Справа № 638/13332/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1919/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст.408 КК України
05 листопада 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м.Харкова від 30 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -
Вироком Шевченківського районного суду м.Харкова від 30.06.2025 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Козіївка, Краснокутського району Харківської області, громадянина України, з вищою освітою (Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба), військовослужбовця військової служби за контрактом, станом на 06.03.2022 у званні капітан, неодружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, раніше не судимий, остання адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано у строк відбування покарання ОСОБА_7 строк попереднього ув'язнення, тобто з 22.08.2023 (з моменту фактичного затримання) по 24.08.2023, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахується з моменту фактичного приведення вироку до виконання.
До набрання вироком суду законної сили ОСОБА_7 запобіжний захід залишено без змін.
Заставу в розмірі 214 720 грн. 00 коп, внесену 24.08.2023 року на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківський області за ОСОБА_7 після набрання вироком законної сили ухвалено повернути заставодавцю - ОСОБА_9 .
Цим вироком встановлено, що відповідно до витягу із наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 02.09.2019 №219 Капітана ОСОБА_7 , який прибув для подальшого проходження військової служби з військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_3 , зарахованого наказом Міністра оборони України від 23.08.2019 №483 на посаду ад'юнкта науково-організаційного відділу з 01.09.2019 на денну форму навчання строком на 4 роки, зараховано до списків змінного складу університету на всі види забезпечення згідно атестатів.
Згідно з витягом із наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) № 47 від 24.02.2022 капітан ОСОБА_7 , ад?юнкт штатного науково-організаційного відділу університету, вважається таким, що справу та посаду ад?юнкта штатного науково-ораганізаційного відділу університету здав та перебуває в розпорядженні начальника ХНУПС ім. І. Кожедуба з 24.02.2022.
Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ОСОБА_7 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов?язки та бути готовим до виконання завдань, пов?язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов?язків, та про зроблені йому зауваження зобов?язаний доповідати безпосередньому начальникові. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов?язком громадян України.
Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов?язків, зобов?язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов?язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов?язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно з вимогами ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України виїзд військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв?язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено по теперішній час.
Однак, ОСОБА_7 , перебуваючи в розпорядженні начальника ХНУПС ім. І. Кожедуба, 06.03.2022 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин, незаконно вирішив ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов?язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин, 06.03.2022 самовільно залишив розташування військової частини, яка на той момент розташовувалась в ХНУПС ім. І. Кожедуба, за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводячи свій злочинний умисел до кінця ОСОБА_7 в період з 06.03.2022 по 22.08.2023 (до моменту коли він був затриманий в порядку ст. 208 КПК України), в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами розташування особового складу ХНУПС та проводив час на власний розсуд, не пов?язуючи його з виконанням обов?язків військової служби та без поважних причин.
За час відсутності на службі ОСОБА_7 обов?язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд до 22.08.2023.
На зазначений вирок суду першої інстанції обвинуваченим ОСОБА_7 подана апеляційна скарга.
В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м.Харкова від 30.06.2025 та закрити кримінальне провадження з його обвинуваченням за ч.4 ст.408 КК України.
Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, обвинувачений вказує на невідповідність висновків суду, викладених у судовому засіданні, фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки у нього не було умислу ухилитись від проходження військової служби, йому не було відомо, що з 24.02.2022 його посада - ад'юнкт науково-організаційного відділу університету була скорочена та він перейшов у безпосереднє підпорядкування начальника ХНУПС ім. І. Кожедуба, у зв'язку з чим не вважав себе військовослужбовцем, вирішив залишити зброю і покинути територію університету в якості цивільної особи.
Крім того, апелянт зазначає, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, який за час проходження служби у ХНУПС ім. І. Кожедуба з 01.09.2019 план підготовки виконував у повному обсязі, має достатній рівень військово-технічної та інженерної підготовки, приймав участь у науковій і науково-технічній діяльності кафедри, вимогливий для себе, у спілкуванні зі старшим за військовим званнями витриманий, тактовий, в поліклінічне відділення КНП ОКПЛ №3 за амбулаторною допомогою не звертався, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту, думку прокурора, який вважав за необхідне залишити без задоволення подану апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та перевіривши оскаржуваний вирок, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягають, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що ставлять під сумнів винуватість обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Крім того, згідно положень ст.ст. 7, 17 та 22 КПК України, однією з засад кримінального провадження є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед ним їх переконливості.
При цьому суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, ухвалюючи обвинувальний вирок суд першої інстанції, з дотриманням норм ст.ст. 17, 22, 23 КПК України, повинен дослідити всі докази сторони обвинувачення, надати їм належну, логічну оцінку щодо об'єктивного спростування таких відомостей, виходячи з вимог ст. ст. 91, 94 КПК України, та за наявністю підстав - визнати такі докази неналежними, недопустимими чи недостовірними, що в свою чергу унеможливить вибірковість їх оцінки.
За змістом п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченого кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своїм правовим змістом кваліфікація діяння завжди обумовлена необхідністю доказування за допомогою кримінальних процесуальних і криміналістичних засобів двох обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу.
Правильна кваліфікація забезпечує реалізацію конституційного принципу законності у кримінальному судочинстві (ст. 129 Конституції України), гарантує охорону й здійснення прав і свобод людини і громадянина, виступає необхідною умовою призначення справедливого покарання.
При цьому, суд повинен керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України».
Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак, не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Зокрема, у справах, в яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину і виключають можливу відсутність умислу або інший його характер.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин.
Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені вимоги кримінального процесуального закону суд виконав в повному обсязі.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та вмотивованого висновку про доведеність пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення за ч.4 ст.408 КК України, а саме самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби (дезертирство), вчинене в умовах воєнного стану.
Надаючи оцінку апеляційним доводам обвинуваченого ОСОБА_7 щодо недоведеності його вини за пред'явленим обвинуваченням, колегія суддів бере до уваги правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №555/2067/18.
Зокрема, колегія суддів виходить із того, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Відповідно до усталеної судової практики щодо оцінки доказів, законодавець, згідно вимог КПК України, вимагає лише, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням, що у даному провадженні було дотримано.
Колегія суддів, дотримуючись вимог ст.ст.404-405 КПК України, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційних скарг сторони захисту, встановила, що суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, дослідив обставини та докази вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 кримінального правопорушення згідно пред'явленого обвинувачення і обґрунтовано дійшов висновку про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України.
На підтвердження винуватості ОСОБА_7 та доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення згідно пред'явленого обвинувачення, суд обґрунтовано послався на показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Зокрема, свідок ОСОБА_10 пояснив суду першої інстанції, що з 24.02.2022 до 06.03.2022 вони з капітаном ОСОБА_7 виконували завдання з охорони і оборони військових містечок ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме військового містечка № НОМЕР_2 на вулиці Динамівській та спортивного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_3 » також на АДРЕСА_1 . З капітаном ОСОБА_7 свідок був в однакових посадових обов'язках на той час, вони виконували накази двох старших офіцерів, полковника ОСОБА_14 та підполковника ОСОБА_15 . Свідок зазначив, що вони з ОСОБА_7 виконували завдання згідно розпоряджень цих офіцерів та охороняли військове містечко № НОМЕР_2 та спортивний комплекс «Зірка». До 06.03.2022 ніяких питань до ОСОБА_7 у свідка не виникало і у керівництва також. Але зранку, приблизно о 06.00 годині, обвинуваченому зателефонував полковник ОСОБА_16 , начальник факультету автоматизованих систем управління та наземного забезпечення польотів авіації, і повідомив, що той разом з іншими військовослужбовцями направляється для підсилення стрілецького батальйону №2 на Північну Салтівку. ОСОБА_7 повідомив свідку у зміну, в період якої обвинувачений відпочивав, що йому необхідно зібрати речі, оскільки завтра він вже направляється на ОСОБА_17 і близько о 12.00 год. він пішов збирати речі. Через чотири години ОСОБА_7 повинен був заступити на зміну, але не з'явився, свідок не зміг його знайти і почав йому телефонувати, але телефон був вимкнутий. Свідок ОСОБА_10 спитав у курсантів, з якими ОСОБА_7 стояв на посту, але вони його не бачили після того, як останній пішов збирати речі. Після цього свідок пішов на спортивний комплекс «Зірка» і спитав ще там у курсантів. Останні йому відповіли, що бачили ОСОБА_7 , який їм повідомив, що йому необхідно сходити до магазину, купити речі у зв'язку з направленням до Північної Салтівки, для чого він переодягнувся в цивільний одяг і пішов за межі території університету. Біля кабінету начальника кафедри свідок виявив речі капітана ОСОБА_7 , які знаходились у сумці, а саме військовий одяг та зброя: автомат Калашникова, магазини та набої до нього, пістолет, 2 магазини та кобура. Після цього свідок зателефонував старшим офіцерам ОСОБА_18 та ОСОБА_15 і доповів ситуацію відносно ОСОБА_7 , відніс їм зброю. Також свідок зателефонував полковнику ОСОБА_16 і повідомив про відсутність ОСОБА_7 та виявлення його речей. Також свідок зателефонував батьку ОСОБА_7 , але той відповів, що не знає де його син. Після цих подій свідок ОСОБА_7 більше не бачив.
