Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 листопада 2025 року Справа№200/7696/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
06 жовтня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний Суд», надійшов позов адвоката Соболик О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області (далі - Відповідач 2) про:
- визнання протиправним та скасування Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області №0501130002309 від 04.04.2025 року щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області прийняти рішення про зарахування до загального стажу загального стажу для призначення пенсії період строкової військової служби з 03.12.1993р. по 26.06.1995 р;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплачувати пенсію з 30.03.2025 року з урахуванням даного стажу.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 30.03.2025 року позивач подав заяву №342 щодо проведення перерахунку пенсії «допризначення у зв'язку з наданими додатковими документами», відповідно до Закону 1058. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області №0501130002309 від 04.04.2025 року позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії у зв'язку з тим, що у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 03.12.1993 року наявне виправлення в даті звільнення з військової служби.
Вважає рішення Відповідача 2 протиправним та таким, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
06 листопада 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого Відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування своєї позиції вказав, що заява позивача від 30.03.2025 року №342 була опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. За результатами розгляду наданих документів встановлено, що у військовому квитку НОМЕР_1 від 03.12.1993 наявне виправлення в даті звільнення в запас зі строкової військової служби, в трудову книжку НОМЕР_2 дата заповнення 16.03.1993 запис №5 про період служби в збройних силах України внесено на підставі військового квитка НОМЕР_1 від 03.12.1993 в якому наявне виправлення. З огляду на вищевикладене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення 04.04.2025 №050130002309 про відмову в проведенні перерахунку з зарахуванням до страхового стажу періоду зазначеної служби.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України що підтверджується копією паспорта - ID картки № НОМЕР_3 від 15.11.2019 року, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з 29.11.2024, як отримувач пенсії за віком відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
30.03.2025 ОСОБА_1 , через вебпортал ПФУ, звернувся з заявою №342 про перерахунок пенсії «Допризначення у зв'язку з наданими додатковими документами».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області для розгляду заяви позивача від 30.03.2025.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.04.2025 року № 050130002309 позову було відмовлено у перерахунку пенсії, у зв'язку з тим, що у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 03.12.1993 наявне виправлення в даті звільненні з військової служби.
Не погодившись з рішенням Відповідача 1 про відмову в призначенні пенсії позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначають положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058).
Право на отримання пенсій мають, зокрема, громадяни України, які застраховані, згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж (пункт 1 частини першої статті 8 Закону №1058).
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1058-IVдля обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або у разі відсутності після 1 липня 2000 року 60 місяців страхового стажу, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Аналогічна правова позиція міститься у п. 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18).
Зі змісту позовної заяви судом встановлено, що позивач не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області № 0501130002309 від 04.04.2025 року щодо відмови в перерахунку пенсії та просить здійснити перерахунок пенсії з 30.03.2025 року з урахуванням до страхового стажу період строкової військової служби з 03.12.1993 по 26.06.1995.
У свою чергу, єдиною підставою для прийняття рішення № 0501130002309 від 04.04.2025 року про відмову в перерахунку пенсії та зарахування до страхового стажу періоду військової служби є наявність виправлення в даті звільнення з військової служби у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 03.12.1993.
Щодо не зарахування до стажу періоду проходження військової служби з 03.12.1993 по 26.06.1995, суд зазначає наступне.
Приписами статті 56 Закону №1788 визначено, що до стажу роботи зараховується робота, зокрема, військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Як вже зазначалося, основним документом, який підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що час проходження військової служби зараховується до страхового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії.
Так, копія трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 16.03.1993 містить відомості про службу позивача у Збройних Силах України у період з 03.12.1993 по 26.06.1995. Крім того, період строкової служби підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 від 03.12.1993.
Враховуючи, що записами трудової книжки позивача доведено проходження строкової військової служби, суд дійшов висновку, що вказаний період має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Разом з тим, наявність виправлень у військовому квитку, на які посилається управління пенсійного фонду, є безпідставними, оскільки право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок оформлення військових квитків, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його військовому квитку.
Посилання Відповідача 1 на порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 суд вважає безпідставним, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
З огляду на зазначене, відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні до стажу роботи періоду проходження військової служби з 03.12.1993 по 26.06.1995 року.
При цьому, судом встановлено, що заяву позивача від 30.03.2025 року № 342, за принципом екстериторіальності, було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та саме ним було прийнято рішення № 0501130002309 від 04.04.2025 року.
У зв'язку з наведеним вище, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 0501130002309 від 04.04.2025 року стосовно не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби з 03.12.1993 по 26.06.1995 є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області прийняти рішення про зарахування до загального стажу загального стажу для призначення пенсії період строкової військової служби з 03.12.1993 по 26.06.1995.
Згідно ч.1 ст.44 Закону №1058-IV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
30.03.2021 набрала чинності Постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021 за №339/35961 (надалі - Постанова правління ПФУ №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, процедура передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до п.1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення (перерахунок) пенсії, подається заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал або засобами Порталу Дія електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за №991/27436.
Згідно п.4.2 розділу ІV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п.4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії;
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , яке за принципом екстериторіальності розглядало заяву про призначення пенсії та прийняло спірне рішення про відмову в її призначенні.
Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області не приймало рішення по суті заяви позивача про перерахунок пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області і саме його рішення підлягає скасуванню, а тому на останнього має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом:
визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.04.2025 року № 050130002309 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 30 березня 2025 року зарахувавши до страхового стажу період проходження військової служби з 03.12.1993 по 26.06.1995, та у зв'язку з цим здійснити виплату недоотриманих сум пенсії.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Нормами частини 1,3,8 статті 139 КАС встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 04.04.2025 року № 050130002309 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій (місцезнаходження: площа Соборна, 5 м. Слов'янськ Донецька область; код ЄДРПОУ 13486010) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) з 30 березня 2025 року зарахувавши до страхового стажу період проходження військової служби з 03.12.1993 по 26.06.1995, та у зв'язку з цим здійснити виплату недоотриманих сум пенсії.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: площа Соборна, 5 м. Слов'янськ Донецька область; код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова