Справа № 519/1072/25
Провадження № 4-с/519/280/25
06.11.2025 м. Південне
Південний міський суд Одеської області у складі:
головуючого судді Лемця С.П.,
при секретарі судового засідання Волковій Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса),
Скаржник звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), в якій просив скасувати постанову старшого державного виконавця Терещенко Н.В. про зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 78958837 від 28.08.2025 та зобов'язати виконати рішення Південного міського суду Одеської області по справі № 519/1072/25 від 02.07.2025 в повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що рішенням Південного міського суду Одеської області від 02.07.2025 з АТ «Одеський припортовий завод» на користь ОСОБА_1 стягнуто 84462,29 грн заборгованості невиплаченої заробітної плати.
Постановою старшого державного виконавця Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Терещенко Н.В. відкрито виконавче провадження №78958837.
28.08.2025 старшим державним виконавцем Терещенко Н.В. було винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій № 78958837 на підставі п.12 ч.1 ст.34, 35 Закону України «Про виконавче провадження». ОСОБА_1 був ознайомлений з постановою 23.09.2025.
Скаржник зазначає, вказана постанова є неправомірною з огляду на те, що АТ «Одеський припортовий завод» довгий період часу перебуває в стадії приватизації і в цей період виплачувалась заробітна плата працівникам та сплачуються всі зобов'язання. За вказаним рішенням стягується заробітна плата, яка є в пріоритеті перед іншими виплатами, як констатувала ВП ВС (ч.3 ст.15 Закону України «Про оплату праці», ч.5 ст.97 КЗпП).
Виконання рішення суду є невід'ємною частиною права на справедливий суд. Судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Ухвалою судді Південного міського суду Одеської області від 09.10.2025 ОСОБА_2 скаргу прийнято до свого провадження.
Скаржник в судове засідання не з'явився, згідно позову просить скаргу розглянути за його відсутності, скаргу підтримав та просив задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Судом встановлено, що 02.07.2025 рішенням Південного міського суду Одеської області стягнуто з боржника АТ «Одеський припортовий завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати у сумі 84462,29 грн.
Постановою старшого державного виконавця Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Терещенко Н.В. відкрито виконавче провадження № 78958837 з виконання вказаного рішення суду.
28.08.2025 старшим державним виконавцем Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Терещенко Н.В винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 78958837, у зв'язку із включенням єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації на підставі п.12 ч. 1,ч.2. ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження».
Відповідно до частин 1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Отже, установлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».
У силу приписів ст. 19 Конституції України, ст. 1 Закону Законом України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження», а й відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Положеннями ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов'язковості виконання рішень, законності.
Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини першої, абзацу 1 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За приписами ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
У контексті ст. 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.
Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в п. 1 ст. 1 Першого протоколу (рішення у справах «Бурдов проти росії» від 07.05.2002).
Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень.
ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2024 у справі №335/1961/23 вказав, враховуючи, що обов'язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов'язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України “Про виконавче провадження» є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов'язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із ч.2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова старшого державного виконавця Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) Терещенко Н.В про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №78958837 є неправомірною, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а вимоги скарги - задоволенню.
Керуючись ст. 259, 260, 353, 447-453 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), задовольнити.
Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Терещенко Н.В про зупинення вчинення виконавчих дій від 28.08.2025 у виконавчому провадженні №78958837 з виконання рішення Південного міського суду Одеської області від 02.07.2025 про стягнення з АТ « Одеський припортовий завод» на користь ОСОБА_1 заборгованості з заробітної плати у сумі 84462,29 грн.
Зобов'язати старшого державного виконавця Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) Терещенко Н.В поновити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №78958837 з виконання рішення Південного міського суду Одеської області від 02.07.2025 про стягнення з АТ «Одеський припортовий завод» на користь ОСОБА_1 заборгованості з заробітної плати у сумі 84462,29 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя Сергій ЛЕМЕЦЬ