Дата документу 28.10.2025 Справа № 334/10047/24
Єдиний унікальний № 334/10047/24 Головуючий у І інстанції: Добрєв М. В.
Провадження № 22-ц/807/1705/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
28 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Гончар М.С,
Кочеткової І.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Яворського Андрія Васильовича на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головне управління Національної гвардії України, ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні батька до моменту його загибелі,-
У грудні 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Кравченка О.П. через підсистему «Електронний суд» звернулася до суду з заявою про встановлення факту перебування на утриманні батька до моменту його загибелі, заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головне управління Національної гвардії України, ОСОБА_1 .
В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_2 народилася у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про що у книзі записів актів громадянського стану про народження Відділом реєстрації актів громадянського стану Бердянського міськвиконкому зроблено запис № 691 (згідно зі свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , яке видано 16.09.1997).
У 2015 році батьки ОСОБА_2 розірвали шлюб, та у тому ж році її батько ОСОБА_3 уклав новий шлюб із ОСОБА_1 .
Крім того, 14.07.2015 ОСОБА_3 було призвано на військову службу, і з того часу до своєї загибелі під час виконання бойового завдання у м. Маріуполь Донецької області 08.05.2022 він безперервно проходив військову службу.
При цьому, ОСОБА_3 постійно опікувався вихованням своєї доньки - ОСОБА_2 , проводив разом із нею свій вільний час, до самої своєї загибелі ОСОБА_3 регулярно передавав заявниці частину свого грошового забезпечення військовослужбовця, достатню для задоволення життєвих потреб. Іншого доходу у ОСОБА_2 не було.
Після закінчення середньої школи ОСОБА_2 здобувала вищу освіту у Запорізькому національному технічному університеті (теперішня назва - Національний університет «Запорізька політехніка») за спеціальністю «матеріалознавство та обробка металів» та як студентка не мала власного доходу, оскільки постійного місця роботи у неї не було, свої життєві потреби ОСОБА_2 задовольняла за рахунок регулярних грошових надходжень від батька, який передавав їй гроші готівкою або перераховував з карткового банківського рахунку на рахунок доньки.
08 травня 2022 року батько заявниці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та брав безпосередню участь у бойових діях та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, загинув під час виконання ним обов'язків військової служби при захисті Батьківщини у місті Маріуполі.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , як донька загиблого ОСОБА_3 , звернулась до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги як члену сім'ї загиблого. Відповіддю, оформленою листом за №40/57/12-9341 від 04.09.2024, у здійсненні такої одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 відмовлено.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Кравченка О.П. просила суд задовольнити заяву про встановлення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні батька, ОСОБА_3 до моменту його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року заяву задоволено.
Установлено факт перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утриманні батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Яворського А.В. через підсистему «Електронний суд» подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким залишити заяву без розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи, у зв'язку з чим вона не мала можливості реалізувати своє право на захист, подати заперечення чи інші процесуальні документи, а також взяти участь у розгляді справи.
До участі у справі не була залучена мати померлого - ОСОБА_5 , яка є близьким родичем першого ступеня споріднення і є отримувачем ОГД.
Крім того, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Яворського А.В. інформувала суд, що у Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області перебувала цивільна справа № 607/4983/23 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ВДРАЦС у Тернопільській області Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про встановлення факту смерті особи, за результатом розгляду якої рішенням суду від 20 березня 2023 року заяву задоволено, зокрема, встановлено факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який народився в м. Бердянськ, Запорізької області, та який проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у м. Маріуполі Донецької області, під час ведення оборони міста Маріуполь, причина смерті - отримання вогнепального поранення, несумісного з життям.
Також скаржниця повідомила, що згідно з повідомленням ВЧ НОМЕР_1 НГУ № 10/57/13- К-427-ЕП від 24.07.2025, родичам загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , була призначена комісією Головного управління Національної гвардії України виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», а саме:дружині - ОСОБА_1 (1/2 частина), матері - ОСОБА_5 (1/2 частина).
Відтак, встановлення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні свого батька - ОСОБА_3 , матиме наслідок - виникнення прав у ОСОБА_2 на виплату одноразової грошової допомоги та перерозподіл вже виділених часток дружини та матері загиблого.
