06 листопада 2025 рокуСправа №160/12181/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 з моменту звернення 18.02.2025 на підставі довідок про заробітну плату для обчислення пенсії за період з серпня 1978 року по червень 2000 року включно, що видані Публічним акціонерним товариством «Стахановський вагонобудівний завод» ЛНР м.Стаханов;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту звернення 18.02.2025 з урахуванням довідок про заробітну плату для обчислення пенсії за період з серпня 1978 року по червень 2000 року включно, що видані Публічним акціонерним товариством «Стахановський вагонобудівний завод» ЛНР м. Стаханов та раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що протиправність дій відповідача щодо не врахування довідок про заробітну плату з тих підстав, що воні видані підприємством, яке розташоване на непідконтрольній Україні території. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування своїх доводів зазначив, що Закон України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі- Закон № 1207-VII) визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму. Відповідно до частини 2 статті 9 Закону № 1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території України та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. В частині 3 статті 9 Закону № 1207-VII зазначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Пунктом 2 статті 13 Закону № 1207-VII передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Враховуючи наведене вище, врахувати позивачу довідку, видану луганською народною республікою, для здійснення розрахунку розміру пенсії не було законних підстав, оскільки даний документ виданий підприємством, який находяться на непідконтрольних Україні територіях.
Від позивача до суд надійшла відповідь на відзив, яка обгрунтована доводами аналогічні тим, які викладено в позові.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Позивач в позовній заяві вказує та відповідачем не заперечується, що 18.02.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням довідок про заробітну плату, які видано Публічним акціонерним товариством «Стахановський вагонобудівний завод» ЛНР м. Стаханов.
Відповідач, листом від 11.03.2025 №11759-6799/П-01/8-0400/25 повідомив позивача, що Законом України від 15.04.2014 № 1207-УІІ “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207) врегульовані особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на тимчасово окупованій території.
Так, частиною 2 статті 9 Закону № 1207 передбачено, що будь-які органи, їх посадові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 статті 9 Закону № 1207 встановлено що, будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особам, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсними і не створює правових наслідків.
Абзацом 3 статті 2 Закону України від 18.01.2018 №2268-УІІІ “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» обумовлена діяльність збройних формувань російської федерації та окупаційної адміністрації російської федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв'язку з такою діяльністю та є недійсний і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.
Враховуючи викладене, здійснити перерахунок пенсії згідно наданих довідок про заробітну плату видані луганською народною республікою немає законних підстав.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною 2 статті 14 Закону України від 20.03.2003 №638 «Про боротьбу з тероризмом» (зі змінами, внесеними Законом України від 05.06.2014) у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Закон України від 18.01.2018 №2268 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон №2268) має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
У межах тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях діє особливий порядок забезпечення прав і свобод цивільного населення, визначений цим Законом, іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону №1207 на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
На підставі частини 1 статті 17 Закону №1207 передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі статтею 18 Закону №1207 громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом №1207.
Згідно із частинами 1 - 3 статті 9 Закону №1207 передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Таку позицію містить і постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №701/1196/16-а.
Також, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Щодо дати, з якої позивач просить здійснити перерахунок пенсії, то суд враховує, що згідно з частиною 4 статті 45 Закону № 1058-IV, перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною 1 статті 35, частиною 2 статті 38, частиною 3 статті 42 і частиною 5 статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:
- у разі виникнення права на підвищення пенсії- з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;
- у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії,- з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Оскільки, із заявою про перерахунок пенсії позивач звернувся 18.02.2025, що не заперечується відповідачем, то суд доходить висновку, що такий перерахунок повинен бути проведений з 01.03.2025, а не з 18.02.2025, як просить позивач в прохальній частині позову.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи положення статті 139 КАС України та часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1211,20 грн., підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст. ст.77, 90, 139, 242- 246, 250, 257 - 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідок від 30.01.2018 про заробітну плату для обчислення пенсії за період з серпня 1978 року по червень 2000 року включно, що видані Публічним акціонерним товариством «Стахановський вагонобудівний завод» ЛНР м.Стаханов.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 з урахуванням довідок від 30.01.2018 про заробітну плату для обчислення пенсії за період з серпня 1978 року по червень 2000 року включно, що видані Публічним акціонерним товариством «Стахановський вагонобудівний завод» ЛНР м. Стаханов, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська