07 листопада 2025 рокуСправа №160/20391/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, пенсійний орган, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови здійснити перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2017-2019 роки, який враховувався для обчислення пенсії, з 15.01.2025 року на коефіцієнти збільшення 1,11; 1,14; 1,197 (але не більше 1500,00 грн.); 1,0796 (але не більше 1500,00 грн.), та з 01.03.2025 року на коефіцієнт збільшення 1,115 (але не більше 1500,00 грн.);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок (індексацію) пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2017-2019 роки, який враховувався для обчислення пенсії, на коефіцієнти збільшення 1,11; 1,14; 1,197; .1,0796 з 15.01.2025 року, та на коефіцієнт збільшення 1,115 з 01.03.2025 року, та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що вона отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р. Пенсія позивача була призначена із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2017-2019 роки в розмірі 7763,17 грн., що підтверджується алгоритмом розрахунку на момент призначення пенсії. З 01.03.2025 р. позивачу перераховано пенсію з показника заробітної плати за 2014-2016 роки, збільшеної на коефіцієнт 2,367928, що підтверджується алгоритмом розрахунку на 01.03.2025 р. 09.04.2025 р. ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії у зв'язку з проведенням індексації пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався для обчислення пенсії на коефіцієнти збільшення 1,11; 1,14; 1,197 (але не більше 1500,00 грн.); 1,0796 (але не більше 1500,00 грн.). Листом від 06.05.2025 р. за №20993-14001/Д-01/8-0400/25 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії. ОСОБА_1 вважає відмову пенсійного органу протиправною, у зв'язку з чим звернулась до суду з цим позовом.
Вищезазначена позовна заява не відповідала вимогам ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 р. остання була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків.
На виконання ухвали суду позивач виправив відповідні недоліки згідно заяви від 11.08.2025 р. (вх. №65700/25).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
18.09.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області в якості додатку до клопотання відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Так, пенсійний орган зазначив, що позивачу було призначено пенсію у 2020 році із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2017, 2018, 2019 роки у розмірі 7763,17 грн. (за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), а проведення з 01.03.2021 р., з 01.03.2022 р., з 01.03.2023 р. перерахунків (індексації) пенсії із середньої заробітної плати відповідно 5426,60 грн, 6186,32 грн та 7405,03 грн. позивачу було недоцільно, оскільки призвело б до зменшення розміру пенсії. Водночас, відповідач зазначив, що з 01.07.2021 р. ОСОБА_1 було встановлено щомісячну доплату до пенсії в розмірі 100 грн., з 01.03.2022 р. в розмірі 135 грн., з 01.03.2023 р. в розмірі 100 грн.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на пенсійному обліку у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та з 12.11.2020 р. отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р.
Для обчислення розміру пенсії позивача при її призначенні відповідачем був застосований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017-2019 роки у розмірі 7763,17 грн.
ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок та виплату пенсії у зв'язку з проведенням індексації пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався для обчислення пенсії на коефіцієнти збільшення 1,11; 1,14; 1,197 (але не більше 1500,00 грн.); 1,0796 (але не більше 1500,00 грн.).
У відповідь на цю заяву ГУ ПФУ в Дніпропетровській області складено та направлено позивачу лист «Про надання відповіді» за №20993-14001/Д-01/8-0400/25 від 06.05.2025 р., в якому пенсійний орган зазначив, що ОСОБА_1 призначено пенсію у 2020 році із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2017, 2018, 2019 роки у розмірі 7763,17 грн., проведення з 01.03.2021 р., з 01.03.2022 р. та з 01.03.2023 р. перерахунків (індексації) пенсії із середньої заробітної плати відповідно 5426,60 грн., 6186,32 грн. та 7405,03 грн. заявнику було недоцільно, оскільки призвело б до зменшення розміру пенсії. З 01.07.2021 р. позивачу було встановлено щомісячну доплату до пенсії в розмірі 100 грн., з 01.03.2022 р. в розмірі 135 грн., з 01.03.2023 р. в розмірі 100 грн. За результатами проведеного перерахунку пенсії позивачу з 01.03.2024 р. встановлено щомісячну доплату в розмірі 100 грн. За результатом проведених перерахунків, з 01.03.2024 р. та 01.03.2025 р. позивачу проведено перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленого як середній показник за 2014, 2015, 2016 роки, із застосуванням коефіцієнтів збільшення, з 01.03.2024 р. в розмірі 7994,47 грн. та з 01.03.2025 р. в розмірі 8913,83 грн.
Не погодившись із вищезазначеними позицією пенсійного органу, ОСОБА_1 звернулася за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист є конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2023 р. (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону №1058-IV, для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абз.2 цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100% показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону №1058-IV затверджено постановою Кабінету Міністрів України №124 від 20.02.2019 р. (далі -Порядок №124).
Пунктом 1 Порядку №124 встановлено, що він визначає механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Згідно з абз.2 п.2. Порядку №124, перерахунку підлягають пенсії, обчислені відповідно до Закону №1058-IV.
Кабінетом Міністрів України згідно з Порядком №124 прийнято, зокрема, наступні постанови: №127 від 22.02.2021 «Про індексацію пенсій та заходи підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2021 році» (далі Постанова №127), №118 від 16.02.2022 року «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (далі Постанова №118), №168 від 24.02.2023 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі Постанова №168), №185 від 23.02.2024 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році».
Пунктами 1 Постанов №127, №118, №168, №185, 209 установлено здійснення перерахунків пенсії відповідно до Порядку №124, а саме:
- з 01.03.2021 р. із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11;
- з 01.03.2022 р. із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14;
- з 01.03.2023 р. із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197;
- з 01.03.2024 р. із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,0796;
- з 01.03.2025 р. із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.
Верховним Судом розглянуто справу №160/28752/23 за подібних правовідносинах про перерахунок пенсії за віком на підставі ч.2 ст.42 Закону №1058-IV відповідно до Постанов №168 та №185.
Так у постанові від 13.01.2025 р. по справі №160/28752/23 Верховний Суд дійшов висновку, що індексація пенсій у 2023-2024 роках повинна проводитись відповідно до постанови №168 та постанови №185, Порядку №124 та з урахуванням приписів ч.2 ст.42 Закону №1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,197, 1,0796, відповідно.
Верховний Суд зазначив, що ГУ ПФУ, здійснюючи в 2023-2024 роках перерахунок пенсії позивача на підставі ч.2 ст.42 Закону №1058-IV, встановивши йому щомісячні доплати до пенсії в розмірі 100,00 грн, відповідно, замість застосування коефіцієнтів збільшення 1,197, 1,0796 до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача, діяло не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Водночас, Верховний Суд у справі №160/28752/23 залишив частину позовних вимог без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. ВС зазначив, що звернувшись до суду з цим позовом 02.11.2023 р., позивачка заявила позовні вимоги з 01.03.2022 р., у зв'язку із чим вони можуть бути захищені судом з 02.05.2023 р., тобто в межах шестимісячного строку з дня звернення.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі ч. 5 ст.242 КАС України суд по цій справі враховує правові висновки Верховного Суду та вважає, що звертаючись до суду з цим позовом 13.07.2025 р. (дата поштового відправлення), позовні вимоги про перерахунок пенсії з 17.10.2024 р. звернено до відповідача в межах строку звернення до суду з цим позовом.
Спірним у цій справі є показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховується при обчисленні індексації пенсії.
Позивач вважає, що має право на врахування показника середньої заробітної плати за 2017-2019 роки, оскільки саме його застосовано при обчисленні пенсії за віком при її призначенні у 2020 році.
Пунктом 5 Порядку №124 передбачено, що у 2019 році перерахунок пенсій у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 р. на коефіцієнт, визначений згідно з абз.1 п.4 цього Порядку. Кожен наступний перерахунок у зв'язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 р. у справі №460/4358/24 зазначив, що Положення Порядку №124 не узгоджені з приписами ч. 2 ст. 42 Закону №1058-IV, оскільки по-різному визначають показник, який збільшується на відповідні коефіцієнти:
показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (за приписами Закону №1058-IV);
показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, станом на 01.10.2017 (за приписами Порядку №124).
