07 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/10224/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 06.07.2020 по день фактичного розрахунку 12.08.2025 та зобов'язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 06.07.2020 по день фактичного розрахунку 12.08.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) №232-ос від 05.07.2020 позивач звільнений з військової служби в запас та виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення. На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 у справі №140/13392/24 відповідач здійснив перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2020 роки, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 за період з січня 2016 по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Остаточний розрахунок з позивачем при звільненні здійснений відповідачем 13.08.2025. З урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ починаючи позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
Вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу середнє грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 06.07.2020 по 12.08.2025 обраховане відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву від 10.10.2025 відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що після звільнення позивача між працівником і роботодавцем не виникало спору щодо належних звільненому працівникові сум. З врахуванням наведеного просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) №232-ос від 05.07.2020 позивача звільнено з військової служби в запас та виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від суду від 28.02.2025 у справі №140/13392/24 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2020 роки, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 за період з січня 2016 по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2025 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 у справі №140/13392/24 залишено без змін.
Відповідачем на виконання вказаного рішення суду здійснено нарахування належних позивачу сум у розмірі 116423,26 грн, виплату яких здійснено 13.08.2025.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно із пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, текст статті 117 якого викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до установлених обставин цієї справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 05.07.2020, а остаточний розрахунок з ним військова частина провела на виконання рішення суду від 28.02.2025 у справі №140/13392/24, лише 13.08.2025.
Закон покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Отож спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у цій справі охоплюється періодом з 06.01.2020 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) до 13.08.2025 (дата виплати індексації грошового забезпечення).
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Разом з цим, суд акцентує увагу на тому, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Крім цього, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Обставини невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджені рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 у справі №140/13392/24.
На виконання вказаного судового рішення відповідач провів розрахунок з позивачем 13.08.2025.
Разом з цим, невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання відшкодування за затримку остаточного розрахунку при звільненні, починаючи наступного дня після звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку.
За таких обставин суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною, а вимоги позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону.
Спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у цій справі охоплюється періодом з 16.01.2024 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) до 15.01.2025 (дата виплати індексації грошового забезпечення), тобто охоплюється період, який виник, після 19 липня 2022 року.
За змістом статті 117 КЗпП України обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Суд, враховуючи висновки Верховного Суду щодо правового регулювання статті 117 КЗпП у подібних правовідносинах, вважає доцільним застосувати виснуваний підхід у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24.04.2025 у справі №620/7207/24, який полягає у тому, що для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 грудня 2021 року (наступний після звільнення день) по 18 липня 2022 року (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) суди мали застосувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат (п. 76 постанови).
Суд зауважує, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 06.07.2020 (наступний день після звільнення) до 13.08.2025 (дати виплати заборгованості), а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 06.07.2020 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте період з 19.07.2022 по 19.01.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі по тексту - Порядок №100), чинність якої згідно з пунктом 2 поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100, у відповідній редакції).
Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до підпункту «е» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26 при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.
Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 05.07.2020 року.
Отже двома місяцями, що передують звільненню є травень та червень 2020 року.
Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення позивача для обчислення середньої заробітної плати наданої відповідачем, вбачається, що грошове забезпечення позивача у травні 2020 року складає - 12664,40 грн, за червень 2020 року - 12800,90 грн, отже середньоденний розмір грошового забезпечення становить 417,46 грн (24376,80 +24376,80 = 25465,30/ 61).
Час затримки розрахунку при звільненні за період: з 06.07.2020 до 18.07.2022 становить 743 календарні дні, за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 становить 183 дні. Загальний час затримки становить 926 днів (743+183), а отже розмір коштів пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 386,567,97 грн (417,46 грн х 926 днів).
При цьому, суд зауважує, що середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні (386567,97 грн) в рази перевищує розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (116423,26 грн), нарахованої на виконання рішення суду.
З урахуванням принципу співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2020 по 12.08.2025 має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 06.11.2025 року за №493 позивачу при звільненні виплачено 242619,73 грн, з яких на виконання рішення суду у справі № 140/13392/24 виплачено 116423,26 грн. Отже загальна сума виплати, яка підлягала позивачу при звільненні становить 359042,99 грн.
Частка коштів, яка не була вчасно виплачена позивачу згідно доказів наданих до суду становить 0,32% (116423,26 /359042,99).
Отже, сума заборгованості, визначеної відповідно до статті 117 КЗпП України, становитиме: 417,46 грн (середньоденна зарплата) х 0,32% (частка заборгованості) х 926 (дні затримки) = 123701,74 грн, враховуючи принципи пропорційності та співмірності сформований Верховним Судом у вищевказаних справах.
З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2020 по 12.08.2025 та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2020 по 12.08.2025 в розмірі 123701,74 грн, з урахуванням сум податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2020 по 12.08.2025.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2020 по 12.08.2025 включно в сумі 123701,74 грн (сто двадцять три тисячі сімсот одна гривня сімдесят чотири копійки).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський