Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 листопада 2025 року Справа№200/2356/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 02 квітня 2025 року, в якому позивач просила:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити з 01 березня 2024 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням підвищення пенсії, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», (далі - Постанова КМУ № 185) без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
03 квітня 2025 року суд постановив ухвалу про поновлення строку звернення до суду.
03 квітня 2025 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази.
Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).
Як на час відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду цієї справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації проти України, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».
Указом Президента України від 20 жовтня 2025 року № 793/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 21 жовтня 2025 року № 4643-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 05 листопада 2025 року строком на 90 діб.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до ст. 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796).
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (далі - Постанова КМУ № 185) відповідач провів перерахунок її пенсії 01 березня 2024 року; виплата пенсії проводиться з обмеженням максимальним розміром.
Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягають в обмеженні пенсії максимальним розміром, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач покликається на норми Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262) з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 (далі - Рішення КСУ № 7-рп/2016).
Зазначає, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, вперше введено в дію Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до ст. 2 Закону № 3668 максимальний розмір пенсії […] (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до […]; Закону № 2262; […], не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Ст. 43 Закону № 2262 в редакції Закону № 3668 було передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням КСУ № 7-рп/2016 положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
За висновком Конституційного Суду України обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Позивач відзначила, що положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 та положення ч. 1 ст. 2 Закону № 3668 (у частині поширення її дії на Закон № 2262) прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин та є однаковими за змістом.
Конституційний Суд України в Рішенні КСУ № 7-рп/2016 надав оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин та визнав такими, що не відповідають ст. 17 Конституції України, положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262.
При цьому положення ст. 2 Закону № 3668 (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст ч. 7 ст. 43 Закону № 2262, змін не зазнали.
Позивач вважає, що на час виникнення спірних правовідносин існувала колізія між Законом № 2262 з урахуванням Рішення КСУ № 7-рп/2016 та Законом № 3668.
Позивач покликається на ст. 6 КАС, рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06), висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, і наголошує на тому, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення КСУ № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668.
Позивач вказувала на те, що відповідно до абз. 1 пп. 1 п. 2 Постанови КМУ № 185 з 01 березня 2024 року розміри пенсій, призначених відповідно до ст. ст. 13, 21 і 36 Закону № 2262, […], підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений п. 1 цієї постанови, […], у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Між тим, на час здійснення перерахунку її пенсії відповідно до Постанови КМУ № 185 закон не містив норм, які б визначали розмір максимального обмеження.
Позивач зазначила, в результаті перерахунку з 01 березня 2024 року основний розмір її пенсії від середнього заробітку склав 44 054,46 грн, проте пенсія виплачується з врахуванням максимального розміру - 23 610,00 грн.
З приводу посилання пенсійного органу в обґрунтування правомірності своїх дій на норму ч. 3 ст. 67 Закону № 796 позивач зауважила, що припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(II)/2024 (далі - Рішення КСУ № 2-р(ІІ)/2024).
З огляду на викладене позивач доводила, що її пенсія має виплачуватись у перерахованій пенсійним органом сумі без її обмеженням будь-яким максимальним розміром.
Просила задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.
Зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону № 796.
Ч. 3 ст. 27 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідач вказував на те, що з 01 березня 2024 року проведений перерахунок пенсії відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначеного Постановою КМУ № 185.
При цьому Постановою КМУ № 185 установлено, що розмір збільшення не може перевищувати 1 500,00 грн.
Відповідач вказував на те, що перерахунку пенсії позивачки у зв'язку з індексацією з 01 березня 2024 року розмір підвищення склав 5 554,12 грн, оскільки розмір підвищення не може перевищувати 1 500,00 грн, застосовано обмеження в індексації з 01 березня 2024 року в розмірі -4 054,12 грн.
Як наслідок, з 01 березня 2024 року загальний розмір пенсії ОСОБА_1 складає 61 671,46 грн, у зв'язку з чим застосовано максимальний розмір пенсії, який не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, - 23 610,00 грн.
З приводу визнання таким, що не відповідає Конституції України, припису першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796, відповідач зауважив, на теперішній час триває опрацювання механізму та кола осіб, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких розповсюджується Рішення КСУ № 2-р(ІІ)/2024.
Оскільки механізм виконання Рішення КСУ № 2-р(ІІ)/2024 досі перебуває в розробці, відповідач вважає, що в межах своїх повноважень не може здійснити відповідний розрахунок та виплату пенсії позивачці.
Просив відмовити в позові.
Позивач надала відповідь на відзив, в якій наполягала на задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що з 20 березня 2024 року - з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення КСУ № 2-р(II)/2024 ст. 67 Закону № 796 не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, а припис ст. 2 Закону № 3668, що поширює свою дію на Закон № 796, визнано неконституційним.
Відтак, позивач вважає, що з 20 березня 2024 року у відповідача відсутні правові підстави для обмеження її пенсії максимальним розміром.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ухвалою від 03 квітня 2025 року суд витребував у відповідача - ГУ ПФУ в Донецькій області пенсійну справу (копію матеріалів електронної пенсійної справи) ОСОБА_1 з усіма наявними в ній матеріалами.
В повному обсязі витребувані докази відповідач суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомив, а тому справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
З 05 квітня 1993 року місце проживання позивачки зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.
Позивач взята на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджено довідкою від 21 листопада 2024 року № 1239-5003534115.
Фактичне місце її проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Як свідчить виписка з акта огляду МСЕК серії ДОН-07 № 079689 від 22 червня 2009 року, позивачці повторно встановлена інвалідність другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС безстроково.
Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 1), є особою з інвалідністю другої групи і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом № 796, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Донецькою обласною державною адміністрацією 20 березня 2019 року безстроково.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону № 796, що підтверджено пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим Пенсійним фондом України 11 серпня 2010 року, та матеріалами пенсійної справи № 914430165431 (особовий рахунок відкритий 14 листопада 2000 року).
Як свідчить рішення про перерахунок пенсії № 914430165431 (дата-час розрахунку: 28 лютого 2024 року 01:58), пенсія позивачки обчислена, виходячи з такого:
шифр та вид пенсії - 325 пенсія по інвалідності (у розмірі відшкодування збитків);
умови призначення - ст. 54 Закону № 796;
середньомісячний заробіток - 94 161,91000;
дата перерахунку, вік, ознака роботи - 27 лютого 2024 року, […];
вид перерахунку - у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму (масовий);
особливості - І категорія - ліквідатори; особи з інвалідністю внаслідок аварії на ЧАЕС; призначення за рішенням суду;
інвалідність:
група інвалідності, причина - друга група, каліцтво/захворювання, пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС;
серія та номер МСЕК - ДОН-07 № 79689;
дата встановлення інвалідності - 30 жовтня 1995 року;
період встановлення інвалідності - з 30 жовтня 1995 року довічно;
тривалість стажу:
страховий стаж (неповний) - 14 років 07 місяців 06 днів;
% втрати працездатності - 80,00;
01 березня 2024 року - 21 листопада 2025 року
основний розмір пенсії від середнього заробітку - 75 329,53 грн;
додаткова пенсія особам з інвалідністю другої групи з числа ліквідаторів ЧАЕС, постанова № 112, п. 5 - 379,60 грн;
місяць підвищення розміру пенсії - 01 березня 2024 року;
обмеження в індексації з 01 березня 2023 року - -9 983,55 грн;
обмеження в індексації з 01 березня 2024 року - -4 054,12 грн;
розмір пенсії з надбавками - 61 671,46 грн;
максимальний розмір пенсії - 23 610,00 грн;
[…].
При цьому в рішенні про перерахунок пенсії № 914430165431 (дата-час розрахунку: 28 лютого 2024 року 01:58) відсутнє посилання на правову підставу обмеження виплати пенсії максимальним розміром.
У відповідь на адвокатський запит представника позивача - адвоката Цимбалюка С.С., зареєстрований 19 березня 2025 року за вх. № 3518/8, листом від 24 березня 2025 року № 0500-0202-8/26544 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило, що:
- ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та одержує пенсію по другій групі інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, призначену згідно з Законом № 796 у розмірі 80% відшкодування фактичних збитків; має першу категорію особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- з 01 березня 2024 року на виконання Постанови КМУ № 185 проведений перерахунок її пенсій з урахуванням розміру підвищення пенсії відповідно до п. 3 Постанови КМУ № 118, п. 4 Постанови КМУ № 168 на коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796, з урахуванням положень, передбачених п. 3 цієї постанови;
- розмір пенсії після проведення перерахунку з 01 березня 2024 року складає20 930,00 грн; розрахунок пенсії проведено таким чином:
основний розмір пенсії від середнього заробітку - 75 329,53 грн;
додаткова пенсія особам з інвалідністю другої групи з числа ліквідаторів ЧАЕС, Постанова КМУ № 112, п. 5 - 379,60 грн;
обмеження в індексації з 01 березня 2023 року - -9 983,55 грн;
обмеження в індексації з 01 березня 2024 року - -4 054,12 грн;
розмір пенсії з надбавками - 61 671,46 грн;
максимальний розмір пенсії - 20 930,00 грн;
- крім того, з 01 березня 2024 року із здійсненням щорічної індексації пенсії ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму, який відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року становить 2 361,00 грн; розмір пенсії по інвалідності ОСОБА_1 складає 23 610,00 грн;
- ч. 3 ст. 27 Закону № 1058 визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які тратили працездатність;
- величина прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, становить 2 361,00 грн, отже, максимальний розмір пенсії складає 23 610,00 грн (2 361,00 грн х 10);
- на момент підготовки відповіді, (тобто станом на березень 2025 року), ОСОБА_1 отримує пенсію у розмірі 23 610,00 грн; підстави для виплати пенсії без обмеження максимальним розміром відсутні;
- ГУ ПФУ в Донецькій області опрацювало Рішення КСУ № 2-р(ІІ)/2024; на теперішній час опрацьовується механізм та коло осіб, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на яких розповсюджується це рішення; порядок його виконання знаходиться на контролі в ГУ ПФУ в Донецькій області.
Докази, які б свідчили про те, що на час розгляду справи позивачці виплачується пенсія без обмеження максимальним розміром, суду не надані.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування сторони не надали.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначає Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 796 Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 796 одним із принципів державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях є соціальний захист людей, повне відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.
Ст. 13 Закону № 796 визначає обов'язок держави перед громадянами за шкоду, завдану внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Так, п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 796 установлено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її, в тому числі, за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Визначення категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій регламентовано нормами ст. 14 Закону № 796.
Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону № 796 для встановлення пільг і компенсацій особи з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (ст. ст. 10, 11 і ч. 3 ст. 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесені до категорії 1.
Пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, визначені ст. 49 Закону № 796.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 796 пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Державна пенсія особам, віднесеним до категорії 1, регламентована нормами ст. 54 Закону № 796.
Згідно з ч. 1 ст. 54 Закону № 796 пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, […] можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. […].
08 липня 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668), який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року.
Ст. 2 Закону № 3886 установлений максимальний розмір пенсії.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 3886 максимальний розмір пенсії […] (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до […], Закону № 796, […], не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. […].
Згідно з абз. абз. 1-2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3886 обмеження пенсії […] максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія […] призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія […] призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії […] (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії […], встановлений цим Законом, виплата пенсії […] (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень ч. ч. 2 та 3 ст. 42 Закону № 1058 та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії […] (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії […], встановленому цим Законом.
На підставі пп. 6 п. 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3886 ч. 3 ст. 67 Закону № 796, (яка, крім іншого, визначає порядок підвищення розміру пенсій, передбачених Законом № 796), викладена в такій редакції:
«Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
Таким чином, на час проведення перерахунку пенсії позивачки з 01 березня 2024 року існували правові підстави для її обмеження максимальним розміром (йдеться про норми ч. 1 ст. 2 Закону № 3886 та ч. 3 ст. 67 Закону № 796).
20 березня 2024 року Конституційний Суд України прийняв рішення № 2-р(ІІ)/2024 у справі № 3-123/2023(229/23) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів ст. 2 Закону № 3668, першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 (щодо гарантованого рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи) (далі - Рішення КСУ № 2-р(ІІ)/2024).
Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 2-р(ІІ)/2024 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис ст. 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796 зі змінами, припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 зі змінами.
Згідно з п. 2 Рішення КСУ № 2-р(ІІ)/2024 припис ст. 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796 зі змінами, припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
В Рішенні № 2-р(ІІ)/2024 Конституційний Суд України, з-поміж іншого, зазначив:
«[…]
5.14. На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії […] осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов'язань держави, які випливають зі змісту ст. ст. 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв'язку.
Наведене свідчить про те, що приписи ст. 2 Закону № 3668, першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають ст. ст. 1, 3, 16, ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 50 Конституції України.
6. Із ч. 1 ст. 8 Конституції України як імперативу правовладдя («в Україні визнається і діє принцип верховенства права») випливає вимога юридичної визначеності. «Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов'язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [принцип «правомірного сподівання»]» […].
Складником принципу юридичної визначеності як вимоги правовладдя є принцип правомірних сподівань (legitimate expectations), який, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватись не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] сподівань; згідно з доктриною правомірних сподівань - ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх правомірних сподівань […].
У контексті цього конституційного провадження юридичну визначеність за доктриною правомірних сподівань слід розуміти як право особи розраховувати не лише на стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків їх застосування, а також на послідовність законодавця в питаннях регулювання соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до їхнього юридичного статусу.
[…]
6.2. […]
Виходячи з п. 1 ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 54 Закону № 796 Конституційний Суд України зазначає, що держава гарантувала пенсію учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, через погіршення стану здоров'я цих осіб, зокрема інвалідність, спричинену участю в роботах, пов'язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки до осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їх повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими […], потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яких віднесено до категорії 1, протягом усього або частини свого життя залежать від соціального забезпечення, яке їм гарантувала держава.
У Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України наголосив, що «соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища» (перше речення абз. 9 пп. 2.5.1 п. 2.5 п. 2 мотивувальної частини).
6.3. Зважаючи на те, що пенсію ОСОБА_2 призначено відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону № 796 у редакції, яка не допускала будь-якого обмеження максимального розміру пенсії, а приписом першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 у редакції, чинній на час призначення пенсії, було гарантовано щорічне підвищення пенсії без обмеження її максимального розміру, суб'єкт права на конституційну скаргу мав усі підстави розраховувати на стабільність законодавства. Якраз відтоді в нього виникли правомірні сподівання, що право на встановлений йому рівень соціального захисту є гарантованим. Унаслідок подальших дій законодавця цю гарантію скасовано: ОСОБА_2 позбавлено права на отримання пенсії без обмеження її максимального розміру, що становило втручання у право власності та спричинило виникнення у суб'єкта права на конституційну скаргу відчуття краху правомірних сподівань.
Наведене дає підстави вважати, що приписи ст. 2 Закону № 3668 у частині вимог щодо обмеження максимального розміру пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що на них поширюється дія Закону № 796, першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 суперечать вимогам частин ч. ч. 1, 2 ст. 8, ч. 1 ст. 41 Конституції України.
[…]».
Верховний Суд в постанові від 04 липня 2024 року у справі № 580/7744/23 навів такі висновки щодо застосування норм ч. 3 ст. 67 Закону № 796, ст. 2 та п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3886, в тому числі з урахуванням Рішення КСУ № 2-р(ІІ)/2024:
«[…]
40. Так, обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом № 3668.
41. Згідно зі ст. 2 Закону № 3668, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, (в редакції, чинній на час здійснення перерахунку пенсії позивача) максимальний розмір пенсії […] (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до […], Закону № 796, […], не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
42. Разом з тим, ч. 3 ст. 67 Закону № 796 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
43. Таким чином, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст. 2 Закону № 3668, зокрема, Закону № 796, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
44. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02 травня 2018 року у справі № 704/87/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 361/4922/17, від 15 травня 2019 року у справі № 554/4191/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 161/14321/16-а, від 10 грудня 2020 року у справі № 580/492/19, від 05 вересня 2023 року у справі № 120/1602/23, від 15 листопада 2023 року у справі № 120/6735/23, від 28 лютого 2024 року у справі № 240/20830/21 та від 24 квітня 2024 року у справі № 580/365/20 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції.
45. Аналізуючи доводи касаційної скарги, які, серед іншого, стосуються неправильного застосування судами попередніх інстанцій п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668, колегія суддів зазначає наступне.
46. Згідно абз. абз. 1, 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону № 3668 обмеження пенсії […] максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія […] призначена до набрання чинності цим Законом.
47. Пенсіонерам, яким пенсія […] призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії […] (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії […], встановлений цим Законом, виплата пенсії […] (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень ч. ч. 2 та 3 ст. 42 Закону № 1058 та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії […] (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії […], встановленому цим Законом.
48. Аналізуючи норми абз. абз. 1, 2 п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що вказані норми Закону № 3668 стосуються пенсії, призначеної до 01 жовтня 2011 року, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.
49. Так, як було зазначено вище, згідно з абз. 1 п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668 обмеження пенсії […] максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія […] призначена до набрання чинності цим Законом.
50. Однак, при цьому абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 3668 визначено, що пенсіонерам, яким пенсія […] призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії […] перевищує максимальний розмір пенсії […], встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень ч. ч. 2 та 3 ст. 42 Закону № 1058 та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії […] відповідатиме максимальному розміру пенсії […], встановленому цим Законом.
51. Суд вказує, що наведені в п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668 норми є спеціальними, оскільки їх дія розповсюджується на окрему групу суб'єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії […], встановлений цим Законом тощо).
52. На цій підставі, колегія суддів зазначає, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону № 3668 щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли бути звужені. У зв'язку з цим положення п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668, застосовуються у системному зв'язку між собою.
53. Таким чином, п. 2 розділу ІІ Закону № 3668 в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких станом на 01 жовтня 2011 року вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
54. Водночас Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20 відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 589/3997/16-а та вказав, що п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668 не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом № 3668, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених ст. 50-1 Закону № 1789, а з 14 жовтня 2014 року - абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону № 1697.
55. Таким чином, текстуальний аналіз п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 3668 дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень ст. 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія […] призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
56. Аналогічного висновку щодо застосування п. 2 розділу ІІ Закону № 3668 дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 01 вересня 2022 року у справі № 380/10419/21, від 22 грудня 2022 року у справі № 440/4371/18, від 25 січня 2023 року у справі № 380/12268/20, від 14 червня 2023 року у справі № 260/2959/21, від 05 вересня 2023 року у справі № 120/1602/23 та від 15 листопада 2023 року у справі № 120/6735/23.
57. Разом з тим, тлумачення п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 3668 в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія […] була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії […], встановлений Законом № 3668, 2) яким пенсія […] була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії […], встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
58. Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 3668, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого ст. 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
59. Такий підхід відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207) вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
60. При цьому, колегія суддів, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 25 січня 2023 року у справі № 380/12268/20 та від 05 вересня 2023 року у справі № 120/1602/23, зазначає, що норми п. 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 3668 є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону № 3668 та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону. Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст. 2 Закону № 3668).
61. Суд також зауважує, що норми ст. 2 Закону № 3668 також кореспондуються з положеннями ч. 3 ст. 67 Закону № 796.
62. Таким чином, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст. 2 Закону№ 3668, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
63. Аналогічний підхід висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05 вересня 2023 року у справі № 120/1602/23 та від 25 січня 2023 року у справі № 380/12268/20.
[…]
68. Стосовно врахування судами попередніх інстанцій під час вирішення спірних правовідносин Рішення КСУ № 2-р(ІІ)/2024, […], колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.
69. КСУ у межах розгляду справи № 3-123/2023(229/23), у рішенні № 2-р(ІІ)/2024 дійшов висновку, що припис ст. 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796 зі змінами та припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
73. У п. 2 резолютивної частини вказаного рішення зазначено, що означені приписи Закону № 3668 та Закону № 796 втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
74. За приписами ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
75. Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї норми Конституції України, сформована, зокрема, у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 747/1151/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 537/2348/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 826/7385/16, від 22 січня 2019 року у справі № 826/562/16, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/3169/16, від 31 липня 2019 року у справі № 826/3432/16, від 30 березня 2021 року у справі № 620/614/20, від 25 листопада 2021 року у справі № 200/941/20-а та від 27 вересня 2023 року у справі №260/1656/22.
76. Із зазначеними положеннями Конституції України також узгоджується п. 3 ч. 1 ст. 61 Закону України від 24 серпня 2023 року № 3354-IX «Про правотворчу діяльність» (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, далі - Закон № 3354), відповідно до якого нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо Конституційним Судом України прийнято рішення про визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
77. Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у ч. 1 ст. 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136).
78. Разом з тим, відповідно до ст. 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
79. Згідно з ч. ч. 3, 6 ст. 57 Закону № 3354 моментом набрання чинності нормативно-правовим актом є 0 годин дня, наступного за днем його опублікування в порядку, встановленому законом, якщо:
1) інше не визначено Конституцією України та (або) законом;
2) більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.
Моментом припинення дії нормативно-правового акта є 24 година дня відповідного строку (терміну), якщо інше не визначено Конституцією України, законом або більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.
У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
80. При цьому відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 94 Закону № 2136 процедуру і порядок офіційного оприлюднення актів Суду в Залі засідань Суду та на офіційному веб-сайті Суду встановлює Регламент Конституційного Суду України, ухвалений на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України постановою Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018 (далі - Регламент).
81. Згідно з ч. 1 параграфу 76 Регламенту акти Суду за результатами конституційного провадження офіційно оприлюднюються не пізніше наступного робочого дня після їх ухвалення.
82. Таким чином, за загальним правилом (якщо рішенням Конституційного Суду України не передбачено інше) «попередня» норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і може передбачати як нові права, так і нові обов'язки та обмеження для суб'єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості, а також положенням ч. 1 ст. 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
83. Вказане повною мірою узгоджується також і з положеннями ст. 58 Закону № 3354, відповідно до яких пряма дія нормативно-правового акта у часі означає, що його норми поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності. Норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.
84. Таким чином колегія суддів доходить висновку про те, що в Україні презюмується конституційність та обов'язковість виконання для всіх, у тому числі і для судів, усіх без винятку законів, що прийняті Верховною Радою України та підписані Президентом України, і це повною мірою відповідає принципам розподілу державної влади.
Визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма» (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.
Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб'єкта (позивач або відповідач), на користь якого винесено судове рішення.
85. Отже правова позиція КСУ щодо неконституційності приписів ст. 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796 зі змінами, та першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.
86. Враховуюче зазначене вище, Суд зауважує, що у період з 01 березня 2023 року по 20 березня 2024 року положення ст. 2 Закону № 3668, що поширює свою дію на Закон № 796, та припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем.
87. З урахуванням наведеного, Суд зазначає, що відповідач, керуючись положеннями вказаних законів і обмежуючи розмір пенсійної виплати позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, у період з 01 березня 2023 року по 20 березня 2024 року діяв правомірно.
88. Водночас, враховуючи висновки КСУ, викладені у рішенні № 2-р(II)/2024, Суд наголошує, що з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.
[…]».
Аналогічні висновки наведені Верховним Судом в постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 580/11667/23.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд відзначає, що дії ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягали в обмеженні розміру пенсійної виплати позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, до 20 березня 2024 року включно, були правомірними та мали правове підґрунтя у вигляді норм ч. 3 ст. 67 Закону № 796 та ч. 1 ст. 2 Закону № 3886.
Разом з цим, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України 20 березня 2024 року Рішення № 2-р(ІІ)/2024, яким припис ст. 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796 зі змінами та припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), з 21 березня 2024 року у пенсійного органу не було правових підстав для обмеження пенсії позивачки максимальним розміром.
З огляду на встановлені фактичні правові обставини та правове регулювання спірних правовідносин з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 04 липня 2024 року у справі № 580/7744/23 та від 24 лютого 2025 року у справі № 580/11667/23, діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягали в обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з 21 березня 2024 року.
Разом з цим, виходячи з того, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів ст. 2 Закону № 3668, що поширює свою дію на Закон № 796, та першого речення ч. 3 ст. 67 Закону № 796 має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р(ІІ)/2024, тобто з 21 березня 2024 року, не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Донецькій області щодо обмеження пенсії максимальним розміром в період з 01 березня 2024 року по 20 березня 2024 року включно.
Належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на одержання нарахованих сум пенсії в повному обсязі є покладання на ГУ ПФУ в Донецькій області обов'язку здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 21 березня 2024 року, з урахуванням підвищення пенсії, передбаченого Постановою КМУ № 185, встановивши розмір пенсії до виплати без обмеження її максимальним розміром, та виплатити перераховану пенсію з урахуванням раніше виплачених сум.
При цьому суд не бере до уваги аргументи позивача, які ґрунтуються на нормах Закону № 2262 з урахуванням Рішення КСУ № 7-рп/2016, оскільки вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, (позивач отримує пенсію відповідно до Закону № 796, а не Закону № 2262).
Також суд вважає за необхідне відзначити, що спірні правовідносини виникли з приводу обмеження загальної суми нарахованої пенсії максимальним розміром після її перерахунку з 01 березня 2024 року відповідно до Постанови КМУ № 185.
При цьому аналіз аргументів, які позивач навела в позовній заяві, дає підстави для висновку про те, що вона не оспорює правомірність дій пенсійного органу, які полягали в обмеженні максимального розміру індексації пенсії, установленого Постановою КМУ № 185, (1 500,00 грн), що не є тотожним обмеженню загальної суми нарахованої пенсії максимальним розміром.
З мотивів, які наведені вище, суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності підстав для виплати позивачці пенсії без її обмеження максимальним розміром з 21 березня 2024 року.
Суд критично оцінює твердження пенсійного органу щодо «опрацювання Рішення КСУ № 2-р(ІІ)/2024 та відсутності механізму його виконання».
Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими і остаточними.
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Тож залишається незрозумілим, визначення якого саме «порядку» чи «механізму» виконання Рішення КСУ № 2-р(ІІ)/2024 очікує пенсійний орган, при цьому фактично продовжуючи застосовувати норму закону, що визнана неконституційною.
Також не є доречним посилання відповідача на норму ч. 3 ст. 27 Закону № 1058, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Суд звертає увагу пенсійного органу на те, що ст. 27 Закону № 1058 визначає розмір пенсії за віком, в той час як позивачці призначена пенсія по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону № 796. Відтак, саме Закон № 796, який є спеціальним, підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як громадянка, віднесена до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, позивач звільнена від сплати судового збору в силу положень п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Докази здійснення інших судових витрат позивачем не надані, а тому судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, які полягали в обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з 21 березня 2024 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 21 березня 2024 року, з урахуванням підвищення пенсії, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», встановивши розмір пенсії до виплати без обмеження її максимальним розміром, та виплатити перераховану пенсію з урахуванням раніше виплачених сум.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
7. Повне судове рішення складено 06 листопада 2025 року.
Суддя Т.О. Кравченко