Верховний Суд по справі №460/4358/24 дійшов висновку, що абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку №124 повинні застосовуватися у відповідності з ч.2 ст.42 Закону №1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення.
Також Верховний Суд зазначив, що Порядок №124 підлягає застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону №1058-IV.
З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами застосування при проведенні індексації пенсій починаючи з 2020 року відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону №1058-IV, положень п.5 Порядку №124, є протиправним.
З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами судова палата доходить висновку, що застосування при проведенні індексації пенсій, починаючи з 2020 року, відповідно до частини 2 статті 42 Закону №1058-IV положень пункту 5 Порядку № 124, є протиправним.
Крім того, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.04.2025 р. у справі №200/5836/24 підтримав вищевказану позицію та зазначив, що абзац перший в сукупності з абз.2 п.5 Порядку №124 повинні застосовуватися лише у відповідності з ч.2 ст.42 Закону №1058-IV, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення вказаної пенсії.
На підставі ч.5 ст.242 КАС України суд враховує правові висновки Верховного Суду та вважає, що під час індексації пенсії позивача застосуванню підлягає показник середньої заробітної плати, який враховується для обчислення пенсії під час її призначення.
Позивачу пенсія за віком призначена з 12.11.2020 р., під час обчислення якої застосовано показник середньої заробітної (доходу) в Україні за три попередні календарні роки, тобто за 2017-2019 роки.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що для щорічної індексації пенсії позивача має бути використаний показник середньої заробітної плати за 2017-2019 роки, оскільки саме цей показник застосовувався для обчислення пенсії під час її призначення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 р. суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 р. у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.
Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996 р., в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005 р.) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р. зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008 р., і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009 р.). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Звуження та обмеження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 р. №5-р/2018 зазначено, що положення частини 1 статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина 1 статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48). Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.
Щодо доводів відповідача про його дискреційні повноваження, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно із пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №1395/5 від 24.04.2017 р., дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень здійснити перерахунок пенсії не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржувані дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2017-2019 роки, який враховувався для обчислення пенсії, з 15.01.2025 р. на коефіцієнти збільшення 1,11; 1,14; 1,197 (але не більше 1500,00 грн.); 1,0796 (але не більше 1500,00 грн.), та з 01.03.2025 р. на коефіцієнт збільшення 1,115 (але не більше 1500,00 грн.), є протиправними.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).
При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №.30985/96).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі «Yvone van Duyn v. Home Office», принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
Згідно із приписами пунктів 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2015 року у справі № 816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 р. у справі № 2а-204/12, у справі №802/1827/17-а від 18.06.2020 р.).
Відтак, суд при перевірці правомірності вчинених дій відповідача у спірних відносинах, згідно приписів КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб'єкта владних повноважень зобов'язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.
Таким чином, враховуючи встановлений факт протиправних дій відповідача, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає достатніми підстави для покладення обов'язку на ГУ ПФУ в Дніпропетровській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2017-2019 роки, який враховувався для обчислення пенсії, на коефіцієнти збільшення 1,11; 1,14; 1,197; .1,0796 з 15.01.2025 р., та на коефіцієнт збільшення 1,115 з 01.03.2025 р., та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).
Частиною 1статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності таких дій та не спростовано доводи позивача викладені у позовній заяві.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м.Дніпро, 49094)про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2017-2019 роки, який враховувався для обчислення пенсії, з 15.01.2025 р. на коефіцієнти збільшення 1,11; 1,14; 1,197 (але не більше 1500,00 грн.); 1,0796 (але не більше 1500,00 грн.), та з 01.03.2025 р. на коефіцієнт збільшення 1,115 (але не більше 1500,00 грн.).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2017-2019 роки, який враховувався для обчислення пенсії, на коефіцієнти збільшення 1,11; 1,14; 1,197; .1,0796 з 15.01.2025 р., та на коефіцієнт збільшення 1,115 з 01.03.2025 р., та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн. 20 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 07.11.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса