Справа № 161/15902/25
Провадження № 2/161/5292/25
31 жовтня 2025 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Олексюка А.В.,
при секретарі судових засідань - Опальчук А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство «Національні Інформаційні Системи» про звільнення майна з-під арешту, -
06.08.2025 позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача про звільнення майна з-під арешту.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності разом із її сином ОСОБА_2 і чоловіком ОСОБА_3 , належить квартира АДРЕСА_1 .
Серед власників на вказану квартиру в документах на право власності зазначений ОСОБА_3 (чоловік позивачки ОСОБА_1 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З метою оформлення спадщини на частку квартири, яка належала її померлому чоловіку, позивачка зверталась до нотаріальної контори і виявила наявність в реєстрі нерухомого майна запису про обтяження у вигляді арешту на квартиру на підставі постанови про накладення арешту на майно, б/н, 22.08.2011 року, видавник: СВ Луцького МВ УМВС України у Волинській області, слідчий Гуль Наталія Сергіївна, номер запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 11535188. Обтяжувач СВ Луцький МВ УМВС України у Волинській області.
Кримінальна справа була порушена і розслідувалась за нормами КПК України 1960р. по факту вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ст.185 ч.1 КК України.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.11.2011р., яким засуджено ОСОБА_2 за ст. 185 ч. 1 КК України до 200 годин громадських робіт. Даний вирок набрав законної сили 30 листопада 2011 року та повністю виконаний.
При постановленні вироку 14 листопада 2011 року Луцьким міськрайонним судом питання стосовно майна, на яке постановою слідчого в СВ Луцького МВ УМВС України в Волинській області від 22 серпня 2011 року було накладено арешт, не вирішено, незважаючи на те, що конфіскація майна не була застосована, а також не заявлявся і не розглядався цивільний позов у кримінальній справі.
При винесені вироку судом не було скасовано арешт з квартири, який фактично існує (чинний) по сьогоднішній день, що стверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.06.2025р.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 21.07.2025р. у справі №1-913/11 клопотання позивачки про скасування арешту з майна було залишено без розгляду з мотивів, що ОСОБА_1 не мала і не має будь-якого процесуального статусу в кримінальному провадженні щодо її сина ОСОБА_2 , якого було засуджено вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.11.2011р. (справа № 1-913/11).
Вказує, що звернення до правоохоронних органів про зняття арешту з нерухомого майна виявились безрезультатними, а накладений арешт на належну позивачеві квартиру створює їй перешкоди у вільному користуванні та розпорядженні своїм майном та позбавляє можливості позивача повноцінно здійснювати всі правомочності власника майна, в тому числі унеможливлює оформлення спадщини на частину квартири після смерті чоловіка ОСОБА_3 .
Просила суд, зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови слідчого СВ Луцького МВ УМВС України у Волинській області про накладення арешту на майно від 22 серпня 2011 року, зареєстрований 25 серпня 2011 року Волинською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, реєстраційний номер обтяження 11535188.
Ухвалою суду від 08.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.
20.08.2025 від Головного управління Національної поліції у Волинській області надійшов відзив, в якому просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Представник позивача адвокат Козак А.Ю. подав заяву про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.
Від представника Головного управління Національної поліції у Волинській області надійшла заява про проведення засідання без його участі, позов не визнають, просять відмовити.
Дослідивши та оцінивши наявні матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 2ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Положеннями ч.ч. 1,2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності разом із її сином ОСОБА_2 і чоловіком ОСОБА_3 , належить квартира АДРЕСА_1 , що стверджується свідоцтвом про право власності на житло від 25.12.2003р., зареєстровано в електронному реєстрі за № 4257501 від 02.01.2004р., витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2487671 від 02.01.2004р., а також Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна від 11.06.2025р (а.с.24-27).
ОСОБА_3 - чоловік позивачки ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 09.10.2017р (а.с.23).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна, на вказану квартиру накладено арешт на підставі постанови про накладення арешту на майно, б/н, 22.08.2011 року, видавник: СВ Луцького МВ УМВС України у Волинській області, слідчий Гуль Наталія Сергіївна, номер запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 11535188. Обтяжувач СВ Луцький МВ УМВС України у Волинській області.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.11.2011р справа №1-913/2011., яким засуджено ОСОБА_2 за ст. 185 ч. 1 КК України до 200 годин громадських робіт. Даний вирок набрав законної сили 30 листопада 2011 року.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 21.07.2025р. у справі № 1-913/11 клопотання позивачки про скасування арешту з майна було залишено без розгляду (а.с.20).
3 огляду на зазначене, на правовідносини, пов?язані з розв?язанням питання про припинення арешту на майно позивачки, поширюються норми КПК України 1960 року.
У постанові від 30 червня 2020 року у справі №727/2878/19 (провадження №14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.
Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов?язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
КПК України 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у завершеній кримінальній справі. Таким чином, вирішення порушеного позивачем питання в порядку кримінального судочинства потребувало б відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), яке вже було вирішено судом, на що звернула увагу Велика Палата Верховного Суду.
Відповідно до статті 126 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям чинного Кримінального процесуального кодексу України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, згідно із статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт майна має тимчасовий характер і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов'язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.
Відповідно до пункту дев'ятого розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 Кримінального процесуального кодексу України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
З огляду на зазначене, на правовідносини, пов'язані з розв'язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
Проте, положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі.
Згідно зі статтею 174 Кримінального процесуального кодексу України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.
З урахуванням цього, а також тривалого періоду часу, що минув після виконання вироку суду вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі Кримінально-процесуального кодексу України1960року не буде ефективним способом захисту порушеного права.
За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц (провадження№ 14-496цс18), нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.
Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин.
3 огляду на те, що існування арешту на майно, накладене слідчим в кримінальній справі, розгляд і вирішення якої давно завершився шляхом винесення вироку, є перешкодою у здійсненні позивачем своїх прав власника майна, а також за відсутності підстав для існування такого арешту, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд зазначає, що звільнення майна з-під арешту за рішенням суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про скасування запису про обтяження майна.
Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України,суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство «Національні Інформаційні Системи» про звільнення майна з-під арешту - задовольнити
Скасувати арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови слідчого СВ Луцького МВ УМВС України у Волинській області про накладення арешту на майно від 22 серпня 2011 року, зареєстрований 25 серпня 2011 року Волинською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, реєстраційний номер обтяження 11535188.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 . АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Волинській області, адреса: м. Луцьк, вул. Винниченка, 11, код ЄДРПОУ 40108604.
Третя особа: Державне підприємство «Національні Інформаційні Системи», адреса: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 4, код ЄДРПОУ 39787008.
Суддя Луцького міськрайонного суду А.В. Олексюк