03.11.2025
Справа № 522/23603/25
Провадження по справі № 1-кп/522/3407/25
03 листопада 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі Приморського районного суду м. Одеси № 233 обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025160000000134 від 05.02.2025 року стосовно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Берислава Херсонської області, громадянина України, військовослужбовця НОМЕР_1 окремої бригади морської піхоти ВМС України () НОМЕР_2 ,зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 (в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою власних технічних засобів через ВКЗ),
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,-
В провадження Приморського районного суду м. Одеси надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №12025160000000134 від 05.02.2025 року, стосовно ОСОБА_3 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Під час підготовчого судового засідання головуючий ставить на розгляд учасників кримінального провадження питання щодо підсудності даного кримінального провадження.
Прокурор вважав, що обвинувальний акт підсудний Приморському районному суду м. Одеси відповідно до положень, зазначив, що обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні складено відповідно до вимог КПК України, підстав для затвердження угоди та закриття кримінального провадження не має, обвинувальний акт направлено на розгляд до суду з дотриманням правил територіальної підсудності, у зв'язку з чим прокурор просить призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту.
Сторона захисту зазначила, що обвинувальний акт не підсудний Приморському районному суду, оскільки зазначена в обвинувальному акті адреса вчинення інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, відноситься до Хаджибейського району.
Заслухавши думки учасників процесу щодо підсудності даного кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, суд доходить таких висновків.
В підготовчому судовому засіданні підлягають вирішенню ряд питань, передбачених ст. 314-315 КПК України.
Поряд з іншими питаннями, згідно п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд має право направити обвинувальний акт до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження.
Відповідно до ст. 21 КПК України, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування. Дія цього абзацу не поширюється на кримінальні провадження, що віднесені до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду згідно з правилами статті 33-1 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 32 КПК України чітко закріплений алгоритм визначення підсудності, з урахуванням обставин вчинених кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується особа.
Першочергово підсудність визначається за місцем вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 34 КПК України, кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил підсудності.
Згідно п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо порушено правила підсудності.
Під час вивчення обвинувального акту судом встановлено, що ОСОБА_3 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України за кваліфікуючими ознаками - носіння, зберігання, придбання та збут бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Згідно обвинувальному акту, місцем вчинення інкримінованого ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, є: АДРЕСА_2 , що територіально не відноситься до Приморського району м. Одеси.
Будь-якої іншої адреси, яка б відносилась до Приморського району міста Одеси, за якою ОСОБА_3 було інкриміновано вчинення протиправних дій у даному обвинувальному акті, - не зазначено.
Відповідно до ч. 9 ст. 615 КПК України під час дії воєнного стану обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності скеровуються та розглядаються судами, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено кримінальне правопорушення, а в разі неможливості з об'єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя - судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, або іншим судом, визначеним у порядку, передбаченому законодавством.
Разом з тим, у ст. 32 КПК України зміни не вносились, а тому дотримуючись вимог ст. 32 КПК України, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення.
Суд звертає увагу, що виключна чи альтернативна підсудність застосовується, у разі неможливості застосування загального правила визначення підсудності.
Таким чином, з метою не порушення правил підсудності розгляду вищевказаного кримінального провадження, виникла необхідність направлення його до Одеського апеляційного суду для встановлення підсудності.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 34 КПК України питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду не пізніше п'яти днів з дня внесення такого подання.
Згідно п. 5 ст. 34 КПК України спори про підсудність між судами не допускаються.
Тому, з метою недопущення порушення правил підсудності, що в майбутньому може стати підставою для скасування судового рішення, суд вважає за необхідне звернутись до Одеського апеляційного суду з поданням для визначення підсудності, у відповідності до положень ч. 1 ст. 32 КПК України.
За встановлених обставин, суд доходить висновку про необхідність звернення до Одеського апеляційного суду з поданням про направлення кримінального провадження №12025160000000134 від 05.02.2025 року, стосовно ОСОБА_3 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, для визначення підсудності у відповідності до положень ч. 1 ст. 32 КПК України.
Крім того, в підготовчому судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України проти якого сторона захисту заперечувала.
Також від захисника надійшло клопотання, в порядку ст. 201 КПК України, про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу з триманні під вартою на заставу розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, яке сторона захисту в судовому засіданні підтримала, а прокурор заперечував.
В обґрунтування клопотання захисник посилалася на наявність у обвинуваченого ОСОБА_3 міцних соціальних зв'язків, зазначила, що її підзахисний є внутрішньо переміщеною особою та єдиним годувальником у родині, та перебуваючи під вартою він не несе службу та його родина не має джерел до існування. Крім того, раніше визначений розмір застави у розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є для нього та його родини завідомо непомірним.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 201 КПК України, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію обвинуваченого; 7) майновий стан обвинуваченого; 8) наявність судимостей у обвинуваченого; 9) дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України при застосуванні та продовженні запобіжного заходу суд враховує наявність обґрунтованої підозри, доведених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, а також інші обставини, зазначені ст. 178 КПК України.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно із ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов'язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Крім того, суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Зважаючи на стадію судового провадження та враховуючи, що судом ще не досліджувалися матеріали провадження, тому суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованого обвинуваченому злочину.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 на даній стадії судового провадження обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за кваліфікуючими ознаками: носіння, зберігання, придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу; носіння, зберігання, придбання та збут бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Вирішуючи питання про продовження стосовно ОСОБА_3 запобіжного заходу, суд враховує дані щодо особи обвинуваченого, який є громадянином України, військовослужбовцем зареєстрований у Херсонській області та проживає в м. Одеса як ВПО, раніше не судимого, що свідчить про відсутність у нього достатньо міцних соціальних зв'язків.
Враховуючи в сукупності дані щодо особи обвинуваченого, а також тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 , за які передбачено покарання до семи років позбавлення волі, тому на думку суду, існує ризик того, що обвинувачений, розуміючи наслідки покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим, може вдатися до спроб переховуватися від суду, з метою уникнення відповідальності, що доводить заявлений у клопотанні прокурором ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що прокурором також доведений ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, який полягає у впливі обвинуваченого на свідків у даному кримінальному провадженні, який володіє інформацією про їх анкетні дані, та яких судом ще не допитано, з метою зміни, спотворення їх показань чи відмови від дачі показань.
Суд вважає, що ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто можливе вчинення ОСОБА_3 інших кримінальних правопорушень, пов'язаних з незаконним обігом вогнепальної зброї, бойових припасів, доведений прокурором, оскільки останньому відомі шляхи придбання вказаних предметів, з урахуванням того, що обвинувачений є військовослужбовцем.
Разом з тим, доводи прокурора про те, що обвинувачений ОСОБА_3 може вчинити інше кримінальне правопорушення, шляхом надання неправомірної вигоди свідкам у кримінальному провадженні, схиливши їх до надання неправдивих показань, свого підтвердження не знайшли.
Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, та наявності доведених прокурором ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, суд вважає можливим продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до нього на стадії досудового розслідування.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не встановлено.
Водночас, згідно ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Пунктом 2 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у таких межах - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У своєму рішенні у справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ відзначив, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції (право на свободу) покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
Прокурор вказав, що під час досудового розслідування при застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою йому було визначено заставу у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Суд, виходячи з практики ЄСПЛ, який неодноразово наголошував на тому, що розмір застави не може бути завідомо непомірним для особи, враховуючи, що під час досудового розслідування обвинуваченому була визначена застава у вищевказаному розмірі, та зважаючи на тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, вважає за можливе визначити заставу, як альтернативний запобіжний захід, у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який буде достатнім та зможе забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Таким чином, дотримуючись завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, суд враховує необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та держави та забезпечення охоронюваних прав та свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та застосувати стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, з урахуванням майнового стану обвинуваченого, у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що на даній стадії судового розгляду, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, що у сукупності дає достатні підстави вважати, що на даній стадії судового розгляду застосування більш м'якого запобіжного ніж тримання під вартою не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти можливим ризикам, передбаченим п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та не перестали існувати з моменту обрання йому даного виду запобіжного заходу.
Щодо клопотання захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу, суд враховує наведені у клопотанні характеризуючі особу обвинуваченого дані, зокрема щодо наявності у нього певних соціальних зв'язків, проте зазначає, що на даній стадії вони не можуть слугувати безумовною підставою для зміни йому запобіжного заходу за наявності доведених прокурором ризиків та тяжкості злочинів, у вчиненні яких останній обвинувачується в умовах введеного на території України воєнного стану.
З урахуванням наведеного та доведених прокурором існування ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу судом не встановлено, у зв'язку з чим клопотання захисника, в порядку ст. 201 КПК України, про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 з тримання під вартою на заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 32, 110, 132, 176, 177, 178, 182, 183, 194, 199, 201, 291, 314, 315, 372, 376, 395 КПК України,-
Звернутись до Одеського апеляційного суду з поданням про направлення кримінального провадження №12025160000000134 від 05.02.2025 року стосовно ОСОБА_3 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, для визначення підсудності у відповідності до положень ч. 1 ст. 32 КПК України.
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 з тримання під вартою на заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 - задовольнити.
Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, з визначенням розміру застави, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, а саме у розмірі 60 (шістдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 181680 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень 00 (нуль) копійок, строком на 60 (шістдесят) днів.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на рахунок ТУ ДСА України в Одеській області, з призначенням платежу: застава за обвинуваченого; провадження по справі № 1-кп/522/3407/25.
Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 (шістдесят) днів обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1) прибувати за кожною вимогою до суду в розумні строки;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до суду, без поважних причин не повідомив про причину своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Строк дії ухвали суду становить 60 (шістдесят) днів і обчислюється з моменту її постановлення, тобто з 03.11.2025 року, який діє до 01.01.2026 року включно.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню.
Копію ухвали суду вручити обвинуваченому, прокурору та направити ДУ «ОСІ».
Ухвала суду може бути оскаржена в частині запобіжного заходу протягом п'яти днів до Одеського апеляційного суду з моменту її оголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, - з моменту вручення її копії.
Суддя Приморського районного суду
м. Одеси ОСОБА_6