07 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/16649/25
категорія 112040201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРАКАР" про стягнення санкцій та пені,
встановив:
Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРАКАР" суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 63 817,37 грн.
В обґрунтування позову вказано, що відповідачем не виконано встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. У зв'язку з вказаним, у відповідача виник обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції, розраховані виходячи з розміру середньої річної заробітної плати на підприємстві. У зв'язку з порушенням відповідачем термінів сплати, на суму адміністративно-господарських санкцій була нарахована пеня. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пеню відповідач не сплатив, позивач просить суд стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пеню.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
16 липня 2025 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позову вказують, що середньооблікова чисельність штатних працівників у 2024 році становить менше 8 осіб, у зв'язку з чим відсутній обов'язок створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Відтак, до підприємства не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції.
Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1ст.263КАС України.
У відповідності до частини 4статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІРАКАР" із числа середньооблікової кількості штатних працівників повинен був працевлаштувати 1 (одну) особу з інвалідністю - штатних працівників.
Зі змісту розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю вбачається, що Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІРАКАР" нараховано суму коштів за невиконання нормативу в сумі 61659,27 грн. Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті роботодавця 04.03.2025.
У зв'язку із порушенням граничних строків сплати адміністративно-господарської санкції у розмірі 61659,27 грн, за період з 16.04.2025 до 24.06.2025 було розраховано пеню за 70 днів прострочки у розмірі 2158,10 грн.
Несплата відповідачем суми адміністративно-господарської санкції та пені у добровільному порядку є підставою для звернення Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до суду з даним адміністративним позовом.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №875-XII) визначені засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до статті 17 цього Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Норми статті 18 Закону України №875-XII встановлюються обов'язок для підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частинами 1, 2, 4 статті 19 Закону України №875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 10 березня 2023 року №14-1 та наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10 березня 2023 року №17, розрахунок надсилається у формі електронного документа Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за формою, наведеною у додатку. Створені Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю оригінали розрахунків передаються Пенсійному фонду України з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги», «Про публічні електронні реєстри», «Про захист персональних даних», «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», інших нормативно-правових актів. Пенсійний фонд України надсилає розрахунки через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України протягом п'яти календарних днів з дня їх одержання від Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Як свідчать матеріали справи, у 2024 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становила 8,7 осіб, з огляду на що середньооблікова чисельність працевлаштованих осіб з інвалідністю у 2024 році повинна складати 1 особу.
Разом з тим, доказів працевлаштування особи з інвалідністю згідно з встановленого статтею 19 Закону України №875-XII нормативу Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІРАКАР" не надало.
Заперечуючи проти застосування до них адміністративно-господарнських санкцій відповідач у відзиві зазначає, що їх середньооблікова чисельність штатних працівників у 2024 році становила менше 8 осіб.
Водночас, до матеріалів справи представником відповідача надано помісячні відомості про нарахування заробітної плати застрахованим особа у 2024 році.
Зі змісту долучених доказів встановлено, що у Товаристві з обмеженою відповідальністю "ВІРАКАР" зареєстровано: у січні - лютому нуль осіб, у березні - липні по 10 осіб, у серпні-вересні - 12 осіб, з жовтня по грудень по 10 осіб.
Відтак, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРАКАР" становила 8,7 осіб.
Крім того, до матеріалів справи не надано доказів оскарження розрахунку, з яким не згоден роботодавець.
Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина 1 статті 18 Закону України №875-XII).
Відповідно до положень статті 181 Закону України №875-XII, особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VI від 05 липня 2012 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Згідно з пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Наказ Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року №827-22 (далі - Порядок).
Таким Порядком встановлена єдина форма, призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.
Згідно пунктів 1.4, 1.5 Порядку форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб, за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
З огляду на вищенаведене суд уважає, що обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН у встановлений строк, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Жодних доказів щодо подання до центру зайнятості звітності форми №3-ПН за 2024 рік відповідач не надав.
У відзиві на позовну заяву товариство заперечує свій обов'язок створювати відповідне робоче місце.
Вказане дозволяє зробити висновок, що відповідачем у 2024 році не було вжито заходів для повідомлення відповідного державного органу щодо наявності вакантної посади для працевлаштування особи з інвалідністю.
Частиною 1 статті 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
За частиною 1 статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 названої правової норми встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Передбачена частиною 1 статті 20 Закону України №875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 цього Закону, а саме, не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або в разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частин 2, 3, 5 статті 19 Закону України №875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність таких осіб, відмови від працевлаштування на підприємстві, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07 лютого 2018 року у справі №811/693/17, від 06 березня 2018 року у справі №825/695/17, від 21 травня 2020 року у справі №520/3919/19, від 03 серпня 2023 року у справі №120/4975/22.
У свою чергу в спірних правовідносинах жодних доказів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування державної служби зайнятості щодо наявності вільних робочих місць для працевлаштування таких не надало, чим, фактично, позбавило уповноважені органи можливості скерувати таких осіб для подальшого працевлаштування.
Середньорічна заробітна плата штатного працівника у відповідача в 2024 році становила 123318,54 грн, відтак за не працевлаштування осіб з інвалідністю у необхідній кількості відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 61659,27 грн.
Отже з урахуванням викладеного, суд вважає правильним проведений Фондом розрахунок адміністративно-господарських санкцій у розмірі 61659,27 грн.
Проте, відповідач в добровільному порядку адміністративного-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2024 році не сплатив.
Згідно частинами 2, 4 статті 20 Закону №875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У зв'язку з несплатою у добровільному порядку суми адміністративно-господарських санкцій Фондом проведено нарахування пені у розмірі 2158,10 грн за 70 днів прострочення сплати розрахованих санкцій, яка відповідачем сплачена також не була.
Ураховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Судові витрати по справі, відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Домбровського, 38,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10003, ЄДРПОУ: 20401066) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРАКАР" (вул. Михайла Грушевського, 61,м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10029, ЄДРПОУ:45372442) про стягнення санкцій та пені, - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРАКАР" на користь Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 63817,37 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Ю. Романченко
07.11.25