СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/14056/25
пр. № 2/759/6366/25
07 листопада 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Шум Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Страхова група ""ТАС", ОСОБА_2 про стягнення невиплаченого страхового відшкодування та відшкодування шкоди завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
У червні 2025р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова група ""ТАС", ОСОБА_2 про стягнення невиплаченого страхового відшкодування та відшкодування шкоди завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обгрунтуванн позовних вимог посилається на те, що 16.10.2019 року о 15:10 год. по вул. В. Гетьмана, 34, у м. Києві ОСОБА_2 , відповідач 2, керуючи автомобілем «DAF 95», р.н. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху не переконався в його безпечності, у результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «DODGE CHALLENGER», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 (перебуває у власності ОСОБА_1 (Позивач)).
Унаслідок зазначеної ДТП вказані транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень із матеріальними збитками, відтак позивачеві було завдано шкоди.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 17.02.2020 року у справі № 760/29214/19 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, що призвело до вказаної дорожньо- транспортної пригоди, відносно ОСОБА_3 було закрито у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 17.12.2020 року у справі № 756/12089/20 Відповідача-2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, що призвело до вказаної дорожньо-транспортної пригоди (Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 16.03.2021 року у справі № 756/12089/20 було виправлено описки у вищевказаній Постанові).
Цивільно-правова відповідальність Відповідача-2 як винної особи за шкоду, заподіяну майну третіх осіб унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «БаГ 95», р.н. НОМЕР_3 , на момент настання ДТП була застрахована відповідно умов чинного Полісу ОСЦПВВНТЗ №АО/5081171, виданого Приватним акціонерним товариством «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» (Відповідач-1).
Натомість станом на день пред'явлення цього позову Відповідачем-1 так і не було здійснено на користь позивача повну виплату належного страхового відшкодування, а Відповідачем-2 так і не було відшкодовано заподіяну позивачеві шкоду у повному обсязі.
Проте сторона позивача не мала об'єктивної можливості подати заяву про страхове відшкодування шкоди, завданої пошкодженням її майна, у визначений законом річний строк (підлягав спливу 16.10.2020 року).
Так, дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої було пошкоджено автомобіль позивача, відбулася 16.10.2019 року. У свою чергу, як слідує із матеріалів справи, зокрема, зі змісту копій постанов Солом'янського районного суду міста Києва від 17.02.2020 року у справі № 760/29214/19, від 17.12.2020 року у справі № 756/12089/20 та від 16.03.2021 року у справі № 756/12089/20, з приводу спричиненого ДТП понад 14 місяців розглядалася судова справа про встановлення факту порушення Правил дорожнього руху саме Відповідачем-2, а не водієм автомобіля позивача, та наявності складу визначеного ст. 124 КУпАП адміністративного правопорушення саме у діяннях Відповідача-2, а не водія автомобіля позивача. Лише 17.12.2020 року було ухвалено остаточне судове рішення у справі про адміністративне правопорушення (вищезазначена постанова суду від 17.12.2020 року, описки у якій було виправлено вищезазначеною постановою суду від 16.03.2021 року), яким власне і було встановлено як обставини пригоди, так і наявність вини у діях саме Відповідача-2 як завдавача шкоди та причинного зв'язку між ними і заподіяними позивачеві збитками.
В межах визначеного законом річного строку позивач не мала змоги подати заяву про страхове відшкодування з огляду на обставини тривалого розгляду справи, у якій розглядається відповідна дорожньо-транспортна пригода й ухвалення та набрання законної сили таким рішенням (власне понад рік), що об'єктивно обґрунтовує вищенаведену неможливість як у межах такого річного строку, так і навіть одразу після його завершення, отримати й надати страховикові копії вказаних остаточних судових рішень щодо обставин ДТП з підтвердженням набрання ними законної сили.
Тому власне 30.09.2020 року водій пошкодженого автомобіля позивача ОСОБА_3 подав страховикові цивільно-правової відповідальності Відповідача-2 (Відповідач-1) письмове повідомлення про ДТП та іншу необхідну інформацію, при цьому при прийнятті вказаного письмового повідомлення про страховий випадок представник страховика ОСОБА_4 надав стороні позивача заповнений ним паперовий Перелік документів, необхідних по страховій справі, у якому вказав (відмітив), що страховою компанією отримано усі необхідні документи для здійснення врегулювання, у тому числі власне і заяву про подію, окрім постанови суду про притягнення винної особи (страхувальника) до адміністративної відповідальності, та повідомив, що окрему заяву про страхове відшкодування разом із належним чином посвідченою копією вказаної постанови необхідно буде подати опісля її ухвалення судом, набрання законної сили й отримання копії. А вже 28.01.2021 року власне після отримання й ознайомлення із копіями судових рішень щодо обставин ДТП і ступеня провини його учасників, які набрали законної сили та які були надані судом (у тому числі й вищевказаної постанови суду від 17.12.2020 року про притягнення Відповідача-2 до адміністративної відповідальності), водій пошкодженого автомобіля позивача ОСОБА_3 звернувся до страховика за Полісом ОСЦПВВНТЗ встановленої винної особи (Відповідач-1) із відповідною заявою з метою отримання належного страхового відшкодування.
З усього вищенаведеного слідує, що тим самим сторона позивача вчиняла ряд активних дій, які свідчили про її волевиявлення щодо здійснення свого права на отримання такого відшкодування, сприяла у визначенні характеру та розміру збитків, обставин настання страхового випадку тощо.
Відтак сторона позивача діяла добросовісно з огляду на подання заяви-звернення про здійснення страхового відшкодування лише у січні 2021 року, оскільки в силу вищенаведених положень закону у будь-якому разі строк на прийняття страховиком відповідного рішення із врегулювання страхового випадку й здійснення страхової виплати припиняється до ухвалення остаточного судового рішення відносно заподіювана шкоди як учасника ДТП, набрання ним законної сили й доведення до відома страховика підтвердження факту набрання таким судовим рішенням законної сили (відповідна відмітка на копії судового рішення), тому у будь-якому разі прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування і власне проведення страхової виплати страховик з огляду на обов'язок із розслідування і встановлення обставин настання страхового випадку здійснював би після того, як дізнався про ухвалення відповідних Постанов (у тому числі й вищевказаної Постанови суду від 17.12.2020 року про притягнення Відповідача-2 до адміністративної відповідальності), їх змісту та факту набрання ними законної сили, тобто у цьому випадку - і так після спливу річного строку з дати ДТП.
Проте попри наведене, незважаючи на добросовісність поведінки стороні позивача, Відповідачем-1 всупереч положенням Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» необгрунтовано й безпідставно так і не було здійснено виплату страхового відшкодування завданої майнової шкоді позивачеві, а лише Листами-відповідями N° 16433/9120 від 21.10.2020 року та № 133 від 29.01.2021 року сторону позивача було повідомлено про відмову у здійсненні виплати страхового відшкодування завданої майнової шкоди з підстав пропуску річного строку на подання заяви про страхові відшкодування такої шкоди.
Таким чином, Відповідач-1 необґрунтовано й безпідставно відмовив у здійсненні виплати страхового відшкодування з посиланням на несвоєчасність подання такої заяви. Позивачка всіляко сприяла врегулюванню страхового випадку з метою отримання належного страхового відшкодування, тим самим вчиняла ряд активних дій, які свідчили про її волевиявлення щодо здійснення права на отримання такого відшкодування, сприяла у визначенні характеру та розміру збитків, обставин настання страхового випадку тощо. Проте попри наведене, незважаючи на добросовісність поведінки сторони позивача, Відповідачем-1 всупереч положенням Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» необґрунтовано й безпідставно так і не було здійснено оцінку заподіяного матеріального збитку після проведення огляду автомобіля, тобто не було оцінено шкоду, та зрештою так і не було здійснено виплату страхового відшкодування такої оціненої шкоди Позивачеві. Наведене свідчить про відсутність жодних об'єктивних перешкод страховику для здійснення врегулювання страхового випадку для виплати стороні Позивача страхового відшкодування завданої пошкодженням її майна шкоди, проте Відповідач-1 надав надмірно формальну відмову, чим порушив права позивача.
