про відмову у відкритті провадження у справі
06 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/12866/25
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Смокович В.І., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій, зобов'язання зняти арешт та вчинити дії,
Адвокат Андрусяк Ігор Васильович, в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ, відповідач) про визнання протиправними дій Головного державного виконавця Оксенюк С. В. щодо внесення недостовірних, відомостей про виконавче провадження №19955688/12, які призвели до безпідставного обтяження майна померлого чоловіка позивача, зобов'язання відповідача скасувати арешт на все нерухоме майно померлого ОСОБА_2 , який є чоловіком ОСОБА_1 та зобов'язання відповідача внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або Державного реєстру обтяжень нерухомого майна - шляхом вилучення запису про арешт.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що за померлим чоловіком, ОСОБА_2 , існують наступні обтяження: за реєстраційним номером №8784823 від 09.06.2009, підставою обтяження: постанова від 09.06.2009 про накладення арешту, б/н, 09.06.2009, другій відділ ДВС Луцького міського управління юстиції Головний Державний виконавець Оксенюк С. В., однак провести ідентифікацію у зв'язку з виконанням яких саме виконавчих документів вносились відповідні записи про обтяження нерухомого майна ОСОБА_2 до Державного реєстру обтяжень нерухомого майна неможливо у зв'язку з тим, що автоматизована система для збору та зберігання даних була створена та введена в дію у 2010 році.
Відтак Відділ не може ідентифікувати, у зв'язку з виконанням яких саме виконавчих документів вносились відповідні записи про обтяження нерухомого майна ОСОБА_2 .
Зауважує, що з 2008-2010 рік мало місце існувати лише ВП №19955688/12, у зв'язку із наявністю даного виконавчого провадження головний державний виконавець другого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції Оксенюк С. В. могла винести постанову про накладення арешту, б/н від 09.06.2009.
Звертає увагу суду, що в позивача наявна платіжна інструкція згідно якої сума 719 грн була переведена на рахунок Відділу ДВС у місті Луцьку із зазначенням призначення платежу ВП №19955688/12, що може свідчити про вчинення дій з сплати заборгованості позивачем.
Так як позивачем було сплачено суму заборгованості за виконавче провадження №19955688/12, можна припускати, що виконавче провадження згідно якого накладено обтяження за реєстраційним номером №8784823 від 09.06.2009 було закрито та згодом передане на архівне зберігання.
Незважаючи на це, відомості про накладення арешту на майно померлого чоловіка позивача продовжують значитися у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Єдиному реєстрі боржників, що свідчить про допущену помилку при внесенні даних до державних реєстрів, а тому просить адміністративний позов задовольнити.
Вивчивши матеріали позовної заяви суддя констатує наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За змістом частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не - боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
З аналізу наведеної норми права можна дійти висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.
Частиною другою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника, арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Відповідно до частин третьої-п'ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно із частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина перша статті 1216 Цивільного кодексу України передбачає, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до частини першої статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1297 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Зазначений висновок викладено в постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 03.05.2023 по справі № 463/3251/22.
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Як встановлено судом зі змісту позовної заяви, звернення позивача за судовим захистом в цій справі зумовлене наявністю арешту, накладеного на нерухоме майно ОСОБА_2 постановою відповідача, в межах виконавчого провадження №1995688/12, що унеможливлює отримання позивачем свідоцтва на право на спадщину, до якої входить таке майно, та, як наслідок, перешкоджає належним чином володіти та розпоряджатися таким майном.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.01.2020 у справі №340/25/19, де зазначено, зокрема, що для визначення юрисдикції спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.01.2020 у справі №340/25/19 зроблено за аналогічних обставин.
Висновок щодо того, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №643/3614/17.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.02.2021 по справі №813/1009/17 також зазначено, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
Разом з тим, якщо в результаті прийняття рішення особа набуває право на майно, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов, який спрямований на захист цивільних прав позивача та який пов'язаний з оформленням права власності на спадкове майно, фактично є різновидом негаторного позову, а тому з урахуванням суті цього спору, характеру правовідносин, суб'єктного складу сторін, підстав та предмету позову цей спір є приватно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спрямований на захист майнових прав позивача; такий позов підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 2 та 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження у адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (пункт 6 частини першої цієї статті).
Отже, з огляду на положення частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», саме до юрисдикції загального суду, що здійснює її розгляд за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного судочинства.
На переконання судді, у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу про визнання протиправними дії, зобов'язання зняти арешт та вчинити дії необхідно відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Згідно із частиною п'ятою статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України слід роз'яснити позивачу, що розгляд даного спору віднесений до юрисдикції Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Крім того, відповідно до пункту третього частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
ОСОБА_1 за подання до суду позовної заяви сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №МКЕВ-5ВВН-Т33М-29Е5 від 30.10.2025, який зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України, що стверджується відповідною випискою.
Оскільки у відкритті провадження у справі відмовлено, сплачена сума судового збору може бути повернута за клопотанням особи, яка його сплатила.
Керуючись пунктом 1 частини першої, частиною п'ятою, шостою статті 170, статтями 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дії, зобов'язання зняти арешт та вчинити дії.
Роз'яснити позивачу, що вона з вказаними вимогами має право звернутися до Луцького міськрайонного суду Волинської області, а також, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати особі, яка її подала.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання суддею шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.І. Смокович