07 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/18090/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у не наданні військовій частині НОМЕР_2 цільового фінансування для виплати позивачу коштів для виконання судового рішення по справі №240/11063/24;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) надати військовій частині НОМЕР_2 цільове фінансування для виплати позивачу коштів для виконання судового рішення по справі №240/11063/24.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що військовою частиною НОМЕР_2 неодноразово подавалися заявки до відповідача на фінансування для виплати позивачу коштів на виконання судового рішення по справі №240/11063/24. Проте, як стверджує позивача, відповідач не виділяє такі кошти, що свідчить про протиправну бездіяльність. У зв'язку з цим , звернувся до суду за захистом порушеного права щодо неотримання належних сум грошового забезпечення за судовим рішенням по справі №240/11063/24.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
До суду від відповідача надійшов відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 як розпорядник коштів другого рівня на підставі розподілу коштів загального фонду (доведеного листами Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України) після отримання коштів від головного розпорядника бюджетних коштів здійснює їх розподіл розпоряднику коштів третього рівня. Отже, відповідач не має власного фінансового ресурсу для задоволення вимог позивача в межах виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 року по справі № 240/11063/24. Зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у невиконанні судового рішення у справі № 240/11063/24. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судами та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Відповідно до положень статей 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно із частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 у справі №240/11063/24 зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 29.01.2020 по 31.08.2021 належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 року, Законом України від 15.12.2020 року № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся з адвокатським запитом до військової частини НОМЕР_2 стосовно виконання рішення суду у справі №240/11063/24, на що листом військова частина НОМЕР_2 від 21.05.2025 №865 повідомила, що на виконання рішення суду у справі №240/11063/24 здійснено перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 на загальну суму 92 125, 45 грн, з урахуванням раніше сплачених сум. До Центрального фінансово - економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 направлена заявка-розрахунок на фінансування за травень 2025 року. Станом на 21.05.2025 кошти на виконання зазначеного рішення суду на рахунки військової частини НОМЕР_2 не надходили. Після надходження фінансування буде здійснена виплата.
У свою чергу, на адвокатський запит від 26.06.2025 до відповідача щодо перерахунку грошового забезпечення згідно рішення суду у справі №240/11063/24, ІНФОРМАЦІЯ_1 проінформувало що, основна заявка на отримання коштів від військової частини НОМЕР_2 від 04.07.2025 №1070 опрацьована та буде включена до розподілу коштів за наявності відповідного цільового фінансування.
Вважаючи невиділення коштів відповідачем на виконання судового рішення у справі №240/11063/24 протиправною бездіяльністю, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, регулюються Бюджетним кодексом України.
Стаття 22 Бюджетного кодексу України визначає поняття розпорядників бюджетних коштів, їх види, права та обов'язки.
Частина перша цієї статті визначає, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, можуть бути виключно: установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.
Частиною 3 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (далі - Правила), забезпечувальний фінансовий орган фінансовий орган головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, до мережі якого належать розпорядники коштів третього рівня.
Розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони є:
Міністр оборони головний розпорядник;
командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів другого рівня);
командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів третього рівня ). Пунктом 1.5 Правил визначено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином:
розпорядники коштів другого рівня через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, командувань окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту.
Відповідно до пункту 1.4 Правил, забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.
Аналіз вказаних положень вказує на те, що у спірних правовідносинах головним розпорядником бюджетних коштів в Міністерстві оборони є Міністр оборони України, командувач Сухопутних військ Збройних Сил України є розпорядником бюджетних коштів нижчого (другого) рівня, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є розпорядниками бюджетних коштів третього рівня.
Як встановлено з матеріалів справи, військовою частиною НОМЕР_2 направлено до Центрального фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 розрахунок потреби в коштах, на виконання рішень судів та основну заявку- розрахунок, до якої включене зокрема і рішення суду у справі № 240/11063/24.
У свою чергу, Центральне фінансово-економічне управління ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомило представника позивача про опрацювання основної заявки на отримання коштів від військової частини НОМЕР_2 від 04.07.2025 №1070 та направлення листа щодо збільшення відповідних бюджетних видатків до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, у відповідь на що Департамент повідомив, що фінансування видатків на виконання рішень судів здійснюється відповідно до наданих розпорядниками коштів нижчого рівня заявок на кошти в межах наявного фінансового ресурсу та будуть виконані невідкладно після збільшення відповідних бюджетних призначень.
Аналіз встановлених обставин вказує на те, що відповідач, як забезпечувальний фінансовий орган військової частини НОМЕР_2 та розпорядник бюджетних коштів (другого) рівня здійснив усі залежні від нього дії щодо забезпечення фінансування військової частини НОМЕР_2 коштами на виконання рішення суду у справі № 240/11063/24, а саме включив суму коштів, необхідних для виплати за вказаним рішенням суду до заявки-розрахунку на фінансування до головного розпорядника бюджетних коштів.
Слід зазначити, що відповідач не уповноважений безпосередньо забезпечити фінансування військової частини НОМЕР_2 коштами на виконання рішення суду у справі № 240/11063/24, оскільки у спірних правовідносинах виконує організаційну та посередницьку функції.
Щодо питання порушення відповідачем прав позивача, суд врахував таке.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суд.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Аналіз викладених вище положень законодавства свідчить, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 17.04.2019 року у справі № 826/501/18.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 19.03.2019 року у справі № 810/959/13-а зазначив, що з системного аналізу вказаних норм випливає, що на позивача покладається обов'язок доведення порушення його прав, свобод та інтересів боку суб'єкта владних повноважень та необхідність їх судового захисту у зв'язку з настанням певних наслідків протиправної поведінки відповідача, а суб'єкт владних повноважень повинен довести законність та обґрунтованість прийнятого рішення, вчинених дій або допущеної бездіяльності.
Із чіткого змісту вищенаведених норм права та відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду, право на позов в особи виникає лише тоді, коли її право чи інтерес порушені. Інакше кажучи, навіть у разі обґрунтованого і підставного позову, але у разі коли жодне право особи, яка звернулася із позовом не порушене, то правових підстав для задоволення такого позову немає.
Верховний Суд у постанові від 30.11.2022 року у справі № 826/12764/16 наголосив, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення або у зв'язку з діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушуються права позивача.
Суд зазначає, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, та є самостійною та достатньою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Під час вирішення спору суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 14.04.2020 року у справі № 826/10393/17.
Як встановив вище суд, відповідач, як забезпечувальний фінансовий орган військової частини НОМЕР_2 та розпорядник бюджетних коштів (другого) рівня здійснив усі залежні від нього дії щодо забезпечення фінансування військової частини НОМЕР_2 коштами на виконання рішення суду у справі № 240/11063/24, а саме включив суму коштів, необхідних для виплати за вказаним рішенням суду до заявки-розрахунку на фінансування до головного розпорядника бюджетних коштів.
Судом враховано, що відповідач не уповноважений безпосередньо забезпечити фінансування військової частини НОМЕР_2 коштами на виконання рішення суду у справі № 240/11063/24, оскільки у спірних правовідносинах виконує організаційну та посередницьку функції.
Таким чином, зважаючи на те, що предметом розгляду в даній справі фактично є невиконання/неналежне виконанням відповідачем, на думку позивача, рішення суду у справі №240/11063/24, зокрема щодо невиплати нарахованої заборгованості, суд вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні цього позову.
За таких обставин, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Положеннями частини 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підстави для застосуванні положень статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), за участю в якості третьої особи: військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 . Код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Липа
07.11.25