Справа №588/491/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/715/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі
03 листопада 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Суми, у режимі відеоконференції, кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року, за ч. 1 ст. 286 КК України, до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 389 КК України,
До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , в якій остання просить змінити вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2025 року та призначити ОСОБА_7 покарання з застосуванням ст. 69 КК України виді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року та даний вирок виконувати окремо.
Вироком Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2025 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного ОСОБА_7 покарання за цим вироком частково приєднано не відбуте ним основне покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року у виді одного місяця та остаточно визначено до відбуття покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 1 місяць.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня його прибуття та постановлення на облік у виправному центрі.
На підставі ч. 3 ст. 71 КК України до остаточно призначеного ОСОБА_7 основного покарання за сукупністю вироків, приєднано повністю не відбуту частину додаткового покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 місяці 25 днів.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, захисник посилається на те, що призначене оскаржуваним вироком її підзахисному покарання є занадто суворим, при тому, що він вину визнав в повному обсязі, щиро розкаявся, активно сприяв у розкритті злочину, а порушив умови відбування покарання у зв'язку з необхідністю доставлення хворої знайомої, за її проханням, і це був поодинокий випадок, від чого тяжких наслідків не наслало.
Крім того, як вказує апелянт, сам злочин був вчинений 05 жовтня 2023 року, дані до ЄРДР внесене 17 січня 2024 року, і у період між цими датами останній не порушував вимоги попереднього вироку, до цього часу не керував транспортним засобом, до адміністративної відповідальності більше не притягувався, характеризується виключно позитивно, штраф за вчинене адміністративне правопорушення сплатив 20 жовтня 2023 року.
На думку захисника, за наявності декількох пом'якшуючих покарання обставин та за відсутності обставин, які обтяжують покарання, достатнім для ОСОБА_7 було б покарання у виді штрафу у дохід держави, враховуючи, також, і те, що інкримінований злочин ним було вчинено внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин.
Інші учасники даного кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду відносно ОСОБА_9 не подавали.
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_7 , був засуджений 10 квітня 2023 року Деснянським районним судом м. Києва за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді 1 року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 було звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік.
Будучи ознайомленим з порядком та умовами відбування покарання, попередженим про настання кримінальної відповідальності у разі ухилення від відбування покарання, ОСОБА_7 05 жовтня 2023 року о 13 год. 15 хв. на ділянці автодороги поблизу буд. 2а по вул. Кутузова в с. Боромля Охтирського району Сумської області керував транспортним засобом «GEELY MK CROSS», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Такі дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 1 ст. 389 КК України, як ухилення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення права займатись певною діяльністю.
Заслухавши доповідь головуючого - судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану останньою апеляційну скаргу та просили її задовольнити, позицію прокурора, яка вважала рішення суду законним та обґрунтованим, просила залишити його в силі, а апеляційну скаргу - без задоволення, перевіривши матеріали даного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту поданої захисником ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 апеляційної скарги вбачається, що вирок суду першої інстанції в частині встановлених фактичних обставин, кваліфікації дій останнього, визнання його винним, апелянтом не оспорюється, у зв'язку з чим, законність судового рішення саме в цій частині колегією суддів не перевіряється.
Що стосується доводів захисника про те, що оскаржуваним вироком ОСОБА_7 було призначено суворе покарання та вимоги останньої про призначення її підзахисному покарання з застосуванням ст. 69 КК України виді штрафу, то колегія суддів дійшла таких висновків.
Так, ст.50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Згідно зі ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що при визначенні виду та міри покарання ОСОБА_7 за ч.1 ст. 389 КК України, суд першої інстанції врахував суд враховує тяжкість та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке належить до кримінальних проступків, характер вчиненого діяння, особу обвинуваченого, який не працює, раніше судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Щире каяття, критична оцінка своєї поведінки шляхом повного визнання вини та готовність нести кримінальну відповідальність було визнано обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, а обставини, які обтяжують покарання, встановлено не було.
З врахування зазначеного, суд і дійшов висновку, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 389 КК України, у виді обмеження волі на строк один рік.
Вважати призначене ОСОБА_7 покарання суворим, про що зазначає апелянт у поданій апеляційній скарзі, підстави відсутні, з огляду на те, що покарання у такому виді та розмірі не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» і відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
При цьому, прохаючи призначити обвинуваченому більш м'яке покарання, ніж передбачено санкцією вказаної статті, захисник взагалі не наводить додаткових обставин, за яких можливо було б дійти такого висновку, а вчинення ОСОБА_7 нового злочину у період іспитового строку за попереднім вироком, свідчить про те, що він для себе належні висновки не зробив та не намагається довести своє виправлення.
Крім того, колегія суддів зауважує, що посилання захисника на те, що ОСОБА_7 порушив умови відбування покарання у зв'язку з необхідністю доставлення хворої знайомої до лікарні, є безпідставними та такими, що не звільняють останнього від відповідальності, оскільки при забороні керувати транспортними засобами він мав чітко її дотримуватись за будь-яких обставин, однак це проігнорував, при цьому захисником не зазначено, що саме перешкодило останньому надати допомогу у будь-який інший спосіб, викликати «швидку» чи звернутись до служби «таксі».
Також, колегія суддів наголошує, що у разі засудження особи за кримінальне правопорушення, вчинене у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним у порядку статей 75,79,104 КК України, та призначення покарання, яке згідно із ч.3 ст.72 КК України, за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги ст.71 КК України і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Крім того, у Постанові від 18 лютого 2025 року (справі № 369/18964/23 провадження № 51-3907км24) Верховний Суд зауважив, що у випадку вчинення особою кримінального правопорушення під час іспитового строку, покарання, від якого вона була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Звільнення від покарання з випробуванням не вважається невід'ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового кримінального правопорушення під час іспитового строку.
У даному випадку, ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 389 КК України було призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного ОСОБА_7 покарання за цим вироком частково приєднано не відбуте ним основне покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року у виді одного місяця та остаточно визначено до відбуття покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 1 місяць. На підставі ч. 3 ст. 71 КК України до остаточно призначеного ОСОБА_7 основного покарання за сукупністю вироків, приєднано повністю не відбуту частину додаткового покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 місяці 25 днів.
Ставити під сумнів законність такого рішення підстави відсутні, в той час як вимога захисника про призначення ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 389 КК України покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. та про окреме виконання вироку Деснянського районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року відносно останнього не узгоджується ні з вимогами вищезазначеного Закону, ні з практикою ВС.
Таким чином, під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження не було встановлено законних підстав, за яких обвинуваченому ОСОБА_7 можливо було б призначити більш м'яке покарання, ніж визначено судом.
За результатом апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції відносно було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим оскаржуваний вирок слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.404,405,407,418,419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 16 січня 2025 року відносно ОСОБА_7 , залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на цей вирок - без задоволення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4