про забезпечення позову
05 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/3790/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо взяття на військовий облік 06.02.2025 року ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 );
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію щодо ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) про перебування його на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ОСОБА_3 );
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 відобразити в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію щодо ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) - знятий з обліку.
03 листопада 2025 року представником позивача, до суду подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд забезпечити позов та заборонити посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_6 ( ОСОБА_3 ) вчиняти будь-які дії щодо призову знятого з військового обліку ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) на військову службу під час мобілізації (в т.ч. і звернення до правоохоронних органів із вимогами, щодо розшуку, затримання та доставлення знятого з військового обліку до ІНФОРМАЦІЯ_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), до набрання законної сили рішенням суду у справі №260/3790/25 за позовом ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_6 про зобов'язання вчинити дії.
Заява мотивована тим, що 19 липня 2013 року ОСОБА_5 був знятий з військового обліку у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання в Словацьку Республіку, що підтверджується довідкою №634 від 19 липня 2013 року. Позивач не має зареєстрованого місця проживання в Україні з 20.07.2013 року.
Однак, не дивлячись на зазначене 06.02.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_7 ( ОСОБА_3 ) позивача було взято на військовий облік та відображено інформацію про нього як військовозобов'язаного у застосунку «Резерв+» який одночасно являється вікном доступу до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Представник позивача зазначає, що взяття позивача на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_7 ( ОСОБА_3 ) було протиправним, оскільки останнім не подавалось жодних заяв про його взяття на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ОСОБА_3 ) та не прибував особисто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ОСОБА_3 ) за період з 24.02.2022 року.
Представник позивача вважає, що наявність розбіжностей щодо військового обліку позивача яка вказана у довідці №634 від 19.07.2013 року та відомостях Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів може призвести до того, що уповноважені особи територіального центру комплектування та соціальної підтримки, поліції чи прикордонної служби при перевірці військово-облікового документа Цуги Василя можуть запропонувати йому прослідувати до відповідного центру комплектування для уточнення даних та у разі відмови позивача провести щодо нього адміністративне затримання та доставлення його до такого центру, та в подальшому позивачу може бути оформлено та вручено повістку, що може слугувати підставою для його наступної мобілізації.
Відповідно до ч.1 ст.154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з відсутністю необхідності надання додаткових доказів чи пояснень з питань забезпечення даного позову, відповідно до ч.2 ст.154 КАС України суд вважає за можливе розглянути його без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши заяву позивача про забезпечення адміністративного позову та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Таким чином, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При розгляді та вирішенні заяви про забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання судового рішення.
Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.
Стаття 151 КАС України визначає виключний перелік видів забезпечення позову, а саме:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Статтею 153 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень вбачається, що застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя у разі задоволення вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально- правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.
Суть поданої позивачем заяви про забезпечення позову зводиться до того, що у випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Судом встановлено, що відповідно до довідки Великоберезнянсько-Перечинського ОРВС Закарпатської області №634 від 19 липня 2013 року ОСОБА_5 був знятий з військового обліку у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання в Словацьку Республіку.
Відповідно довідки ГУ ДМС України в Закарпатській області №2101.4.6-569/2101.01-24 від 16.01.2024 року ОСОБА_1 20.07.2013 року оформлено виїзд на постійне місце проживання в Словацьку Республіку.
Позивач не має зареєстрованого місця проживання в Україні з 20.07.2013 року.
Наведене вище унеможливлює розшук, затримання та доставлення позивача до РТЦК та СП в т.ч. і для складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Проаналізувавши норми законодавства, дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку про наявність підстав для забезпечення позову, з огляду на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист таких прав позивача, за захистом яких позивач має намір звернутися до суду.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» №1951-VIII від 16.03.2017 р. єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України (ч.5 ст.5 Закону №1951-VIII).
Згідно змісту статті 6 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів. До службових даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про виконання військового обов'язку; відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу»; відомості про участь у бойових діях.
Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною (частина 3 статті 14 Закону №1951-VIII).
Виходячи з вищенаведених норм, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов'язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов'язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.
Суд бере до уваги той факт, що позивач був знятий з військового обліку військовозобов'язаних відповідно до довідки Великоберезнянсько-Перечинського ОРВС Закарпатської області від 19.07.2013 року №634 ще у 2013 році, однак станом на день подання заяви про забезпечення позову, із додатку «Резерв+» вбачається, що позивач є військовозобов'язаний та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ОСОБА_3 ).
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_8 не було подано відзиву на позовну заяву, а також відповідачами не було подано на вимогу суду документів які би підтверджували підстави для взяття позивача на військовий облік.
Негативні наслідки від не вжиття відповідних заходів забезпечення позову є явно неспівмірними з негативними наслідками, які можуть настати в разі незаконного призову позивача на військову службу та складання протоколів на підставі неправомірних відомостей.
З огляду на вищезазначене суд прийшов до висновку, що заходи забезпечення позову, про які просить позивач можуть бути задоволені.
Суд наголошує, що забезпечення позову є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках до розгляду справи по суті та не має на меті вирішення спору по суті.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу зазначених норм вбачається, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці в день відправлення у військову частину з відповідного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, суд дійшов висновку, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період (навіть незаконно), він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його прав.
З урахуванням викладеного, з огляду на вищезазначені приписи законодавства, суд доходить висновку, що заявником доведено умову застосування заходів забезпечення позову, а саме, доведено, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Суд звертає увагу, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи.
Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об'єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Застосування заходів забезпечення позову у даній справі матиме наслідком лише відтермінування мобілізації позивача до лав Збройних Сил України, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову. Водночас, невжиття таких заходів може спричинити для позивача негативні наслідки в разі його мобілізації, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, у зв'язку з чим захист прав, свобод та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, буде істотно ускладнений.
Суд враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, згідно з якими процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Аналогічних висновків дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у Постанові від 01 травня 2025 року по справі №ЗД/380/5/25.
Згідно з Рекомендацією NR (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними та адекватними заявленим позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Окрім цього, Верховний Суд у Постанові від 12.06.2018 року у справі № 826/14722/17 вказав, що забезпечення позову є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі (Постанова Верховного Суду від 19.06.2018р. у справі № 826/9263/17).
В контексті наведених норм та встановлених обставин, суд визнає обґрунтованими аргументи заявника, що невжиття заходів забезпечення очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких заявлено позов, стане неможливим.
При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Щодо обраного виду забезпечення позову, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.39 Закону № 2232-ХІІ на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Також відповідно до абзацу дванадцятого пункту 9 Положення №154 призов громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки незалежно від місця перебування громадян на військовому обліку (абзац дванадцятий пункту 9 Положення № 154).
16.05.2024 року Кабінетом Міністрів України Постановою №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560)
Пунктом 3 Порядку №560 також передбачено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Із вищезазначених норм закону вбачається, що на даний час призов громадян на військову службу відбувається не за місце перебування на військовому обліку, а можливий будь-яким територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
За таких обставин суд вважає за необхідне забезпечити позов у спосіб що визначений вимогами ст.151 ч.1 п.2 КАС України, шляхом заборони посадовим особам територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, в тому числі ІНФОРМАЦІЯ_2 та іншим, вчиняти будь - які дії щодо призову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 на військову службу під час мобілізації (в т.ч. щодо звернення до правоохоронних органів із незаконними вимогами, щодо розшуку, затримання та доставлення знятого з військового обліку ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 ), до набрання законної сили судовим рішенням у справі №260/3790/25.
На підставі наведеного та керуючись ст.150-154, 248 КАС України, суд -
Заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - задовольнити.
Заборонити посадовим особам територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та їх структурним підрозділам, в тому числі ІНФОРМАЦІЯ_8 та іншим, вчиняти будь - які дії щодо призову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 на військову службу під час мобілізації (в т.ч. щодо звернення до правоохоронних органів із незаконними вимогами, щодо розшуку, затримання та доставлення знятого з військового обліку ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі №260/3790/25.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження.
Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст.256 КАС України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення за формою і змістом, передбаченими ст.296 КАС України.
Суддя П.П.Микуляк