07 листопада 2025 рокуСправа №160/20405/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови здійснити перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019 - 2021 роки, який враховувався для обчислення пенсії, з 15.01.2025 року на коефіцієнти збільшення 1,197; 1,0796, та з 01.03.2025 року на коефіцієнт збільшення 1,115;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок (індексацію) пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019 - 2021 роки, який враховувався для обчислення пенсії, на коефіцієнти збільшення 1,197; 1,0796 з 15.01.2025 року, та на коефіцієнт збільшення 1,115 з 01.03.2025 року, та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона отримує пенсію відповідно до Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року № 1058-IV. Пенсія позивачу була призначена в 2022 році із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2019 - 2021 роки в розмірі 10846,37 грн., що підтверджується алгоритмом розрахунку пенсії. З 01.03.2025 року позивачу перерахована пенсія з показника заробітної плати за 2019 - 2021 роки, збільшеної на коефіцієнт 1,046, що підтверджується алгоритмом розрахунку на 01.03.2025. 12.06.2025 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок та виплату пенсії у зв'язку з проведенням індексації пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався йому для обчислення пенсії, на коефіцієнти збільшення: 1,197 (але не більше 1500,00 грн.); 1,0796 (але не більше 1500,00 грн.). Листом від 22.06.2025 року за № 28027-22237/Ш-01/8-0400/25 позивачу повідомлено про відсутність підстав для перерахунку пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 08.09.2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
15.09.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що пенсію за віком позивачу вперше призначено у 2022 році із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2019, 2020, 2021 роки у розмірі 10846,37 грн, що є більшим ніж розмір середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014, 2015, 2016 роки у розмірі 3764,40 грн, підвищеної на коефіцієнти збільшення (3764,40 х 1,17 х 1,11 Ч 1,11 Ч 1,14 Ч 1,197 х 1,0796 = 6186,32 грн (у 2022 році) = 7405,03 грн (у 2023 році) = 7994,47 грн (у 2024 році)), а тому до позивача з 01.03.2023 не можуть бути застосовані положення п.1 Постанови № 168 (шляхом збільшення показника середньої заробітної плати 10846,37 грн на коефіцієнт 1,197) та з 01.03.2024 положення п.1 Постанови № 185 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати 10846,37 грн на коефіцієнт 1,0796. Проте, на виконання положень пункту 6 Постанови № 168 та пункту 6 Постанови № 185 Головним управлінням автоматично проведено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2023 та з 01.03.2024 та встановлено до пенсії доплату в сумі 100 грн та 100 грн відповідно. На коефіцієнт 1,14 (у 2022 році), 1,197 (у 2023 році) та 1,0796 (у 2024 році) збільшується показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески і який враховувався для обчислення пенсії на 01 жовтня 2017 року, а саме:
- 3764,40 грн x 1,17 (3 01.03.2019) x 1,11 (3 01.05.2020) х 1,11 (01.03.2021) х 1,14 (01.03.2022) = 6186,32 грн;
- 3764,40 грн х 1,17 (3 01.03.2019) x 1,11 (3 01.05.2020) x 1,11 (01.03.2021) x 1,14 (01.03.2022) x 1,197 (01.03.2023) = 7405,03 грн;
- 3764,40 грн х 1,17 (3 01.03.2019) x 1,11 (3 01.05.2020) x 1,11 (01.03.2021) x 1,14 (01.03.2022) x 1,197 (01.03.2023) x 1,0796 (з 01.03.2024) = 7994,47 грн,
у той час як при первинному призначенні пенсії за віком позивачу у 2022 році було застосовано показника за 2019, 2020, 2021 роки у розмірі 10846,37 грн, що є більшим ніж вищезазначені показники середньої заробітної плати. Враховуючи вищевикладене, можна підсумувати, що не підлягають індексації пенсії, призначені відповідно до Закону № 1058 за зверненнями, які надійшли з 01.01.2020 по 31.12.2023, оскільки для їх обчислення застосовано показник середньої заробітної плати в Україні, який перевищує - 7994,47 грн. Проте для збалансування та утримання зростання нерівності до таких пенсій встановлюються щомісячні доплати в розмірі 100 грн (з 01.07.2021), 135 грн (з.01.03.2022), 100 грн (з 01.03.2023), 100 грн (з 01.03.2024) у межах максимального розміру пенсії. Враховуючи той факт, що пенсію за віком позивачу призначено 25.03.2022, за приписами постанови КМУ від 25.02.2025 №209, індексацію пенсійних виплат проведено із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,046, а не із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,115.
Крім того, у прохальній частині відзиву Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заявило клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке обґрунтовано тим, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 року у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Кабінетом Міністрів України згідно з Порядком №124 прийнято, зокрема, наступні постанови: №127 від 22.02.2022 «Про індексацію пенсій та заходи підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2021 році» (далі Постанова №127), №118 від 16.02.2022 року «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (далі Постанова №118), №168 від 24.02.2023 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі Постанова №168), №185 від 23.02.2024 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», №209 від 25 лютого 2025 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі Постанова №209).
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 12.06.2025 року, в якій просила: провести індексацію пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався позивачу для обчислення пенсії, на коефіцієнти збільшення: 1,197, 10796, 1,115.
На звернення позивача, відповідач, листом від 22.06.2025 року за № 28027-22237/Ш-01/8-0400/25 повідомив, що позивачу призначено пенсію у 2022 році із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2019, 2020, 2021 роки у розмірі 10846,37 грн, проведення з 01.03.2023 та з 01.03.2024 перерахунків (індексації) пенсії із середньої заробітної плати відповідно 7405,03 грн та 7994,47 грн позивачу було недоцільно, оскільки призвело б до зменшення розміру пенсії. З 01.03.2023 позивачу було встановлено щомісячну доплату до пенсії в розмірі 100 гривень та з 01.03.2024 - в розмірі 100 гривень. Підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" встановлено, що з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2024 року включно, які не підвищені згідно з пунктом І цієї постанови (на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115), перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнт збільшення, зокрема, для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2022 році, - 1,046 (10846,37 грн х 1,046 = 11345,30 грн). З 01.03.2025 проведено перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленого як середній показник за 2019, 2020, 2021 роки, із застосуванням коефіцієнту збільшення, в розмірі 11345,30 грн.
Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови здійснити перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019 - 2021 роки, який враховувався для обчислення пенсії, з 15.01.2025 року на коефіцієнти збільшення 1,197; 1,0796, та з 01.03.2025 року на коефіцієнт збільшення 1,115, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист є конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV.
Відповідно до ч.2 ст.42 Закону №1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абз.2 цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100% показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до ч.2 ст.42 Закону України №1058-IV затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 року №124 (далі Порядок №124).
Пунктом 1 Порядку №124 встановлено, що він визначає механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Згідно з абз.2 п.2. Порядку №124 перерахунку підлягають пенсії, обчислені відповідно до Закону №1058-IV.
Кабінетом Міністрів України згідно з Порядком №124 прийнято, зокрема, наступні постанови: №168 від 24.02.2023 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі Постанова №168), №185 від 23.02.2024 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (далі Постанова №185), №209 від 25 лютого 2025 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі Постанова №209).
Пунктами першими Постанов №168, №185 установлено здійснення перерахунків пенсії відповідно до Порядку №124, а саме:
- з 01.03.2023 року із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197;
- з 01.03.2024 року із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,0796;
- з 01.03.2025 року із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.
Верховним Судом розглянуто справу №160/28752/23 за подібних правовідносинах про перерахунок пенсії за віком на підставі ч.2 ст.42 Закону №1058-IV відповідно до Постанов №168 та №185.
Так у постанові від 13.01.2025 по справі №160/28752/23 Верховний Суд дійшов висновку, що індексація пенсій у 2023-2024 роках повинна проводитись відповідно до постанови №168 та постанови №185, Порядку №124 та з урахуванням приписів ч.2 ст.42 Закону №1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,197, 1,0796, відповідно.
Верховний Суд зазначив, що ГУ ПФУ, здійснюючи в 2023-2024 роках перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі ч.2 ст.42 Закону №1058-IV, встановивши йому щомісячні доплати до пенсії в розмірі 100,00 грн, відповідно, замість застосування коефіцієнтів збільшення 1,197, 1,0796 до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, діяло не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Водночас, Верховний Суд у справі №160/28752/23 залишив частину позовних вимог без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. ВС зазначив, що звернувшись до суду з цим позовом 02.11.2023 року, позивачка заявила позовні вимоги з 01.03.2022 року, у зв'язку із чим вони можуть бути захищені судом з 02.05.2023 року, тобто в межах шестимісячного строку з дня звернення.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі ч.5 ст.242 КАС України суд по цій справі враховує правові висновки Верховного Суду та вважає, що звертаючись до суду з цим позовом 13.07.2025 року (дата поштового відправлення), позовні вимоги про перерахунок пенсії з 15.01.2025 року та з 01.03.2025 року звернено до відповідача в межах строку звернення до суду з цим позовом.
