Справа № 183/9504/24
№ 2/183/1373/25
07 листопада 2025 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судових засідань Григорьєвої В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарівської міської ради, про позбавлення батьківських прав,-
за участю:
представника позивача ОСОБА_3 ,
Стислий виклад позиції сторін у процесуальних заявах по суті.
У вересні 2024 року до ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить позбавити відповідача батьківських прав відносно їх неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вирішити питання стосовно розподілу судових витрат.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що в період з 17 лютого 2007 року по травень 2021 року перебувала у зареєстрованому шлюбі в ОСОБА_2 .
Від спільного подружнього життя ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_2 .
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2021 року шлюб між подружжям розірваний, сторони припинили сімейно-шлюбні відносини, батько дитини з того часу жодного разу не бачив власного сина, не цікавився його життям, не піклувався про сина, не спілкувався з ним, не забезпечував матеріально тощо.
Їх спільний син залишився проживати разом із матір'ю, яка одноособово займалась вихованням сина, самостійно забезпечувала його духовні та матеріальні потреби. Позивачка приділяла багато уваги та часу навчанню та розвитку дитини, підтримувала тісний зв'язок з навчальним закладом.
Батько ж дитини, в свою чергу, не відвідував батьківські збори, не спілкувався з вчителями та не цікавився його успіхами.
Крім того, відповідач проживає за межами України, систематично не сплачує аліменти на утримання дитини, не надає дозвіл на реєстрацію місця проживання дитини, не надає дозвіл для перетину кордону, навпаки в телефонному режимі забороняє своєму синові виїжджати за межі України, хоча сам в цей час проживає за кордоном. Відповідач свідомо та систематично ухилявся й продовжує ухиляється від виконання своїх безпосередніх батьківських обов'язків по відношенню до його неповнолітнього сина, не цікавиться його життям, не спілкується з ним.
За час повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України відповідач навіть не поцікавився долею своєї дитини. Позивачці достеменно відомо, що відповідач на теперішній час проживає за межами України у безпечному середовищі, однак свого сина жодним чином не підтримує у цей час.
Таким чином, зважаючи на вищенаведене, з метою якнайкращого забезпечення інтересів та прав дитини, остання звернулась до суду із зазначеним позовом.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 31 жовтня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі (а.с. 47).
Ухвалою суду від 09 червня 2025 року призначено розгляд справи по суті (а.с. 90).
Позиція сторін в судовому засіданні.
Представник позивача - адвокат Лазуренко І.Ф. наполягала на позбавленні батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Надала пояснення по суті позову, звернула увагу, що батько систематично не виконує свої батьківські обов'язки, з травня 2021 року він жодного разу не бачив свого сина, не сплачує аліменти, має постійно заборгованість по аліментам, виїхав за межі України, однак не надає можливості забезпечити синові безпечне середовище в умовах повномасштабного вторгнення рф на територію України, відмовляючи у наданні довіреності, за якою позивачка мала б можливість вивезти сина за межі України, оздоровити того. Син за їх спільного проживання був свідком та учасником психологічного насилля батька по відношенню до його матері та дитини, відповідач вигнав їх з будинку, де вони разом проживали, це стало психологічною травмою для дитини. Представник позивача вважає, що між неповнолітнім сином та його батьком остаточно втрачено родинний зв'язок, син бажає бути усиновленим чоловіком, який наразі фактично проживає з його матір'ю, виконує всі батьківські обов'язки, підтримує його.
Відповідач відзив на позовну не подав, в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки не повідомив.
Представник третьої особи - ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримала, надала пояснення про те, що на стадії підготовки висновку органу опіки та піклування з сім'єю неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , працювали відповідні служби, між батьком та сином відсутнє будь-яке спілкування, батько не виходить на жоден контакт із сином, не цікавиться його життям, не опікується ним, тому орган опіки та піклування вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його неповнолітнього сина буде відповідати інтересам останнього.
Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд, заслухавши позицію сторін у судовому засіданні та дослідивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що в період з 17 листопада 2007 року по 16 березня 2022 року перебували у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18/ жовтня 2021 року у справі № 183/4824/21, що набрало законної сили 16.03.2022 року (а.с. 22-23)
У відповідності до наданого позивачкою свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 379, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_2 , батьками якого, згідно вказаного свідоцтва, значаться сторони по справі: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с. 11).
Даних про місце реєстрації неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матеріали справи не містять, однак містять заяву неповнолітнього ОСОБА_2 на адресу виконавчого комітету Новомосковської міської ради про реєстрацію місця проживання дитини разом з матір'ю (а.с. 20). У реєстрації місця проживання дитини разом з матір'ю, компетентною установою було відмовлено, в зв'язку з відсутністю згоди батька.
Комунальний заклад «Центр надання соціальних послуг» Новомосковської міської ради на лист начальника служби у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради щодо проведення роботи в сім'ї ОСОБА_1 , в якій проживає неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомив, що в бесіді з дідом дитини встановлено, що батько дитини не проживає за місцем реєстрації, зі слів діда його син перебуває за кордоном, визначити його батьківський потенціал за таких обставин не виявилося можливим (а.с. 11).
На підтвердження обставин щодо самостійного виховання неповнолітньої дитини, позивачкою подано:
- декларацію № 0001-8942-69АО про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, у відповідності до якої законним представником неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 (а.с. 13);
- довідку КНП «Новомосковський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», у відповідності до якої у забезпеченні здоров'я хлопчика приймає участь його матір, вона ж і спілкується лікарями (а.с. 34);
- характеристику на учня 9А класу гімназії № 2, у відповідності до якої за час навчання ОСОБА_6 у школі, батько дитини не відвідував батьківські збори, не спілкувався з класним керівником, не цікавився навчанням сина, матір дитини брала активну участю у шкільному та особистому житті дитини (а.с. 35);
- висновок комунального закладу «Центр надання соціальних послуг» Новомосковської міської ради щодо рівня батьківського потенціалу Позивачки та психологічного впливу з її боку на сина, у відповідності до якого, за результатами діагностичної бесіди з ОСОБА_1 , встановлено, що мати дитини має високий рівень батьківського потенціалу для забезпечення фізичного, інтелектуального та психологічного розвитку сина. Психологічний вплив на сина - позитивний. Позивачка відповідально ставиться до виконання обов'язків з утримання, виховання та розвитку своєї дитини (а.с. 10);
- висновок щодо емоційного стану неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який свідчить про те, що матір'ю створений такий мікроклімат в сім'ї, де дитина оточена ОСОБА_7 та турботою. З батьком неповнолітній спілкується дуже рідко, лише в телефонному режимі, за умови, що батько сам телефонує. При цьому телефонні дзвінки він здійснює з різних телефонів, у дитини відсутній особистий номер телефону батька. Дитина не виявляє бажання у спілкуванні з батьком, у нього відсутня особиста прихильність до батька (а.с. 9);
- Договір про надання платної освітньої послуги, укладений між ОСОБА_1 та Новомосковським фаховим кооперативним коледжем економіки та права ім.С.В. Литвиненка, у відповідності до якого матір ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сплачує освітньому закладу плату за надання освітніх послуг (а.с. 14-15), ОСОБА_2 зарахований до вказаного навчального закладу, період навчання з 01.09.2024 року по 31.07.2024 року (а.с. 41).
Матір дитини забезпечила його житлом, про що свідчить відповідний акт (а.с. 40), ОСОБА_1 у власності має декілька житлових приміщень в м.Самар Дніпропетровської області (а.с. 17-19).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є студентом онлайн курсів, вивчає програмування, матір сплачує рахунки за навчання (а.с. 72), відвідує тренажерний за за участю індивідуального тренера, ці витрати також несе матір (а.с 74)
Судом встановлено, що відповідач рішенням Новомосковського міскрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/5704/21 зобов'язаний сплачувати на користь позивачки аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення ним повноліття.
Однак, аліменти на утримання сина сплачують не систематично, протягом виконання зазначеного рішення, ОСОБА_2 постійно мав заборгованість, про що свідчать відповідні довідки виконавчої служби (а.с. 32,33, 36, 63), станом на 31.04.2025 рок має заборгованість у розмірі 14406,20 грн. (а.с. 63).
Правовідносини, що виникли між сторонами, з приводу позбавлення батьківських прав, врегульовані наступними нормами закону, а саме.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків з виховання та утримання дитини, оскільки не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не спілкується з ним, не дбає про нього.
Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначила п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та, залежно від обставин відповідної справи, вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька/матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження винної поведінки відповідача із ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками, позивачкою надано матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 96-112).
Так, із зазначених матеріалів вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2021 року був визнаний винним у психологічному насильстві щодо своєї дружини ОСОБА_1 .
При цьому матеріали справи містять належні та допустимі докази про те, що психологічне насилля з боку батька стосувалося і неповнолітньої дитини, яку він разом з матір'ю виганяв з будинку, погрожував фізичною розправою. Дитина була і свідком і учасником цих подій.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до ч. 1 статті 3 Конвенції Про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789-XII від 27 лютого 1991 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
В судовому засіданні було з'ясовано думку неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Останній надав суду пояснення про те, що його батько участі у його житті не приймає, з ним не спілкується, його життям не цікавиться. При цьому неповнолітня дитина в судовому засіданні підтвердила ту обставину, що він був учасником психологічного насилля в сім'ї, його батько вивіз його з будинку, де вони всі разом проживали, висадив його посеред міста з речами, і сказав, щоб він пішов до матері, показавши її місце роботи. Ці події дитини розцінює, як те, що батько вигнав його з будинку. Після цього батько з ним не спілкується, йому відомо, що батько живе за кордоном, не дає можливості виїхати йому за межі України, все спілкування з батьком відбувається лише тоді, коли він сам зателефонує, а це поодинокі випадки.
Аналіз поданих доказів свідчить про те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання обов'язків з виховання сина, визначених ст. 150 СК України. Родинний зв'язок між ними безповоротно втрачено, в подальшому дитина з батьком підтримувати стосунки не бажає. Проти позбавлення. батьківських прав неповнолітня дитина не заперечує, бажає бути усиновленою нинішнім чоловіком матері, який повністю взяв на себе обов'язки з його виховання та утримання.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
У відповідності до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, докази встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до п.4 ч.2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідачем по справі суду не надано жодного належного та допустимого в розумінні ст.ст. 76-81 ЦПК України доказу на спростування обставин, викладених в позові.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування від 06.06.2025 року, було вирішено вважати за недоцільне позбавити батьківських прав, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно його непвонлітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Беручи до уваги письмові докази, наявні у матеріалах справи, що свідчать про безучасність батька у житті власної дитини, його систематичне ухилення від сплати аліментів, а також пояснення дитини, надані ним у судовому засіданні, суд вважає, що вказаний висновок, є таким що підлягає взяттю до уваги при постановлені судового рішення.
При оцінці поданого висновку, суд враховує що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.
Суд також враховує ту обставину, що ОСОБА_2 був повідомлений про наявність у провадженні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області провадження стосовно доцільності позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітньої доньки, між тим зацікавленості відповідач до позову не виявив, у судове засідання не з'явився, заперечень чи клопотань не надав.
Таким чином, за результатами розгляду справи, встановивши фактичні обставини, взявши до уваги та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості та достатності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
При цьому, обраний позивачем спосіб захисту відповідає приписам ст.16 ЦК України та є ефективним для захисту прав дитини, відповідає його законним інтересам.
Відповідно до ч.6 ст.164 СК України рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили необхідно надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 258-259, 263-268, 273, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Самарівської міської ради, про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно його неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
Третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради, код ЄДРПОУ 04052206, місцезнаходження: вул.Гетьманська, 14, м.Самар Дніпропетровська область, 51200.
Суддя Сорока О.В.