СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/7571/25
пр. № 2/759/4173/25
26 вересня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Бондарчук М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» в інтересах ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМОБУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФУНДАМЕНТ» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
І. Позиції сторін
Стислий зміст позовної заяви та її обґрунтування
11 квітня 2025 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла позовна заява Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» (далі - професійна спілка) в інтересах ОСОБА_1 , подана ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМОБУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФУНДАМЕНТ» (далі - Товариство) про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позов обґрунтований тим, що:
- з 20 грудня 2021 року ОСОБА_1 працював у Товаристві на посаді електрозварника ручного зварювання (5 розряд);
- 06 січня 2025 року ОСОБА_1 звільнився з указаної посади за власним бажанням;
- всупереч приписам Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) виплат, належних ОСОБА_1 у разі звільнення, Товариство не здійснило.
У зв'язку з наведеним професійна спілка просила стягнути з Товариства на користь ОСОБА_1 :
- невиплачену заробітну плату в сумі 59 267,87 гривень;
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 06 січня 2025 року до дня фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців.
Стислий зміст відзиву на позовну заяву
Товариство позов визнало частково.
09 травня 2025 року до суду через підсистему «Електронний Суд» ЄСІКС надійшов відзив на позовну заяву, поданий ОСОБА_3 .
У відзиві представник Товариства зазначив, що:
- позовну вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати Товариство визнає;
- розмір компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є завищеним; реальний розмір компенсації не повинен перевищувати 10 000,00 гривень;
- позивач пропустив установлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом.
З урахуванням викладеного, просив відмовити в позові в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стислий зміст відповіді на відзив
13 травня 2025 року до суду через підсистему «Електронний Суд» ЄСІКС надійшла відповідь на відзив, подана ОСОБА_2 .
У відповіді на відзив представник професійної спілки акцентував, що підстави для зменшення розміру компенсації за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.
Також зазначив, що Товариство в день звільнення не повідомило ОСОБА_1 про належні до виплати суми. Професійна спілка звернулася із запитом до Товариства з вимогою надати копії табелів обліку робочого часу позивача і довідку про його доходи. Товариство на вказаний запит не відреагувало, тому професійна спілка звернулася до суду із заявою про забезпечення доказів шляхом їх витребування у Товариства. Зазначену заяву суд задовольнив, про що 24 березня 2025 року постановив відповідну ухвалу. На виконання ухвали суду 08 квітня 2025 року Товариство надало витребувані докази. До суду з цим позовом професійна спілка звернулася 11 квітня 2025 року.
Наведене свідчить про поважність причин пропуску звернення до суду.
Позиція сторін у судовому засіданні
У судове засідання позивач, представник професійної спілки та представник Товариства не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
ІІ. Процесуальні дії суду
18 квітня 2025 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху у зв'язку з несплатою позивачкою судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
24 квітня 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, у якій визначив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначив судове засідання на 11 червня 2025 року.
У зв'язку з неявкою представника відповідача, судове засідання призначене на 11 червня 2025 року, суд відклав на 18 липня 2025 року.
08 липня 2025 року представник професійної спілки, Мицавка Ю.Ю., через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подав заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 18 липня 2025 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Зазначену заяву суд задовольнив, про що 11 липня 2025 року постановив відповідну ухвалу.
У зв'язку з неявкою представника відповідача, судове засідання призначене на 18 липня 2025 року, суд відклав на 26 вересня 2025 року.
20 вересня 2025 року представник професійної спілки, Мицавка Ю.Ю., через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подав заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 26 вересня 2025 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Зазначену заяву суд задовольнив, про що 24 вересня 2025 року постановив відповідну ухвалу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
ІІІ. Обставини, які встановив суд
Згідно з протоколом Президії Центрального комітету професійної спілки № 16 від 09.12.2024 ОСОБА_1 взятий на профспілковий облік та включений до складу професійної спілки (а.с. 17).
Відповідно до наказу (розпорядження) Товариства про прийняття на роботу № 515/к від 16.12.2021 ОСОБА_1 прийнятий на посаду електрозварника ручного зварювання (5 розряд) Товариства з 20.12.2021; тривалість робочого тижня 40 годин 00 хвилин (а.с. 18).
Відповідно до наказу Товариства № 140-к від 21.03.2022, дію трудового договору з ОСОБА_1 призупинено з 24.03.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (а.с. 60-66).
Згідно з наказом (розпорядженням) Товариства про припинення трудового договору (контракту) № 2/к-тр від 06.01.2025 ОСОБА_1 06 січня 2025 року звільнений з посади електрозварника ручного зварювання (5 розряд) Товариства за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) (а.с. 19).
Згідно з довідкою № 04/04-2025, виданою Товариством 04.04.2025, заборгованість Товариства по заробітній платі перед ОСОБА_1 станом на 04.04.2025 становить 59 267,87 гривень, з яких 2 104,08 - компенсація за невикористану відпустку (а.с. 20).
Згідно з табелем обліку використання робочого часу за січень-лютий 2022 року ОСОБА_1 відпрацював 36 днів: у січні 2022 року - 19 днів, у лютому 2022 року - 17 днів (а.с. 21-24).
Відповідно до оборотів рахунку 661 за 20.12.2021-04.04.2025 ОСОБА_1 в січні 2025 року нарахована заробітна плата в сумі 12 435,32 гривень, в лютому 2025 року - 9 599,10 гривень (а.с. 25).
ІV. Мотиви і оцінка суду
Загальні зауваження
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків (пункти 5, 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» № 1045-XIV від 15.09.1999 профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
При цьому для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки та врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Між сторонами у справі існували трудові правовідносини. Станом на день подання позову між сторонами у справі виникли правовідносини, що тісно пов'язані з трудовими, а саме правовідносини, пов'язані з вирішенням індивідуального трудового спору.
Відповідно до положень статті 221 КЗпП України трудові спори розглядаються, у тому числі, місцевими загальними судами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справі про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина перша статті 206 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Щодо поновлення строку звернення до суду
Відповідно до положень статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
В абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
За загальним правилом строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Частина друга статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків невиплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. У такому разі строк обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про невиплату заробітної плати та середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні визначальним є дата одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов'язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року в справі № 204/1724/20, від 22 січня 2025 року в справі № 757/5467/21.
Окрім поважності причин пропуску, умовою поновлення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору є встановлення тієї обставини, що строк власне пропущений. Такий висновок цілком узгоджується із засадою розумності, адже не можна поновити строк, який ще не сплив.
У матеріалах цієї справи наявна довідка, № 04/04-2025, видана Товариством 04.04.2025, про те, що заборгованість Товариства по заробітній платі перед ОСОБА_1 станом на 04.04.2025 становить 59 267,87 гривень.
Очевидно, що одержати вказану довідку позивач не міг раніше дати її складання (04 квітня 2025 року)
Доказів одержання ОСОБА_1 письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, в іншу дату Товариство не надало.
До суду із цим позовом професійна спілка в інтересах ОСОБА_1 звернулася 11 квітня 2025 року.
За таких обставин, суд констатує відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду, адже вказаний строк позивач не пропустив.
Щодо вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати
Відповідно до положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою
Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
Згідно із ч. 4 ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).
Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічна дефініція закріплена в частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 108/95-ВР працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов'язань щодо оплати праці (частина п'ята статті 97 КЗпП України).
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (частина перша статті 115 КЗпП України, частина перша статті 24 Закону № 108/95-ВР).
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України, частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Згідно із ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 працював у Товаристві на посаді на посаді електрозварника ручного зварювання (5 розряд) з 20.12.2021 до 06.01.2025 (дня звільнення з посади).
Як працівник Товариства ОСОБА_1 мав безумовне право на одержання заробітної плати за виконану роботу.
Зазначеному праву кореспондує обов'язок роботодавця, що передбачений у ст. 47, 116 КЗпП України, своєчасно виплачувати працівникові заробітну плату та в разі звільнення працівника провести повний розрахунок усіх належних йому сум у день звільнення.
Відповідно до довідки № 04/04-2025, виданої Товариством 04.04.2025, заборгованість Товариства по заробітній платі перед ОСОБА_1 станом на 04.04.2025 становить 59 267,87 гривень, з яких 2 104,08 - компенсація за невикористану відпустку.
Товариство вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати визнало повністю. Таке визнання, з урахуванням наявних у справі доказів, не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
З огляду на те, що Товариство не надало доказів виплати ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати в сумі 59 267,87 гривень, вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати суд задовольняє повністю.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд повторює, що відповідно до ст. 47, 116 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу; при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений у ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.
З огляду на те, що обов'язки, передбачені у статтях 47, 116 КЗпП України, Товариство не виконало, повний розрахунок з позивачем в день його звільнення не провело, доказів проведення розрахунку під час судового провадження не надало, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців (з 07 січня 2025 року до 07 липня 2025 року).
При обчисленні середнього заробітку в разі його стягнення відповідно до статті 117 КЗпП України слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Постанова № 100).
Зокрема, за змістом абзаців 4, 5 пункту 2 Постанови № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 3 Постанови № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Постанови № 100).
Згідно з абзацом 1 пункту 8 Постанови № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з даними оборотів рахунку 661 за 20.12.2021-04.04.2025 розмір заробітної плати, нарахованої ОСОБА_1 в січні-лютому 2022 року становить 22 034,42 гривень (12 435,32 гривень + 9 599,10 гривень). Згідно з табелем обліку використання робочого часу за січень-лютий 2022 року ОСОБА_1 відпрацював 36 днів. Отже, середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці роботи року становить 612,07 гривень (22 034,42 /36).
За таких обставин, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 111 396,74 гривень (612,07 *182 календарних дні).
Доводи Товариства про необхідність зменшення суми компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд відхиляє.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Тобто із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Окрім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
За таких обставин, застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим, позаяк ці висновки були сформульовані за попередньої редакції вказаної норми.
V. Висновки суду
ОСОБА_1 пред'явив вимоги про стягнення з Товариства невиплаченої заробітної плати в сумі 59 267,87 гривень та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Товариство розрахунок з ОСОБА_1 в день його звільнення не провело, доказів виплати зазначених сум не надало, чим порушило права позивача.
З огляду на викладене, суд задовольняє позов повністю.
VІ. Розподіл судових витрат
Розподіл судового збору
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільнені позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже, за пред'явлену вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати позивач звільнений від сплати судового збору.
Водночас відповідно до підпункту 1 пункту 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем позовної заяви майнового характеру встановлюється ставка судового збору у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX від 19.11.2024прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2025 року становить 3 028,00 гривень.
Отже, сума судового збору, яку мав би сплатити позивач за вказану вимогу, якби не був звільнений від його сплати, становить 1 211,20 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», яка є чинною на час ухвалення рішення суду, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.
Доказів звільнення відповідача від сплати судового збору матеріали справи не містять.
Оскільки вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати суд задовольнив повністю, сума судового збору, що підлягає стягненню з Товариства на користь держави становить 1 211,20 гривень.
Окрім того, позивач при поданні позову сплатив судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 968,96 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією АТ «Універсал Банк» № 754К-Т1СА-54ЕН-0ЕС3 від 21.04.2025 (а.с. 38).
З огляду на те, що суд дійшов висновку про стягнення з Товариства на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 111 396,74 гривень, судовий збір, сплачений позивачем за вказану вимогу в сумі 968,96 гривень належить стягнути з відповідача на його користь.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Всеукраїнської професійної спілки «Спілка залізничників України» в інтересах ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМОБУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФУНДАМЕНТ» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМОБУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФУНДАМЕНТ» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в сумі 59 267,87 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМОБУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФУНДАМЕНТ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 111 396,74 гривень.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати за один місяць.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМОБУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФУНДАМЕНТ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОМОБУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФУНДАМЕНТ» на користь держави судовий збір у сумі 1 211,20 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи:
Позивач: Всеукраїнська професійна спілка «Спілка залізничників України» (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Уманська, будинок 5, офіс 108, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42891869) в інтересах ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОМОБУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФУНДАМЕНТ» (місцезнаходження: місто Київ, проспект Відрадний, будинок 103, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40048603).
Повне рішення суду складене 01 жовтня 2025 року.
Суддя Ю.В. Кравченко