч НОМЕР_1 призначеного наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19 жовтня 2022 року №109-РС, на посаду старшого стрільця 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти в/ч НОМЕР_2 , з “26» жовтня 2022 року зарахувати до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати таким, що з “26» жовтня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання обов'язків за посадою за тарифним розрядом 5, з посадовим окладом 2820,00 гривень на місяць, шпк «старший солдат».
Згідно з витягом із наказу командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09.05.2024 року №132 сержанта ОСОБА_1 , старшого стрільця-оператора стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти в/ч НОМЕР_2 , призначеного наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04 травня 2024 року №89-РС на посаду СТАРШОГО СТРІЛЬЦЯ-ОПЕРАТОРА СТРІЛЕЦЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ СТРІЛЕЦЬКОГО ВЗВОДУ СТРІЛЕЦЬКОЇ РОТИ в/ч НОМЕР_4 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби.
З 09 травня 2024 року виключити зі списків особового складу в/ч НОМЕР_2 , зняти з усіх видів забезпечення.
У спірний період (з 26 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно) його грошове забезпечення розраховувалось виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018, що не заперечує відповідач.
Вважаючи такі дії (бездіяльність) відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Отже, п.2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) п. 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із п. 6 постанови №103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто, станом на 01.03.2018 п. 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Враховуючи викладене вище, слід дійти висновку про те, що з 29.01.2020 є нечинною редакція пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».
Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, необхідно врахувати, те що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Приписи пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VIII були чинними, як на дату прийняття постанови Кабінету Міністрів України №704, так і станом після 29.01.2020 та неконституційними не визнавалися.
Положеннями ст.1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) визначено, що державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Відповідно до ст.6 Закону №2017-ІІІ, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів.
Своєю чергою, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон №294-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 рік відповідно, не містив.
Суд зазначає, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-ХІ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Враховуючи те, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону №294-IX, у 2021 році - Закону №1082-ІХ, у 2022 році - Закону №1928, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
У постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Таким чином, з 29.01.2020, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
З урахуванням наведеного вище, суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача стосовно того, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців починаючи з 01.03.2018 є стала величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Відтак у період з 29.01.2020 по 31.12.2020 грошове забезпечення військовослужбовця мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 грошове забезпечення мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 грошове забезпечення мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у період з 01.01.2023 по 19.05.2023 грошове забезпечення мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
З огляду на викладене вище суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати позивачу за період з 26 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 та задля належного захисту прав останнього, слід зобов'язати в/ч НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 за період з 26 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
Враховуючи обставини того, що інші види грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) визначаються у відсотках від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, то і інша частина видів грошового забезпечення позивачу виплачувалась в значно меншому розмірі ніж передбачено законодавством.
Відтак, вимога щодо зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачеві всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 також підлягає задоволенню.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_2 щодо неврахування під час складання грошового атестату щодо позивача розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 за період з 26 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно та про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 виготовити та направити позивачу новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 за період з 26 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно суд зазначає таке.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що наявність підстав для видачі позивачу грошового атестату позивач пов'язує із обставинами наявності підстав для перерахунку його основних і додаткових видів грошового забезпечення.
В свою чергу суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача щодо видачі такого грошового атестату до відповідача, як і не надано доказів того, що позивачу буде відмовлено у видачі такого після проведеного на виконання судового рішення у цій справі перерахунку грошового забезпечення.
Відтак, суд вважає позовні вимоги позивача в цій частині є передчасними та такими, що заявлені на майбутнє, а відтак задоволенню не підлягають.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом судом вирішено при прийнятті позовної заяви до розгляду, визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом та поновлено позивачу строк звернення до суду із позовом, а відтак клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
В зв'язку з тим, що в силу вимог п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 26 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року включно виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «07» листопада 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль