07 листопада 2025 рокуСправа №160/25297/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
03.09.2025р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо застосування з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" при нарахуванні та виплаті позивачеві пенсії;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві пенсії з 01.01.2025 року без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше проведених виплат.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262). З 01.01.2025р. пенсійний орган зменшив розмір пенсії позивача до 26312,60 грн. На запит позивача від 15.05.2025р., листом №0400-010202-8/98406 від 22.05.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача зокрема про те, що з 01.01.2025 йому проводиться виплата пенсії у розмірі 26312,60 грн. з урахуванням вимог Закону України №4059 від 19.11.2024 «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025р. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 08.09.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача зокрема надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 08.09.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 08.09.2025р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками відповідач отримав 09.09.2025р. та 04.09.2025р. в свій електронний кабінет відповідно згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 07.11.2025р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", що підтверджується наявними у справі копіями розрахунку пенсії по пенсійній справі позивача.
На виконання положень постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025р. з 01.01.2025 виплата пенсії позивачу здійснюється у розмірі 26312,60 грн., що підтверджується змістом копії листа відповідача від 28.01.2025р.
На запит позивача від 15.05.2025р., листом №0400-010202-8/98406 від 22.05.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача зокрема про те, що з 01.01.2025 йому проводиться виплата пенсії у розмірі 26312,60 грн. з урахуванням вимог Закону України №4059 від 19.11.2024 «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025р., що підтверджується змістом копії вказаного листа, наявної в матеріалах справи.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо застосування з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" при нарахуванні та виплаті позивачеві пенсії, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання таких дій відповідача протиправними та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві пенсії з 01.01.2025 року без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше проведених виплат.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 за № 2262-XII (далі - Закон №2262). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з частинами 1, 3 статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення: до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджету України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» установлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262, що прямо заборонено частиною 3 статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ.
У рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Згідно з пунктом 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині 2 статті 19, статті 130 Конституції України.
Судом враховується, що згідно частин другої, третьої статті 8 Конституції України передбачено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відтак у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.
З аналізу вищенаведеного суд приходить до висновку, що оскільки Законом №2262 і Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, шляхом застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» на які посилається відповідач.
Згідно із частиною четвертою статті 63 Закону №2262 усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
У постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 Верховний Суд сформував правовий висновок, що безпосередній словесний, логіко-граматичний та юридичний аналіз конструкцій та змісту вказаних правових норм дає підстави вважати, що перерахунок раніше призначених пенсій визначений статтею 63 Закону № 2262. Кабінету Міністрів України лише надано право на встановлення умов, порядку та розміру для перерахунку пенсій, передбачених вказаною статтею. При цьому обчислення пенсії встановлюється статтею 43 Закону, яка має загальний характер та визначає вихідні дані відносно визначення грошового забезпечення для встановлення розміру як призначуваних пенсії, так і для перерахунку останніх, що є однорідними правовідносинами, виходячи зі змісту процитованого Закону.
Законодавець делегував Уряду повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методу здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення, як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення «розміру» перерахунку пенсій. При цьому орган виконавчої влади не уповноважений та не вправі змінювати визначений Законом перелік складових грошового забезпечення, які встановлені статтею 43 Закону № 2262. Адже до повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна структури грошового забезпечення, а приводом для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого, а не складові, можуть змінюватись Кабінетом Міністрів України. Абзац 3 статті 11 Закону України №2262 містить безумовне застереження, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015 за №4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.
Отже, як вказав в постанові Верховний Суд у справі № 826/3858/18 зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.
Згідно постанови від 09.06.2022 у справі №520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Щодо дій відповідача під час обмеження пенсії максимальним розміром позивача (встановлення коефіцієнтів до відповідних сум перевищення), то Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов'язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262. Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262 норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв'язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01.01.2025 із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону №4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1, не відповідають критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із чим є протиправними.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром, на підставі норм Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є неправильним, оскільки цей закон є загальним, водночас спеціальним законодавчим актом, який визначає порядок, умови та норми пенсійного забезпечення військовослужбовців є Закон № 2262, у якому норми щодо обмеження пенсії максимальним розміром відсутні, оскільки визнані неконституційними.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 6 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 8 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17, від 31 березня 2021 року у справі №815/3000/17, від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17 та від 21 грудня 2021 року №120/3552/21-а, від 26 січня 2022 року у справі № 569/2950/17.
Також, судом враховується і те, що відмовляючи у відкритті провадження за поданням судді Донецького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи № 200/116/25 як зразкової та за поданням судді Полтавського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи №440/534/25 як зразкової, Верховний Суд в ухвалах від 25 лютого 2025 року у справі №200/116/25 та від 26 лютого 2025 року у справі 440/534/25 звернув увагу на те, що Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція щодо застосування норм Закону №2262 у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій. Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року (справа № 400/2085/19), 20 липня 2022 року (справа № 340/2476/21), 25 липня 2022 року (справа № 580/3451/21), 30 серпня 2022 року (справа № 440/994/20), 17 березня 2023 року (справа № 340/3144/21) та інших Верховний Суд дійшов висновку, що у правовідносинах стосовно призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262 норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, у зв'язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
Окрім того, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій пенсійного органу щодо застосування з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" при нарахуванні та виплаті позивачеві пенсії, з урахуванням норм вищенаведеного пенсійного законодавства, обставин справи, встановлених судом та позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо застосування з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" при нарахуванні та виплаті позивачеві пенсії, суд приходить до висновку, що відповідач, застосувавши з 01.01.2025р. вищезазначені обмеження до пенсії позивача, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своїми діями щодо застосування з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" при нарахуванні та виплаті позивачеві пенсії, відповідач порушив права та інтереси позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними таких дій відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також і слід зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату пенсії позивачеві без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", починаючи з 01.01.2025р. та з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправність дій пенсійного органу щодо застосування таких обмежень, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату пенсії позивачеві без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", починаючи з 01.01.2025р. та з урахуванням раніше виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.8 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) провести нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", починаючи з 01.01.2025р. та з урахуванням раніше виплачених сум.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва