07 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/7802/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішення від 16.05.2025 №032350026484 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити із 16.05.2025 року ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням (категорії 3). У зв'язку із чим, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішенням від 16.05.2025 №032350026484 відмовило у призначенні пенсії виходячи з того, що в даті народження заявниці містяться виправлення та в довідці №72 від 02.02.2024 про період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зазначено чіткі періоди проживання в с. Комарове Маневицького району, тому права на пенсію відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає.
Позивач вважає такі дії відповідачів необґрунтованими та безпідставними, оскільки право на призначення пенсії згідно ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та відповідними іншими документами.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву вимоги позивача не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 03.08.1987 містяться виправлення в даті народження та з наданої довідки №72 від 02.02.2024 про період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зазначено чіткі періоди проживання в с. Комарове Маневицького району, тому права на пенсію відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорії 3) № НОМЕР_2 від 14.07.1998.
Позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області 16.05.2025 №032350026484 відмовило у призначенні пенсії виходячи з того, що в трудовій книжці містяться виправлення та з наданої довідки про період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зазначено чіткі періоди проживання, тому права на пенсію відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі за текстом - Закон №796).
Згідно зі статтею 1 Закону №796 цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до пункту 4 статті 11 Закону №796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Пунктом 4 частини першої статті 14 Закону №796 закріплено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: - постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; - постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Приписами абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону №796 передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Водночас, згідно із преамбулою Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 (далі - Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Так, приписами статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з відмовою Пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 03.08.1987, оскільки в даті народження заявниці містяться виправлення та в довідці №72 від 02.02.2024 про період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зазначено чіткі періоди проживання в с. Комарове Маневицького району, на що суд зазначає наступне.
На титульній сторінці трудової книжки ОСОБА_1 . Серії НОМЕР_1 від 03.09.1987 вбачається, що міститься запис про дату народження позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому перекреслена цифра “11» та над записом “дата народження» проставлено цифру “11».
У паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 виданого Луцьким МВ УМВС України у Волинській області 31.03.2015, вказана дата народження ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відтак, суд не вбачає розбіжностей у даті народження позивача вказаній у трудовій книзі Серії НОМЕР_1 від 03.09.1987 та паспорті серії НОМЕР_3 виданого Луцьким МВ УМВС України у Волинській області 31.03.2015, а відтак виправлення в даті народження у трудовій книзі Серії НОМЕР_1 від 03.09.1987 не можуть слугувати підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи, що містяться в трудовій книзі Серії НОМЕР_1 від 03.09.1987.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Зазначена правова позиція також узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів, що містяться у трудовій книзі Серії НОМЕР_1 від 03.09.1987, оскільки в даному випадку записи, внесені до трудової книжки позивача, між собою пов'язані хронологічно, відсутні ознаки підчисток та підробок, із зазначенням номерів наказів та дат їх видачі. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи відповідачем суду не надано.
Таким чином, оскільки трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірні періоди, тому, на переконання суду, є достатнім підтвердженням права на зарахування вказаних у ній періодів роботи до її страхового стажу.
Щодо не підтвердження позивачем факту проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років, оскільки в довідці №72 від 02.02.2024 про період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зазначено чіткі періоди проживання в с.Комарове Маневицького району, суд зазначає наступне.
Частинами 3, 4 статті 15 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 (далі - Порядок №51), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку №51 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 31 липня 2018 року у справі №751/2050/17, від 22.01.2019 у справі №129/1535/17, від 21 листопада 2019 року у справі №572/47/17 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення даної справи.
Судом встановлено, що позивачу видано посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) №440023 від 14.07.2008, відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення.
Отже, наявне у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання останньої у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Доводи відповідача про те, що до періоду проживання не зараховано період проживання в с.Комарове Маневицького району Волинської області, оскільки в довідці №72 від 02.02.2024 про період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зазначено чіткі періоди проживання в с.Комарове Маневицького району, суд вважає безпідставними, оскільки основним документом, що підтверджує право ОСОБА_1 на пільги та компенсації, встановлені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, беручи до уваги зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, а також враховуючи вимоги статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16.05.2025 №032350026484 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити із 16.05.2025 року ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області судовий збір в розмірі 1211 гривні 20 копійок.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16.05.2025 №032350026484 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити із 16.05.2025 року ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 3, код ЄДРПОУ 14035769).
Суддя Ю.Ю. Сорока