Справа № 593/439/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/817/274/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - запобіжні заходи
06 листопада 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючої - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5
з участю
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
підозрюваного - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_8 -адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Бережанського районного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
Цією ухвалою задоволено клопотання.
Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_8 , який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.152, ч.4 ст.153, ч.2 ст.156 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 17 год. 30хв. 07 грудня 2025 року.
Визначено ОСОБА_8 заставу в розмірі 150 (сто п'ятдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті ) гривень.
У разі внесення застави визначено ОСОБА_8 звільнити з-під варти та покласти на нього обов'язки, передбачені статтею 194 Кримінального процесуального кодексу України, а саме:
-прибувати до слідчого, прокурора та суду за їх викликом;
-не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований без дозволу слідчого, прокурора чи суду;
-повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт /паспорти/ для виїзду за кордон, інші документи, що дають право виїзду з України і в'їзд в Україну;
-носити електронний засіб контролю.
В апеляційній скарзі захисник просить вказану ухвалу слідчого судді скасувати та ухвалити нову, якою застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або зменшити розмір застави.
Свої доводи аргументує тим, що у матеріалах справи відсутня достатня кількість доказів, яка свідчить про необхідність застосування найсуворішого запобіжного заходу, а підозра є необґрунтованою.
Вказує, що слідчим суддею не враховано, що підозрюваний раніше до відповідальності не притягувався, є військовослужбовцем, після поранення проживав у домі своїх батьків і не чинив жодного тиску на потерпілу чи свідків.
Вважає, що визначений розмір застави є занадто великим та непомірним для ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідь судді, доводи підозрюваного та захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просять постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою або зменшити розмір визначеної застави, доводи прокурора, який вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а апеляцію такою, що не підлягає до задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як слідує з оскаржуваної ухвали, Тернопільським РУП ГУНП в Тернопільській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025211050000103 від 24.03.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.152, ч.4 ст.153, ч.2 ст.156 КК України.
Задовольняючи клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя своє рішення мотивував тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.152, ч.4 ст.153, ч.2 ст.156 КК України, також суд прийшов до висновку про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Так, відповідно до положень ст.ст. 177, 178 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може переховуватися від органів досудового розслідування та /або суду; знищити або сховати будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
Згідно ч.1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
п.4 ч.2 ст. 183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Матеріалами провадження встановлено, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.152, ч.4 ст.153, ч.2 ст.156 КК України, що є особливо тяжким та тяжкими злочинами.
Висновки слідчого судді про обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_8 підозри колегія суддів вважає вірними, оскільки вони підтверджуються доданими до клопотання органу досудового слідства та дослідженими в судовому засіданні доказами, які детально викладені в ухвалі слідчого судді, та містяться у матеріалах досудового розслідування.
Колегія суддів погоджується в повному обсязі та вважає обґрунтованим висновок слідчого судді про те, що надані суду в межах розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу матеріали свідчать про існування обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Згідно практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Зазначені у клопотанні обставини підозри ОСОБА_8 підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, наведених у матеріалах клопотання. В той же час на даному етапі провадження, слідчий суддя не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року, де Європейський суд з прав людини зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманому були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Таким чином твердження сторони захисту стосовно здійснення слідчим суддею неналежної перевірки обґрунтованості підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень є необґрунтованими та спростовуються матеріалами провадження. Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і вмотивованість наведеного висновку слідчого судді під час апеляційного розгляду не встановлено.
Слідчий, звертаючись з клопотанням про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою та прокурор при розгляді клопотання, окрім наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 даних кримінальних правопорушень, вказували про існування ризику, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, потерпілу у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, а відтак, перешкодити повному, всебічному та неупередженому проведенні досудового розслідування.
Задовольняючи зазначене клопотання слідчого, слідчий суддя належним чином вмотивував своє рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , зазначив про наявність ризиків, визначених в п.п.1, 3, 5 ст.177 КПК України, а саме - можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні, звчинити інше кримінальне правопорушення, а відтак перешкодити повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може слугувати для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу підозрюваного, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Зазначені обставини були досліджені слідчим суддею при встановленні доведеності прокурором ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування і суду під час розгляду клопотання слідчого, та належним чином мотивовані в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків та потерпілу в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що й ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Колегія суддів погоджується й з висновком слідчого судді про існування також ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, враховуючи при цьому відомості про особу підозрюваного.
Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний чи обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваних чи обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного чи обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогнозованості характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_8 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючим ризикам, та унеможливить завершення досудового розслідування кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК.
Предметом перевірки та оцінки слідчого судді також були доводи сторони захисту про можливість застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, однак, аналіз матеріалів кримінального провадження, з урахуванням наявності встановлених ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, слідчий суддя дійшов до вірного висновку про вид запобіжного заходу.
Таким чином, судом встановлено та підтверджується матеріалами провадження, що не застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу, про що вказує сторона захисту, на даному етапі досудового розслідування не зможе попередити ризикам, встановленим ст. 177 КПК України.
Отже, з висновком слідчого судді про застосування щодо ОСОБА_8 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів повністю погоджується, оскільки прокурором в судовому засіданні доведено обставини, передбачені ст.177 КПК України.
При цьому, колегія суддів зауважує, що зважаючи на тяжкість та суспільну небезпеку злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , його фактичні обставини, на даний час запобіжний захід не пов'язаний із позбавленням волі є неспівмірним з ризиками, передбаченими ч. 1 ст.177 КПК України, які були встановлені слідчим суддею та знайшли своє підтвердження і під час апеляційного розгляду, а тому у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_8 , як слідчим суддею, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Так, відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
За змістом частин четвертої, п'ятої ст.182 КПК України:
- розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається в межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.;
- у кожному конкретному випадку розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Враховуючи відомості щодо зазначених обставин, які встановлені в ході судового розгляду, колегія суддів вважає, що в даному випадку розмір застави в розмірі 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому п.3 ч.5 ст.182 КПК України, здатний забезпечити належне виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, а отже слідчий суддя вірно визначив її розмір.
При цьому, відповідно до рішення ЄСПЛ «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
Надаючи оцінку доводам апелянта, апеляційний суд враховує фактичні обставини злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , колегія суддів зауважує, що розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Аналіз приписів кримінального процесуального закону, судової практики та практики ЄСПЛ свідчить про те, що з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення.
Отже, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Беручи до уваги наведене і те, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого та тяжких злочинів, враховуючи при цьому об'єктивні обставини кримінального правопорушення і встановлені в судовому засіданні дані про особу підозрюваного та обсяг встановлених у даному випадку ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що застава у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням на останнього відповідних обов'язків у разі її внесення, буде достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання ризикам у вказаному провадженні.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді, колегія суддів приходить до переконання, що вони не знайшли свого підтвердження, оскільки слідчий суддя при розгляді клопотання дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді слідчим суддею питання щодо застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваного, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, а тому її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника підозрюваного - без задоволення.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 176 - 179, 407, 422 КПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 -адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Бережанського районного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2025 року про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу - без змін.
Ухвала є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді