Провадження № 2/734/680/25 Справа № 734/1822/25
іменем України
29 жовтня 2025 року селище Козелець
Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді - Бараненка С.М.,
за участю:
секретаря судових засідань - Чумак Н.М.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Лущик О.М.,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Кошарської О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Козелець цивільну справу за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лущик Олени Миколаївни до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Рожець Алла Петрівна, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -
із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Рожець Алла Петрівна, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, до суду звернулася представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лущик Олена Миколаївна.
Позов мотивований тим, що упродовж строку, який наданий законом для прийняття спадщини, позивач, не звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 . Це пов'язано з тим, що одразу вона не знала про наявність такого спадкового майна, не мала правовстановлюючого документу на земельну ділянку, а також не знала достовірно про наявність заповіту матері, який складений і на її ім'я, спільно з сестрою, відповідачем у справі. Так склались обставини, що між ними, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір, певні непорозуміння щодо обставин життя та фактично і спадщини померлої матері, обмежені можливості у спілкуванні один з одним. Позивач мала обмежені можливості одразу дізнатись про наявність заповіту, а також права власності матері на земельну ділянку, бо таких документів не мала. Про наявність заповіту, а також права власності матері на земельну ділянку позивач довідалась з'явившись за викликом до нотаріуса Рожець Алли Петрівни, яка саме їй і повідомила про ці обставини, про те, що позивач, як спадкоємець за заповітом, має право спадкувати в рівних частинах спільно з сестрою, ОСОБА_2 , яка звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Про це, позивачці стало відомо в березні 2025 року, вже після сплину шестимісячного строку, який законом надано для звернення до нотаріальних органів із заявою про прийняття спадщини. Нотаріус їй порекомендувала надати документи, що посвідчують її особу. Надавши паспорт, що виданий на її ім'я серії НОМЕР_1 , у графі відомості про місце проживання, зазначено місце реєстрації АДРЕСА_1 , однак за запитом нотаріуса вона отримала Витяг з реєстру територіальної громади виявилось, що 27 травня 2016 року її знято з реєстрації за вказаною адресою, тому вона вважається такою, що спадщину після смерті матері вона не прийняла. Нотаріус порекомендувала звернутися до суду та поновити своє право на прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , оскільки пропустила його, приблизно місяць, він є пропущеним з 21 лютого 2025 року. З заявою про надання дозволу на прийняття спадщини для позивачки ОСОБА_2 не звернулась і такого дозволу не надала, через неприязні стосунки між сестрами. З цих причини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не подала вчасно заяву до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом свого особистого права для його відновлення.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та до викладеного в позові пояснила, що вона юридично в даних питаннях не обізнана, не знала, що є заповіт і що вона є спадкоємцем, всі документи були у сестри, їй нічого не відомо про земельні ділянки. Їй навіть не сказали, що мати померла. Нотаріус дала оголошення в газеті і їй зателефонувала кума і сказала, що вона має спадщину і тільки в той день вона дізналася, що є спадкоємцем.
Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав зазначених в позові та на підставі наданих доказів. Судові витрати з відповідача не стягувати.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що оригінал заповіту був наданий нотаріусу нею. Заповіт перебував у мами. За заповіт позивач знала. Заповіт складали у 1994 році. Вона не повідомляла позивача чи є заповіт, вона не знала де живе позивач, в межах селища Козелець її бачила, але позивач не хотіла з нею спілкуватися. Після смерті мами вона позивача не бачила, про смерть мами не повідомляла, але вона знає, що позивач знала про смерть мами. Коли вона подала заяву про вступ в спадщину, то нотаріус сказала, що там висвічується заповіт, вона пішла і знайшла заповіт. Жодних перешкод у прийнятті спадщини позивачу не чинила. Свідоцтво про смерть матері у неї. В заяві нотаріусу писала, що спадщину отримує за законом.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні з підстав зазначених у відзиві.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Рожець А.П. в судове засідання не з'явилася, до суду надійшла заява у якій нотаріус просить розглядати справу без її участі.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги, підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.
Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77, 81 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , актовий запис про смерть № 174, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 9).
Для позивача у справі ОСОБА_1 померла є матір'ю. Ступінь родинного зв'язку підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 11).
За життя ОСОБА_3 розпорядилася своїм майном, склавши заповіт, що посвідчено 16 серпня 1994 року державним нотаріусом Козелецької державної нотаріальної контори Шенгерей Т.І., яким належне на день смерті майно вона заповідала донькам, позивачці ОСОБА_1 та відповідачці ОСОБА_2 (а.с. 28).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить належна їй земельна ділянка за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території села Бабарики, Чернігівського району, Чернігівської області, на підставі Державного акту на право власності на землю серії ЯК № 498718, який виданий 05 березня 2012 року.
Таким чином, позивач у справі є спадкоємцем за заповітом на майно померлої матері ОСОБА_3 , однак своє право на спадкування вчасно не реалізувала.
Упродовж строку, який наданий законом для прийняття спадщини, позивач, не звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , оскільки вона не знала про наявність такого спадкового майна, не мала правовстановлюючого документу на земельну ділянку, а також не знала достовірно про наявність заповіту матері, який складений і на її ім'я, спільно з сестрою, відповідачем у справі, тому протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не подала вчасно заяву до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 , є спадкоємцем на 1/2 частину спадкового майна за заповітом, спільно з відповідачкою, після смерті матері ОСОБА_3 , інших спадкоємців не має, спадкоємців які мають право на обов'язкову частку у спадщині також не має, що підтверджується копією заповіту (а.с. 13).
З інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти /спадкові договори) слідує, що у спадковому реєстрі за № 801068817 знайдено інформацію про заповіт, стан чинний, за № 3-1961 в реєстрі нотаріальних дій, дата посвідчення ІНФОРМАЦІЯ_2 місце посвідчення Чернігівська область, Чернігівський район, Козелецька районна державна нотаріальна контора, місце зберігання Державний нотаріальний архів Чернігівської області, 14000, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Мазепи Івана, 55, інформація про заповідача ОСОБА_3 , номер заповіту у спадковому реєстрі 2900265.
Заповіт є чинним, не скасований, не змінений, що підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), яка наявна в матеріалах спадкової справи (а.с. 23-31).
16.06.2025 року відповідачкою подано відзив на позовну заяву (а.с. 43-59), в якому остання зокрема зазначила, що її мама ОСОБА_3 1939 року народження мала загальне захворювання по зору і була інвалідом першої групи з 1999 року. Інвалідність першої групи по зору свідчить про повне або значне порушенням зору, що робить особу нездатною до самообслуговування без постійної допомоги інших. Як правило, це повна сліпота або дуже сильне зниження зору, яке вимагає постійної допомоги. Враховуючи безпорадний стан матері у 2000 році відповідачкою було прийняте рішення про переїзд із м. Київ в с-ще Козелець. Деякий час вона проживала разом з матір'ю по АДРЕСА_1 , а коли з'явилась можливість відповідачка купила дім (по АДРЕСА_2 ) поряд з матір'ю, щоб постійно бути поряд і допомагати їй з побутовими клопотами.
Восени 2023 року внаслідок ослаблення ніг, вікових змін та необережності, мама впала і зламала ключицю її стан погіршився.
В цей час вона особливо потребувала стороннього догляду, бо мала безпорадний стан не мала можливості купити та приготувати собі їжу, самостійно встати з ліжка, самостійно справляти свої фізіологічні потреби, купити собі ліки навіть приймати їх не могла самостійно, бо для цього було необхідно набрати склянку води щоб випити ліки. Весь цей час відповідачка була поряд і робила все щоб мама ні в чому не відчувала потреби.
Нажаль, 21 серпня 2024 року мами не стало. Відповідачка виконали всі її останні побажання і розпорядження: в чому поховати, яка повинна бути похоронна процесія, на якому місці поховати і т.д.
На момент смерті матері у неї залишилось 3 земельні ділянки (паї) які вона отримала у спадок від своєї сестри ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Так, як у мами не було ні можливості переоформити ці паї бо для цього бyло необхідно неодноразово їздити в м. Остер до нотаріуса ні коштів на оформлення спадщини, що залишилась від сестри, всим цим займалася відповідач і за свій власний рахунок, а мама казала, що колись земля подорожчає, продаси і будуть тобі кошти.
В лютому місяці 2025 року відповідач звернулась до приватного нотаріуса Чернігівської районного нотаріального округу Чернігівської області Рожець А.П. для оформлені спадщини, а саме земельних ділянок (паїв) які мама успадкувала від своєї сестри. Після відкриття спадщини їй стало відомо, що у 1994 році мама залишила заповіт якому заповідала все належне їй на момент смерті майно розділити між дочками відповідачем і позивачем.
На думку відповідачки, заповіт був складений мамою перед операцією по видалення однієї нирки бо вона дуже хвилювалась що не виживе після операції.
Зауважує, що на момент смерті мами її волевиявлення було зовсім іншим про що вона неодноразово говорила відповідачу.
Щодо взаємовідносин мами із позивачкою, може повідомити наступне, вони були складні і неприязні. Позивач не приходила до мами, коли вона хворіла, потребувала допомоги і навіть не прийшла на поховання мами.
Враховуючи зазначене вище відповідач заперечує проти задоволення позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи.
Статтею 1268ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, що зазначено у ч. 3 ст. 1272 ЦК України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом.
Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають.
Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом встановлено, позивач, не звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , упродовж строку, який наданий законом для прийняття спадщини, оскільки одразу остання не знала про наявність такого спадкового майна, не мала правовстановлюючого документу на земельну ділянку, а також не знала достовірно про смерть матері та наявність заповіту матері, який складений і на її ім'я, спільно з сестрою, тобто відповідачем у справі.
Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності держав дотримуватися принципу «якості законів» при їх прийнятті або зміні. Зокрема, у своєму рішенні у справі «Сєрков проти України» ЄСПЛ зазначив, що якість законодавства передбачає доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні законодавство; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводить до його суперечливого тлумачення, в тому числі судом, має наслідком порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону». Крім того, у справі «Новік проти України» ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основновоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.
Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000 при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.
У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Суд вважає, що причини пропуску позивачем строку для своєчасного подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини є поважними, оскільки пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Так, з урахуванням викладеного, виходячи із засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності і розумності, враховуючи, що позивач має право на спадщину за заповітом, а також виходячи з аналізу встановлених судом обставин справи та норм права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивачем наведено поважні причини пропуску подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом, а тому підстав у відмові у задоволенні позовних вимог у справі не вбачається, позовні вимоги підтверджуються наявними в справі доказами.
В судовому засіданні встановлено, що позивач дійсно пропустила строк для прийняття спадщини з поважної причини, тому суд вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі і необхідно визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , додатковий строк протягом 6 (шести) місяців достатній для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері ОСОБА_3 .
Керуючись ч. 3 ст. 1272 ЦК України, ст. 4, 247, 265 ЦПК України, суд, -
позовну заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лущик Олени Миколаївни до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Рожець Алла Петрівна, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, - задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , додатковий строк протягом 6 (шести) місяців достатній для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті матері ОСОБА_3 .
Судові витрати з відповідача не стягувати.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Козелецький районний суд Чернігівської області до Чернігівського апеляційного суду.
Рішення в повному обсязі виготовлено 07 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Сергій БАРАНЕНКО