Справа № 752/12122/25
Провадження № 2/752/6869/25
Іменем України
07 листопада 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Слободянюк А.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з останнього на свою користь заборгованість за кредитним договором №21.08.2024-100000445 в розмірі 40 500 грн, а також 2422,40 грн витрат зі оплати судового збору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 21 серпня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №21.08.2024-100000445, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн.
Взяті на себе зобов'язання товариство виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит у розмірі встановленому договором, однак відповідач свої обов'язки за вказаним договором належним чином не виконав, не повернув кредитні кошти, внаслідок чого в нього виникла заборгованість у розмірі 40 500 грн, з яких: 15000 тіло кредиту, 13950 грн проценти за користування кредитом, 1350 грн комісія, 7500 грн неустойка.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 липня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
27 липня 2025 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що приєднаний до матеріалів справи договір не містить підписів сторін договору. Згідно з доводами позовної заяви та копії поданого позивачем договору № 21.08.2024-100000445 від 21 серпня 2024 року, такий укладено в режимі онлайн шляхом заповнення відповідачем в електронній формі анкети-згоди клієнта на сайті позивача. Однак разом із позовом Позивачем не надано жодного доказу, що відповідач здійснив дії, а саме: 1) зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця; 2) створив в такій системі особистий кабінет; 3) отримав Пропозицію (оферту) та ознайомився із нею; 4) отримав електронне повідомлення від Кредитодавця із одноразовим ідентифікатором; 5) ввів цей одноразовий ідентифікатор в інформаційно-телекомунікаційній системі (сайті) Кредитодавця; 6) використав одноразовий ідентифікатор для підписання (укладення) Кредитного договору № 21.08.2024-100000445 від 21 серпня 2024 року. Зокрема у позові позивач не вказує, яким чином був надісланий та отриманий відповідачем такий ідентифікатор: СМС-повідомлення, певний месенджер тощо.
Позивачем не надано доказів, які б підвереджували, що саме відповідач був зареєстрований в інформаційно-телекомунікаційній системі, не підтверджено отримання саме відповідачем логіну та паролю в системі, що відповідачем було подано заявку на отримання кредиту, а також що відповідач був ознайомлена з усіма істотними умовами договору, та не надано доказів щодо зарахування коштів на платіжну картку, яка належить саме відповідачу.
Таким чином, позивачем не доведено факту укладення сторонами договору № 21.08.2024-100000445 від 21 серпня 2024 року, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, а отже вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
31 липня 2025 року позивач подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Повідомляє, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 21.08.2024; 2) подання відповідачем заявки кредитного договору № 21.08.2024-100000445 (кредитної лінії) від 21.08.2024; 3) надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №21.08.2024-100000445 (кредитної лінії) від 21.08.2024. Стороною відповідача документи, що складають кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий - 0637380321, який зазначений як контактний номер телефону відповідача в шапці відзиву на позовну заяву, що підтверджує належність номеру телефона НОМЕР_1 відповідачу. Позивач надав суду Log File з чіткою хронологією дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору в інформаційно-комунікаційній системі позивача - веб-сайті позивача sgroshi.com.ua. Також, для підтвердження укладення електронного кредитного договору від 21.08.2024 № 21.08.2024-100000445 з ТОВ "Споживчий центр додав "Довідку «СМ Універсал»", яка підтверджує факт надсилання одноразових ідентифікаторів на номер телефону, що передбачений у заявці договору.
Крім того, звертає увагу, що видача кредитних коштів відповідачу підтверджує квитанція №486863219 від 21.08.2024, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу - Ipay, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим позивач виконав свої зобов'язання за договором своєчасно та в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 21 серпня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №21.08.2024-100000445, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн, строком на 124 дні, дата повернення кредиту 22 грудня 2024 року, зі сплатою фіксованої процентної ставки 1 % на день. Одноразова комісія за видачу кредиту становить 1 350 грн.
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №21.08.2024-100000445, заборгованість відповідача становить 40500 грн, з яких 15000 грн - основний борг, 13 950 грн проценти, 4050 грн - комісія, 7500 неустойка.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що:
- кредитний договір від 21 серпня 2024 року №21.08.2024-100000445 та заявку, яка є його невід'ємною частиною, між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 підписано останнім одноразовим ідентифікатором Е459, який було надіслано на номер відповідача 0637380321;
- у договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону, дані електронного платіжного засобу, а також контактні дані близьких осіб.
Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору та заявки, яка є його невід'ємною частиною.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про укладеність кредитного договору та ознайомлення відповідача з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останнім кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
При цьому, посилаючись на неукладення вказаного договору, відповідач не наддав суду жодних доказів, більше того, номер мобільного телефону, зазначений в умовах укладеного договору, відповідачем зазначено у відзиві на позовну заяву. Матеріали справи не містять доказів, що вказаний фінансовий номер для укладення кредитного договору, використано іншою особою, а не відповідачем.
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів
Суд виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Як вбачається з умов кредитного договору, зокрема пункту 4.1 договору кредит у сумі 15 000 гривень підлягає перерахунку на картковий рахунок позичальника.
При цьому відповідачем при оформленні заявки на отримання кредиту вказано наступні реквізити електронного платіжного засобу (карткового рахунку) - № 5169-36ХХ-ХХХ-3421.
Як встановлено судом, факт перерахування відповідачу кредитних коштів підтверджено листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих. № 119-1205 від 12 травня 2025 року, з якого слідує, що 21 серпня 2024 року о 09:30 годин перераховано кошти на платіжну карту клієнта № 5169-36ХХ-ХХХ-3421 на суму 15 000 гривень, номер транзакції в системі iPay.ua 486863219, призначення платежу: видача за договором кредиту № 21.08.2024-10000445.
Як вбачається із змісту кредитного договору, в ньому зазначено номер особистого електронного платіжного засобу відповідача з маскою, а саме, № № 5169-36ХХ-ХХХ-3421. Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самого відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).
При цьому суд враховує, що відповідачем не доведено, що вказана платіжна картка йому не належить та він не отримував вказані кошти на свій рахунок.
Суд враховує, що первинні банківські документи по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений законом.
ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки, ТОВ «Споживчий центр» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку ОСОБА_1 фінансова установа не може, оскільки не володіє такою інформацією.
Також як вбачається з матеріалів справи відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, проте доказів на спростування отримання коштів не надав, а саме по собі посилання у відзиві на позовну заяву на те, що позивачем не доведено належним чином вказаного факту, не може братися судом до уваги, оскільки рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про доведеність обставини перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів.
Щодо розміру заборгованості за кредитним договором
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Встановлено, що за договором № 03.10.2023-100000355 від 03 жовтня 2023 року сторони узгодили строк, на який надаються кошти та проценти за користування ними, який становить 140 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту 19 лютого 2024 року.
Також умовами договору визначена відсоткова ставка за користування коштами, а саме фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом, та в подальшому 0,5% за день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових платежів.
Перевіривши наведену позивачем в розрахунку суму заборгованості за процентами згідно умов кредитного договору №21.08.2024-100000445 від 21 серпня 2024 року, суд установив, що сума заборгованості по процентах становить 13950 грн, яка визначена позивачем.
Отже, розмір заборгованості по відсотках узгоджується із умовами кредитного договору №21.08.2024-100000445 від 21 серпня 2024 року та не спростований відповідачем.
Що стосується нарахування ТОВ «Споживчий центр» комісії за надання кредиту та його обслуговування, суд звертається до висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 09 лютого 2024 року у справі № 337/3703/22 (провадження № 61-13859св23), відповідно до яких правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
За обставин цієї справи сторони, з урахуванням положень пунктів 8, 9 заявки, яка є невід'ємною частиною кредитного договору №21.08.2024-100000445 від 21 серпня 2024 року, погодили розмір комісії за надання кредиту у сумі 1350 гривень, а також розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості у сумі 1350 гривень, який нараховується у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.
При цьому комісія за обслуговування встановлюється за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які кредитодавець зобов'язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.
З урахуванням наведеного, умови договору про нарахування комісії за надання кредиту та його обслуговування не є нікчемними, оскільки їх нікчемність не встановлена на рівні закону. Докази недійсності відповідних умов договору в матеріалах справи відсутні та сторонами не надавались.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
А тому нарахована відповідно до умов кредитного договору комісія за надання кредиту та його обслуговування у сумі 4050 гривень підлягає стягненню з відповідача.
Разом з цим суд приходить до висновку про неправомірність включення ТОВ «Споживчий центр» до загальної суми заборгованості за кредитним договором неустойки у сумі 7500 гривень, нарахованої відповідно до умов пункту 17 заявки, яка є невід'ємною частиною кредитного договору №21.08.2024-100000445 від 21 серпня 2024 року, оскільки відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З урахуванням вищевикладеного, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №21.08.2024-100000445 від 21 серпня 2024 року складає 33 000 гривень, з яких: 15 000 гривень - тіло кредиту; 13950 гривень - проценти за користування кредитом; 4050 гривень - заборгованість за комісіями.
Відповідно до частин 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1973,77 грн (81,48%).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279 ЦПК України, ст. ст. 207, 526, 546, 549, 553, 610, 612, 626, 628, 629, 639, 634, 1054 ЦК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №21.08.2024-100000445 від 21 серпня 2024 року в розмірі 33 000 (тридцять три тисячі) гривень 00 коп, з яких: 15 000 гривень - тіло кредиту; 13950 гривень - проценти за користування кредитом; 4050 гривень - заборгованість за комісіями.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1973 гривні 77 коп.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.
Відомості про учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133 А, м. Київ, 01032;
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складений 07 листопада 2025 року.
Суддя А.В. Слободянюк