м. Вінниця
07 листопада 2025 р. Справа № 120/4298/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання дій та бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1, ДСА України), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2, ТУДСА в Дніпропетровській області) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю бездіяльності відповідача 1 щодо незабезпечення територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. та дій відповідача 2 щодо нарахування та виплати судді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн.
Ухвалою суду від 07.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі. Даною ухвалою також надано відповідачам строк на подання відзиву та витребувано докази.
14.04.2025 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву та витребувані судом докази, в якому відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, так як встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадовою окладу судді місцевого суду, але не встановлює конкретного розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього, тому необхідно враховувати положення інших нормативно-правових актів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадової окладу судді. Зазначили, що з 1 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді величиною 2102 гривень, визначено Законом України "Про державний бюджет України на 2025 рік". Ці Закони є чинними та неконституційними у встановленому порядку не визнавались, а відтак, підлягають застосуванню при виплаті позивачу суддівської винагороди.
22.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача 2 надійшло клопотання про долучення доказів, зокрема, акцентовано увагу суду на застосуванні позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного суду від 24.04.2025 у справі 240/9028/24, в аналогічних правовідносинах.
Згідно із частиною 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі було доставлено відповідачу 1 до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.
Втім, як у встановлений судом строк, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач 1 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №640/22958/21 дійшов висновку, що довідка про доставку електронного листа є допустимим доказом, що підтверджує вручення стороні судового рішення, надісланого в електронній формі.
Відповідно до положень частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 01.08.2016 №321/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Наказом голови Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області №163-К від 04.08.201 зараховано до штату Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
За період роботи з 01.01.2025 по 31.03.2025 позивачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року 3028,00 грн.
Позивач не погоджується з такими діями відповідача, а тому звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до положень статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спеціальним законом з питання визначення суддівської винагороди є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), частиною 1 статті 135 якого передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Як передбачено приписами статтею 4 Закону №1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом, а зміни можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону №1402-VIII.
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII (що за Рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року у справі №4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Положеннями частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, встановленого частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Приписами статті 136 Закону №1402-VIII визначено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Згідно з частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Спірним у межах цієї справи є питання застосування до розрахунку суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді у період з 01.01.2025 по 31.03.2025 в розмірі 2102 грн.
Суддівську винагороду позивача за оскаржуваний період обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Вказана обставина не заперечувалась сторонами по справі.
Суд зауважує, що наведені приписи Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області діяло на законних підставах.
Суд також зазначає, що безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів, як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина, встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24.
З огляду на наведене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 240/9028/24 відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що здійснюючи позивачу нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн., Державна судова адміністрація України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795).
Відповідач: Територіальне управління державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (просп. Д. Яворницького, 57, кв. 301, м. Дніпро, 49000, ЄДРПОУ 26239738).
Рішення суду складено 07.11.2025.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна