06 листопада 2025 р.Справа №160/27039/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Таранова Станіслава Ігоровича про забезпечення позову у справі №160/27039/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, про визнання протиправними та скасування постанов, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якій позивач просить:
-визнати протиправною та скасувати постанову Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16.09.2025 року №79106144 про відкриття виконавчого провадження;
-визнати протиправною та скасувати постанову Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16.09.2025 року № 79106144 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 400,00грн.;
-визнати протиправною та скасувати постанову Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16.09.2025 року № 79106144 про арешт коштів боржника.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст. 161 КАС України.
Ухвалою суду від 24.09.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позову.
26.09.2025 представником позивача адвокатом Тарановим С.І. подано заяву про усунення недоліків позову, до якої долучено докази сплати судового збору.
Ухвалою суду від 02.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/27039/25; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням особливостей, передбачених статтею 287 КАС України, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766, місцезнаходження: 49064, м. Дніпро, вул. Коксохімічна, буд.1) та становлено третій особі строк для надання пояснень.
Ухвалою про відкриття провадження у справі також витребувано від відповідача матеріали виконавчого провадження №79106144.
10.10.2025 засобами електронного зв'язку та 15.10.2025 засобами поштового зв'язку до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
04.11.2025 представником позивача адвокатом Тарановим С.І. подано заяву про забезпечення позову, в якій просить:
-зупинити стягнення на підставі виконавчого документу - постанови №ДН1134/24/АВ/ТД-ФС/523 від 28.08.2018 року у виконавчому провадженні ВП № 79106144, відкритому 16.09.2025 року державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Берковською Мариною Сергіївною, до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 160/27039/25.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що постановою відповідача від 16.09.2025 відкрито виконавче провадження №79106144 з примусового виконання постанови № ДН1134/24/АВ/ТД-ФС/523 від 28.08.2018, видану Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 446259,07 грн. Постановами від 16.09.2025 у ВП № 79106144 стягнуто з ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 400,00 грн та накладено арешт на кошти позивача. Згідно з постанови ВП № 79106144 від 16.09.2025 відповідачем накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику. Представник вказує, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та отримує грошове забезпечення (заробітну) плату. 17.09.2025 ОСОБА_1 отримав від військової частини НОМЕР_1 грошове забезпечення у розмірі 20 426,47 грн., але вже 18.09.2025 на підставі постанови № ДН1134/24/АВ/ТД-ФС/523 в рамках виконавчого провадження ВП № 79106144 з позивача стягнуто 23062,12 грн. Позивач звертає увагу, що його зарплатний рахунок, відкритий в УкрСиббанку, використовується виключно для отримання грошового забезпечення військовослужбовця. Відповідачем в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» утримання із заробітної плати позивача здійснюється у 100%. Таким чином, позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову матиме наслідком подальше відрахування з його доходів за місцем проходження військової служби коштів за оскаржуваними постановами, що значною мірою ускладнить виконання рішення суду, тому просить задовольнити заяву у повному обсязі.
Положенням частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням приписів частини першої статті 154 КАС України суд вважає за можливе розглянути заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану представником ОСОБА_1 - адвокатом Тарановим Станіславом Ігоровичем заяву про забезпечення позову та докази, долучені на її обґрунтування, суд доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому, частиною четвертою статті 150 КАС України визначено, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За змістом частини другої статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи статті 150 КАС України небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд зазначає, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
При цьому, статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
У спірному випадку позивач звернувся до суду із позовом до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якій просить визнати протиправними та скасувати постанови Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16.09.2025 №79106144 про відкриття виконавчого провадження, від 16.09.2025 № 79106144 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 400,00грн. та від 16.09.2025 № 79106144 про арешт коштів боржника; позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №160/27039/25.
04.11.2025 позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову.
Суд зазначає, що на час подання вказаної заяви судове рішення у справі №16027039/25 не прийнято, проте, з урахуванням норм частини другої статті 150 КАС України, це не є перешкодою для розгляду поданої позивачем заяви про забезпечення позову, оскільки згідно з вказаною нормою КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
За змістом заяви про забезпечення позову підставою звернення до суду є очевидна протиправність, за твердженням позивача, постанов Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16.09.2025 про відкриття виконавчого провадження №79106144, про визначення розміру мінімальних витрат та про арешт коштів боржника.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).
Пунктом 9 Порядку № 509 передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
Відповідно до абзацу 4 пункту 11 Порядку № 509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
Отже, Порядок №509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Держпраці та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.
З матеріалів справи встановлено, що постановою від 16.09.2025 державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Берковською Мариною Сергіївною відкрито виконавче провадження №79106144 з примусового виконання постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН1134/24/АВ/ТД-ФС/523 від 28.08.2018 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 446259,07 грн.
Стягнуто з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 44620,8 гривня (UAH).
Постановою № 79106144 від 16.09.2025 про арешт коштів накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 491279,87 гривня (UAH).
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 18.09.2025 №304 солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з карткою АТ «УкрСиббанк» ОСОБА_1 має відкритий рахунок в АТ «УкрСиббанк» НОМЕР_2 .
Згідно із випискою за картковим рахунком клієнта УкрСиббанку за періоди з 16.09.2025 по 03.11.2025 на рахунок НОМЕР_2 17.09.2025 надійшли кошти від Військової частини НОМЕР_3 - заробітна плата у сумі 20426,47грн., 18.09.2025 - відбулось списання коштів у сумі 23062,12грн. - ініціатор Індустріальний ВДВС (стягнення за виконавчим провадженням - постановою № ДН1134/24/АВ/ТД-ФС/523).
Отже, з 16.09.2025 розпочато виконавче провадження з примусового виконання постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН1134/24/АВ/ТД-ФС/523 від 28.08.2018, правомірність відкриття виконавчого провадження №79106144 та арешту коштів в рамках такого виконавчого провадження оскаржується позивачем в судовому порядку.
Підстави для зупинення вчинення виконавчих дій передбачені статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження». У вказаній статті не передбачено можливість зупинити вчинення виконавчих дій у разі оскарження в судовому порядку постанов органів ВДВС.
Наведене свідчить про наявність очевидної небезпеки того, що невжиття заходів забезпечення позову, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ОСОБА_1 .
Оскільки правомірність (неправомірність) прийняття відповідачем оскаржуваних постанови буде встановлена лише судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду адміністративної справи №160/27039/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, про визнання протиправними та скасування постанов, з якою він звернувся, та стверджувати на даний час про це неможливо, водночас у разі встановлення протиправності оскаржуваних постанови державного виконавця і задоволенні позовних вимог про їх скасування, позивачу в майбутньому доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на яке буде звернено стягнення при примусовому виконанні у виконавчому провадженні ВП №79106144, оскільки оскарження постанов державного виконавця в судовому порядку не зупиняє їх дії та не зупиняє вчинення виконавчих дій.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією NR (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд також наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Судом враховується також правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні у справі Беєлер проти Італії, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.
Враховуючи наведене, суд вважає, що достатнім, допустимим і належним способом, який дозволить зберегти існуюче становище позивача до вирішення справи по суті позовних вимог, є вжиття заходів забезпечення позову у справі у спосіб зупинення постанови державного виконавця від 16.09.2025 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №79106144, до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 160/27039/25.
При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких буде подано в майбутньому позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, в тому числі матеріальних.
При цьому вжиті заходи забезпечення є своєчасними, співрозмірними із заявленими вимогами, необхідними і достатніми для забезпечення в майбутньому виконання судового рішення, а їх невжиття може унеможливити ефективний захист прав заявника та призвести до заподіяння шкоди його правам та інтересам.
Крім того, суд наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища заявника до набрання законної сили рішення у цій справі.
За таких обставин, заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Таранова Станіслава Ігоровича про забезпечення позову - задовольнити частково.
Зупинити постанову державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16.09.2025 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №79106144 до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 160/27039/25.
Дана ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження.
Копію ухвали про забезпечення позову негайно надіслати позивачу, Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766, місцезнаходження: 49064, м. Дніпро, вул. Коксохімічна, буд.1) та Індустріальному відділу державної виконавчої служби місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи по суті.
Суддя М.М. Бухтіярова