07 листопада 2025 р.Справа №202зп-25/160
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Лозицька І.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви про зупинення стягнення, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій просить суд:
- зупинити стягнення з основного грошового забезпечення ОСОБА_1 та інших додаткових виплат, які здійснюються на користь Військової частини НОМЕР_1 та/або будуть здійснюватися Військовою частиною НОМЕР_1 ;
- виконання ухвали про забезпечення позову прошу направити до фінансових підрозділів Військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_1 .
В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконними та скасувати наказ про притягнення до матеріальної відповідальності, а також зобов'язання повернути стягнуті кошти. Заявник позбавлений можливості надати копії цих рішень, а також документів, які стали підставою для прийняття цих рішень, оскільки відповідач не надав цих документів ні на його особистий запит, ні на запит адвоката. Докази неможливості самостійно отримати документи додані до позову. Зазначає, що кожного місяця з його грошового забезпечення стягуються значні суми. Грошове забезпечення є єдиним джерелом його доходу. З урахуванням того, що відрахування з його єдиного доходу (грошового забезпечення) тривають кожного місяця, для ефективного захисту та поновлення порушених прав, з метою можливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, звернувся до суду з цією заявою.
До суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій останній просить суд скасувати заяву про забезпечення до подачі позову ОСОБА_1 (відповідач Військова частина НОМЕР_1 ) від 06.11.2025, вихідний №2, яку заявник надіслав помилково.
Перевіривши подані заяви, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 153 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до статті 151 КАС України адміністративний позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленими позовними вимогами, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
У випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.
Таким чином, із цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Проте, заявником у заяві про забезпечення позову, не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Крім того, суд зазначає, що сам факт подання адміністративного позову не може бути підставою для забезпечення адміністративного позову. Водночас, важливим є зауважити, що при розгляді заяв про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті.
Водночас, суд, проаналізувавши доводи, якими заявник обґрунтовує подану заяву про забезпечення позову, дійшов висновку, що доводи й аргументи заявника не є достатніми та переконливими для висновку про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, зокрема, останнім не надано доказів вчинення відповідачем (відповідачами) заходів щодо стягнення із заявника грошового забезпечення. Крім того, заявником не доведено та не підтверджено наявність відповідних документів, на підставі яких здійснюється або буде здійснюватись стягнення його грошового забезпечення, не надано суду доказів неможливості самостійного отримання відповідних документів.
Заявником не надано будь-яких належних та допустимих доказів, в розумінні норм ст. ст. 73, 74 КАС України, щодо очевидної небезпеки його правам та свободам, окрім посилання на той факт, що на виконання наказу про притягнення його до матеріальної відповідальності здійснюється стягнення коштів з його грошового забезпечення.
Підсумовуючи, суд зазначає, що факт очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам заявника такими діями відповідача наразі судом не встановлено як і не встановлено тієї обставини, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам заявника або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду справи після подання позовної заяви.
Таким чином, заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд наголошує, що нормами КАС України питання скасування заяви про забезпечення позову не передбачено.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та відмову у задоволенні заяви про скасування заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви про зупинення стягнення - відмовити.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви про зупинення стягнення - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька