Справа № 523/7533/25
Провадження №2/523/4254/25
"13" жовтня 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси у складі:
головуючої судді - Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дяченко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 17 в м. Одеса, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування,
Позивач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО», в інтересах якого діє представник Філіппенко О.Ю., звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить стягнути на його користь з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 311 727,53 грн. та витрати на оплату судового збору в розмірі 4675,91 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_2 (надалі Страхувальник) було укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № О820АК8-23ВТ25ІІ від 29.12.2023 року Поліс - КАСКО. Згідно з умовами даного Договору Страховик прийняв під страховий захист цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
13.08.2024р. в м. Одесі на вул. Лузанівська, 94а, відповідач ОСОБА_1 спричинив пошкодження транспортному засобу Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 , а саме кидав каміння.
В результаті протиправних дій відповідача, автомобіль Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 отримав механічні ушкодження.
На місце вказаної події була викликана поліція.
Відповідно до повідомлення відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області від 30.08.2024р., винуватцем події ОСОБА_1 проведено профілактичну роботу.
Таким чином, у даному випадку вина ОСОБА_1 у вчиненні протиправних дій є беззаперечною, між його протиправними діями та завданою шкодою існує причинно-наслідковий зв'язок.
До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» звернулась потерпіла сторона, власник транспортного засобу Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_2 із заявою про виплату страхового відшкодування від 14.08.2025 року.
Дану заяву було розглянуто, а пошкодження застрахованого автомобіля визнано страховим випадком.
Так як на момент страхової події 13.08.2024року, автомобіль Toyota Camry, д.н.з. НОМЕР_1 мав пошкодження непов'язані з подією які відображені в акті огляду ТЗ, було замовлено звіт для визначення коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого ТЗ.
Згідно звіту №2388258 виконаного ФОП ОСОБА_3 , про визначення ринкової вартості та коефіцієнту фізичного зносу встановлено, що коефіцієнт фізичного зносу (Ез) автомобіля Toyota Саmrу д.н.з. НОМЕР_1 , станом на 13.08.2024року складає 0,07.
Відповідно розмір страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0,07 на заміну складових частин складає 306 349,13грн.
Виплата страхового відшкодування була здійснена ПрАТ «СК «ВУСО» у відповідності до Договору страхування та статті 102 Закону 1909-ІХ.
Перерахування грошових коштів здійснювалось на рахунок СТО у розмірі 306 349,13 грн., що підтверджується страховим актом № 2388258-1 від 17.09.2024р., та платіжною інструкцією №54923 від 17.09.2024р.
Відповідно до рахунку СТО виконаного ТОВ «Виробнично-технічне підприємство «Інжпроект» № 8577 від 08.11.2024р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ також склала 5 378,40грн.
Доплата страхового відшкодування була здійснена ПрАТ «СК «ВУСО» у відповідності до Договору страхування.
Перерахування грошових коштів у розмірі 5378, 40 грн було здійснено на рахунок СТО, що
підтверджується страховим актом № 2388258-2 від 18.11.2024р., та платіжною інструкцією №67546 від 18.11.2024р.
Загальний розмір страхового відшкодування склав 311 727,53грн. (306 349,13 + 5378,40).
Отже, після виплати страхового відшкодування у Позивача виникло право вимоги до Відповідача на відшкодування завданої шкоди у розмірі 311 727,53 грн.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 05 травня 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву в якій позов підтримав в повному обсязі, просив суд розглянути справу без його участі, у разі неявки відповідача ухвалити заочне рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином за зареєстрованим місцем проживання в порядку статей 128, 130 ЦПК України, рекомендоване повідомлення повернулось до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що судом розцінюється як належне повідомлення. Така позиція суду відповідає судовій практиці з розгляду аналогічних спорів: Постанови Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі №760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі №760/17314/17). Відзиву від відповідача на позов до суду не надходило, заяв про розгляд справи у його відсутність до суду останній не подавав.
Згідно приписів до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що між ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_2 (надалі Страхувальник) було укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № О820АК8-23ВТ25ІІ від 29.12.2023 року Поліс - КАСКО.
Згідно з умовами даного Договору Страховик прийняв під страховий захист цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
13.08.2024р. о 23:09 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 13.08.2024 о 23:05 надійшла заява ОСОБА_2 , що за адресою: АДРЕСА_1 сусід ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пошкодив її авто Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а саме кинув каміння у лобове та заднє скло, також пошкодив дах авто. Відповідна заява зареєстрована в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» Відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області за №20961, що підтверджується Талоном-Повідомленням Єдиного обліку №20961.
Листом від 30.08.2024 року за №10125 начальник Відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 Головного Управління Національної поліції в Одеській області повідомлено ОСОБА_2 , що її звернення зареєстроване в ЖЄО відділу поліції № за №20963 від 14.08.2024 року та керівництвом відділу уважно розглянуте. Із вказаним в заяві громадянином проведено профілактичну роботу. За результатами проведеної перевірки матеріали списані у справу ВП №3 Одеського РУП №1 ГУНП в Одеській області.
До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» звернулась потерпіла сторона, власник транспортного засобу Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_2 із заявою про виплату страхового відшкодування від 14.08.2025 року.
Дану заяву було розглянуто, а пошкодження застрахованого автомобіля визнано страховим випадком.
Згідно звіту №2388258 виконаного ФОП ОСОБА_3 , про визначення ринкової вартості та коефіцієнту фізичного зносу встановлено, що коефіцієнт фізичного зносу (Ез) автомобіля Toyota Саmrу д.н.з. НОМЕР_1 , станом на 13.08.2024року складає 0,07.
Відповідно розмір страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0,07 на заміну складових частин складає 306 349,13грн.
Виплата страхового відшкодування була здійснена ПрАТ «СК «ВУСО» у відповідності до Договору страхування.
Перерахування грошових коштів здійснювалось на рахунок СТО у розмірі 306 349,13 грн., що
підтверджується страховим актом № 2388258-1 від 17.09.2024р., та платіжною інструкцією № 54923 від 17.09.2024р.
Відповідно до рахунку СТО виконаного ТОВ «Виробнично - технічне підприємство «Інжпроект» № 8577 від 08.11.2024р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ також склала 5 378,40грн.
Доплата страхового відшкодування була здійснена ПрАТ «СК «ВУСО» у відповідності до Договору страхування.
Перерахування грошових коштів у розмірі 5378, 40 грн було здійснено на рахунок СТО, що підтверджується страховим актом № 2388258-2 від 18.11.2024р., та платіжною інструкцією № 67546 від 18.11.2024р.
Загальний розмір страхового відшкодування склав 311 727,53грн. (306 349,13 + 5378,40).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для настання деліктної відповідальності за статтями 1166, 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таке правозастосування узгоджується із правовими висновками Верховного Суду викладеними зокрема в постанові від 25 лютого 2025 року по справі № 712/3111/23, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди.
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (підпункти 1.4, 1.7 статті 1 цього Закону).
У абзаці першому підпункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 108 ЗУ «Про страхування» визначено, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. (ст. 993 ЦК України).
Згідно Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.1018 року у справі № 755/18006/15-ц, згідно зі ст. 993 ЦК України та ст. 27 ЗУ «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18)
При цьому, суд констатує, що така заміна не виключає обов'язковість доведення наявності деліктної відповідальності відповідача, для настання якої необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
За обставин даної справи, позивач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» визначив відповідачем у справі, тобто особою відповідальною за заподіяння збитків - ОСОБА_1 .
В підтвердження протиправних дій та вини ОСОБА_1 суду надано лише: копію Талону -Повідомлення Єдиного обліку №20961 про реєстрацію заяви ОСОБА_2 в якій вона зазначає про пошкодження її авто ОСОБА_1 , та лист від 30.08.2024 року за №10125 начальника Відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 Головного Управління Національної поліції в Одеській області, яким повідомлено ОСОБА_2 , що її звернення зареєстроване в ЖЄО відділу поліції № за №20963 від 14.08.2024 року та керівництвом відділу уважно розглянуте. Із вказаним в заяві громадянином проведено профілактичну роботу. За результатами проведеної перевірки матеріали списані у справу ВП №3 Одеського РУП №1 ГУНП в Одеській області.
Однак, суд зазначає, що вищенаведених наданих позивачем доказів, явно недостатньо в підтвердження протиправних дій ОСОБА_1 та його вини, у завданні шкоди автомобілю Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_1 .
Надаючи правову оцінку вищенаведеним наданим позивачем доказам, суд констатує, що заява ОСОБА_2 є лише зверненням, в свою чергу лист від 30.08.2024 року за №10125 начальника Відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 Головного Управління Національної поліції в Одеській області підтверджує лише про розгляд її звернення та про проведення перевірки.
Будь-яких доказів в підтвердження наслідків розгляду Відділом поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 Головного Управління Національної поліції в Одеській області відповідного звернення ОСОБА_2 , де була би встановлена протиправність дій саме ОСОБА_1 , зокрема складення постанови, або порушення кримінального провадження, або будь-яких інших доказів, суду не надано.
Додатково суд зазначає, що позивач ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» також не звертався до суду із клопотання про витребування доказів.
В свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
З огляду на викладене, враховуючи що позивачем не подано достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, суд дійшов висновку що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» позбавлені належного доказового обґрунтування, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
На підставі наведеного, керуючись: ст.ст. 4, 6, 10, 12, 141, 228, 229, 263, 265, 273, 279, 280 - 282 ЦПК України,
У задоволенні позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 29.10.2025р., у зв'язку із тривалою відсутністю в суді світла.
Суддя К.О. Далеко