іменем України
07 листопада 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/2749/25
Головуючий у першій інстанції - Олійник В. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1623/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
із секретарем: Герасименко Ю.О.,
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-фінанс»,
відповідач: ОСОБА_1 ,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 серпня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-фінанс» (далі по тексту - ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього на свою користь заборгованість за договором №1182241 про надання споживчого кредиту від 18.12.2023 у розмірі 99 000 грн, яка складається з: 15 000 грн - заборгованість за кредитом, 84 000 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.5 кредитного договору за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом (912,5% річних) за період з 18.12.2023 по 29.07.2024, а також судові витрати у розмірі 2 422,40 грн та 10 000 грн витрат на правову допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного договору №1182241 про надання споживчого кредиту від 18.12.2023 (далі - кредитний договір) між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 15 000 грн строком на 360 днів шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Ощадбанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних). Кредитні кошти були перераховані відповідачу 18.12.2023 на вказану платіжну картку.
Кредитний договір укладено в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора та підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
У порушення умов кредитного договору, а також ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим станом на 29.07.2024 утворилась заборгованість у сумі 99 000 грн.
29.07.2024 між ТОВ «Селфі кредит» та ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» укладено договір факторингу №29/07/2024, відповідно до умов якого право вимоги за договором №1182241 про надання споживчого кредиту від 18.12.2023 перейшло до ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс».
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01.08.2025 позов задовольнити повністю.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» 99 000 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №1182241 від 18.12.2023.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» 2 422,40 грн судового збору, 5 000 грн витрат на правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» заборгованість за кредитом у розмірі 15 000 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач є військовослужбовцем ЗСУ, призваний на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 04.09.2023, також він є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про судовий збір» має відповідні пільги. Зокрема, відповідачу, як військовослужбовцю, на особливий період не нараховуються штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань та проценти за користування кредитом, а також як особа з інвалідністю він звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Заявник, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, ціни позову, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, вважає за можливе обмежити розмір витрат на правову допомогу до 3 000 грн.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс», суд першої інстанції виходив з того, що позивач відповідно до ст. 514 ЦК України набув прав кредитора за кредитним договором №1182241 від 18.12.2023, у свою чергу відповідач в порушення умов договору взяті на себе зобов'язання не виконав, кредит та платежі відповідно до договору не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість у заявленому позивачем розміру, яку відповідач зобов'язаний повернути.
Однак з повністю погодитись з таким висновком районного суду колегія суддів не може погодитись, з огляду на наступне.
Судом у справі встановлено, що 18.12.2023 між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 укладено електронний договір №1182241 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 15 000 грн на споживчі (особисті) потреби, строком на 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, процентна ставка фіксована, стандартна процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 90465,53%, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору за весь строк користування кредитом 150 000 грн (а.с. 10-14).
Відповідно до п. 2.1 кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_2 . Дата надання кредиту: 18.12.2023.
Кредитний договір, а також додатки до нього (графік платежів та інформаційне повідомлення від споживача фінансових послуг) підписані товариством - кваліфікованим електронним підписом із кваліфікованою електронною позначкою часу його сторонами, споживачем ОСОБА_1 - електронним підписом одноразовим ідентифікатором К665.
Матеріали справи містять підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором К665 18.12.2023 Паспорт споживчого кредиту - Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма) (а.с.14 зворот-15).
Відповідно до письмового підтвердження від 11.02.2025 №1-1102ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» на підставі укладеного з ТОВ «Селфі кредит» договору на переказ коштів було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 18.12.2023 на суму 15 000 грн, номер картки НОМЕР_3 (а.с. 16)
Згідно з розрахунком заборгованості за договором №1182241 від 18.12.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 29.07.2024 загальна заборгованість позичальника ОСОБА_1 становить 99 000 грн, з яких: 15 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 84 000 грн - заборгованість за процентам за користування кредитом (а.с. 16 зворот - 20).
29.07.2024 між ТОВ «Селфі кредит» (клієнт) та ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» (фактор) укладено договір факторингу №29/07/2024, за умовами якого клієнт відступив (передав) фактору, а фактор набув від клієнта право вимоги заборгованості згідно з реєстром боржників, який є додатком до цього договору, в тому числі і за кредитним договором №1182241 від 18.12.2023з позичальником ОСОБА_1 (а.с. 35 зворот - 43).
Платіжною інструкцією №1118 від 29.07.2024 підтверджується перерахування коштів ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» на рахунок ТОВ «Селфі кредит» як оплата згідно договору факторингу №29/07/2024 від 29.07.2024 (а.с. 42 зворот).
Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов'язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до його виконання.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «А-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).
У справі встановлено та не оспорюється сторонами, що 18.12.2023 між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір №1182241 про надання споживчого кредиту, за яким останній отримав 15 000 грн кредитних коштів на споживчі потреби.
Відповідач визнає та погоджується із сумою кредитної заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15 000 грн.
ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором №1182241 про надання споживчого кредиту від 18.12.2023. Отже, ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №1182241 про надання споживчого кредиту від 18.12.2023, що також не оспорюється.
Вирішуючи питання щодо розміру заборгованості за договором №1182241 про надання споживчого кредиту від 18.12.2023, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 , виданого 09.11.2004 ОСОБА_1 , 04.09.2023 на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» відповідача призвано у Збройні Сили України (а.с. 86-94).
Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_5 від 27.08.2025 № 249п прапорщик ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_5 з 04.09.2023 згідно з Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 по теперішній час (а.с. 97).
Довідкою ВЧ НОМЕР_6 від 23.12.2024 №1707/4951 підтверджується, що прапорщик ОСОБА_1 дійсно в період з 01.06.2024 по 09.06.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у н.п. Карлівка Новогродівської міської громади Покровського району Донецької області (а.с. 96).
Отже, з 04.09.2023 ОСОБА_1 має статус військовослужбовця.
Частиною 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, чинній станом на 04.09.2023, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля..
Згідно із роз'ясненнями Національного банку України у листі від 02.09.2014 №18-112/48620 для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 №322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
Відповідно до роз'яснень Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України (лист від 01.02.2019 №321/722) зазначено, що документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем з початку і до закінчення особливого періоду, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов'язаних є військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 04.09.2023, тобто ще до укладення спірного кредитного договору, призваний у Збройні Сили України по мобілізації та по дійсний час перебуває на військовій службі, у зв'язку з чим він має право на визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, гарантії та компенсації, зокрема, на звільнення від обов'язку сплачувати проценти за користування кредитом.
Отже, нараховані банком проценти за період з 18.12.2023 по 29.07.2024 у сумі 84 000 грн не підлягають стягненню з відповідача, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за нарахованими процентами підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Відповідно рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №1182241 від 18.12.2023 підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення з 99 000 грн до 15 000 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливо виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідною роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 268).
Як зазначалось вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 137, ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі № 727/463/19, від 20.09.2023 у справі № 753/7936/22, від 31.10.2024 у справі № 242/3831/19, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 у справі № 753/1203/18, від 02.06.2022 у справі № 15/8/203/20.
Апеляційна скарга не містить заперечень щодо документального підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу. Відповідач просить зменшити суму стягнутих витрат на правничу допомогу до 3 000 грн з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, ціни позову, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, часткове задоволення позову на суму 15 000 грн, з урахуванням принципу необхідності і розумності таких витрат, співмірності та розподілу судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог, характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, а також наявності заперечень відповідача проти заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що стягнута районним судом на користь позивача сума витрат за надану адвокатом правничу допомогу підлягає зменшенню до 3 000 грн, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, 6, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю І та ІІ груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Відповідно до наявного у матеріалах справи посвідчення серії НОМЕР_7 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни (а.с. 85). Тобто, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за розгляд справи.
У зв'язку з частковим задоволенням позову на суму 15 000 грн, що становить 15,15% (15 000 грн / 99 000 грн х 100%) від заявленої суми боргу, на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» підлягає стягненню сума судового збору за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 366,99 грн (2 422,40 грн х 15,15%), яку, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 від сплати судового збору, належить компенсувати позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача у повному обсязі з ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» на користь держави підлягає стягненню 3 633,60 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
З урахуванням взаємозаліку, з ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 3 266,61 грн (3 633,60 грн - 366,99 грн).
Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 серпня 2025 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за нарахованими процентами - скасувати, відмовивши у задоволенні цих вимог.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 серпня 2025 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-фінанс» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №1182241 від 18.12.2023 та витрат на правничу допомогу - змінити, зменшивши суму стягнення заборгованості з 99 000 (дев'яноста дев'яти тисяч) грн до 15 000 (п'ятнадцяти тисяч) грн, а суму витрат на правову допомогу з 5 000 (п'яти тисяч) грн до 3 000 (трьох тисяч) грн.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 серпня 2025 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-фінанс» судового збору - скасувати.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-фінанс» на користь держави 3 266 (три тисячі двісті шістдесят шість) грн 61 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 листопада 2025 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-фінанс» - місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 4 код ЄДРПОУ 41915308.
ОСОБА_1 -зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_8 .
Головуюча О.Є.Мамонова
Судді: Н.В.Висоцька
Н.В. Шитченко