Також свідок ОСОБА_10 зазначив під час свого допиту в суді першої інстанції, що, коли він заступав на охорону та оборону військового містечка разом з ОСОБА_7 , свідок був у званні капітан на посаді ад'юнкта штатного відділу науково-організаційного відділу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, тобто того самого відділу, де займав посаду і ОСОБА_7 , тільки на різних кафедрах і факультетах. Наказ щодо виконання обов'язків по охороні та обороні військового містечка доводився в усній формі, хто саме не пам'ятає. Вже під час виконання цього наказу підпорядкування було старшим офіцерам ОСОБА_18 та ОСОБА_15 . Зазначив, що під час виконання обов'язків по охороні та обороні містечка і до залишення служби ОСОБА_7 не висловлював будь-які претензії до командування, не скаржився та не виявляв невдоволення стосовно відношення військової частини. Також свідок пояснив, що полковник ОСОБА_16 , начальник факультету автоматизованих систем управління та наземного забезпечення польотів авіації, ймовірно був офіцером, якому також підпорядковувався ОСОБА_7 , оскільки командування факультету ОСОБА_7 виїхало на Північну Салтівку. Свідок також пояснив, що виведення посади ад'юнкта у зв'язку з введенням воєнного стану поза штат означає, що особа переходить у безпосереднє підпорядкування начальника університету. При цьому свідок зазначив, що він також був направлений на Північну Салтівку в цей період, але через 2 місяці він був знову призначений на посаду ад'юнкта. Під час війни або воєнного стану, оскільки продовження навчання неможливе, ад'юнкти мають бути розподілені на посади, і призначатися на посади викладача, наукового співробітника тощо, та виконувати завдання згідно своїх посад. Але через два місця було прийнято рішення про продовження навчання в університеті і свідка разом з іншими військовослужбовцями знову призначили на посади ад'юнктів. Під час перебування на посаді ад'юнкта також виконуються обов'язки військової служби.
Свідок ОСОБА_11 пояснив під час свого допиту в суді першої інстанції, що з 24.02.2022 він перебував на виконанні завдань по охороні та обороні містечка. Від колег дізнався, що ОСОБА_7 залишив місце служби, залишив зброю на посту, де виконував свої обов'язки. Моральний стан військовослужбовців на той час був тривожним у зв'язку з постійними авіаційними нальотами ворога. Особисто свідок ОСОБА_7 не телефонував, бо бачив, що обвинувачений був не на зв'язку в телефонному режимі, але зі слів товаришів дізнався, що його шукали, в тому числі і телефонували. Зовнішнього тиску або загроз з боку командування щодо підлеглих військовослужбовців в цей час не було. Як зазначив свідок, військовослужбовцям регулярно доводилась інформація щодо положень нормативних актів, пов'язаних з військовою службою, в тому числі на командирських інформуваннях, також і під особистий підпис. ОСОБА_7 на той час ставився відповідально до всіх наказів, які віддавалися, виконував їх вчасно, ніяких зауважень, порушень, заперечень в жодному випадку не було. Свідок особисто бачив як ОСОБА_7 перебував на території Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба до 05.03.2022 декілька разів, а саме біля головного навчального корпусу. Як залишав ОСОБА_7 територію університету свідок не бачив. 23.02.2022 ввечері був сигнал тривоги, за яким зібрали всі підрозділи університету. Потрібно було з'явитись на територію місця служби і отримати зброю, а далі вже виконувати накази по підпорядкуванню.
Допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_12 пояснив, що після повномасштабного вторгнення на територію України Російської Федерації весь особовий склад ад'юнктів та докторантів був виведений поза штат і їх залучили до охорони адміністративних будівель на території унівеситету, а саме охорони території спортивного комплексу та їдальні. 06.03.2022 свідку стало відомо про зникнення ОСОБА_7 з місця служби. Були заходи щодо з'ясування його місця знаходження, проте, невдалі, на телефонні дзвінки ОСОБА_7 не відповідав. Станом на 24.02.2022 свідок перебував на посаді ад'юнкта науково-організаційного відділу університету, тобто, того ж відділу, де займав посаду і обвинувачений, який розташовувався на території університету. Організація служби організовувалась таким чином, що необхідно було позмінно здійснювати позиції зі спостереження, був інструктаж командира підполковника ОСОБА_15 , якому був безпосередньо підпорядкований свідок. Прізвище командира, який доводив наказ, що передував його виконанню, по здійсненню охорони та оборони території свідок не пам'ятає. Під час несення служби після 24.02.2022 свідок особисто бачив ОСОБА_7 зі зброєю під час чергування на території університету. Ознак занепокоєння, які б не відповідали обстановці, що була на той час, свідок з боку ОСОБА_7 не бачив. Свідок пояснив, що з 24.02.2022 був в одному підрозділі разом ОСОБА_7 , який організаційно окремо не виділявся, але вони були передані у підпорядкування командира, який відповідав за охорону цього містечка. Також, чув, що обвинуваченого планували направити у зведений підрозділ до дислокації на рубежі м. Харків. Зазначив, що випадків невиконання наказів ОСОБА_7 під час несення служби не було, з боку колег обвинувачений характеризувався позитивно, ніяких сумнівів щодо виконання ним обов'язків не виникало. Свідок також зазначив, що виконував накази підполковника ОСОБА_15 , адже останній призначений на посаду виконуючого обов'язки заступника керівника по охороні і обороні військового містечка №6, і свідка разом з іншими було передано в підпорядкування цієї особи, що було доведено в усній формі під час інструктажу за участю ОСОБА_15 . Щодо залишення зброї на території університету ОСОБА_7 свідок дізнався від капітана ОСОБА_10 . Свідок також підтвердив, що йому було відомо (особисто письмового документу він не бачив), що станом на 24.02.2022 його посаду ад'юнкта виведено поза штат університету, але потім, як він пояснив, він повернувся на цю посаду через 2 місяці.
Свідок ОСОБА_13 надавав в суді першої інстанції показання про те, що на початку повномасштабного вторгнення рф на територію України він перебував на посаді офіцера юридичної служби Харківського університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. На початку березня, в перших числах, свідку повідомили, що ОСОБА_7 залишив самовільно військову частину і не повернувся, у зв'язку з чим. за наказом начальника університету було призначено службове розслідування за цим фактом на підставі наказу Міністерства оборони України №608. За результатом службового розслідування свідку принесли Акт службового розслідування і проект наказу про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення місця розташування для того, щоб перевірити на відповідність вимогам чинного законодавства. Свідок перевірив вказані документи. Зазначив, що на момент закінчення досудового розслідування ОСОБА_7 не повернувся до місця розташування. Свідок повідомив, що йому не доводилась інформація про те, що на початку березня 2022 посада ад'юнкта була скорочена.
Вищезазначені свідки у цьому кримінальному провадженні були попереджені судом про кримінальну відповідальність за надання завідома неправдивих показань і стороною захисту не надано будь-яких об'єктивних доказів, що свідки надавали завідомо неправдиві показання та мають особисту зацікавленість щодо розгляду цього кримінального провадження чи вони мають намір обмовити обвинуваченого.
Будь-яких доказів про те, що свідки не могли пам'ятати події, які мали місце згідно формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обвинуваченим та його захисником суду апеляційної інстанції не надано, у зв'язку з чим у колегії суддів відсутні процесуальні підстави ставити під сумнів зазначені вище показання свідків.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст.7, ч. 1 ст.26 КПК України, однією із загальних засад кримінального провадження є диспозитивність, яка полягає у вільному використанні суб'єктами кримінального провадження своїх процесуальних прав в межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Отже, сторона захисту у змагальному процесі не була позбавлена можливості також задавати свідкам питання, у тому числі з метою підтвердження версії щодо необізнаності ОСОБА_7 про те, що він перебуває у розпорядженні начальника ХНУПС ім. І. Кожедуба з 24.02.2022, і про виконання наказу про виконання Наказу що обов'язків по охороні та обороні військового містечка.
Обвинуваченим та його захисником не надано суду доказів, які б свідчили про особисту зацікавленість вищезазначених свідків у розгляді цього кримінального провадження, оскільки ці свідки ретельно допитувалися в ході судового розгляду в суді першої інстанції, вони надавали детальні показання щодо обставин, пов'язаних із вчиненим ОСОБА_7 кримінального правопорушення за ч.4 ст.408 КК України, попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а тому підстав вважати, що свідки мають намір оговорювати обвинувачену немає.
Крім того, свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтвердили під час їх допиту в суді першої інстанції, що накази командирів, яким вони підпорядковувались, доводились до особового складу військової частини в усній формі. При цьому за показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12 вбачається, що вони також перебували станом на 24.02.2022 на посадах ад'юнктів науково-організаційного відділу і сумнівів щодо виконання ними службових обов'язків після скорочення їх посад у останніх не виникало.
Більш того, свідок ОСОБА_10 повідомив в суді першої інстанції, що ОСОБА_7 разом з ним до 06.03.2022 також охороняв військове містечко і при цьому обвинувачений не висловлював будь-які претензії до командування, не скаржився та не виявляв невдоволення.
Також, відсутність зауважень з боку командування до ОСОБА_7 щодо виконання наказів підтвердили в суді першої інстанції при своєму допиті свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Згідно ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу, а тому апеляційна скарга в цій частині є необґрунтованою та безпідставною.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що показання свідків, попереджених про кримінальну відповідальність і безпосередньо допитаних під час судового розгляду, є стабільними протягом усього розгляду і узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження, які в свою чергу свідчать про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Крім того, судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку відомості, що містяться у:
- копії повідомлення про виявлене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 та ст. 429 КК України (вих.№ 575 від 12.03.2022 року), згідно з яким посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомлено ТУ ДБР, розташоване у м. Полтаві, про те, що під час виявлення причин, передумов і обставин злочинів та інших правопорушень встановлено наступне: 07.03.2022 під час ведення бойових дій та надання відсічі від окупаційних підрозділів країни агресора Російської Федерації по обороні міста Харкова самовільно з бойових позицій залишив поле бою капітан ОСОБА_7 . Зброя знаходиться в розташуванні підрозділу. На даний час місце знаходження капітана ОСОБА_7 не відомо;
- витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62022170020000151 від 15.03.2022, з якого вбачається, що 15.03.2022 внесені відомості за повідомленням правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: «на адресу Другого СВ ТУ ДБР у м. Полтаві надійшло повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно якого 07.03.2022 ад'ютант науково-організаційного відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 капітан ОСОБА_7 самовільно залишив місце служби з метою ухилитись від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану та в бойовій обстановці, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України»;
- копії витягу із наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) № 219 від 02.09.2019, відповідно до якого капітана ОСОБА_7 , який прибув для подальшого проходження військової служби з військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_3 , зарахованого наказом Міністерства оборони України від 23.08.2019 № 483 на посаду ад'юнкта науково-організаційного відділу Харківського національного університету Повітряних Сил з 01.09.2019 на денну форму навчання строком на 4 роки, з 01.09.2019 року зараховано до списків змінного складу університету, на всі види забезпечення згідно атестатів та вважається таким, що з 01.09.2019 року приступив до виконання службових обов'язків;
- копії контракту про проходження громадянами України військової служби У Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, укладеного між ОСОБА_19 та Міністерством оборони України в особі ТВО начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба полковника ОСОБА_20 , наданою стороною обвинувачення. Згідно положень контракту громадянин України (військовослужбовець) ОСОБА_7 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби і добровільно бере на себе зобов'язання, зокрема: проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку дії контракту, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк контракту відповідно до вимог, визначених п.2 ч.9 ст.23 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу»; знати і сумлінно виконувати службові обов'язки за посадами, які займатиме протягом строку контракту, а також особливі обов'язки, визначені статутами Збройних Сил України. Контракт був укладений 23.06.2021 зі строком дії за погодженням сторін на 3 роки;
- копії додатка №3 до наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил від 28.08.2021 №1376 «Розпорядок роботи управління (штабу, центрів), загальноуніверситетських кафедр та факультетів Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на 2021-2022 навчальних рік», де зазначені щоденні основні та додаткові заходи, що проводились на постійній основі, де пунктом 10 визначено командирське інформування офіцерів військовослужбовців за контрактом;
- копії витягу із наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) № 47 від 24.02.2022 року, відповідно до якого капітан ОСОБА_7 , посада якого скорочена у зв'язку з введенням воєнного стану, вважається таким, що справи та посаду ад'юнкта науково-організаційного відділу Харківського національного університету здав та перебуває у безпосередньому підпорядкуванні начальника Харківського національного університету Повітряних Сил з 24.02.2022;
- копії наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (з основної діяльності) «Про переведення особового складу університету на казармений режим» № 42 від 24.02.2022, відповідно до якого особовий склад університету з 24.02.2022 року переведено на казармений режим;
- копії книги обліку тимчасово відсутнього та тимчасово прибулого особового складу (офіцери) Харківського національного університету Повітряних Сил за номенклатурою 2022 року № 350/176/24-130, з якої вбачається, що ОСОБА_7 самовільно залишив військову частину (університет) (наказ по частині №60 від 07.03.2022);
- копії витягу із наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) № 60 від 07.03.2022 року, відповідно до якого капітана ОСОБА_7 , який перебуває у розпорядженні начальника Харківського національного університету Повітряних Сил, колишнього ад'юнкта штатного науково-організаційного відділу, який 07.03.2022 самовільно залишив військову частину (університет) вважати тимчасово відсутнім з 07.03.2022 та зняти зі всіх видів забезпечення, підстава Інструкція №333 від 26.05.2014 та рапорт начальника факультету;
- копії рапорту начальника льотного факультету полковника ОСОБА_21 від 06.03.2022 року, відповідно до якого останній просить призначити проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення місця розташування в умовах воєнного стану ад'юнктом кафедри повітряної навігації та бойового управління авіацією льотного факультету капітаном ОСОБА_7 ;
- копії доповіді за підписом ТВО начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба А. Бережного Командувачу Повітряних сил Збройних Сил України, ВЧ НОМЕР_3 (начальнику ІНФОРМАЦІЯ_5 ), начальнику ІНФОРМАЦІЯ_6 від 07.03.2022 (вих.№176/705) про самовільне залишення військової частини військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема, ОСОБА_22 , який самовільно залишив позицію (без зброї). Місце знаходження військовослужбовців не відомо. На телефонні дзвінки військовослужбовці та їх родичі не відповідають;
- копії наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (з адміністративно-господарської діяльності) «Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення місця розташування в умовах військового стану № 301 від 07.03.2022, відповідно до якого з метою з'ясування причин та обставин самовільного залишення місця розташування в умовах військового стану капітаном ОСОБА_7 призначено службове розслідування.
- акту службового розслідування від 08.04.2022, відповідно до п.5 якого встановлено, що 06.03.2022 капітан ОСОБА_7 самовільно залишив місце служби в умовах воєнного стану, чим здійснив правопорушення, передбачене частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України. Також порушив вимоги абзацу 2 та 3 статті 11 статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, яка покладає на військовослужбовця обов?язок свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок та бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим відповідно. Причинами скоєння 06.03.2022 року капітаном ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України, не виконання вимог статті 11 статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України є особиста недисциплінованість даного військовослужбовця. Вина старшого капітана ОСОБА_7 доведена матеріалами службового розслідування та фактичними обставинами і виражається у формі прямого умислу;
- наказі начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення місця розташування в умовах військового стану» № 203 від 02.05.2022, з якого вбачається, що розслідуванням встановлено наступне: 06.03.2022 приблизно о 17.00 черговим їдальні адьюнктом (штатним) науково-організаційного відділу капітаном ОСОБА_10 було виявлено відсутність на військовій службі ад?юнкта кафедри повітряної навігації та бойового управління авіацією капітана ОСОБА_7 . Пошуки на території військового містечка №l та військового містечка №2 результатів не дали. На телефоні дзвінки не відповідав. На даний час місце знаходження капітана ОСОБА_7 невідомо, мобільний номер знаходиться поза зоною досяжності. Також відповідно до наказу необхідно направити акт та матеріали службового розслідування до ТУ ДБР у м. Полтаві та організувати проведення додаткових занять з підпорядкованим особовим складом факультетів щодо вивчення вимог статей КК України з метою недопущення подібних випадків в подальшому та притягнення винних до відповідальності;
- копіях витягів із наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) № 304 від 15.04.2022 року та наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) № 103 від 19.04.2022 року, відповідно до яких призупинено військову службу та дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України капітану ОСОБА_7 , з 15.03.2022 та з 15.03.2022 виключено його зі списків особового складу університету;
- витязі із послужного списку капітана ОСОБА_7 № 01/506 від 08.06.2022, з якого вбачається, що ОСОБА_7 добровільно призваний на військову службу до Харківського університету Повітряних Сил через Харківський військовий ліцей ще в серпні 2011 року, після закінчення Харківського університету Повітряних Сил в 2016 році перебував на посаді помічника керівника польотами групи управління польотами до 01.0.2019, потім був призначений на посаду ад'юнкта науково-організаційного відділу вказаного вище університету;
- довідці військово-лікарської комісії № 47 від 25.01.2019 року, згідно з якою старшого лейтенанта ОСОБА_7 визнано придатним до вступу в Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба;
- протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 22.08.2023, згідно з яким ОСОБА_7 фактично затримано 22.08.2023 року о 16 год. 30 хв. у м.Харкові, вул. Євгена Котляра, буд.7.
При цьому, судом першої інстанції в основу обвинувального вироку було покладено досліджені письмові докази, які у своїй сукупності доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Крім того, судом першої інстанції за наслідком досліджених вищезазначених показань свідків та письмових доказів правильно було встановлено, що на день вчинення злочину ОСОБА_7 був військовослужбовцем, а отже і суб'єктом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, що додатково підтверджується відомостями копії витягу з наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (по стройовій частині) № 219 від 02.09.2019, копії контракту про проходження громадянами України військової служби У Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, укладеного 23.06.2021 між ОСОБА_7 та МОУ в особі ТВО начальника ХНУПС ім. І. Кожедуба полковника ОСОБА_20 , копії витягу із наказу начальника ХНУПС ім. І. Кожедуба (по стройовій частині) № 47 від 24.02.2022, наказу начальника ХНУПС ім. І. Кожедуба (з основної діяльності) «Про переведення особового складу університету на казармений режим» № 42 від 24.02.2022, витягу із послужного списку капітана ОСОБА_7 № 01/506 від 08.06.2022, довідки військово-лікарської комісії № 47 від 25.01.2019.
Окрім цього, колегія суддів ставиться критично до доводів сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_7 не був ознайомлений з наказами начальника ХНУПС ім. І. Кожедуба № 47 від 24.02.2022 та № 42 від 24.02.2022, оскільки свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 під час свого допиту в суді першої інстанції підтвердили, що накази командирів доводились до особового складу військової частини в усній формі, а також свідок ОСОБА_10 зазначив, що ОСОБА_7 разом з ним охороняв військове містечко до 06.03.2022 і обвинувачений не висловлював будь-які претензії до командування, не скаржився та не виявляв невдоволення.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість доводів сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_7 правомірно не вважав себе на той час військовослужбовцем, оскільки такі твердження спростовується дослідженими судом доказами, які не суперечать один одному і знаходяться у взаємозв'язку.
Належить також зазначити, що за своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.
З оскаржуваного вироку вбачається, що ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, тобто у самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби (дезертирство), вчинене в умовах воєнного стану.
Об'єктом цього кримінального правопорушення є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби.
Суб'єктом злочину може бути лише військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу.
Об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у: 1) самовільному залишенні військової частини або місця служби; 2) нез'явленні на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб'єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
Суб'єктивна сторона дезертирства завжди характеризується прямим умислом. Крім того, обов'язковою ознакою цього складу кримінального правопорушення є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.
Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.
Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною. Обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
Вищезазначені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 336/5209/22 (провадження № 51-4750км23).
Колегією суддів під час перевірки матеріалів цього кримінального провадження встановлено, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
При цьому суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами передбачених законом їхніх прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у кримінальному провадженні, крім іншого, у суді допитав засудженого, свідків та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для забезпечення повного та неупередженого судового розгляду.
Як зазначалося вище, під час свого допиту в суді першої інстанції свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтвердили, що накази командирів, яким вони підпорядковувались, доводились до особового складу військової частини в усній формі.
Крім того, свідок ОСОБА_10 в суді першої інстанції пояснив, що ОСОБА_7 разом із ним охороняв військове містечко, але 06.03.2022, приблизно о 06.00 годині, обвинуваченому зателефонував начальник факультету автоматизованих систем управління та наземного забезпечення польотів авіації, і повідомив, що той разом з іншими військовослужбовцями направляється для підсилення стрілецького батальйону АДРЕСА_4 . У цей же день, близько 12.00 год., ОСОБА_7 повідомив свідку ОСОБА_10 , що йому необхідно зібрати речі. При цьому, через чотири години ОСОБА_7 повинен був заступити на зміну, але не з'явився та свідок не зміг його знайти, у зв'язку з чим почав телефонувати обвинуваченого, але телефон був вимкнутий. Також свідок повідомив суду, що ним було встановлено, що обвинувачений у цивільному одязі залишив територію університету та в подальшому біля кабінету начальника кафедри свідком було виявлено речі обвинуваченого ОСОБА_7 , які знаходились у сумці, а саме військовий одяг та зброя: автомат Калашникова, магазини та набої до нього, пістолет, 2 магазини та кобура.
Належить також врахувати пояснення самого обвинуваченого ОСОБА_7 , який в судах першої та апеляційної інстанції підтвердив, що залишив територію ХНУПС ім. І. Кожедуба, оскільки не вважав себе військовослужбовцем та не бажав в подальшому проходити військову службу.
Разом з цим, враховуючи наявність вищезазначених письмових доказів та показань свідків, на переконання колегії суддів, обвинувачений не міг усвідомлювати, що залишає місце несення військової служби без дозволу командування та поважних причин, оскільки після отримання зранку наказу начальника факультету про його направлення на наступний день на інше місце дислокації, з метою підсилення стрілецького батальйону №2, під час наданого часу на відпочинок ОСОБА_7 скористався нагодою, переодягнувся у цивільний одяг, залишив військовий одяг та зброю у сумці, вимкнув мобільний телефон і покинув територію університету.
Колегія суддів також враховує, що обвинуваченого ОСОБА_7 було затримано лише 22.08.2023, тобто майже через півтора роки після його залишення місця служби 06.03.2022. При цьому, впродовж всього цього часу ОСОБА_7 не намагався зв'язатись із командуванням військової частини, повідомити про своє місце перебування чи зазначити про намір повернутись до військової служби через певний час, а, навпаки, вимкнув свій мобільний телефон та намагався вжити усіх дій, що могли перешкодити встановити його місцезнаходження.
Також ОСОБА_7 протягом цього часу не звертався і до правоохоронних органів з метою припинення своїх протиправних дій та повернення на військову службу, що додатково свідчить про намір обвинуваченого ухилитися від військової служби взагалі, назавжди.
Отже, на переконання колегії суддів, зазначені обставини поза розумним сумнівом свідчать про наявність мети у обвинуваченого на ухилення від військової служби не тимчасово, а назавжди, що підтверджує правильність висновків суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, а тому колегія суддів критично ставиться до апеляційних доводів сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вмотивованого та обґрунтованого висновку, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.408 КК України, оскільки у вироку суду першої інстанції в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 за пред'явленим обвинуваченням, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України.
В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, встановив і зазначив місце та спосіб вчинення злочину.
Належить також зазначити, що ч.2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена «поза розумним сумнівом». Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Колегія суддів звертає увагу, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Кожен доказ має підтверджувати певну обставину, яка має значення для конкретного кримінального провадження, і лише сукупність усіх доказів, оцінених судом відповідно до ст. 94 КПК України, у своєму взаємозв'язку доводять винуватість чи невинуватість особи. Тобто, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Судом першої інстанції повністю дотримані вимоги чинного законодавства, досліджено усі обставини кримінального провадження та оцінено надані докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку, можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки стороною захисту не доведено наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та закриття кримінального провадження, з урахуванням доводів, наведених в апеляційних скаргах сторони захисту.
Тобто, апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_7 не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях останнього складу злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, а тому на переконання колегії суддів, така позиція апелянта пов'язана з обраним способом захисту, що обумовлює необхідність відмови у задоволенні поданої апеляційної скарги в цій частині.
Отже, версія та доводи сторони захисту про незгоду з оскаржуваним вироком в частині визнанням ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, суперечливість та відсутність достовірних доказів на підтвердження вини обвинуваченого у інкримінованому йому злочині, на переконання колегії суддів, мають суто суб'єктивний і безпідставний характер, оскільки під час судового розгляду в суді першої інстанції об'єктивно встановлено, що 06.03.2022 ОСОБА_7 самовільно залишив розташування військової частини, яка на той момент розташовувалась в ХНУПС ім. І. Кожедуба, за адресою: АДРЕСА_1 , з метою назавжди ухилитися від військової служби та до 22.08.2023 проводив час на власний розсуд, не пов?язуючи його з виконанням обов?язків військової служби та без поважних причин.
Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлена кримінальна відповідальність за вчинені обвинуваченим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 4 ст. 408 КК України.
Колегія суддів розцінює не визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України, як обраний засіб захисту від пред'явленого обвинувачення і бажання уникнути відповідальності за скоєне.
Судом першої інстанції також повністю дотримані вимоги чинного законодавства, досліджено усі обставини кримінального провадження та оцінено надані докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку, можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Стороною захисту не доведено наявність підстав для виправдання обвинуваченого за пред'явленим обвинуваченням чи скасування оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, наведених в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 .
Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, характер та суспільну небезпеку вчиненого злочину і обставини його вчинення, характер дій обвинуваченого, обстановку та спосіб вчинення злочину, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочину, а також відомості про особу обвинуваченого.
Згідно вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У відповідності до ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання ОСОБА_7 покарання суд діяв з дотриманням вимог ст.ст.50,65 КК України, а саме.
Суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину, та відомості про особу обвинуваченого, який є громадянином України, неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей та осіб похилого віку не має, з 01.08.2011 добровільно призваний на військову службу до Харківського університету Повітряних Сил, з 2016 по 2019 роки проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді помічник керівника польотами групи управління польотами в/ч НОМЕР_1 , з 01.09.2019 по 24.02.2022 займав посаду ад'юнкта науково-організаційного відділу Харківського національного університету Повітряних Сил, у званні капітан, при медичному огляді ВЛК у 2019 році визнаний придатним до вступу в університет, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.
Обставини, на які посилається апелянти, в тому числі на позитивну характеристику з останнього місця служби, з урахуванням відсутності будь-яких обставин, що пом'якшують покарання, на переконання колегії суддів, не є достатніми підставами для призначення обвинуваченому мінімального покарання, що передбачене санкцією ч.4 ст.408 КК України.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд призначив явно несправедливе покарання через надмірну його суворість не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного вироку в апеляційному порядку.
Цих відомостей не надано стороною захисту і під час апеляційного розгляду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що призначення винній особі певного виду та розміру покарання є виключно дискреційним повноваженням суду.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 в умовах воєнного стану незаконно перебував поза межами розташування особового складу військової частини та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби і без поважних причин, що не лише не сприятиме запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки, породить в них впевненість в тому, що можна відмовитися захищати Батьківщину, не виконувати накази командирів, залишати місце служби і реального покарання за це не настане. Це може призвести, до підриву військової дисципліни у військах, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
За таких обставин, апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримані його захисником під час апеляційного розгляду, про необґрунтовану суворість призначеного покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років, на думку колегії суддів, - є безпідставними, оскільки судом першої інстанції належно враховані фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, якими належним чином обґрунтовані вид та розмір призначеного покарання.
З огляду на викладене, суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання, яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та запобігання скоєння нею, а також іншими особами, нових кримінальних правопорушень, що повністю відповідає вимогам ст.ст.50,65 КК України.
При цьому, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування чи зміни судового рішення при перевірці цього кримінального провадження, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Шевченківського районного суду м.Харкова від 30 червня 2025 року стосовно ОСОБА_7 -залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий -
Судді :