Спірним у цій справі є показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховується при обчисленні індексації пенсії.
Позивач вважає, що має право на врахування показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки, оскільки саме його застосовано при обчисленні пенсії за віком при її призначенні у 2022 році.
Пунктом 5 Порядку №124 передбачено, що у 2019 році перерахунок пенсій у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 р. на коефіцієнт, визначений згідно з абз.1 п.4 цього Порядку. Кожен наступний перерахунок у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 у справі №460/4358/24 зазначив, що Положення Порядку №124 не узгоджені з приписами ч.2 ст.42 Закону №1058-IV, оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти:
- показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (за приписами Закону №1058-IV);
- показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, станом на 01.10.2017 (за приписами Порядку №124).
Верховний Суд по справі №460/4358/24 дійшов висновку, що абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку №124 повинні застосовуватися у відповідності з ч.2 ст.42 Закону №1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення.
Також Верховний Суд зазначив, що Порядок №124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону №1058-IV. З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами застосування при проведенні індексації пенсій починаючи з 2020 року відповідно до ч.2 ст.42 Закону №1058-IV, положень п.5 Порядку №124, є протиправним.
З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами судова палата доходить висновку, що застосування при проведенні індексації пенсій, починаючи з 2020 року, відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV положень пункту 5 Порядку № 124, є протиправним.
Крім того Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.04.2025 у справі №200/5836/24 підтримав вищевказану позицію та зазначив, що абзац перший в сукупності з абз.2 п.5 Порядку №124 повинні застосовуватися лише у відповідності з ч.2 ст.42 Закону №1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення вказаної пенсії.
На підставі ч.5 ст.242 КАС України суд враховує правові висновки Верховного Суду та вважає, що під час індексації пенсії позивача застосуванню підлягає показник середньої заробітної плати, який враховується для обчислення пенсії під час її призначення.
Позивачу пенсія за віком призначена у 2022 році, під час обчислення якої застосовано показник середньої заробітної (доходу) в Україні за три попередні календарні роки, тобто за 2019-2021 роки.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що для щорічної індексації пенсії позивача має бути використаний показник середньої заробітної плати за 2019-2021 роки, оскільки саме цей показник застосовувався для обчислення пенсії під час її призначення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною 5 статті 19 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява№33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Звуження та обмеження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018 зазначено, що положення частини 1 статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина 1 статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48). Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржувані дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови здійснити перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019 - 2021 роки, який враховувався для обчислення пенсії, з 15.01.2025 року на коефіцієнти збільшення 1,197; 1,0796, та з 01.03.2025 року на коефіцієнт збільшення 1,115 є протиправними.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).
При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №.30985/96).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12 липня 2001 року у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2015 року у справі № 816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 у справі № 2а-204/12, у справі №802/1827/17-а від 18 червня 2020 року).
Відтак, суд при перевірці правомірності вчинених дій відповідача у спірних відносинах, згідно приписів КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб'єкта владних повноважень зобов'язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.
Таким чином, враховуючи встановлений факт протиправних дій відповідача, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає достатніми підстави для покладення обов'язку на ГУ ПФУ в Дніпропетровській області провести перерахунок (індексацію) пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019 - 2021 роки, який враховувався для обчислення пенсії, на коефіцієнти збільшення 1,197; 1,0796 з 15.01.2025 року, та на коефіцієнт збільшення 1,115 з 01.03.2025 року, та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності таких дій та не спростовано доводи позивача викладені у позовній заяві.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 242-246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови здійснити перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019 - 2021 роки, який враховувався для обчислення пенсії, з 15.01.2025 року на коефіцієнти збільшення 1,197; 1,0796, та з 01.03.2025 року на коефіцієнт збільшення 1,115.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок (індексацію) пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019 - 2021 роки, який враховувався для обчислення пенсії, на коефіцієнти збільшення 1,197; 1,0796 з 15.01.2025 року, та на коефіцієнт збільшення 1,115 з 01.03.2025 року, та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 07.11.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса