06 листопада 2025 року Справа № 280/8166/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправним рішення №056750013270 від 09.09.2025 року відповідача про відмову у призначенні пенсії позивачу;
2) зобов'язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивачу народження, періоди роботи з 01.09.1991 року по 25.06.1997 року, з 01.03.2005 року по 01.09.2008 року та у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 07.08.1997 року по 01.08.1998 року, з 01.09.1998 року по 28.02.2005 року, з 01.03.2005 року по 01.09.2008 року, з 18.06.2009 року по 30.11.2011 року, з 15.05.2014 року по 31.08.2014 року, для призначення їй пенсії за вислугою років, та повторно розглянути її заяву про призначення їй пенсії за вислугою років.
Крім того, просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений нею за подання позовної заяви, у розмірі 968,96 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі 14000 грн.
Позовна заява та додатки до неї сформовані в підсистемі «Електронний суд» та подані у формі електронного документа представником позивача адвокатом Герасимовською Н.М., яка діє на підставі ордеру серії АА №1623285 від 17.09.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.09.2025 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії за вислугою років як працівнику охорони здоров'я. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 рішенням від 09.09.2025 №056750013270 відповідач відмовив у призначенні позивачу пенсії у зв'язку з недостатністю спеціального стажу роботи на відповідних посадах. Зауважено, що до спеціального стажу протиправно не зараховано період з 01.03.2005 по 01.09.2008 з мотивів незазначення лікарняного закладу, водночас такі відомості містяться в трудовій книжці позивача. Також вказано, що твердження пенсійного органу про ненадання оригіналу диплому про освіту не відповідає об'єктивній дійсності та матеріалам пенсійної справи, оскільки позивачем засобами вебпорталу було надано відсканований оригінал диплому. Крім того, спеціальний стаж позивача був врахований позивачу без врахування його кратності відповідно до вимог статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
08.10.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зауважено, що позовні вимоги не можуть бути задоволені з наступних підстав. Звернуто увагу, що відповідачем вказані у позовних вимогах періоди роботи з 07.08.1997 по 01.08.1998, з 01.09.1998 по 28.02.2005, з 01.03.2005 по 01.09.2008, з 18.06.2009 по 30.11.2011, з 15.05.2014 по 31.08.2014, зараховано до страхового стажу позивачки. У рішенні зазначено, що до спеціального стажу позивачки не зараховано період роботи з 01.03.2005 по 01.09.2008, оскільки не зазначено лікарняний заклад, в якому працювала заявниця; до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1991 по 25.06.1997. На підтвердження періоду навчання позивачем було надано сканкопію диплому Донецького державного медичного університету серії ЛГ ВЕ № 009523 від 26.06.1997, в якому відсутні відомості щодо дати вступу диплом не містить, відтак вказаний період навчання неможливо зарахувати до страхового стажу. Звернуто увагу, що при призначенні пенсії за вислугу років стаж зараховується в одинарному розмірі для обчислення розміру пенсії, тобто коефіцієнту стажу. Висловлено заперечення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 тис.грн із зазначенням про їх неспівмірність складності справи, часу витраченому адвокатом на підготовку та обсягу наданих послуг. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
30.10.2025 судом отримано відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, який по суті є поясненнями третьої особи. Представник пенсійного органу зазначає, що заява позивача від 01.09.2025 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову в призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 19.09.2025 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін у відповідності до положень статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надати до суду у строк для подання відзиву копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 та інші докази, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення.
Ухвалою від 13.10.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в якості співвідповідача; залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
01.09.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
За результатами розгляду поданої позивачем заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було прийнято рішення від 09.09.2025 №056750013270, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж роботи. Зазначено, що з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 право виходу на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, які набули вислугу років на відповідних посадах, станом на: 1 квітня 2015 року - не менше 25 років; 01 січня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців. Страховий стаж особи становить 16 років 2 місяці 10 днів. Спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 становить 10 років 2 місяці 25 днів. За наданими документами до страхового стажу не зараховано: диплом НОМЕР_1 від 26.06.1997, оскільки надано скановану копію. Документи про стаж подаються в оригіналах. До спеціального стажу не зараховано період з 01.03.2005 по 01.09.2008, оскільки не зазначено лікарняний заклад, в якому працювала заявниця. Додатково зазначено, що пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, а також незарахуванням відповідних періодів до страхового та спеціального стажу, позивач звернувся з цим позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини у сфері призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовані Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статтею 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями статті 52 Закону №1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII (в редакції, чинній до 01 квітня 2015 року) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII), який набув чинності з 01 квітня 2015 року, пункт «е» статті 55 Закону №1788-XII було викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати; з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Надалі Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №911-VIII) до статті 55 Закону №1788-XII з 01 січня 2016 року також було внесено зміни. З урахуванням цих змін пункт «е» вказаної статті має такий зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян - 55 років при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, Законом №911-VIII.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Таким чином, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
З оскаржуваного рішення слідує, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, пенсійний орган виходив із того, що відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV має враховуватися спеціальний стаж роботи особи станом на 11 жовтня 2017 року, що становить не менше 26 років 6 місяців.
З цього приводу суд зазначає, що 03 жовтня 2017 року прийнято Закон України №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII), яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно з пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також Законом №2148-VIII були внесені зміни до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у такій редакції: «До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
Отже, враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV пенсія за вислугу років згідно з положеннями пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №440/1286/20.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.03.2023 у справі №360/4129/20, від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а, від 20.02.2020 у справі №415/4914/16-а, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 16.06.2020 у справі №682/967/17 та від 19.06.2020 у справі №359/2076/17.
Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна позиція неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.03.2024 у справі № 500/5342/21, від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.
Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція №58), відповідно до положень якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За змістом пунктів 2.2-2.4 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
До трудової книжки вносяться:
Відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;
відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, з наведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу особи, якщо з наявних записів можливо встановити період роботи працівника на підприємстві.
Зі змісту спірного рішення судом встановлено та відповідачем зазначено, що до спеціального стажу не зараховано період з 01.03.2005 по 01.09.2008, оскільки не зазначено лікарняний заклад, в якому працювала заявниця.
Судом з'ясовано, що в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 07.08.1997 містяться наступні записи щодо її трудової діяльності в Інституті невідкладеної відновної хірургії ім. В.К. Гусака Академії медичних наук України (ідентифікаційний код 25672427): 01.03.2005 - прийнята лікарем-патологоанатомом патологоанатомічного відділення (наказ №47-к від 28.02.2005); 01.09.2008 - звільнена за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (наказ №224-к від 01.09.2008).
Відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування період трудової діяльності позивача в Інституті невідкладеної відновної хірургії ім. В.К. Гусака Академії медичних наук України з 01.03.2005 по 01.09.2008 не зарахований до її спеціального стажу.
З огляду на наявність в трудовій книжці позивача записів про роботу позивача з 01.03.2005 по 01.09.2008 в закладі охорони здоров'я - Інституті невідкладеної відновної хірургії ім. В.К. Гусака Академії медичних наук України, які є чіткими, зрозумілими та не підлягають подвійному тлумаченню, виконані належним чином посадовими особами, засвідчені їх підписами та скріплені печатками підприємства, суд вважає необґрунтованими доводи пенсійного органу про незазначення лікарняного закладу, у зв'язку з чим вказаний період підлягає зарахуванню до спеціального стажу.
Також відповідачем зазначено про неможливість зарахування до страхового стажу періоду навчання, оскільки надано скановану копію диплома НОМЕР_1 від 26.06.1997, водночас документи про стаж подаються в оригіналах.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок 22-1), при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.
До заяви, поданої в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
За обставинами справи судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії, поданої через вебпортал Пенсійного фонду України. Отже, позивач, долучивши скановану копію диплома НОМЕР_1 , діяв у відповідності до положень пункту 2.23 Порядку №22-1, водночас доводи відповідача щодо обов'язкового надання оригіналу документа про стаж є необґрунтованими.
Щодо позовних вимог про зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1991 по 25.06.1997 слід зазначити наступне.
Відповідно до пункту «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядку № 637 встановлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
У постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №676/3013/17 викладено висновок стосовно того, що час навчання в навчальному закладі зараховуються до спеціального страхового стажу, який, зокрема, дає право на пенсію за вислугу років. Тобто, для зарахування періоду навчання до спеціального стажу необхідно, щоб особа після завершення навчання працевлаштуватись за професією, що дає право на призначення відповідної пенсії.
Судом встановлено, що позивач надавав до пенсійного органу диплом спеціаліста серії НОМЕР_1 від 26.06.1997, відповідно до якого ОСОБА_2 закінчила Донецький державний медичний університет за спеціальністю «лікувальна справа», рішенням державної екзаменаційної комісії від 25.06.1997 присвоєно кваліфікацію спеціаліста лікаря-лікувальника. Також в матеріалах пенсійної справи наявний додаток до диплома спеціаліста НОМЕР_1 , який засвідчує, що ОСОБА_2 в 1991 році вступила до Донецького державного медичного університету і в 1997 році закінчила повний курс Донецького державного медичного університету за спеціальністю «лікувальна справа». Після навчання, відповідно до записів трудової книжки, позивач 07.08.1997 була прийнята до Державної лікувально-профілактичної установи - обласної клінічної лікарні ім. Калініна лікарем-патологоанатомом патологоанатомічного відділення.
Таким чином, період навчання позивача у Донецькому державному медичному університеті повинен бути зарахований до страхового стажу позивача.
Разом з тим, відповідач зазначає, що період навчання позивача відповідно до дослідженого диплому неможливо зарахувати до страхового стажу, оскільки неможливо визначити дату зарахування. При цьому суд враховує, що у силу частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Крім того, частиною першою статті 101 Закону України № 1788-ХІІ також передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, суд зазначає, що при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі №439/1148/17, від 03.10.2018 р. у справі №235/2873/17, від 27.02.2018 у справі №681/813/17, від 22.05.2018 у справі №683/977/17, від 10.07.2018 у справі №709/1360/17.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
У контексті досліджуваного правого регулювання слід зауважити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів. Разом з тим, у даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності наданої позивачем інформації щодо її навчання, у зв'язку з чим є передчасними та задоволенню не підлягають позовні вимоги щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.09.1991 по 25.06.1997.
Щодо незарахування періодів роботи з 07.08.1997 по 01.08.1998, з 01.09.1998 по 28.02.2005, з 01.03.2005 по 01.09.2008, з 18.06.2009 по 30.11.2011, з 15.05.2014 по 31.08.2014 у подвійному розмірі відповідач зазначив, що період роботи після 01.01.2004 зараховується до страхового стажу при обчисленні пенсії в порядку і на умовах передбачених Законом № 1058-IV, саме на загальних умовах в одинарному розмірі.
З трудової книжки позивача судом встановлено, що у період з 07.08.1997 по 01.08.1998 позивач працювала лікарем-інтерном патологоанатомом ОКЛ ім.Калініна, звільнена у зв'язку із закінченням інтернатури. У період з 01.09.1998 по 17.02.2005 - працювала лікарем-патологоанатомом ОКЛ ім.Калініна. Надалі 01.03.2005 була прийнята лікарем-патологоанатомом патологоанатомічного відділення в Інституті невідкладної і відновної хірургії ім.В.К.Гусака Академії медичних наук та 01.09.2008 звільнена за власним бажанням. З 18.06.2009 по 30.11.2011 позивач працювала в КЛПУ Центральна міська лікарня №14 (з 18.06.2009 - в.о. завідуючого патологоанатомічним відділенням, лікарем-патологоанатомом; з 10.07.2009 - лікарем-патологоанатомом патологоанатомічного відділення на 0,5 ставки; з 01.10.2009 - лікарем-патологоанатомом патологоанатомічного відділення на 1,0 ставки; з 01.08.2010 - в.о. завідуючого патологоанатомічним відділенням, лікарем-патологоанатомом; з 01.09.2011 - лікарем-патологоанатомом). У подальшому з 15.05.2014 по 01.12.2014 позивач працювала на посаді лікаря-патологоанатома у централізованому патологоанатомічному відділенні КЛПУ Центральна міська клінічна лікарня №1 м.Донецька.
Суд зазначає, що відповідно до частин першої-другої, четвертої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
До набрання чинності Законом №1058-IV умови обчислення стажу роботи, в тому числі для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років, визначались Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
За правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до статті 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Отже, Законом №1788-XII передбачена можливість зарахування до стажу у подвійному розмірі роботи, зокрема, у патолого-анатомічних відділеннях закладів охорони здоров'я.
Суд зазначає, що Закон №1058-IV не встановлює обмежень щодо застосування статті 60 Закону №1788-XII при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону №1788-XII є чинною на теперішній час та саме норма цього Закону є спеціальною під час вирішення питання про зарахування стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, у зв'язку з чим передбачене статтею 60 Закону № 1788-XII право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов'язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004. Редакція статті 60 Закону №1788-XII є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує статтю 60 Закону №1788-XII та не зупиняє її дію.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 27.04.2023 у справі №160/14078/22, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 11.02.2025 у справі №420/8637/24, у яких суди дійшли висновку про правомірність зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.01.2004, тобто після дати набрання чинності Законом №1058-IV.
Таким чином, суд дійшов висновку, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не пов'язано із набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01 січня 2004 року, у зв'язку з чим періоди роботи позивача з 07.08.1997 по 01.08.1998, з 01.09.1998 по 17.02.2005, з 01.03.2005 по 01.09.2008, з 18.06.2009 по 30.11.2011, з 15.05.2014 по 31.08.2014 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у подвійному розмірі.
З огляду на викладене, оскільки відповідач протиправно не зарахував позивачу до спеціального стажу період роботи з 01.03.2005 по 01.09.2008, не зарахував періоди роботи з 07.08.1997 по 01.08.1998, з 01.09.1998 по 17.02.2005, з 01.03.2005 по 01.09.2008, з 18.06.2009 по 30.11.2011, з 15.05.2014 по 31.08.2014 у подвійному розмірі, а також не дослідив питання щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду її навчання, суд вважає, що в спірних правовідносинах відповідачем допущено надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача на пенсійне забезпечення, а тому оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 09.09.2025 №056750013270 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, суд зазначає, що згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві з застосуванням слова може.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, правовідносини щодо призначення пенсії та здійснення нарахування та виплати пенсії позивачу відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.
З огляду на встановлені обставини суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01.09.2025 щодо призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням викладених у цьому рішенні висновків суду, із зарахуванням до спеціального стажу ОСОБА_1 період її роботи з 01.03.2005 по 01.09.2008, а також із зарахуванням у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 07.08.1997 по 01.08.1998, з 01.09.1998 по 17.02.2005, з 01.03.2005 по 01.09.2008, з 18.06.2009 по 30.11.2011, з 15.05.2014 по 31.08.2014.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про передчасність відмови в призначенні позивачу пенсії за вислугу років, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
VII. Розподіл судових витрат.
Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
По тексту позовної заяви зазначено, що попередній розрахунок вартості наданої правової допомоги (гонорар адвоката) складає 14000 гривень, водночас остаточні документи для розподілу судових витрат будуть надані під час судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України і залежать від тривалості розгляду справи і обсягу наданої правової допомоги у даній справі, у зв'язку з чим питання щодо відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу не вирішується.
Квитанцією від 17.09.2025 №3859-8687-1885-9080 підтверджується сплата позивачем судового збору. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 968,96 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 09.09.2025 №056750013270 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2025 щодо призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням викладених у цьому рішенні висновків суду, із зарахуванням до спеціального стажу ОСОБА_1 період її роботи з 01.03.2005 по 01.09.2008, а також із зарахуванням до її страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 07.08.1997 по 01.08.1998, з 01.09.1998 по 17.02.2005, з 01.03.2005 по 01.09.2008, з 18.06.2009 по 30.11.2011, з 15.05.2014 по 31.08.2014.
У задоволенні іншої частини позовних вимог задовольнити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, місцезнаходження: пл.Соборна, буд.3, м.Слов'янськ, Донецька область, 84122; код ЄДРПОУ 13486010.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 06.11.2025.
Суддя К.В. Мінаєва