Справа № 635/777/23
Провадження № 2/635/
07 листопада 2025 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Березовської І.В.
за участю прокурора Костогризова О.В.
секретаря судових засідань Панаса О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Покотилівка Харківського районного суду Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (Харківська обласна державна адміністрація), третя особа: Державне підприємство «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України, до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду,
Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (Харківська обласна державна адміністрація) звернувся до суду з позовом, яким просить усунути перешкоди Харківській обласній військовій (державній) адміністрації у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га, яка розташована на території Харківського району Харківської області, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України»; встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, після набрання рішенням про задоволення позову законної сили, воно є підставою для: скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га; державної реєстрації права державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га за Харківською обласною військовою (державною) адміністрацією та права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га за Державним підприємством «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України».
Позов мотивованим тим, що 30 листопада 2021 року до Харківської окружної прокуратури надійшло звернення ГО «Українська природоохоронна група» № 1539/2021 від 27 листопада 2021 року щодо факту грубого порушення природоохоронного законодавства, який полягає у виділенні у приватну власність земельних ділянок в межах ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка». Харківською окружною прокуратурою встановлено, що біля села Бобрівка Харківського району Харківської області розташований ботанічний заказник місцевого значення «Альошкина балка» площею 6 га, створений на підставі рішення облвиконкому № 144 від 20 травня 1991 року. Відповідно до охоронного зобов'язання відповідальним за збереження вказаного заповідного об'єкту визначено Державне підприємство «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України» (далі ДП «Кутузівка»). Відповідно до державного акту на постійне користування серії І-ХР № 002291 від 22 серпня 2000 року землі загальною площею 3574 га, в т.ч. землі ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка», надано в постійне користування ДП «Кутузівка». 28 липня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право постійного користування ДП «Кутузівка» на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0354, яка складає більшу частину ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка». Відповідно до пункту 2.1 Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Альошкина балка» заказник оголошений з метою збереження і відтворення природного комплексу рідкісних та зникаючих видів рослин. Згідно вказаного положення на території заказника забороняється знищення та зміна видового складу рослинності без відповідних обґрунтувань наукових закладів. Незважаючи на це, на підставі розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації № 3873 від 02 квітня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 » передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 та в подальшому видано державний акт про право власності ЯЛ № 180036 від 21 жовтня 2010 року. 06 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084. Право власності ОСОБА_1 зареєстровано в Реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 вересня 2017 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36940251. Згідно з інформацією департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної адміністрації земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 орієнтовно знаходиться у межах ботанічного заказника «Альошкина балка». З метою перевірки щодо місцезнаходження спірної земельної ділянки окружною прокуратурою направлено запит до Інституту географії НАН України щодо надання висновку про перебування низки земельних ділянок, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084, в межах ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка». Відповідно до висновку, викладеного у листі директора інституту географії НАН № 01-03/166 від 15 грудня 2022 року, земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 повністю знаходиться в межах ботанічного заказника «Альошкина балка». Крім того, вивченням офіційного веб-порталу Держгеокадастру України за посиланням: https://map.land.gov.ua/, на якому розміщена Публічна кадастрова карта, з урахуванням шару «Природно-заповідний фонд», встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 знаходиться в межах ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка». Відтак, земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 входить в межі ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» і за категорією належить до земель природно-заповідного фонду. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду. Надання земель природно-заповідного фонду у приватну власність для ведення колективного садівництва суперечить положенням законодавства та меті створення ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка». Чинне законодавство не передбачає можливості і не встановлює порядку безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок, які відносяться до земель природно-заповідного фонду. Громадяни, у встановленому законодавством порядку, можуть створити на належних їм на праві власності земельних ділянках ряд об'єктів природно-заповідного фонду і тоді земельні ділянки, на яких вони розміщені, перебуватимуть у приватній власності (при цьому зміниться і цільове призначення земельної ділянки (чи її частини) і вона буде відноситись до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення). Таким чином, законним (титульним) власником та володільцем земельної ділянки, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , є держава, оскільки заволодіння приватними особами землями природно-заповідного фонду державної форми власності, на яких розташовано об'єкт природно-заповідного фонду, є неможливим. Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів суспільства у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням; важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель природно-заповідного фонду. У спірних правовідносинах загальний інтерес у контролі за використанням земель природно-заповідного фонду за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес відповідача у збереженні земельної ділянки у його власності. Отже, повернення державі земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном. Повернення державі земельної ділянки природо-заповідного фонду необхідно розглядати як негаторний позов, який можливо заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. Рішення суду про задоволення негаторного позову передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача; разом з тим, таке рішення не передбачено серед підстав для державної реєстрації права власності на майно за її титульним власником відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Враховуючи зазначене, для забезпечення Харківській обласній військовій (державній) адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно встановити порядок виконання судового рішення відповідно до якого прийняте судове рішення про задоволення позову після набрання ним законної сили є підставою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га та є підставою для державної реєстрації права державної власності на вказану земельну ділянку за Харківською обласною військовою адміністрацією. Крім того, враховуючи, що землі ботанічного заказника «Альошкина балка» перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України» відповідно до державного акту на постійне користування серії І-ХР № 002291 від 22 серпня 2000 року спірна земельна ділянка, яка належить до території вказаного заказника, підлягає поверненню в постійне користування зазначеного державного підприємства шляхом державної реєстрації права постійного користування на вказану земельну ділянку за Державним підприємством «Дослідне господарство «Кутузівка». Встановлення вказаного порядку виконання судового рішення у даній справі матиме наслідком створення державі в особі Харківської обласної військової адміністрації належних передумов для повноцінного використання та розпорядження землями природно-заповідного фонду. Предметом спору є земельна ділянка природно-заповідного фонду, яка накладається на території об'єкту природно-заповідного фонду місцевого значення - ботанічного заказника «Альошкина балка», право розпоряджатися якими на цей час уповноважена Харківська обласна військова (державна) адміністрація. З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Харківською окружною прокуратурою до Харківської обласної військової адміністрації направлено лист № 62-211вих-23 від 12 січня 2023 року, в якому викладено виявлені порушення вимог природоохоронного та земельного законодавства щодо незаконності відведення земельної ділянки природно-заповідного фонду та запропоновано вжити заходи реагування до усунення цих порушень і повернення відповідної землі державі, на який отримано відповідь № 02.02-11/145, відповідно до якої Харківською обласною військовою адміністрацією заходи судового захисту інтересів держави вживатись не будуть, у зв'язку з чим позовна заява прокурора є єдиним ефективним способом захисту.
10 лютого 2023 року керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 13 лютого 2023 року заяву про забезпечення позову задоволено; накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га, що належить на праві власності ОСОБА_1 ; заборонено ОСОБА_1 здійснювати будь-які дії із земельною ділянкою з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га, що можуть призвести до погіршення якості грунтового покрову та інших корисних властивостей земельної ділянки; заборонено державним кадастровим реєстраторам Держгеокадастру та державним кадастровим реєстраторам його територіальних органів здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га, у тому числі, внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру про право власності на вказану земельну ділянку, вчинення дій щодо її поділу, об'єднання або інших дій, які можуть призвести до зміни об'єкта цивільних прав.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 05 квітня 2023 року провадження по справі відкрито в порядку загального позовного провадження.
07 квітня 2023 року представник відповідача - Світлична Я.О. засобами поштового зв'язку подала суду відзив, який надійшов до суду 12 квітня 2023 року, в якому остання просила відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на наступне. Позивач зазначає, що спірна ділянка орієнтовно знаходиться в межах ботанічного заказника. Закон не оперує поняттям «орієнтовно», коли мова йде про те, що у людини хочуть забрати законно придбану земельну ділянку, яка знаходиться у приватній власності. Позивачем поданий неналежний доказ наявності накладення земельних ділянок природно-заповідного фонду та відповідача - лист директора Інституту географії НАН України від 15 грудня 2022 року. Водночас накладення земельних ділянок можна доводити лише проведенням земельно-технічної експертизи спеціальними експертними установами. Також Інститут Географії НАН України не є належним землекористувачем Ботанічного заказника місцевого значення «Альошкіна балка», тому, не маючи достатньої інформації про точне місцезнаходження цього заказника, робить припущення про накладення ділянок, але в судовій справі неможливо користуватися припущеннями. В Державному акті ДП «Кутузівка» від 20 серпня 2000 року та в Положенні про ботанічний заказник місцевого значення «Альошкіна балка» від 22 грудня 1999 року відсутні координати, а при оформленні витягу ДП «Кутузівка» на цю ж територію - вже є координати (в технічній документації), які підтверджують факт відсутності накладення ділянок відповідача та ділянки ДП «Кутузівка». Також міститься план ділянки заказника, який зовсім не співпадає зі спірними ділянками. Позивач не надає доказів, коли саме та чим було конкретно визначено територію заказника в площі та координатах, адже на момент 2010 року виділені землі, визначені як землі запасу, сільськогосподарські угіддя та рілля. Віднесення до категорії природно-заповідного фонду ділянки відповідача спростовується документами на купівлю ділянки (договір та витяг з реєстру), в яких цільове призначення зовсім інше - «колективне садівництво». Крім того, згідно розпорядження Харківської районної державної адміністрації № 3922 від 02 квітня 2010 року вбачається, що спірні земельні ділянки видавалися за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення (рілля), а не із земель природно-заповідного фонду чи із земель «для дослідницьких та наукових цілей». Посилання позивача на правомірність негаторного позову про повернення земельної ділянки спростовується самим же позивачем - вказівкою на те, що це спосіб захисту при незаконному зайнятті земельних ділянок. У даній справі не йде мова про зайняття земельної ділянки. Більше того - навіть не йде мова про виділення земельної ділянки у власність, бо виділялася ділянка попередньому власнику 13 років тому, а мова йде про людину, яка у законний спосіб купила земельну ділянку, зареєструвавши право власності на рівні державної реєстрації. На теперішній час власником ділянки є відповідач, тому наведені позивачем норми та вимоги щодо власника ділянки не підлягають застосуванню. Позивач сам вказує на позиції Верховного суду щодо способів захисту у вигляді оспорювання рішень та оскарження договорів, але вирішив обійти всі норми і просто забрати у відповідача придбане, оформлене та зареєстроване відповідно до всіх норм майно. Крім того, позивач зазначає, що Харківська районна державна адміністрація порушила низку норм та перевищила свої повноваження виділивши землю своїм рішенням. Але при цьому не тільки не заявляється про притягнення до відповідальності жодної особи порушників, але й не заявляється про визнання незаконним та скасування відповідного рішення про виділення земель у власність. Розпорядження Харківської районної державної адміністрації № 3922 від 02 квітня 2010 року про передачу спірних земельних ділянок є чинним на сьогодні й не скасованим, а питання про його скасування в позові не заявляється. Водночас, рішення, що прийняті суб?єктами владних повноважень, є законними, доки вони не будуть скасовані. Харківська обласна військова адміністрація, в інтересах якої заявляє свої вимоги позивач, як вбачається з листа від 18 січня 2023 року, не пред'являє будь-яких претензій щодо ділянок відповідача. Більш того, з листа Департаменту захисту довкілля та природокористування ХОВА від 20 грудня 2022 року вбачається, що ділянки лише орієнтовно можуть накладатися на територію природно-заповідного фонду, але точно це можливо зазначити лише після встановлення меж заказника «Альошкіна балка» в натурі, чого досі зроблено не було. Таким чином, до встановлення меж Заказника, пред'явлення позову про витребування ділянок є передчасним, так як позовні вимоги спираються на припущення, оперуючи не реальними доказами та фактами, а постійно в документах фігурує слово «орієнтовно». Навіть у позиції про те, що суд має самостійно проаналізувати та дати оцінку рішенню органу державної влади про виділення земель, фактично проігнорувавши діюче та чинне рішення, позивачем перекручено факти: позивач вказує, що рішенням Харківської районної державної адміністрації начебто було виведено якісь ділянки із земель природно-заповідного фонду та передано у власність, проте в рішенні, яке надає сам позивач, нічого подібного немає. Ніхто ніякі ділянки не виводив зі складу природно-заповідного фонду, у власність були передані землі запасу, сільськогосподарські угіддя та рілля, а отже, посилання позивача на такі дії не мають підстав, або знову є припущеннями, що не ґрунтуються на доказах. Критерій законності, на який посилається позивач, не є дотриманим в даному випадку, оскільки відсутня підстава у вигляді прямого та доступного закону, який є порушеним. Тим паче, немотивоване посилання на начебто незаконність заволодіння відповідачем такою ділянкою без належного дозволу державних органів - не відповідає дійсності, оскільки відповідач заволодів ділянкою абсолютно в законний спосіб, передбачений чинними нормами. Більш того, державна реєстрація такого права дає підстави стверджувати, що держава у особі уповноважених органів дала дозвіл на таке володіння та зареєструвала за відповідачем це право. Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканості самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Наразі позивач посягає на гарантії, які забезпечені не тільки законами, а прямо передбачені Конституцією України. Крім того позивач посилається на внесення у 2021 році до державного реєстру запису про користування земельною ділянкою 5,3994 га та цільовим призначенням «для дослідних та навчальних цілей», також посилається на державний акт від 2000 року як на підставу цього внесення. Проте у наведеному державному акті мова йде про передачу у користування 3574,0 га земель сільськогосподарського призначення, а не 5,3994 га з призначенням «для дослідних та навчальних цілей». Тобто можна зробити висновок, що рішення про внесення таких даних до реєстру у 2021 році прийнято кимось самовільно, незаконно та з перевищенням службових та владних повноважень, адже не містить під собою законних підстав. Більш того, вказане рішення про внесення до реєстру позивачем завбачливо не надано, тільки сам витяг з реєстру. Публічна кадастрова карта України (інформація в якій зараз є закритою через воєнний стан) має шар «Природно-заповідний фонд», межі якого нанесені досить умовно (без прив'язки до супутникових координат), тому не можуть бути підставою для судження про накладання земельних ділянок на територію, що відноситься до земель природно-заповідного фонду. В матеріалах справи міститься експлікація зазначеної балки. Також там зазначено площу - якраз ті самі 5,3994 га, що зазначені в документах. При накладенні двох зображень видно, що вони зовсім різні, і спірна ділянка знаходиться за межами малюнку експлікації - тобто за межами заказника. Також суду не надано ніяких підтверджень притягнення до відповідальності посадових осіб Харківської районної державної адміністрації, чиє рішення про виділення земель стало відправною точкою виникнення права власності на ці ділянки. Позовні вимоги про скасування права власності відповідача та реєстрацію права користування ДП «Кутузівка» матимуть наслідком те, що у ДП «Кутузівка» виникне право землекористуваннях на землі категорії «колективне садівництво», а не землі природно-заповідного фонду, оскільки питання щодо зміни цільового призначення в позові не ставиться. Як вбачається з витягу та договору на спірну ділянку - її цільове призначення саме «колективне садівництво», а не землі природно-заповідного фонду чи щось подібне. В такому випадку використання спірних земельних ділянок у якості земель природно-заповідного фонду буде прямим порушенням їх цільового використання та матиме наслідком юридичну відповідальність посадових осіб ДП «Кутузівка» за нецільове використання земельного фонду. Також, законом не заборонено право приватної власності на землі природно-заповідного фонду. Крім того, питання фактичного знаходження спірних ділянок в зоні природно-заповідного фонду можливо з'ясувати лише через проведення дослідження на предмет ознак, що характеризують віднесення їх до земель заказника «Альошкіна балка» чи інших земель природно-заповідного фонду, в тому числі щодо наявності на цих землях червонокнижних рослин чи тварин. Окрім наведеного, представник відповідача просить застосувати до позовних вимог строк позовної давності, оскільки позивачем заявлено вимогу за події, які сталися у 2010 році.
11 квітня 2023 року перший заступник керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області Климовець М. подав суду відповідь на відзив, в якому вказав, що доводи представника відповідача, викладені у відзиві, не спростовують доводів позовної заяви та мають бути відхилені судом з наступних підстав. Відповідач вказує, що висновки викладені у листі директора інституту географії НАН № 01-03/166 від 15 грудня 2022 року є неналежним доказом знаходження спірної земельної ділянки в межах території ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка», проте не наводить обґрунтування такого твердження. Крім того, відповідачем вказується, що обставини знаходження спірної земельної ділянки в межах земель ПЗФ можуть бити встановлені виключно висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи. Відповідно до висновку, викладеного у листі директора інституту географії НАН № 01-03/166 від 15 грудня 2022 року, складеного завідувачем сектору геоморфології Інституту географії НАН України кандидатом географічних наук Спицею Р.О., земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0083 повністю знаходиться в межах ботанічного заказника «Альошкина балка». Верховний Суд неодноразово посилався на подібний доказ, як на такий, що підтверджує знаходження земельної ділянки в межах територій об'єкту ПЗФ. Таким чином, висновок викладений у листі директора інституту географії НАН № 01-03/166 від 15 грудня 2022 року є належним та допустим доказом перебування спірної земельної ділянки в межах території об'єкту ПФЗ. Крім того, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Долучені до позовної заяви докази, на яких доступно для візуального сприйняття зображено накладення площі спірної земельної ділянки на територію ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка», у сукупності та взаємному зв'язку підтверджують, що земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0083 входить в межі вказаного ботанічного заказника і за категорією належить до земель природно-заповідного фонду, тому підстав для призначення судової експертизи у даній справі немає. У цій справі спірна земельна ділянка в силу імперативної вказівки законодавця належать до земель природно-заповідного призначення за фактом розташування на ній об'єкта природно-заповідного фонду. При цьому, незалежно від завершення процедури встановлення меж об'єкта природно-заповідного фонду в натурі, цільове призначення відповідних територій, як земель природно-заповідного фонду, є незмінним. При оголошенні заказника його межі в натурі (на місцевості) не встановлювалися, оскільки обов'язкового попереднього розроблення технічної документації із землеустрою щодо об'єктів природно-заповідного фонду законодавство не вимагає. У такому випадку межі визначаються за матеріалами проектів створення, що прямо передбачено статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Таким чином, до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідального фонду. Ботанічний заказник місцевого значення «Альошкина балка» площею 6 га, створений на підставі рішення облвиконкому № 144 від 20 травня 1991 року. Таким чином, до встановлення меж ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка», його межі визначаються відповідним рішенням облвиконкому № 144 від 20 травня 1991 року та доданими до нього картографічними матеріалами, які підтверджують місце знаходження об'єкту природно-заповідного фонду. При цьому, формування земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0354 не є встановленням меж ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка», оскільки вказана земельна ділянка складає лише частину ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка». При цьому, вказана земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, а не відповідно до проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду. Тобто, Держгеокадастром забезпечено проведення виключно інвентаризації земель відомості про які відсутні в Державному земельному кадастрі, а не проведено роботи з розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка». Слід зазначити, що ані договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 26 грудня 2016 року, ані витяг з Державного земельного кадастру або розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації № 3922 від 02 квітня 2010 року не можуть вважатися документами, які спростовують факт приналежності спірної земельної ділянки до земель об'єкту ПФ3. Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав виключний статус. Так, відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» території та об'єкти ПФЗ підлягають особливій державній охороні. Частиною третьою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об'єкти природно-заповідного фонду, наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об'єктів. Незважаючи на те, що згідно з даними договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 26 грудня 2016 року, Державного земельного кадастру та розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від № 3922 від 02 квітня 2010 року цільовим призначенням спірної земельної ділянки вказано «для ведення колективного садівництва», ця обставина не має правового значення, оскільки статус згаданих ділянок першочергово визначається тим, що вони розташовуються в межах об'єкта природно-заповідного фонду і спеціальним режимом такої території. Спірна земельна ділянка в силу імперативної вказівки законодавця належить до земель природно-заповідного призначення за фактом розташування на ній об'єкта природно-заповідного фонду. Позовна вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку спрямована до останнього набувача такої ділянки (тобто, особи яка протиправно її займає) є ефективним способом захисту в даних правовідносинах. При цьому, оспорювання розпорядження органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про передачу такої земельної ділянки у власність фізичної особи, державного акту на право власності та будь-яких правочинів, які передували реєстрації права власності на обмежену в обороті земельну ділянку за останнім презумпційним власником, не вимагається, оскільки відновлення порушених прав титульного власника спірних земельних ділянок, яким є держава Україна, охоплюється позовною вимогою про зобов'язання останнього набувача повернути земельну ділянку. Відповідач стверджує, що реєстрація за відповідачем права власності на спірну земельну ділянку свідчить про те, що «держава в особі уповноважених органів дала дозвіл на таке володіння та зареєструвала за відповідачем це право». З вказаним твердженням відповідача неможливо погодитись, виходячи з наступного. По-перше чинним законодавством не передбачено можливості надання в приватну власність земель ПЗФ. Таким чином, жодним державним органом або органом місцевого самоврядування не може бути надано «дозвіл» на приватизацію таких земель до моменту скасування їх природоохоронного статусу. По-друге чинне законодавство не визначає можливості набуття права власності шляхом державної реєстрації. Таким чином, реєстрація права власності за презумційним власником не є підтвердженням наявності в нього права власності на спірну земельну ділянку. Відповідач неправомірно вказує, що земельні ділянки можуть перебувати у приватній власності, водночас, не вказує якими нормами чинного законодавства передбачено надання у приватну власність земель ПФЗ. Проте, чинне земельне законодавство не передбачає можливості і не встановлює порядку безоплатної приватизації громадянами земельних, які відносяться до земель природно-заповідного фонду. Таким чином, законним (титульним) власником та володільцем земельної ділянки, яка зареєстрована на праві власності за відповідачем, є держава. Інші доводи відповідача, зокрема, щодо: «протиправності» реєстрації права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0354 за ДП «Кутузівка», не притягнення посадових осіб ДП «Кутузівка» до юридичної відповідальності у зв'язку з зайняттям спірної земельної ділянки; необхідності проведення дослідження на предмет наявності на спірній земельній ділянці червонокнижних рослин та тварин є беззмістовними та не стосуються предмета спору за даним позовом. Крім того, враховуючи, що прокурором заявлено негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, позовна давність не застосовується (оскільки правопорушення є таким, що триває у часі), а тому заява про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.
24 квітня 2023 представник Харківської обласної державної (військової) адміністрації Бринчак М.П. подав письмові пояснення по справі, в яких вказав, що з матеріалів справи вбачається, що рішенням Харківської обласної ради народних депутатів № 144 від 20 травня 1991 року створено державний заказник місцевого значення «Альошкина балка» загальною площею 6,0 га на території селища Бобрівка Харківського району Харківської області. Відповідно до охоронного зобов'язання № Мзб-21-574 від 22 грудня 1999 року обов'язки щодо забезпечення режиму охорони та збереження вищевказаного Заказника покладено на ДП «Дослідне господарство «Кутузівка» інституту тваринництва». Державним актом на право постійного користування землею І-ХР № 002291 від 22 серпня 2000 року Кулиничівською селищною радою Харківського району Харківської області ДП «Дослідному господарству «Кутузівка» інституту тваринництва» надана у постійне користування земельна ділянка для сільськогосподарського виробництва загальною площею 3574,0 га, з яких 6,0 га територія вищезазначеного Заказника. Згодом, на підставі розпорядження Харківської районної державної адміністрації № 3873 від 02 квітня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 » та Державного акту про право власності ЯЛ № 180036 від 21 жовтня 2010 року земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 передана у приватну власність ОСОБА_2 . Наразі, власником за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 06 вересня 2017 року з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 є ОСОБА_1 . Відповіднодо статті 43 Земельного кодексу України та ч.1 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідальний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Згідно з частинами 3,5 статтей 7, 53 Закону України «Про природно-заповідальний фонд України» рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідального фонду місцевого значення та встановлення охороних зон територій та об'єктів природно-заповідального фонду приймаються Верховною радою Автономної Республики Крим, обласними, Київською та Севастопоольською міськими радами. Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання. За частинами 2,3 статті 60 Закону України «Про природно-заповідальний фонд України» охорона територій та об'єктів природно-запповідального фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони, розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідников, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природо-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань. Заказник «Альошкина балка» відноситься до об'єкту природно-заповідного фонду, який відповідно до законодавства не може передаватись у приватну власність. Харківська районна державна адміністрація не є власником і розпорядником земель природно-заповідного фонду. Власником таких земель є держава, у даному випадку, Харківська обласна державна (військова) адміністрація. Землі природно-заповідного фонду не можуть передаватися у приватну власність, ботанічний заказник місцевого значення «Альошкина балка» знаходиться в межах переданої у приватну власність земельної ділянки, що суперечить повноцінному збереженню та відновленню природного комплексу рідкісних та зникаючих видів рослин.
04 травня 2023 року представник відповідача - Світлична Я.О. подала суду пояснення, в яких вказала, що районна адміністрація розпорядилася землями для садівництва і відповідач володіє та використовує землі призначені для садівництва на абсолютно законних підставах. Відповідач збудував на земельній ділянці садовий будинок та з дотриманням передбаченої законом процедури отримав 03 квітня 2019 року на нього будівельний паспорт. Лист із Інституту географії точно не є та не може мати силу імперативної вказівки законодавця. Про спірну ділянку вказано лише в цьому листі, при цьому ніякою технічною документацією не підтверджено, а картографічні малюнки, надані самим позивачем, не співпадають один з одним. Крім того, на вказаних малюнках взагалі не визначено жодних точок на місцевості. Сторона позивача будує всю аргументацію та наводить практику Верховного Суду навколо того, наче вже чітко доведено, що земельна ділянка відповідача є частиною природно-заповідного фонду, проте жоден документ, що поданий позивачем, не доводить цього ні сам по собі, ні у поєднанні з іншими документами.
УхвалоюХарківського районного суду Харківської області від 15 січня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
18 березня 2025 року представник відповідача - Світлична Я.О. подала суду додаткові пояснення, які просила врахувати,зважаючи на те,що вони відображають позицію останніх рішень Верховного суду та мають важливе значення для прийняття рішення по справі. Відповідач вважає логічним доповнити надані раніше доводи позицією щодо добросовісності володіння спірним майном та недоведеності неправомірного вибуття майна з володіння першого власника. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов). Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права його відчужувати це майно (стаття 387 ЦК України). При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована осоа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим, стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це право, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано у нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так,відповідно до частини 1 вказаної статті якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчуживати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Крім того, не є виправданим втручання держави в право відповідача на мирне володіння майном, адже добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Відповідач не був учасником ніяких попередніх дій чи процесів виділення ділянки у 2010 році аж до моменту купівлі ділянки у 2016 році. А позов поданий на початку 2023 року. Тому додатково наголошуємо на пропуску всіх можливих строків позовної давності та просимо їх застосувати. Також додаємо, що на момент 2010 року у прокуратури в повноваження ще була функція загального контролю - отже, прокурор мав бути присутнім на сесіях та здійснювати контроль за прийняттям рішень. Тому посилання на незнання подій 2010 року вважаємо недоведеним. На час укладення договору купівлі-продажу у 2016 році діяв Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Відповідач став власником майна в абсолютно законний спосіб. Перед вчиненням правочину дані про майно з державного реєстру нерухомості були перевірені - вони не містили жодних обмежень, обтяжень чи заборон. Також не відбувалося жодних спірних процесів щодо цього майна (судів чи оскаржень якихось процедур). Хоча навіть на той момент вже пройшло 6 років після виділення ділянки. Позивач не наводить у позові жодних обставин, які могли б свідчити про недобросовісність відповідача, а натомість його добросовісність власне і не ставить під сумнів. З цього можна зробити висновок, що позивач визнає відповідача добросовісним набувачем. Також хочемо додати, що ні позивачем, ні прокурором не було винесено жодного офіційного процесуального документа чи документа по суті справи: ні постанови про проведення прокурорської перевірки, ні жодного кримінального подання, заяви чи постанови, не було проведено чи заявлено будь-якої судової експертизи - взагалі жодних документів, які можна назвати офіційними, просто обмін парою листів між собою. В матеріалах справи по суті міститься тільки декілька листів, якими обмінялись пара посадових осіб - і на основі цього у людини хочуть забрати ділянку, яка належить їй на праві власності. У справі прокурор посилався на рішення Верховного суду по справі №554/10517/16-ц (постанова від 20 червня 2023 року). Хочемо зазначити, що вищевказане рішення щодо способу захисту прав неможливо відокремлювати від суті справи та наданих доказів. У наведеній до прикладу та наслідування справі №554/10517/16-ц сторона позивача зробила наступне: 1. Було залучено Міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, Управління з питань містобудування та архітектури. 2. Було порушено офіційну кримінальну справу та внесено її в ЄРДР щодо порушення посадовими особами міської ради вимог закону (ч. 2 ст. 367 КК України). 3. Вироком у кримінальному процесі у справі №552/401/15к судом було констатовано незаконність надання у власність землі (3 роки позбавлення волі винному - реальне покарання у реальній справі). 4. Рішенням адміністративного суду за позовом прокурора було скасовано рішення сесії міської ради про виділення земель. 5. Також у справі чітко вказано, що до звернення до суду проводилась прокурорська перевірка щодо дотримання земельного законодавства. Це підтверджено матеріалами справи - постанова є в матеріалах. 6. Нарешті була заявлена та проведена судова експертиза ХНДІ ім. М.С. Бокаріуса. І на все вищенаведене опиралась справа № 554/10517/16-ц як на доказову базу. Але дана справа взагалі не містить жодного допустимого доказу, документу чи доведеної обставини. У справі тільки обмін декількома листами між посадовими особами різних державних органів. Але листи не є документами, за якими може слідувати такий крок як відібрання землі у людини. Бо ніхто жодної прокурорської перевірки не проводив, кримінальних порушень не розслідував, не доводив та не фіксував, та взагалі нічим позицію у справі не підкріплено, крім декількох звичайних листів. Сторона відповідача вважає таку доказову базу абсолютно недостатньою та неприйнятною для вказаних позовних вимог, тому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
16 травня 2025 року представник відповідача - Світлична Я.О. подала суду додаткові пояснення та просила їх врахувати, зважаючи на те, що законодавство України зазнало змін, які безпосередньо стосуються предмету спору, то відповідач вважає за необхідне подати додаткові пояснення та послатися на нові норми, оскільки це дозволено самими прийнятими нормами. 12 березня 2025 року було прийнято Закон України №12089 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». Закон пройшов всі стадії прийняття та був підписаний Президентом України 17 квітня 2025 року. Не дивлячись на те, що закон був прийнятий після подачі позову по даній справі, відповідно до норм самого прийнятого закону, його положення розповсюджуються на розгляд даної справи також. В перехідних положеннях прийнятого закону вказано, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом. Тобто чітко видно, що норми нового закону підлягають застосуванню. Щодо самих норм закону, відповідач зазначає, що з'явилися чіткі критерії щодо строків подання на витребування майна. Держава, територіальна громада не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Відповідно до документів у матеріалах справи, на які посилаються обидві сторони, вказані дати першого вибуття землі з власності громади - це 2010 рік. Тобто за 13 років до моменту подачі позову до суду. Отже, норма про строк давності також розповсюджується на предмет розгляду даної справи. Позивач може наполягати, що вищенаведене положення не стосується земель природно-заповідного фонду, але щодо цього просимо взяти до уваги дуже важливий аргумент, визначений в самому законі. Відповідно до формулювання норм про виключення з правил щодо строку давності вказано, що це положення закону не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало до об'єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів (територій) на момент вибуття з володіння. Хочемо звернути увагу суду, що позивач не тільки не надав до суду підтвердних документів щодо приналежності ділянки до природно-заповідного фонду у 2010 році, а й не надав таких документів навіть на момент подання позову у 2023 році. Бо надані позивачем листи та роз'яснення з Інституту географії, які не мають статусу експертних підтверджених досліджень - не є такими доказами. До суду надано 2 картинки, які буцімто співпадають, хоча їх накладення на координати навіть не проводилося. Просто 2 малюнки, які хтось приблизно порівняв, та на основі цього хочуть переконати суд, що у даної конкретної ділянки, яка оформлена та внесена до реєстру нерухомості та кадастрової карти, з'явилося відношення до природно-заповідного фонду, хоча стільки років такого відношення не було.
Прокурор Харківської окружної прокуратури Харківської області Костогризов О.В. в судовому засідання підтримав позовні вимоги, заявлені в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (Харківська обласна державна адміністрація), просив їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Представник позивача Харківської обласної військової адміністрації (Харківська обласна державна адміністрація) Бринчак М.П. в судове засідання не з'явився, подав суду письмові пояснення, просив розглядати справу за його відсутності.
Представник відповідача - Світлична Я.О. в судовому засіданні проти позову заперечувала, в подальшому подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Представник Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про день, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином.
Суд, заслухавши прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області, представника відповідача, дослідивши надані докази, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Рішенням Харківської обласної ради народних депутатів № 144 від 20 травня 1991 року затверджено державні ботанічні заказники місцевого значення.
Згідно додатку до рішення Харківської обласної ради народних депутатів № 144 від 20 травня 1991 року до переліку державних заповідних територій місцевого значення Харківської області відноситься ботанічний заказник місцевого значення «Альошкина балка» площею 6 га, розташований в с. Бобрівка Харківського району Харківської області.
Відповідно до положення про ботанічний заказник місцевого значення «Альошкина балка», затвердженого начальником державного управління екологічної безпеки в Харківській області 27 грудня 1999 року, заказник входить до складу природно-заповідного фонду України, у відношенні до якого встановлений особливий режим охорони і використання природних ресурсів. Заказник загальною площею 6,0 га розташований на землях ДГ «Кутузівка Укр НДУ тваринництва ААНУ у Харківському районі». Заказник оголошений з метою збереження і відтворення природного комплексу рідкісних та зникаючих видів рослин відповідно до статей 25,26 Закону України «Про природно-заповідний фонд».
Відповідно до охоронного зобов'язання відповідальним за збереження ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» визначено Державне підприємство «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України».
Згідно державного акту на постійне користування серії І-ХР № 002291 від 22 серпня 2000 року землі загальною площею 3574 га надано в постійне користування ДГ «Кутузівка» Інститута тваринництва.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 321816767 від 03 лютого 2023 року земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0354, площею 5,3994 га з цільовим призначенням для дослідних і навчальних цілей, надана у постійне користування Державному підприємству «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України на підставі державного акту на постійне користування серії І-ХР № 002291 від 22 серпня 2000 року.
Розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації № 3873 від 02 квітня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 » передано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0.1200 га, за рахунок земель запасу, сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області, для індивідуального садівництва.
На підставі вказаного розпорядження видано державний акт серії ЯЛ № 180036 від 21 жовтня 2010 року на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 з цільовим призначенням для ведення садівництва.
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 вересня 2017 року ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку площею 0,1200 га, що знаходиться на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області (за межами населеного пункту), з цільовим призначенням для ведення садівництва, кадастровий номер 6325157300:01:001:0084.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 321788814 від 02 лютого 2023 року право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 6325157300:01:001:0084, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 вересня 2017 року.
Відповідно до інформації Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації № 62-1500вих-22 від 13 грудня 2022 року заказник «Альошкина балка» передано під охорону ДГ «Кутузівка» ІТ ААНУ. Межі заказника в натурі (на місцевості) не встановлено. Згідно з планово-картографічним матеріалом на час створення заказника та відповідно до Публічної кадастрової карти України сформована земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0354 площею 5,3994 гак, державної форми власності, з цільовим призначенням - для сільськогосподарського виробництва, являє собою більшу частину заповідної території заказника. За наявними даними земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157300:01:001:0064; 6325157300:01:001:0065; 6325157300:01:001:0086; 6325157300:01:001:0085; 6325157300:01:001:0084; 6325157300:01:001:0083, площею 0,12 га кожна, приватної власності з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва, знаходяться біля ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0354 та орієнтовно перебувають в межах території об'єкту природно-заповідного фонду. Надати достовірну інформацію щодо перебування земельних ділянок в межах даного об'єкту природно-заповідного фонду можливо після встановлення меж Заказника в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.
За інформацією директора інституту географії НАН України № 01-03/166 від 15 грудня 2022 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 325157300:01:001:0065, 6325157300:01:001:0083,6325157300:01:001:0084,6325157300:01:001:0085,6325157300:01:001:0086 повністю знаходяться в межах об'єкта ПФЗ - ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка».
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд виходить з наступних мотивів.
Відповідно до ст. 18 ЗК України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина 1 статті 19 ЗК України).
Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі статтею 44 ЗК України, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
Частиною 3 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Відповідно достатті 9 Закону України «Про природно-заповідальний фонд України», території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Згідно з частиною 5 статті 53 Закону України «Про природно-заповідальний фонд», території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до частини 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а)землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі оборони; г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; ґ) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ж) земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних закладів освіти; і) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; ї) землі під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у державній власності.
Частина 1 статті 150 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.
Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення).
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 у справі № 554/10517/16-ц.
За інформацією директора інституту географії НАН України № 01-03/166 від 15 грудня 2022 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 325157300:01:001:0065, 6325157300:01:001:0083,6325157300:01:001:0084,6325157300:01:001:0085,6325157300:01:001:0086 повністю знаходяться в межах об'єкта ПФЗ - ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка».
Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 знаходиться на території ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка», а тому належить до земель, що мають особливий статус природно-заповідного фонду і є об'єктом комплексної охорони, на який розповсюджується особливий порядок надання та використання. Вказана земельна ділянка відведена у приватну власність фізичній особі ОСОБА_2 за рахунок земель природно-заповідного фонду.
Відповідно ведення садівництва на землях природно-заповідного фонду суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворенню та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів, оскільки на територіях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України,Закону України «Про природно-заповідалльний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено.
З наведених підстав суд доходить висновку, що надання ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення садівництва на території ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка», суперечить як статусу відповідного об'єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на здійснення такої діяльності на відповідних землях.
Відтак прокурором доведено факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею, як власника, та наявність порушеного права у виді перешкод у здійсненні Харківською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.
З огляду на зазначене суд доходить висновку про задоволення позовних вимог прокурора щодо усунення перешкоди Харківській обласній військовій (державній) адміністрації у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га, яка розташована на території Харківського району Харківської області, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України»
Щодо доводів представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, то суд вважає їх неспроможними з огляду на наступне.
Заперечуючи проти позову, представником відповідача зазначено про відсутність чітко встановлених меж ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» та недоведеність факту знаходження спірної земельної ділянки в межах об'єкта природно-заповідального фонду.
Вказані доводи представника відповідача суд відхиляє виходячи з наступного.
Так, відсутність розробленої документації із землеустрою із встановлення у натурі меж земельної ділянки природно-заповідного фонду згідно з частиною 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» не може бути підставою для висновку про відсутність об'єкта природно-заповідного фонду, межі якого були визначені рішенням органу місцевого самоврядування.
У постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/3315/17, від 16 вересня 2022 року у справі №752/3090/19 Верховний Суд звертав увагу, що до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі, їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що узгоджується із положеннями частини 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неналежне оформлення земельної ділянки не змінює її цільового призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду і не звільняє органи державної влади від обов'язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.
Незалежно від завершення процедури встановлення меж об'єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.
Судом на підставі досліджених і належно оцінених доказів встановлено наявність обмежень щодо передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, яка віднесена до земель природно-заповідного фонду.
Факт знаходження спірної земельної ділянки в межах території ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» підтверджується листом директора інституту географії НАН від 15 грудня 2022 року № 01-03/166.
При цьому, суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що висновки, викладені у листі директора інституту географії НАН від 15 грудня 2022 року № 01-03/166 є неналежним доказом знаходження спірної земельної ділянки в межах території ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка»,зогляду на таке.
Інститутом географії НАН України проведено просторове геоінформаційне співставлення даних дистанційного зондування землі, меж ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» у відповідності з проектом створення (м-б 1: 10 000), матеріалами Державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду України (форма3) (м-б 1: 25 000), даними шару «Природно-заповідний фонд» Публічної кадастрової карти України та меж земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084, у відповідності з даними Публічної кадастрової карти України.
Висновки, викладені у листі директора інституту географії НАН від 15 грудня 2022 року № 01-03/166, надані офіційною науковою установою, яка здійснює наукові дослідження у сфері географії, картографії, територіального устрою та землеустрою, а отже володіє спеціальними знаннями у відповідній галузі. Такий документ має характер офіційного роз'яснення спеціалістів та містить відомості, отримані на підставі картографічних матеріалів,що мають доказове значення у розумінні вимог ЦПК України.
Крім того, ЦПК України не обмежує коло належних доказів лише експертними висновками. Будь-які документи, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи, можуть бути доказами, якщо вони отримані у встановлений законом спосіб і підтверджують відповідні факти.
Отже, лист директора інституту географії НАН від 15 грудня 2022 року № 01-03/166 є належним письмовим доказом, що містить відомості на підтвердження факту розташування спірної земельної ділянки в межах ботанічного заказника.
При цьому, вказаний доказ у сукупності та взаємозв'язку з іншими наданим прокурором доказами, зокрема графічними матеріалами створення ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка», інформацією Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської ОВА підтверджує факт знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 в межах вказаного ботанічного заказника «Альошкина балка».
Окремо, слід зазначити, що Верховний суд неодноразово посилався на подібний доказ (висновок Інституту географії НАН), як на такий, що підтверджує знаходження земельної ділянки в межах територій об'єкту природно-заповідального фонду, зокрема у постановах від 16 вересня 2022 року у справі №752/3090/19, від 30 вересня 2025 року у справі №752/15928/22 та інших.
Будь-яких висновків про неможливість врахування вказаного доказу або про його неналежність або недопустимість Верховним судом не наведено.
Крім того, суд вважає неспроможними доводи представника відповідача щодо того, що правовий статус спірної земельної ділянки визначається, зокрема договором купівлі-продажу та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якими визначено цільове призначення спірної земельної ділянки - для садівництва, оскільки категорія та цільове призначення спірної земельної ділянки визначається саме фактом знаходження її в межах об'єкту природно-заповідного фонду, а не відомостями про таку ділянку наведеними в правовстановлюючих документах або відомостях державних реєстрів та/або кадастрів.
Щодо доводів представника відповідача щодо неналежно обраного прокурором способу захисту суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц виснувала, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
Держава не втрачає володіння земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, які за законом не можуть бути передані у приватну власність у разі такого їх передання фізичним або юридичним особам і державної реєстрації за останніми права власності. У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття 391 ЦК України) шляхом її повернення власникові.
Суд також не погоджується з доводами представника відповідача в частині необхідності визнання незаконним та скасування розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації № 3873 від 02 квітня 2010 року, на підставі якого спірну земельну ділянку було оформлено за ОСОБА_2 , оскільки вказане розпорядження не стосується відповідача як останнього набувача земельної ділянки, вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу державної влади не призведе до відновлення порушеного права держави в особі Харківської обласної військової адміністрації.
Щодо доводів представника відповідача про непропорційність втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами суд зазначає наступне.
Так, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 року у справі «Tregubenko v. Ukraine», пункт 54).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила:
перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;
друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном;
третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
У постанові Верховного суду від 09 грудня 2020 року у справі 676/2332/18, зазначено, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача цивільне законодавство надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до первісного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.
Подібні висновки, наведені Великою палатою Верховного Суду у пункті 122 постанови від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 відповідно до яких у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача, законодавство України надає йому ефективні засоби юридичного захисту.
Так, кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжного набувача, в якого він придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.
Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного набувача (первинного презумпційного власника).
Велика Палата Верховного Суду у пункті 63 постанови від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-вказала, що з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцеві набувачі, можуть заявити до власника земельних ділянок позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок.
Таким чином, Верховний Суд звернув увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач, який не заявив зустрічні позови у справі, може заявити до власника земельних ділянок позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок. Крім того, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельні ділянки, також не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до осіб, в яких він придбав ці ділянки, про відшкодування збитків (див. постанови Верховного суду від 12 січня 2022 року у справі № 369/4161/17 та від 28 вересня 2022 року у справі № 369/6522/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 363/2229/18 та інші).
Отже, Верховний суд зробив однозначні висновки про наявність різних (невзаємозамінних) способів захисту прав кінцевого набувача земельної ділянки, з володіння якого суд її витребував (за віндикаційним позовом) або якого суд зобов'язав повернути таку ділянку (за негаторним позовом), а саме:
-звернення кінцевого набувача до особи, в якої він придбав земельну ділянку, з вимогою про відшкодування збитків;
-звернення кінцевого набувача до власника земельної ділянки про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належало право на її витребування чи повернення, необхідних витрат на утримання та збереження цієї ділянки, а у разі здійснення її поліпшень, які не можна відокремити без завдання шкоди;
-звернення кінцевого набувача до власника про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.
Таким чином, національне законодавство України надає відповідачу ефективні механізми юридичного захисту своїх прав у випадку повернення від нього спірної земельної ділянки.
За таких обставин, суд вважає, що задоволення позовних вимог прокурора у даній справі не є невиправданим (непропорційним) втручанням у права ОСОБА_1 на мирне володіння майном.
Щодо заяви представника відповідача про застосування позовної давності слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96)).
У даній справі прокурором заявлено негаторний позов про повернення земельної ділянки, що відповідає висновкам щодо належного способу захисту у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц.
Враховуючи, що прокурором заявлено негаторний позов до вимог, за яким позовна давність не застосовується (оскільки правопорушення є таким, що триває у часі) заява про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.
Аналогічна правова позиція в тотожних правовідносинах наведена у постанові Верховного суду від 30 вересня 2025 року у справі №752/15928/22.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Щодо встановлення порядку виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення може визначити порядок його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на майно, є однією з підстав державної реєстрації права власності на це нерухоме майно (пункт 9 частина 1 статті 27 Закону). Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий висновок наведений, зокрема, у постанові Великої палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Водночас такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункт 98 постанови Великої палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
В ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що такі ж правила застосовуються і в разі задоволення негаторного позову про повернення земельної ділянки.
Отже, рішення суду про задоволення негаторного позову передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача, але за умови, що право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.
Разом з тим, таке рішення не передбачено серед підстав для державної реєстрації права власності на майно за її титульним власником відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Враховуючи зазначене, для забезпечення Харківській обласній військовій (державній) адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно встановити порядок виконання судового рішення відповідно до якого прийняте судове рішення про задоволення даного позову після набрання ним законної сили є підставою для скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером з 6325157300:01:001:0084 та є підставою для державної реєстрації права державної власності на вказану земельну ділянку за Харківською обласною військовою адміністрацією.
Крім того, з огляду на складну систему управління державним майном та об'єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють різні органи державної влади (у цьому випадку Харківська обласна державна адміністрація), вони можуть передати окремі правомочності щодо об'єкта державної власності іншим суб'єктам. У цьому випадку право (правомочність) користування спірною земельною ділянкою було передано ДП «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України. Отже, в даному випадку відбулося розщеплення правомочностей власника.
Враховуючи викладене, необхідним та доцільним в даному випадку є встановлення порядку виконання судового рішення відповідно до якого, прийняте судове рішення про задоволення даного позову, після набрання ним законної сили, є підставою для державної реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку за ДП «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України.
Вказаний спосіб виконання судового рішення не підмінятиме його суті, а лише сприятиме швидкому та ресурсоощадливому його виконанню. При цьому, наведений спосіб виконання судового рішення у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права за захистом якого звертається прокурор, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.
Встановлення вказаного порядку виконання судового рішення у даній справі матиме наслідком створення Державі Україна належних передумов для повноцінного використання та розпорядження землями природно-заповідного фонду.
Відтак, з урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява прокурора є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та підлягає задоволенню в повному обсязі.
При зверненні до суду прокурором було сплачено 2684 гривень судового збору за подання позовної заяви та 1342 гривень за подання заяви про забезпечення позову.
Враховуючи задоволення позовних вимог, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь Харківської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати в сумі 4026 гривень.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 247, 263-265, 268, 279, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (Харківська обласна державна адміністрація), третя особа: Державне підприємство «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України, до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фондузадовольнити повністю.
Усунути перешкоди Харківській обласній військовій (державній) адміністрації (код ЄДРПОУ: 23912956) у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084, площею 0,12 га, яка розташована на території Харківського району Харківської області, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ: 23912956) з правом постійного користування Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України» (код ЄДРПОУ: 05460427);
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910108) витрати зі сплати судового збору у сумі 4026 гривень.
Встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, після набрання рішенням про задоволення позову законної сили, воно є підставою для:
-скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га;
-державної реєстрації права державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га за Харківською обласною військовою (державною) адміністрацією (код ЄДРПОУ: 23912956);
-державної реєстрації права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га за Державним підприємством «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України» (код ЄДРПОУ: 05460427).
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Прокурор: керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області Ільєнков О.О. (Григорівське шосе, 52, м. Харків, 61098).
Позивач: Харківська обласна військова адміністрація (код ЄДРПОУ: 23912956, вул. Сумська, будинок 64, місто Харків, Харківська область, 61002).
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Третя особа: Державне підприємство «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ: 05460427, вул. Шкільна, будинок 6, селище Кутузівка Харківський район, Харківська область, 62405).
Суддя І.В. Березовська