іменем України
07 листопада 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/9291/25
Головуючий у першій інстанції - Рахманкулова І. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1595/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 31 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській про відшкодування моральної шкоди,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Чернігівській області), в якому просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 20 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є пенсіонером ЗСУ з 12.10.2003, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівські області та отримує пенсію по другій групі інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» із розрахунку 80% відповідних сум грошового забезпечення.
Зазначав, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 в справі №620/15872/21 його адміністративний позов до ГУ ПФУ в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено; визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки від 17.09.2021 №ФЧ59618 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 05.03.2019, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення; зобов'язано ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити йому перерахунок пенсії з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки від 17.09.2021 №ФЧ59618 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 05.03.2019, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з 80% розміру грошового забезпечення, а також з урахуванням 100% суми підвищення пенсії з 05.03.2019 по 31.12.2019, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Указував, що на виконання вказаного рішення суду, яке набрало законної сили 17.02.2022, ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснило перерахунок пенсії з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з 80% розміру грошового забезпечення, а також з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, а з 01.09.2022 розпочало її виплату. На виконання вказаного рішення суду ГУ ПФУ в Чернігівській області проведено перерахунок пенсії, сума доплат за період з 05.03.2019 по 31.08.2022 склала 237 370,38 грн, однак зазначена сума виплачена не була.
У зв'язку із невиконанням рішення суду він звернувся із заявою про примусове виконання рішення до Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми). Поставною державного виконавця від 27.06.2022 відкрито виконавче провадження ВП №69298494. Проте, на даний час вказане рішення суду ні у добровільному, ні в примусовому порядку залишається невиконаним.
Наголошував на тому, що протиправними діями відповідача, що виразилися у невиплаті пенсії, а також бездіяльністю, що виразилась у тривалому невиконанні рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 у справі №620/15872/21, йому заподіяна моральна шкода, що полягає в душевних стражданнях через порушення прав, неможливості реалізувати своє конституційне право на належний розмір пенсії (допомоги). Крім того, моральна шкода полягає в душевних стражданнях через порушення звичайного способу його життя, адже довелось неодноразово звертатись до відповідача з метою реалізації його права на підвищення розміру пенсії, глибокому відчутті несправедливості, викликаному тривалим невиконанням судового рішення. Тривала боротьба за захист своїх прав виснажувала його, викликаючи у нього психічне та моральне напруження, стурбованість і тривогу через те, що виконання рішення суду щодо отримання доплати триває довго, а також невизначеністю ситуації терміну повернення нарахованої, але невиплаченої за рішенням суду пенсії, зневірою у справедливість та неможливість використовувати свої відсуджені кошти на власний розсуд.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.07.2024 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Чернігівській області просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення, яким позивачу в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування дійсних обставин справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями (бездіяльністю) відповідача, а також не вказані обставини, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, і обґрунтованого розрахунку спірної суми.
Відповідач наголошує на тому, що сам лише факт невиплати заборгованості, яка утворилась внаслідок перерахунку пенсії позивача на виконання судового рішення, і яка буде виплачена йому у порядку черговості при надходженні коштів відповідного цільового призначення, є недостатньою обставиною для відчуття у позивачем страждань або принижень.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із доведеності факту завдання ГУ ПФУ в Чернігівській області позивачу моральної шкоди, яка полягає у порушенні звичного способу життя та необхідності докладання додаткових зусиль для його організації, що завдана невиконанням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 в справі №620/15872/21, яке набрало законної сили.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд врахував характер страждань, які зазнав позивач, їх тривалість, а також вимушені зміни в життєвих стосунках, та керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності вважав, що компенсація в сумі 5 000 грн буде належною сатисфакцією понесених душевних страждань.
З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію по другій групі інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (а.с. 6-7).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 у справі №620/15872/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області задоволено.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки від 17.09.2021 №ФЧ59618 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 05.03.2019, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки від 17.09.2021 №ФЧ59618 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 05.03.2019, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з 80% розміру грошового забезпечення, а також з урахуванням 100% суми підвищення пенсії з 05.03.2019 по 31.12.2019, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
За інформацією ГУ ПФУ в Чернігівській області від 06.06.2025 за №6782-6114/К-02/8-2500/25 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 у справі №620/15872/21 у серпні 2022 року ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки від 17.09.2021 №Ф459618 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 05.03.2019 з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення виходячи з 80% розміру грошового забезпечення, а також 3 урахуванням 100% суми підвищення пенсії з 05.03.2019 по 31.12.2019.
Різниця пенсії на виконання вищевказаного рішення суду за період з 05.03.2019 по 31.08.2022 складає 237 370,38 грн. Виплата зазначеної суми буде проведена в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.
Зазначено, що доплати, нараховані на виконання рішень суду за попередні періоди, виплачуються в межах затверджених бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Станом на 06.06.2025 профінансовані доплати пенсій на виконання рішень судів, які набрали законної сили по 19.11.2020. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ним законної сили. Оскільки рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 у справі № 620/15872/21 за позовом ОСОБА_1 набрало законної сили 17.02.2022, доплата буде здійснена в порядку календарної черговості (а.с. 8-9, 13).
За інформацією відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04.06.2025 на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження №69298494 з виконання виконавчого листа №620/15872/21 від 21.06.2022, виданого Чернігівським окружним адміністративним судом про зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки від 17.09.2021 №Ф459618 про розмір грошового забезпечення, складеної ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 05.03.2019, з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з 80% розміру грошового забезпечення, а також з урахуванням 100% суми підвищення пенсії з 05.03.2019 по 31.12.2019, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. Вказане виконавче провадження відкрито постановою державного виконавця від 27.06.2022.
21.02.2022 боржник ГУ ПФУ в Чернігівській області повідомив, що рішення суду від 18.01.2022 (справа №620/15872/21) на ОСОБА_1 виконано, доплата пенсії за період з 05.03.2019 по 31.08.2022 складає 237 370,38 грн, пенсія з 01.09.2022 виплачується на виконання рішення суду. Черговість виплат на виконання рішення суду визначається датою набрання ними законної сили. Станом на 03.06.2025 профінансовані доплати пенсій на виконання рішень судів, які набрали законної сили по 19.11.2020 (а.с. 11-12).
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ст. 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
За приписами ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження.
За ст. 18 ЦПК України, судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Право на справедливий суд, гарантоване особам у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («ІммобільяреСаффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.1999, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, § 40). У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У п. 54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v .Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).
У п.п. 35, 38, 82 справи «Бурмич та інші проти України» Європейський суд вказує на справу «Бурдов проти Росії» (№2), в якій зокрема вказано: «У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу».
Згідно з приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio!». Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. 1173 та 1174 ЦК України.
Згідно із ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Норми ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за дії бездіяльності органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Верховний Суд у своїх постановах від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 та від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб''єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що факт неправомірної бездіяльності відповідача встановлено судовим рішенням, виконання зазначеного рішення було гарантовано державою, а тривале невиконання судового рішення завдало йому моральних страждань.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 в справі №620/15872/21 щодо виплати ОСОБА_1 доплати пенсії за період з 05.03.2019 по 31.08.2022 в сумі 237 370,38 грн не виконано.
Доводи ОСОБА_2 про завдання йому моральної шкоди тривалим невиконанням рішення суду щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії, виконання якого гарантовано державою, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв'язку з чим районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави у розмірі 5 000 грн, яка є належною сатисфакцією понесених душевних страждань та відповідає характеру страждань, які зазнав позивач, їх тривалості, вимушеним змінам в життєвих стосунках, а також принципам розумності, справедливості та співмірності.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями (бездіяльністю) відповідача, а також не вказані обставини, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, і обґрунтованого розрахунку спірної суми, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення. Наявність моральної шкоди є доведеною, оскільки тривале виконання рішення суду та вчинення подальших дій для примусового його виконання спричинили позивачу моральну шкоду.
Як наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Росії», для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) (п. 26) ЄСПЛ зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) зазначила, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року) зауважив, що держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19.02.2019 у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Статтею 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.
За таких обставин, не є слушними доводи апеляційної скарги про те, що сам лише факт невиплати заборгованості, яка утворилась внаслідок перерахунку пенсії позивача на виконання судового рішення, і яка буде виплачена йому у порядку черговості при надходженні коштів відповідного цільового призначення, є недостатньою обставиною для відчуття у позивачем страждань або принижень
Відтак, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга ГУ ПФУ в Чернігівській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.07.2025 - без змін, оскільки воно ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для його скасування.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча О.Є. Мамонова
Судді: Н.В. Висоцька
О.І. Онищенко