ОСОБА_1 , яка є дружиною ОСОБА_3 , не визнає вимог та обставин викладених у заяві про встановлення факту перебування на утриманні, та заперечує право ОСОБА_2 на отримання одноразової грошової допомоги, що фактично унеможливлює розгляд заяви у порядку окремого провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Яворський А.В. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та залишенні заяви без розгляду.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Кравченко О.П. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині і закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
П. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2010 рокув оскаржуваній частині не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Так, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Яворського А.В. апеляційній скарзі зазначила, що неналежне її повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції унеможливило реалізацію нею наданих процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_1 судом першої інстанції про дату та час призначення судового засідання, що є обов'язковою підставою для скасування зазначеного рішення.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Кравченка О.П., суд першої інстанції виходив з того, що заявниця надала достатньо доказів на підтвердження своїх вимог, а також з того, що ОСОБА_2 не має іншої можливості підтвердити факт того, що вона перебувала на утриманні батька до моменту його загибелі, а встановлення цього факту породжує юридичні наслідки, оскільки, з таким фактом законодавство пов'язує можливість реалізації прав заявника на оформлення спадкових прав та право на звернення за одноразовою грошовою допомоги та компенсаційних сум у зв'язку із загибеллю військовослужбовця.
Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним, адже його суд дійшов з порушенням норм процесуального права.
Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 народилася у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про що у книзі записів актів громадянського стану про народження Відділом реєстрації актів громадянського стану Бердянського міськвиконкому зроблено запис №691 (згідно зі свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим 16.09.1997).
У 2015 році батьки ОСОБА_2 розірвали шлюб, та у тому ж році її батько ОСОБА_3 уклав новий шлюб із ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду з заявою, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Кравченка О.П. зазначала, що встановлення факту перебування на утриманні потрібне їй для реалізації права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених законом, у зв'язку зі смертю військовослужбовця, який був її годувальником, оскільки після звернення до військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату одноразової грошової допомоги як члену сім'ї загиблого, вона отримала відповідь № 40/57/12-9341 від 04.09.2024 про відмову у виплаті такої одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів зауважує, що заявниця надала суду, зокрема, копію Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ГНУ № 68мтд від 24.03.2023 про припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби у НГУ та виключення зі списків особового складу частини всіх видів забезпечення ОСОБА_3 , у зв'язку з загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_6 , в якій, зокрема, вказані його члени сім'ї: мати - ОСОБА_5 , 1953 р.н.; батько - ОСОБА_6 , помер у 2014 році; дружина - ОСОБА_1 , 1978 р.н., дочка - ОСОБА_2 , 1997 р.н. (а.с. 6-7).
У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто право звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, § 36).
Європейський суд з людини (далі - ЄСПЛ) також вказує на те, що такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, § 230).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичногозахисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною першою статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Конституції України).
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп/1997 у справі за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України визначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до положень статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз'яснює заінтересованими особами особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.
Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Частиною шостою статті 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У постанові Верховного Суду від 19 березня 2021 року у справі № 643/14985/18-ц (провадження № 61-14325св19) вказано, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, в необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Тобто критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб. З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
Згідно з повідомленням ВЧ НОМЕР_1 НГУ № 10/57/13- К-427-ЕП від 24.07.2025, родичам загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , була призначена комісією Головного управління Національної гвардії України виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», а саме: дружині - ОСОБА_1 (1/2 частина), матері - ОСОБА_5 (1/2 частина) (а.с. 134).
Установлення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні свого батька - ОСОБА_3 , матиме наслідок - виникнення у ОСОБА_2 права на виплату одноразової грошової допомоги.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, вказувала на те, що не визнає вимог та обставин викладених у заяві про встановлення факту перебування на утриманні, та заперечує право ОСОБА_2 на отримання одноразової грошової допомоги.
Отже, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_2 не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що оскільки встановлення факту перебування на утриманні батька до моменту його загибелі пов'язується з наступним вирішенням спору про право, такий спір має вирішуватися в порядку позовного, а не окремого провадження, у зв'язку з чим, рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року слід скасувати і залишити без розгляду заяву ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, на підставі ч. 6 ст. 294, ч. 4 ст. 315 ЦПК України.
Разом з тим, слід роз'яснити ОСОБА_2 , що вона не позбавлена права звернутися до суду з відповідним позовом у порядку позовного провадження.
Керуючись ст.ст. 294, 315, п. 4 ч. 1 ст. 374, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Яворського Андрія Васильовича - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року - скасувати.
Заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головне управління Національної гвардії України, ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні батька до моменту його загибелі - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 07 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: