Номер провадження: 33/813/2120/25
Номер справи місцевого суду: 496/6443/24
Головуючий у першій інстанції Буран В. М.
Доповідач Назарова М. В.
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В.,
за участю секретаря - Соболєвої Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 130КУпАП,
Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 гривень.
ОСОБА_1 постановою суду визнано винним у тому, що 22.09.2024 о 09:20 годині по трасі Київ - Одеса, СП Дачне 452 км, керував т/з Nissan Bluebird, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння обличчя, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння та на місці зупинки транспортного засобу та в закладі охорони здоров'я відмовився на ПВР 473730, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Біляївського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення або змінити постанову, виключивши стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, скасувати стягнення судового збору.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції порушено право на захист, оскільки ОСОБА_1 неодноразово надсилав до суду заяви (клопотання) про відкладення розгляду справи та зупинення провадження у зв'язку з перебуванням на військовій службі за призовом під час мобілізації, просив врахувати, що участь у судовому засіданні фізично неможлива через виконання бойових завдань, а також врахувати наявність на утриманні двох малолітніх дітей та дружини, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною.
Вказує, що у своїх клопотаннях неодноразово звертав увагу суду, що проходження ним військової служби в умовах воєнного стану, яка безпосередньо пов'язана із виконанням обов'язків водія, використанням службового і власного транспорту для перевезення військового майна, техніки та особового складу, а у разі позбавлення права керування негативно вплине на бойову готовність його підрозділу.
Також вказує, що судом проігноровані обставини, що істотної шкоди громадським чи державним інтересам не заподіяно; відсутні обставини, що обтяжують відповідальність; порушення сталося через необізнаність із вимогами законодавства, а не умисно з метою уникнення відповідальності.
Зазначає, що суд не надав жодної оцінки поданим клопотанням та викладеним у них доводам, не відобразив їх зміст у мотивувальній частині постанови, не навів причин, із яких вони були відхилені, обмежившись формальною відмовою у зупиненні провадження, чим фактично позбавив мене можливості реалізувати право на захист, гарантоване ст. 55 Конституції України, ст. 268 КУпАП та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом не було надано жодної оцінки щодо не відсторонення ОСОБА_1 , як водія, від управління транспортним засобом.
Зазначає, що суд безпідставно стягнув із його судовий збір у сумі 605,60 грн, оскільки відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, призвані на навчальні або спеціальні збори чи мобілізовані на особливий період, звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях.
Судом повністю проігноровано особу правопорушника та пом'якшувальні обставини: вперше притягнення до адміністративної відповідальності; проходження військової служби за призовом під час мобілізації; статус учасника бойових дій; утримання двох малолітніх дітей, та дружину, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, необхідністю посвідчення водія для виконання військового обов'язку.
Вказує, що навіть у разі встановлення факту правопорушення, суд мав можливість обмежитися штрафом без позбавлення права керування транспортним засобом, аналогічні висновки викладені у постановах Одеського апеляційного суду від 14.02.2024 у справі № 521/9786/23; від 18.03.2024 у справі № 522/13436/23; від 12.06.2024 у справі № 521/674/24; від 09.05.2024 у справі № 493/603/24; від 11.03.2024 у справі № 523/21173/23. Судова практика апеляційної інстанції підтверджує, що служба під час мобілізації є обставиною, що значно пом'якшує відповідальність, а позбавлення водійських прав у такій ситуації є надмірним та непропорційним заходом.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду, посилаючись на те, що під час розгляду справи не був присутній, суд копію постанови не надсилав, зі змістом постанови ознайомився лише після оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 15.10.2025.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи, повідомлений належним чином, а саме: судову повістку-повідомлення доставлено до електронного кабінету 30.10.2025 о 16:20:30 годині, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 56), також отримав SMS-повідомлення 30.10.2025 о 09:23:40 годині, що підтверджується довідкою про доставку (а.с. 56зв), що відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає розгляду справи.
Вивчивши клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, виходячи з наступних підстав.
Частиною 2 ст. 294 КУпАП встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на судовий захист є конституційним правом людини (ст. 55 Конституції України), яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64). Однією з гарантій реалізації цього права є апеляційне та касаційне оскарження судових рішень як одна з основних засад судочинства в Україні, що може бути обмежене лише законом (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Згідно зі ст. 289 КУпАП апеляційний суд має право поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова винесена 18.09.2025 за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 .
15.09.2025 ОСОБА_1 надіслав до суду заяву про відкладення розгляду справи або зупинення провадження по справі (а.с. 39).
Відомостей про направлення або отримання ОСОБА_1 копії постанови матеріали справи не містять.
З апеляційною скаргою ОСОБА_1 звернувся 19.10.2025.
З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що оскаржувана постанова надіслана судом: 13.10.2025, зареєстрована: 14.10.2025, забезпечено надання загального доступу: 15.10.2025.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів направлення або вручення копії постанови, забезпечено надання загального доступу в ЄДРСР лише 15.10.2025, а зі скаргою заявник звернувся 19.10.2025, апеляційний суд вважає, що вказані підстави для поновлення є поважними причинами пропуску строку та за можливе поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови.
Щодо суті апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення при обов'язковому з'ясуванні вини даної особи у вчиненні адміністративного правопорушення та того, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, суддя зобов'язаний з'ясувати також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на визначену ст. 266 КУпАП процедуру особи, які керують транспортними засобами, тощо і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Такий огляд, за змістом частини другої вказаної норми, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засобі відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до вимог п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями) водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена наказом МВС, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція № 1452/735.
Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції № 1452/735 огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно п. 6 Інструкції огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров'я та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Отже, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, утворює самостійний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд вважав доведеною його вину матеріалами справи:
протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 134420 від 22.09.2024, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 22.09.2024, відеозаписом; довідкою ст. інспектора ВАП УПП в Одеській області ст. лейтенанта поліції про отримання (неотримання) особою посвідчення водія, відповідно до звірки з базою ІКС ІПНП «Адмінпрактика» станом на 22.09.2024 ОСОБА_1 отримував посвідчення водія НОМЕР_2 ; довідкою ст. інспектора ВАП УПП в Одеській області ст. лейтенанта поліції про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення, згідно якої станом на 22.09.2024 ОСОБА_1 протягом року не піддавався адміністративному стягненню за ст. 130 КУпАП.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані в повному обсязі.
Так, судом першої інстанції встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, на підставі яких суд зробив висновок про доведеність вчинення останнього інкримінованого йому адміністративного правопорушення, з яким погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок суду об'єктивно підтверджується належним чином дослідженими судом доказами в їх сукупності, що містяться в матеріалах справи, зокрема:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 134420 від 22.09.2024, яким зафіксовано, що 22.09.2024 о 09:20 годині по трасі Київ - Одеса, СП Дачне 452 км, керував т/з Nissan Bluebird, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння обличчя, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння та на місці зупинки транспортного засобу та в закладі охорони здоров'я відмовився на ПВР 473730, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, вказаний протокол ОСОБА_1 підписав (а.с. 1);
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 22.09.2024, відповідно до якого огляд не проводився (а.с. 6);
- відеозаписом, який було оглянуто в ході розгляду справи, яким підтверджено, що ОСОБА_1 зупинили працівники поліції (09:16:04 хв), під час перевірки документів, працівник поліції зазначив, що у ОСОБА_1 наявні ознаки алкогольного сп'яніння: запах алкоголю, тремтіння пальців рук, запропонував пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою приладу драгер або проїхати до медичного закладу, зазначивши, що у ОСОБА_1 є право відмовитися від проходження огляду. (09:58:19 хв). ОСОБА_1 відповів: «Я думаю, что откажусь» (мовою оригіналу) (09:58:55 хв). Поліцейський вказав, що відмова від проходження огляду на місці зупинки та в закладі охорони здоров'я буде зафіксована в адміністративних матеріалах (09:59:00 хв). Згодом складають протокол та ознайомлюють ОСОБА_1 з його змістом, який останній підписує без заперечень та зауважень. (10:00:01-10:20:52 хв).
Щодо доводів скарги, що судом першої інстанції порушено право на захист, подання ОСОБА_1 заяв (клопотань) про відкладення розгляду справи та зупинення провадження у зв'язку з перебуванням на військовій службі за призовом під час мобілізації, апеляційний суд вказує таке.
За положеннями п. 7 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних конституційних засад судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Розгляд справи протягом розумного строку гарантовано і ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду й перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р., що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Так, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні «Смірнов проти України» (2005 р.), у силу вимог параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється у залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням параграфу 1 ст. 6 даної Конвенції.
Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Положеннями КУпАП не врегульовано порядку зупинення провадження у справі, за виключенням справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією.
Згідно з ст. 335 КПК України у разі, якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його звільнення з військової служби.
Відповідно до ч. 6 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.
В той же час, згідно з положеннями ч. 1 ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Частиною 2 цієї статті не передбачена обов'язкова участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді справи про притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, як вбачається з матеріалів справи, про дату, час та місце розгляду справи ОСОБА_1 сповіщався належним чином.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 5 ст. 35 КПК України у суді функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, що забезпечує, зокрема: участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 336 КПК України судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі: 1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасникам судового процесу на підставі судового рішення забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом.
Крім того, статтею 212 ЦПК України внормовано участь учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Отже, ОСОБА_1 має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також ОСОБА_1 не був позбавлений можливості користуватися правовою допомогою захисника, в тому числі скористатись його представництвом в судовому засіданні для надання пояснень.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зупинення провадження у справі.
Щодо доводу скарги, що проходження ОСОБА_1 військової служби, яка пов'язана із виконанням обов'язків водія, використанням службового і власного транспорту для перевезення військового майна, техніки та особового складу, а у разі позбавлення права керування негативно вплине на бойову готовність його підрозділу, апеляційний суд вказує наступне.
У відповідності до ст. 23 КУпАП метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
За змістом ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
За позицією апеляційного суду, при розгляді справи про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладенні на нього стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами вимоги закону судом першої інстанції були дотримані у повній мірі.
Апеляційний суд звертає увагу, що санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає накладення штрафу на водіїв і обов'язковим застосуванням у якості додаткового стягнення - позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік. Будь-яких альтернативних видів стягнення санкція вказаної статті не передбачає.
Слід зазначити, що позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченого ч. 1 ст. 24 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових адміністративних правопорушень як особою, що притягнута до адміністративної відповідальності, так і іншими особами, з дотриманням засад справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Накладене місцевим судом на ОСОБА_1 стягнення відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП є необхідним і достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети виховного впливу та запобігання вчиненню ОСОБА_1 нових правопорушень.
Посилання заявника щодо неможливості виконання функцій водія у військовій частині, висновків суду першої інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для зміни накладеного на нього стягнення. Також апеляційний суд звертає увагу на відсутність доказів того, що під час проходження військової служби ОСОБА_1 не може перебувати на інших посадах, не пов'язаних з керуванням транспортних засобів.
Доводи скарги, що судом не було надано жодної оцінки щодо не відсторонення ОСОБА_1 як водія від управління транспортним засобом, спростовуються наявним відеозаписом, яким зафіксовано роз'яснення поліцейським водію про неможливість надалі керувати транспортним засобом та необхідність знайти тверезого водія (10:21:31 хв).
Щодо доводу скарги, що порушення сталося через необізнаність із вимогами законодавства, а не умисно з метою уникнення відповідальності.
Учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абз. 2, 4 ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух"). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (ст. 52 цього Закону). За положеннями ч. 2 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії.
За змістом абзаців 3 та 5 ч. 2 ст. 16 вказаного Закону водій зобов'язаний: виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.5 ПДР).
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 , будучи водієм та маючи відповідне посвідчення водія, обізнаний з Правилами дорожнього руху України, зокрема п. 2.5. При цьому, презюмоване знання закону є принципом права, згідно з яким закон поширюється на кожного, навіть якщо особа і не знає про нього. Незнання вимог діючого законодавства не є підставою для звільнення особи від передбаченої законом відповідальності та закриття провадження у справі, що кореспондується з положеннями ст. 68 Конституції України.
Оцінюючи доводи скарги, що судом повністю проігноровано особу правопорушника та пом'якшувальні обставини, апеляційний суд зауважує, що суд першої інстанції при накладенні адміністративного стягнення правильно враховував: ступінь суспільної небезпеки правопорушення, особистість правопорушника, ступінь його провини, майновий стан, а також те, що дії правопорушника були направлені на порушення безпеки руху з використанням джерела підвищеної небезпеки - автомобіля.
Посилання заявника, що останній вперше притягується до адміністративної відповідальності; проходження військової служби за призовом під час мобілізації; статус учасника бойових дій; утримання двох малолітніх дітей, та дружину, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є безумовними підставами для скасування постанови суду першої інстанції та незастосування безальтернативного стягнення за вказане правопорушення.
Судом враховано, що адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП України, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника, так і для інших учасників дорожнього руху. Характер вказаного правопорушення має підвищену суспільну небезпечність порівняно з іншими встановленими цим Кодексом правопорушеннями, безпідставне звільнення або часткове звільнення від відповідальності правопорушників має вкрай негативні наслідки, розгляд вказаної категорії справ є суспільно значущими та має значний суспільний інтерес.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує транспортним засобом, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання транспортним засобом є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти транспортним засобом та їздити на ньому, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
ОСОБА_1 реалізуючи своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Посилання заявника на постанови Одеського апеляційного суду в інших справах про адміністративні правопорушення не мають преюдиційого значення для суду під час розгляду цієї справи. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.
Щодо доводу скарги, що суд безпідставно стягнув із його судовий збір у сумі 605,60 грн.
Так, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
З матеріалів справи убачається, що вчинене ОСОБА_1 правопорушення не пов'язано з виконанням ним військового обов'язку, як військовослужбовця, а тому заявник не звільнений від сплати судового збору.
Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом».
Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705/12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.
Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено.
Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується доказами дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 289, 294 КУпАП, апеляційний суд,
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Біляївського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Біляївського районного суду Одеської області від 18 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова