25 липня 2025 рокуСправа №160/15585/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
17.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить:
- визнати противоправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату сум додаткової грошової допомоги, яка передбачена чинним законодавством, а саме: виплата у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, в розмірі 222 326,00 (двісті двадцять дві тисячі триста двадцять шість гривень 00 копійок) гривень.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що всупереч чинному законодавству за період проходження позивачем лікування в період 24.05.2023 по 07.07.2023 року та з 19.07.2023 по 09.08.2023 року, позивачу не було виплачено додаткову винагороду пропорційно дням безпосередньої участі у бойових діях в розмірі 222 326 грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Ухвалою від 19.06.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою від 06.01.2025 року задоволено клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі №160/15585/24 та зупинено провадження в адміністративній справі №160/15585/24 на 3 місяці.
04.04.2025 року від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження по справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, в обгрунтування якого зазначено таке. З метою розумного врегулювання спору між позивачем та відповідачем, юридичною службою військової частини НОМЕР_1 був поданий рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання начальника стройової частини - відділення персоналу штабу військової частини внести зміни до наказів командира військової частини НОМЕР_1 «Про встановлення розмірів щомісячної премії, надбавки за особливості проходження служби, та виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану» стосовно старшого солдата ОСОБА_1 за вказані у позовній заяві періоди. І дійсно, начальником стройової частини - відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 були виявленні підстави для нарахування позивачеві додаткової винагороди пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за періоди з 24.05.2023 року по 07.07.2023 та з 19.07.2023 по 09.08.2023 року з урахуванням фактично виплачених сум. Наказом від 12.01.2025 року №37 відповідні зміни були внесені до попередніх наказів командира військової частини НОМЕР_1 . Таким чином загальна сума нарахувань становила 211 612,90 грн. Також посадовими особами фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 було здійснено виправлення раніше допущеної математичної помилки, в результаті чого Позивачеві були донараховані 308,79 грн. надлишково утриманого військового збору. У результаті, на поточний рахунок позивача у ПАТ КБ «Приватбанк» 28.03.2025 було зараховано суму 211 921,68 грн. Як випливає з зазначеного вище, військовою частиною НОМЕР_1 були вжиті всі необхідні заходи для усунення спірних питань, викладених позивачем у позовній заяві. Виплату Позивачеві винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 у розмірі збільшеному до 100 000 гривень здійснено у повному обсязі та за всі періоди, вказані позивачем. Таким чином відновлення законних прав та інтересів позивача здійснено у повному обсязі та визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення не є необхідним. У свою чергу сам факт бездіяльності з боку військової частини НОМЕР_1 припинив своє існування.
Ухвалою від 07.04.2025 року поновлено провадження по справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №877 від 10.11.2023 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини.
Згідно з Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №21196 від 21.12.2023 року: 21.05.2023 року ОСОБА_1 під час виконання бойового завдання з відбиття агресії окупаційних військ рф, у населеному пункті Бахмут Донецької області отримав травмування (АБТ, ГРС). Перебував у засобах індивідуального захисту.
У матеріалах справи наявні докази про перебування позивача на стаціонарному лікуванні у періоди: 24.05.2023-07.07.2023,
04.04.2025 року відповідачем долучено до матеріалів справи докази виплати на користь позивача грошових коштів у сумі 211 612,90 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 9 Закону України №2011-XII від 20.12.1991 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому (і станом на час спірних правовідносин) відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні продовжувався.
За приписами частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу"(далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
У силу абзацу другого частини другої статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Як визначено частиною четвертою статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до частин першої четвертої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності 01.03.2018), пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Правила виплати грошового забезпечення військовослужбовцям деталізовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оброни України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Пунктом 2 розділу І Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Згідно з абзацами другим, третім пункту 9 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки.
Пунктом 1 розділу XXVIII Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.
Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов'язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнято Постанову №168.
Згідно з п. 1 Постанови №168 (в редакції від 21.01.2023 року) відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
При цьому, суд зауважує, що Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.
З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме:
- пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини,
- факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.
Також, наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44 Порядок №260 доповнено розділом XXXIV "Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану", що застосовується з 01.02.2023 та пунктом 10 якого передбачено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
У цій справі спір виник з приводу нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення та додаткової винагороди за період перебування на лікуванні.
У матеріалах справи наявні докази про перебування позивача на стаціонарному лікуванні у періоди: 24.05.2023-07.07.2023,
Водночас, 04.04.2025 року відповідачем долучено до матеріалів справи докази виплати на користь позивача грошових коштів у сумі 211 612,90 грн.
Зі змісту позовної заяви та клопотання відповідача про закриття провадження по справі вбачається, що період, за який відповідач нарахував додаткову винагороду позивача є ідентичним періоду, про який вказує позивач у позові, а саме: з 24.05.2023 по 07.07.2023 року та з 19.07.2023 по 09.08.2023 року.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Так, у межах даної справи предметом дослідження було встановлення наявності/відсутності у позивача права на отримання означеної додаткової винагороди, а конкретна сума, яка підлягає виплаті на користь позивача, - належить до дискреційних повноважень відповідача.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06.09.2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18.07.2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10.02.2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Враховуючи наведене, з урахуванням встановлених в ході судового розгляду обставин справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-261 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко