Справа № 638/9300/19
Провадження № 2/638/396/24
04.06.2024 м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючої судді - Штих Т.В.,
секретаря - Кассіч Н.А.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна про визнання недійсним договору дарування, витребування майна із чужого незаконного володіння,-
Позивачка звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просить визнати недійсним договір дарування квартири яка розташована в АДРЕСА_1 від 21.06.2016, посвідченому приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. за реєстровим номером 1208, витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 зазначену квартиру та стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно вартість послуг по оцінці нерухомого майна у розмірі 600грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 21 червня 2016 року вона уклала договір дарування квартири яка розташована в АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. за реєстровим номером 1208 згідно якого зазначена квартира була оформлена на ОСОБА_2 , сина Позивачки. Оскільки довіряла сину, то вважала, що укладає з ним договір довічного утримання, що ніби було попередньо узгоджено в зв'язку із станом здоров'я, потребою в сторонньому догляді та матеріальним станом. В 2019 році під час оформлення субсидії їй випадково стало відомо про те, що в червні 2016 року вона уклала не договір довічного утримання, а договір дарування, а у грудні 2016 року син ОСОБА_2 подарував зазначену квартиру своєму синові ОСОБА_3 , тобто онуку позивачки. При цьому ОСОБА_1 зазначила, що комунальні послуги за спірну квартиру вона завжди сплачувала одноособова та за власний кошт, ніякої допомоги а ні від ОСОБА_2 а ні від ОСОБА_3 вона так за усі роки і не отримала. У зв'язку із чим, з метою захисту прав та інтересів Позивачки оспорюваний договір дарування повинен бути визнаний недійсним
Ухвалою від 12 липня 2023 року справа № 638/9300/19 прийнято заяву позивача від 02.02.2022 про зміну (доповнення пердмету позову, а тому позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна про визнання недійсним договору дарування та витребування з чужого незаконного володіння квартири - залишено без розгляду, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна про визнання недійсним договору дарування та витребування з чужого незаконного володіння квартири, стягнення суми в редакції від 16 березня 2023 року, прийнято до розгляду.
У відзиві на позовну заяву відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що Позивача була обізнана, що укладається саме договір дарування квартири та бажала укласти саме його, роз'яснення у нотаріуса про відмінність договору дарування, договору довічного утримання та заповіту отримала. Надані квитанції про сплату комунальних послуг не можна вважати доказами, бо майже усі вони відносяться до періоду укладання договору - 21 червня 2016 року, декілька дійсно датовані датами після укладання договору, але кошти на їх оплату давали Відповідачі, в подальшому в 2017-2019 роках особовий рахунок вже був переведений на ОСОБА_3 , який і здійснював оплату комунальних послуг особисто, а от же квитанції за цей період в справі відсутні. Відповідачі зазначили, що робили в квартирі дрібний поточний ремонт за власні кошти, але зробити капітальний ремонт не дозволила ОСОБА_1 , позивачку вони ніколи не залишали, надавали допомогу, навідували, з квартири виселити не намагались. В обґрунтування фактично прийняття квартири за договором зазначили, що з 02.04.2018 року в спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_3 та його неповнолітній син ОСОБА_4 , договір про постачання електроенергії укладений з ОСОБА_3 , сплату за комунальні послуги в 2017-2019 роках здійснював ОСОБА_3 .
Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна у судові засіданні не зявилась, про час та дату судових засідань повідомлялась належним чином. Ухвали суду про витребування доказів виконала.
Відповідно до ухвали від 31 жовтня 2019 року провадження у справі було відкрите.
Відповідно до ухвали від 04 березня 2020 року провадження у справі зупинено до розгляду по суті Дзержинським районним судом м. Харкова цивільної справи № 638/9193/19.
31 січня 2022 року представник позивача звернулась до суду з заявою про поновлення провадження у справі. Надано копію рішення у справі №638/9193/19.
Ухвалою 21 лютого 2022 року 21 лютого 2022 року провадження у справі було відновлено.
Ухвалою від 12 липня 2023 року підготовче провадження по справі було закрито та справа призначена до розгляду.
Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні просила позов задовольнити та надала пояснення, аналогічні викладеним в позові, зазначивши, що позивачка є особою похилого віку, потребує сторонньої допомоги, не розуміє української мови, а тому вважала, що насправді укладає договір довічного утримання а не дарування. Була введена в оману ОСОБА_2 та нотаріусом ОСОБА_6 . Проект договору вона не читала та ніким його зміст не роз'яснювався. Після укладання договору дарування ОСОБА_1 продовжувала мешкати в спірній квартирі, сплачувала комунальні послуги особисто та за власний кошт. Квартира потребує ремонту, але ніхто її ремонтувати не збирається, а у ОСОБА_1 відсутні на це кошти. Повернути квартиру в володіння ОСОБА_1 онук ОСОБА_3 відмовився.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просила позов задовольнити та надала пояснення, аналогічні викладеним в позові, зазначивши, що народилась та все життя мешкає в Україні в м. Харкові, є громадянкою України, все життя пропрацювала бухгалтером в продторзі та продовжувала працювати деякий час після виходу на пенсію. Переоформлення квартири договором довічного утримання запропонував син ОСОБА_2 в обмін на допомогу. Нотаріус при оформленні договору дарування не роз'яснила їй зміст підписує мого документа, а вона не розуміє зовсім української мови, нотаріус при оформленні угоди розмовляла українською мовою. Після укладання договору дарування продовжувала мешкати в спірній квартирі, ніхто звідти її не виселяв та виселити не намагався, але допомогу як обіцяв ОСОБА_2 не надавав. Крім сина ОСОБА_2 є ще діти - син ОСОБА_7 та дочка ОСОБА_8 , яка увесь час допомагає, але договір довічного утримання вирішили укласти саме з ОСОБА_9 бо він був найбільш матеріально забезпечений та мав можливість надавати допомогу. Після підписання договору дарування нотаріус дала позивачці екземпляр договору, але позивачка його поклала у шухляду та нікому не показувала, зі змістом ознайомитись не намагалась до 2019 року, коли випадково узнала, що квартира оформлена на ОСОБА_3 . Оформлення договору дарування ніколи з ОСОБА_2 не обговорювалось, у нотаріуса нічого не питала, бо довіряла синові. Комунальні послуги ОСОБА_1 сплачує самостійно за власний кошт.
Представник Відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_10 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю заперечувала, просила в їх задоволенні відмовити, надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, зазначивши, що насправді ініціатором судової справи є дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_11 , яка після того як дізналась про переоформлення спірної квартири ініціювала одночасно дві судові справи - дану та ту, в зв'язку з якою було зупинено провадження № 638/9193/19 від її імені бо вони зайшли до суду одночасно. В зв'язку з тим, що ОСОБА_1 народилась та усе життя мешкала в м. Харкові вона не може не знати української мови, брала участь у судовій справі №638/9193/19, яка також велась українською мовою, слово «дарування» звучить однаково що російською, що українськими мовами, з квартири ОСОБА_1 ніхто ніколи не виселяв та виселити не намагався, з січня 2023 року спірна квартири звільнена з під арешту, але ОСОБА_3 є порядною людиною і квартира досі зареєстрована на його ім'я. Комунальні послуги за квартиру сплачувались ОСОБА_3 вчасно та в повному обсязі до середини 2019 року, коли до суду одночасно зайшли два позови - даний, від імені ОСОБА_1 та другий від імені ОСОБА_12 по справі № 638/9193/19, якими оспорювався договір дарування від 21 червня 2016 року та відповідно його право власності, а тому сенсу в сплаті комунальних послуг за таких обставин ОСОБА_3 не бачить. Заперечила, що нотаріус могла оформити договір дарування квартири з літньою особою не роз'яснивши при цьому усі наслідки та сутність угоди. Договір дарування не оспорювався від укладання в 2016 році до 2019 року поки ОСОБА_1 не спілкувалась зі своєю донькою ОСОБА_12 , при цьому у справі № 638/9193/19 ОСОБА_1 була співвідповідачкою та позовні вимоги ОСОБА_12 визнавала, попри намагання останньої відсудити у неї частину квартири.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю заперечував, просив в їх задоволенні відмовити, надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, зазначивши, що ініціатива на укладання саме договору дарування виходила від ОСОБА_1 , при чому вона бажала подарувати квартиру одразу безпосередньо йому, але в зв'язку із податковим навантаженням та вартістю угоди було прийнято рішення спочатку оформити квартиру на ОСОБА_2 а потім вже на нього таким чином мінімізувавши витрати. Перед укладанням угоди звертались не до одного нотаріуса, ОСОБА_6 була вже третьою, в родині заведена взаємодопомога, тому після оформлення договору дарування позивачку ніхто не залишав - їй допомагали продуктами, грошима, робили необхідний поточний ремонт в квартирі, замінили вхідні двері. Проблеми в родині почались після того як позивачка почала тісно спілкуватись зі своєю донькою ОСОБА_12 і саме тоді до суду зайшло два позови про оспорювання договору дарування.
Відповідач ОСОБА_2 про день, час та місце судового засідання повідомлявся своєчасно та належним чином, до суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Суд, заслухавши думку представників позивача і відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємному зв'язку, прийшов до наступного висновку.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Щодо письмової форми правочину, то згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Судом встановлено що 21 червня 2016 року ОСОБА_1 уклала договір дарування квартири яка розташована в АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстровим номером 1208 згідно якого зазначена квартира була оформлена на ОСОБА_2 .
Відповідно до п.1 даного договору Дарувальник безоплатно передає, а Обдарований приймає у власність квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 69,0кв.м., житловою площею 40,7кв.м.
Також в даному договорі міститься п. 13 в якому зазначено, що сторони діючи свідомо і добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись що до обставин, обумовлених вище, діючи без впливу обману, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства що регулюють укладений договір, у тому числі з вимогами щодо недійсності договору, уклали Договір. Дарувальнику надано нотаріально засвідчену копію, яка може бути використана будь-де, як достатній доказ укладання цього договору. Позивач підтвердила в судовому засіданні той факт, що приватним нотаріусом Малаховою Г.І. одразу після укладання договору дарування їй було надано нотаріально посвідчену копію договору дарування, яку ОСОБА_1 отримала особисто, принесла та зберігала вдома.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Відповідо до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Отже, позивачем належними і допустимими доказами не підтверджено неправильне сприйняття нею фактичних обставин спірного правочину.
Позивачка є громадянкою України, особисто підтвердила факт народження та постійного проживання в м. Харкові в України, а тому її посилання на те, що вона не розуміє української мови суд сприймає критично. Крім того, позивачка приймала участь в судових засіданнях по справі № 638/9193/19 як співвідповідачка де судочинство також йшло українською мовою, що відповідно підтверджується рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2021 року.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Медичний висновок про те що Позивачка потребує допомоги який міститься в матеріалах справи датований 12 червня 2019 року, договір дарування був укладений 21 червня 2016, а позовна заява до суду датована 20 червня 2019р., що не доводить необхідність допомоги ОСОБА_1 на час подання даної позовної заяви до суду а не на час укладання договору дарування.
12 грудня 2016 року ОСОБА_2 уклав договір дарування квартири яка розташована в АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстровим номером 2850 згідно якого зазначена квартира була оформлена на ОСОБА_3 .
Відповідно до наявного у матеріалах справи витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно власником спірної квартири в цілому в даний час є ОСОБА_3 .
Згідно довідки про зареєстрованих в житловому приміщенні від 03.12.2019р. в квартирі яка розташована в АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 02.04.2018 року.
В матеріалах справи містяться договір про постачання електроенергії укладений з ОСОБА_3 06.01.2017 року електропостачальником АК «Харківобленерго» та також Технічний паспорт виготовлений КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» ХМР на квартиру квартирі яка розташована в АДРЕСА_3 , № 113 від 19 грудня 2016 року на ім'я ОСОБА_3 , квитанції на сплату комунальних послуг, що підтверджує фактичне прийняття спірної квартири ОСОБА_2 та передачу її в подальшому ОСОБА_3 та також прийняття останнім в подальшому квартири в фактичне володіння та користування.
В свою чергу квитанції з оплати комунальних послуг від квітня, травня та червня 2016р. надані позивачкою не можуть вважатися доказом, оскільки договір дарування був укладений в 21 червня 2016р. і саме позивачка до цього часу безумовно повинна була сплачувати комунальні послуги як власниця квартири.
Надані сторонами по справі фотографії спірної квартири не можуть слугувати належним доказами у справі. На вказаних фото не зазначена де саме проводились фотозйомки, в який час проводились фотозйомки.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 повідомила, що вона є рідною донькою позивачки. Спірна квартира була придбана позивачкою та її батьком. У 2016 році захворів батько ОСОБА_12 і вона вимушена була доглядати за ним, тому за мамою- позивачкою у справі доглядала її старша донька. Свідок зазначила, що двері у квартирі були встановлені за кошти подаровані позивачці на день народження. Після того, як позивачка дізналася, що її обманули і заключили договір дарування вона почала вимагати повернути квартиру, проте члени родини ОСОБА_13 почали їй погрожувати. Як зазначила свідок ОСОБА_14 , її мама- позивачка у справі не знає української мови,, не розуміла змісту договору. А дізналася про те, що у її квартирі зареєстровані ще люди, коли пішла оформлювати субсидію. Свідок стверджувала, що крім мами у спірній квартирі ніхто не мешкає, всі оплати за квартиру мама проводить сама, сім'я ОСОБА_13 не допомагала взагалі.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 повідомила, що вона голова ОСББ, де мешкає позивачка, з позивачкою знайома тривалий час. Одного разу вона повідомила ОСОБА_15 проте, що вона уклала договір з сином, і син тепер буде їй допомагати. Проте через який час вона звернулась за допомогою щодо ремонту крану, і ОСОБА_15 надала майстра. Взагалі ОСОБА_15 не бачила ні сина ні онука позивачки, як ті відвідували її, допомагали. Свідок бачила два рази онука позивачки, коли той приніс документи та вказав, що він тепер власник. Зазначила, що на час розгляду справи серйозно виріс борг за комунальні платежі по вказаній квартирі. Пояснила, що двері встановлювала позивачка, бо старі двері вона передала ОСББ.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 повідомив, що він з відповідачем ОСОБА_2 знайомий з дитинства, а також неодноразово був у квартирі позивачки. Він міняв мийку та проводив роботи щодо засмічення у ванній кімнаті. Жодного разу за роботу не брав кошти, так як він товаришував з ОСОБА_2 . Після робіт позивачка годувала їх. Крім того ОСОБА_2 з ним і просто так заходили у гості до позивачки. ОСОБА_2 та його родина надавали допомогу позивачці, привозили продукти. Спірну квартиру характеризував, як таку, що має нормальний, охайний стан. Вважав, що скандал у родині розпочався з того часу, як ОСОБА_12 побачила нові двері, які були замінені.
Суд вважає, що свідчення свідка ОСОБА_12 носять заінтересований характер, так як від вирішення вказаного позову залежить її право на набуття вказаної квартири.
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що на час укладення оспорюваного договору дарування вона мала намір укласти інший договір - договір довічного утримання та не мала змогу правильно сприймати який саме договір вона укладає. Належної медичної документації про важкий стан здоров'я ОСОБА_1 та її потребу у сторонньому догляді на час укладання спірного договору дарування суду надано не було.
Суд окремо зазначає, що ОСОБА_1 народилась в Україні, громадянка України, працювала бухгалтером, тому стверджувати, що вона не знає та не розуміє української мови, за наявності документообігу українською мовою, є недоведеним.
Твердження захисника, що вона перекладала позивачці питання суду, а та потім відповідала російською мовою може свідчити про можливу процесуальну тактику розгляду вказаної цивільної справи, щоб досягнути бажаного результату.
Позивачка посилається на те, що під час укладення оспорюваного договору її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Позивач діяла під впливом помилки та тиску, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину.
Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Відповідно до ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно правового висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року № 756/6516/16-ц, «Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 229 ЦК якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Згідно роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму ВСУ № 9, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним».
Посилання позивачки на те, що спірний договір дарування укладений дарувальницею в супереч її волі, оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір дарування має ознаки недійсності, є необґрунтованими та непідтверджений жодними доказами. Обставини щодо обману чи примусу позивача теж жодним чином не доведені.
Також позивачка зазначала, що під час укладання договору у нотаріуса відповідач ОСОБА_2 , постійно її відволікав та зазначав, що після підписання договору все буде гаразд, а у подальшому обманув її та не надавав допомоги.
Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15 (провадження № 61-4464св21) зазначено, що «обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Подібні висновки викладені у поставах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц (провадження № 61-34575св18, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24005/17 (провадження № 5213св20)». За таких обставин суд, вважає, що позивачкою не доведено ознак обману з боку відповідача ОСОБА_2 .
Судом також не встановлено неадекватності форми зовнішнього волевиявлення внутрішній волі позивача як суб'єкта оспорюваних правочинів внаслідок неправомірних дій відповідачів чи третіх осіб, а також внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб'єктом правочину його очікуваного результату. Обставин, за яких дії позивача щодо укладення договору дарування не могли об'єктивно відображати її внутрішню волю внаслідок збігу тяжких обставин, що склались в його житті на момент укладання договорів дарування чи під впливом негативного фізичного та психічного стану, впливу вікових особливостей на його психічну діяльність у момент укладання договору дарування, внаслідок чого спотворювалось його сприймання та усвідомлення основних аспектів угоди, суд також не вбачає.
Тому суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 258,263,264 ЦПК України, ст. 717,719,744 ЦК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна про визнання недійсним договору дарування, витребування майна із чужого незаконного володіння- залишити без задоволення.
Судові витрати вважати сплаченими позивачкою.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.
Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.
Повний текст рішення складений 04 червня 2024 року.
Суддя: Т. В. ШТИХ