Відтак сторона позивача, звертаючись до страховика за Полісом ОСЦПВВНТЗ (Відповідач-1) з відповідними зверненнями з метою отримання належного страхового відшкодування, здійснювала розумні заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика, а встановлений законом річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, проте попри наведене, незважаючи на добросовісність поведінки позивача, Відповідачем-1 всупереч положенням Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» необґрунтовано й безпідставно так і не було здійснено виплату страхового відшкодування позивачеві. Таким чином, позивач має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи.
Згідно зі Звітом № 203/03-21 від 30.03.2021 року про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ «DODGE CHALLENGER», р.н. НОМЕР_2 ( огляд пошкодженого автомобіля було проведено оцінювачем 18.03.2021 року), вартість відновлювального ремонту КТЗ з урахуваннях зносу складає 39 995,05 грн.
Отже, із Відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню невиплчачене страхове відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого КТЗ з урахуванням зносу 39 995.05 грн.
Окрім того, у зв'язку із пошкодженням зазначеного транспортного засобу та непроведенням страховиком складання оцінки заподіяного матеріального збитку позивачем також було понесено відповідні додаткові витрати. Як випливає із Договору на проведення експертної оцінки N° 203/03-21 віл 18.03.2021 року та квитанції про оплату № 13-04-21 від 13.04.2021 року, витрати позивача на складання оцінки заподіяного матеріального збитку склали 2 000.00 грн. (відшкодування зазначених витрат також підлягав стягненню із Відповідача-2 на користь позивача).
Згідно зі Звітом № 203/03-21 від 30.03.2021 року про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ «DODGE CHALLENGER», р.н. НОМЕР_2 (огляд пошкодженого автомобіля було проведено оцінювачем 18.03.2021 року), повна вартість відновлювального ремонту КТЗ складає 48 947,05 грн.
Отже, із Відповідача-2 на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром заподіяної шкоди і належним страховим відшкодуванням у розмірі:
48 947,05 грн. (фактичний розмір завданої шкоди, що становить повну вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ) - 39 995,05 грн. (належний розмір страхового відшкодування, що становить вартість відновлювального ремонту ТЗ з урахуванням зносу) = 8 952,00 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 26.06.2025р. прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачам запропоновано надати відзив на позовну заяву.
16.07.2025представником ПАТ «СГ «ТАС» надано відзив на позовну заяву в якій останній просив відмовити в задоволенні позооу та застосувати позовну давність.
08.08.2025 від представника відповідача 2 ОСОБА_2 , адвоката Марущака Я.В. надійшов відзив по справі, відповідно до якого останній просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не довела за допомогою належних та допустимих доказів те, що не звернення до страховика впродовж більше п"яти років обумовлене обставинами, якві не залежали від неї, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 16.10.2019 року о 15:10 год. по вул. В. Гетьмана, 34, у м. Києві ОСОБА_2 , відповідач 2, керуючи автомобілем «DAF 95», р.н. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху не переконався в його безпечності, у результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «DODGE CHALLENGER», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 (перебуває у власності ОСОБА_1 (Позивач)).
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «DAF 95», р.н. НОМЕР_1 з 19.02.2019 по 18.02.2020 застрахована АТ «СГ «ТАС» (приватне) згідно Полісу № АО 5081171 від 18.02.2019 р., згідно якого страхова сума заподіяна майну 100 000 грн; франшиза 0 грн.
Судом встановлено, що 17.02.2020 постановою Солом'янського районного суду м. Києва закрите провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення. У вказаній постанові також зазначено, що саме в діях автомобіля «DAF 95», р.н. НОМЕР_1 вбачається невідповідність ПДР.
Судом встановлено, що 30.09.2020р. ОСОБА_3 звернувся до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із Повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду з приводу ДТП, яка сталася 16.10.2019.
Судом встановлено, що 30.09.2020р. ОСОБА_3 підписав «Прелік документів, необхідних по страховій справі» №21990/40/2020/53, згідно якого зобов'язався «протягом 30 днів після подання письмового повідомлення про ДТП» подати страховику заяву на виплату.
Судом встановлено, що 17.12.2020р. постановою Солом'янського районного суду м. Києва провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП,закрите у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Судом встановлено, що 28.01.2021р.. тобо через 1 рік 3 місяці з дати ДТП, ОСОБА_3 звернувся до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із заявою про відшкодування шкоди по ДТП.
Судом встановлено, що 29.01.2021р. листом за вих.№ 153 відповідач АТ «СГ «ТАС» (приватне) повідомив позивача ОСОБА_3 про те, що оскільки потерпілий не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в межах одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, тобто до 16.10.2020, тому АТ «СГ «ТАС» (приватне) керуючись п.37.1.4 ст. 37 Закону № 1961-ІУ відмовляє у виплаті страхового відшкодування.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 до моменту подання позову у даній справі до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із заявою про відшкодування шкоди завданої у вказаній ДТП не зверталася.
Судом встановлено, що у вересні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до до ПАТ «Страхова Група «ТАС», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, пені за прострочення виплати страхового відшкодування та моральної шкоди за вищевказаним випадком ДТП.
Судом встановлено, що 18 січня 2024 року рішенням Святошинського районного суду міста Києва у справі №759/18353/23 відмовлено в позові ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення страхового відшкодування, пені за прострочення виплати страхового відшкодування та моральної шкоди.
Судом встановлено, що 31 жовтня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу адвоката Максимчука Сергія Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_3 , залишено без задоволення, та рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 січня 2024 року залишено без змін.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі Закон № 1961-ІУ), відповідно п. 2.1 ст. 2 регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
У Законі № 1961-ІУ детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо транспортної пригоди, потерпілого, і страховика.
Згідно п. 35.1 статті 35 Закону № 1961-ІУ для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Судом встановлено, що 16.10.2019 сталася спірна ДТП , а 28.01.2021р., тобо через 1 рік 3 місяці з дати ДТП, ОСОБА_3 звернувся до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із заявою про відшкодування шкоди по ДТП.
Судом встановлено, що 29.01.2021р. листом за вих.№ 153 відповідач АТ «СГ «ТАС» (приватне) повідомив позивача ОСОБА_3 про те, що оскільки потерпілий не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в межах одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, тобто до 16.10.2020, тому АТ «СГ «ТАС» (приватне) керуючись п.37.1.4 ст. 37 Закону № 1961-ІУ відмовляє у виплаті страхового відшкодування.
Згідно п.37.1.4 Закону № 1961-ІУ: «Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) с: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди».
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 вказаного Закону строк є присічним і поновленню не підлягає. Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону N° 1961-ІУ річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Разом з тим у Законі № 1961-ІУ прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-ІУ не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.
Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-ІУ не містять.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року № 465/4287/15.
Судом встановлено, що позивач в межах одного року з дати ДТП не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування.
Доводи позивача про те, що він пропустив річний строк звернення за виплатою страхового відшкодування з огляду на те, що чекав ухвалення постанови Солом'янського районного суду м. Києва від 17.12.2020р. щодо ОСОБА_2 спростовуються положеннями п. 35.2. статті 35 Закону № 1961- ІУ яка не передбачає додання до заяви рішення суду у справі про адміністративне правопорушення.
Судом встановлено, що 17.02.2020 постановою Солом'янського районного суду м. Києва водій ОСОБА_3 визнаний невинним у скоєнні ДТП, оскільки встановлено, що саме в діях водія ОСОБА_2 вбачається невідповідність Правилам дорожнього руху.
Позивач визнає, що з 28.01.2021 мала можливість подати страховику заяву про про виплату страхового відшкодування, але позивач ОСОБА_1 в порушення ст.35 Закону N° 1961-ІУ до 23.06.2025 (моменту подання позову у даній справі) із заявою про страхове відшкодування шкоди до АТ «СГ «ТАС» (приватне) не зверталася.
Отже, доводи позивача є взаємосуперечливими, оскільки позивач одночасно заявляє про неможливість подання заяви про виплату страхового відшкодування протягом одного року з моменту ДТП до 28.01.2021, але водночас позивач до 23.06.2025 із заявою про страхове відшкодування шкоди до АТ «СГ «ТАС» (приватне) не зверталася, тобто позивач визнає, що нею не здійснено жодних розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через бездіяльність потерпілої.
Крім того, норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не обмежують і не позбавляють потерпілу особу права подати заяву про страхове відшкодування без наявності постанови суду по справі про адміністративне правопорушення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2024 року справа N 161/8285/22 провадження N 61-1965 св 24 викладений наступний висновок щодо застосування пункту 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-ІУ: «Посилання позивача на тривалість розгляду кримінальної справи щодо встановлення вини ОСОБА 2 у вчиненні спірної ДТП, апеляційний судом правильно визнано безпідставними, оскільки існування кримінального провадження не може свідчити про неможливість звернення потерпілого до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, чи пред'явлення позову про відшкодування шкоди за спірне ДТП. Такі висновки спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині. При цьому цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану ДТП, наступає незалежно від вини завдавана шкоди. Подібний за змістом правовий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі N 686/20281/21 (провадження N 61-9642 св 22), від 17 квітня 2024 року у справі N 552/7011/22 (провадження N 61- 2109 св 24), від 24 квітня 2024 року у справі N 243/880/23 (провадження N 61-18255 св 23). Отже, позивачем не доведено добросовісності своїх дій при зверненні до страховика з вказаною заявою. Посилання касаційної скарги на те, що після настання спірної ДТП, унаслідок якої позивачу було завдано майнової шкоди, останній особисто звернувся до страховика щодо виплати страхового відшкодування, проте страховик повідомив йому, що слід звертатися з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування після ухвалення судового рішення судом щодо винної у ДТП особи, на увагу не заслуговують, оскільки, по-перше, належними та допустимими доказами не підтверджені, по-друге, не спростовують обов'язок потерпілого подати страховику відповідну заяву про виплату страхового відшкодування у визначений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів " строк, чи звернутися до суду з відповідним позовом у цей строк, який є преклюзивним».
Отже, позивач мала можливість та право звернутися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування у визначений законом строк (один рік з моменту ДТП), проте таким правом не скористалася.
Законодавцем у положеннях статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було передбачено, що право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від надання чи ненадання постанови у справі про адміністративне правопорушення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування та надати виключно документи згідно п. 35.2. статті 35 Закону № 1961-ІУ.
Вказані правові висновки щодо застосування приписів підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 910/7449/17, від 11 грудня 2019 року у справі N 465/4287/15, провадження N 14-406цс19.
При цьому, слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Цивільний кодекс України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України).
Положення зазначених норм права свідчить про зобов'язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи права інших осіб у спосіб передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов'язки.
Зазначений висновок також викладено у постанові Великої палати Верховного суду від 14.12.2021 року за результатами розгляду цивільної справи N 147/66/17 (пункт 158).
Позивач мала можливість та право звернутися до відповідача із заявою про виплату. страхового відшкодування у визначений законом строк проте таким правом не скористалася.
Звертаючись до суду, позивачка не довела за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів те, що незвернення до страховика протягом більше п"яти років було обумовлене обставинами, які не залежали від нього, а тому з огляду на вищевикладене підстав для задоволення позову немає.
Право на відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичних та юридичних осіб, має власник (ч. З ст. 386 ЦК України) та/або особи, які мають речове право на чуже майно (ст. 396 ЦК України).
За ч. 2 ст. 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Згідно п. 2.2. ПДР власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року за N 335/2566/18 зазначено: "Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України. Спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху (висновок Верховного Суду України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі N 6-183цс14).
Водій, який правомірно керував транспортним засобом, має право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи, а понад розмір страхового відшкодування, зокрема, франшизи, за рахунок винної особи.
Аналогічного висновку дійшли Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 07 листопада 2018 року у справі N 200/21325/15-ц, від 03 квітня 2019 року в справі N 299/2811/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі N 300/193/17, від 27 листопада 2019 року у справі N 607/3007/16-ц, Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі N 6-183цс14, така практика є сталою.
Факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної автомобілю, яким керувала особа під час ДТП.
Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі N 147/66/17, провадження N 14-95цс20)."
ОСОБА_3 , який правомірно керував транспортним засобом на момент ДТП 16.10.2019. скористався правом на пред'явлення позову до АТ «СГ «ТАС» (приватне) про відшкодування майнової шкоди, заподіяної пошкодженням цього транспортного засобу та оскаржив відмову страховика у виплаті страхового відшкодування через порушення потерпілим річного строку подання заяви на виплату страховику.
18 січня 2024 року рішенням Святошинського районного суду міста Києва від у спрааві №759/18353/23 відмовлено в позові ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення страхового відшкодування, пені за прострочення виплати страхового відшкодування та моральної шкоди.
31 жовтня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу адвоката Максимчука Сергія Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_3 , залишено без задоволення, та рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 січня 2024 року залишено без змін.
Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за участі позивача встановлено: «У справі, що переглядається апеляційним судом, установлено, що дорожньо-транспортна пригода сталась 16 жовтня 2019 року. Із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернувся до страховика 28 січня 2021 року, тобто із спливом річного строку.
При цьому, звертаючись до суду, позивачем не доведено добросовісності своїх дій при зверненні до страховика із вказаною заявою.
Посилання позивача на тривалий розгляд справи про адміністративне правопорушення та відсутність постанови про притягнення страхувальника до адміністративної відповідальності колегія суддів відхиляє, оскільки такі не ґрунтуються на положеннях статті 35 Закону № 1961-ІУ.
Окрім цього, відсутність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності страхувальника не свідчить про неможливість звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування».
Отже, постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за участі позивача встановлено, що потерпілий звернувся до страховика за відшкодуванням шкоди заподіяної пошкодженням транспортного засобу з пропуском присічного річного строку на звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог до страховика.
Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за участі позивача втакож становлено, що посилання на те, що ОСОБА_3 протягом року звернувся із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду: колегія суддів до уваги не прийняла, оскільки у пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-ІУ статтею 33 Закону №1961-ІУ встановлено обов'язок особи, причетної до дорожньо-транспортної пригоди невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди повідомити страховика про дорожньо- транспортну пригоду, але для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом ЗО днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35), відтак, саме лише повідомлення водієм страховика про дорожньо-транспортну пригоду через 11 місяців з дати ДТП не може свідчити про добросовісність позивача.
Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законі сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше встановлено законом.
Отже, із цим позовом до суду позивачка звернулася 23 червня 2025 року, натомість дорожньо-транспортна пригода відбулась 16 жовтня 2019 року, тобто із спливом більше п"яти років, водночас доводи позивачки про те, що «в межах визначеного законом річного строку позивачка не мала змоги подати заяву про страхове відшкодування» не пояснюють поважність причин незвернення позивача до страховика протягом більше ніж п"яти років з дати ДТП, а тому з огляду на вищевикладене підстав для задоволення позову немає. Щодо застосування строку позовної давності заявленого представником відповідача у відзиві слід вказати, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідача у спорі . Оскільки суд відмовив у задоволенні позову по суті, то і підстав для застосування строку позовної давності не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 10, 11,76-84, 133, 137, 141 , 209, 256, 257, 258, 258, 259, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, cуд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Страхова група ""ТАС", ОСОБА_2 про стягнення невиплаченого страхового відшкодування та відшкодування шкоди завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : Л.М. Шум